Ухвала

від 16.06.2020 по справі 404/8570/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

16 червня 2020 року м. Кропивницький

справа № 404/8570/19

провадження № 22-ц/4809/1042/20

Кропивницький апеляційний суд у складі головуючого судді Дьомич Л.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Новомиргородської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись із зазначеним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги на судове рішення першої інстанції викладені у ст. 356 ЦПК України.

Так, відповідно до п. 3 ч. 4, ч. 5 ст. 356 ЦПК України, до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначається підстави звільнення від сплати судового збору.

У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір . Однак, апеляційний суд не може погодитись з такою позицією, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, для встановлення наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір необхідно встановити, чи входить вихідна допомога при звільненні до структури заробітної плати.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу ).

Згідно із ч. 1 ст. 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України , приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст.1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі ст. 1 Конвенції Про захист заробітної плати № 95 , ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена у ст. 2 Закону України "Про оплату праці" , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.8. якого до них відносяться суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору.

Як встановлено апеляційним судом, підставою для подачі ОСОБА_1 апеляційної скарги у даній справі є відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог скаржника про стягнення з відповідача невиплаченої при звільненні вихідної допомоги.

Разом з тим, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що вихідна допомога при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці" , тобто вона не входить до структури заробітної плати.

Зазначений висновок апеляційного суду кореспондується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (п. 53). Крім того, близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (п. 34) та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (п.60).

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" , не поширюється на вимогу позивача про стягнення вихідної допомоги під час розгляду такої справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Виходячи із вимог пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2019 року в розмірі 1921,00 грн., за подання позовної заяви у даній справі позивачу слід було сплатити судовий збір у сумі 768,40 грн.

Згідно з пп.6 п.1 ч.2 ст.4 ЗУ Про судовий збір ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, за подання апеляційної скарги на рішення суду у даній справі позивачу слід було сплатити судовий збір в сумі 1 152,60 грн. (768,40 х 150% = 1 152,60).

Як встановлено апеляційним судом, скаржником судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не сплачено.

Таким чином, на підставі ст.ст. 185, 356, 357 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху.

Керуючись ст.ст. 185, 356, 357 ЦПК України , апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2020 року, - залишити без руху.

Запропонувати ОСОБА_1 у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали, надати до Кропивницького апеляційного суду докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі (в сумі 1 152,60 грн. згідно з реквізитами, розміщеними на офіційному сайті Кропивницького апеляційного суду).

Роз`яснити, що встановлений апеляційним судом строк для усунення недоліків апеляційної скарги продовжується на строк дії карантину, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, в силу вимог Розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України з доповненнями, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) .

У разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута скаржнику на підставі ч. 6 ст. 357 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Кропивницького

апеляційного суду Л.М. Дьомич