Постанова

від 16.06.2020 по справі 369/6098/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року м. Київ

Справа № 22-8293 Головуючий у1-й інстанції - Медведський М. Д.

Унікальний № 369/6098/15-ц Доповідач - Пікуль А. А.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Пікуль А. А.

суддів Гаращенка Д. Р.

Невідомої Т. О.

за участю секретаря Пузикової В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, -

у с т а н о в и в:

У червні 2015 року ОСОБА_2 пред`явив в суд позов до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь борг в розмірі 543 000 грн (т. 1, а.с.1-3).

Позов був обґрунтований тим, що 14 лютого 2015 року між ним та відповідачкою були досягнуті усні домовленості про укладення договорів купівлі-продажу належного відповідачці автомобіля AUDI А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску НОМЕР_3 та про купівлю-продаж належної відповідачці земельної ділянки площею 0,0905 га кадастровий номер 3222481600:02:010:5222.

На підтвердження намірів щодо укладення договорів позивач повністю розрахувався із відповідачкою, сплативши їй 10 000 доларів CШA за автомобіль та 10 000 доларів США за земельну ділянку розрахувавшись за обидва об`єкти купівлі повністю. Про те, що гроші були отримані відповідачкою від позивача свідчать розписки складені відповідачкою та передані позивачу.

Кожна із вищевказаних угод, про які домовлялись позивач з відповідачкою, не була оформлена відповідно до чинного законодавства. Окрім розписок про отримання відповідачкою грошей, жодного документу між сторонами не укладалось. За таких обставин гроші отримані відповідачкою у позивача отримані без належних правових підстав.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 543 000 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного, необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити, вирішити питання судових витрат (т. 2, а.с.56-61).

У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Дранчук І. Я., заперечує проти її задоволення, вважає наведені у скарзі доводи безпідставними, наводить аргументи з цього приводу та вказує, що заява ОСОБА_1 до Києво-Святошинського відділу поліції є безпідставною та спрямована на уникнення цивільно-правової відповідальності. Підтвердженням цього є те, що 29 жовтня 2019 року за результатами досудового розслідування слідчим Києво-Святошинського відділу поліції прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12015110200002874 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

В суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила, про місце, дату та час апеляційного розгляду повідомлена належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв`язку зворотне повідомлення про вручення їй судової повістки 30 травня 2020 року.

Клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Шевчука Г. М., про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю у справі № 757/69802/17-к, розгляд якої призначено на 16 червня 2020 року на 15 год 00 хв. залишене апеляційним судом без задоволення, оскільки поважність причин неявки адвоката у судове засідання (зайнятість у іншій справі) не підтверджена відповідними доказами.

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 та її представника, адвоката Шевчука Г. М., оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення представника ОСОБА_2 , адвоката Дранчука І. Я., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 14 лютого 2015 року відповідачем складена розписка, згідно якої ОСОБА_1 отримала від позивача кошти в сумі 10 000 доларів США за передане позивачу свідоцтво про право власності на нерухоме майно, земельну ділянку площею 0,0905 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:5222.

Також 14 лютого 2015 року відповідачем складена розписка, згідно якої ОСОБА_1 отримала від позивача кошти в сумі 10 000 доларів США за переданий позивачу автомобіль марки Ауді модель А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

Згідно висновку експерта № 6213/16-32 від 30.11.2016 року судово-почеркознавчої експертизи рукописні тексти вказаних розписок від 14 лютого 2015 року виконані ОСОБА_1 .

Відповідач визнала відсутність будь-яких договірних правовідносин з позивачем, тобто визнала відсутність юридичної підстави для отримання грошових коштів згідно розписок.

В той же час, експертом зазначено, що вирішити питання, чи виконані вказані рукописні розписки ОСОБА_1 під впливом на процес письма якихось збиваючих факторів природного характеру, таких як, стан емоційної напруги, стан операційної напруги, хворобливий стан, незвичні зовнішні умови виконання, тощо, або ж ці рукописні тексти виконані у звичайних умовах, не виявилося можливим.

Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи № 7053/17-39/7054/17-61 від 26 червня 2019 року, тексти у розписках 14 лютого 2015 року від імені ОСОБА_1 про отримання нею від ОСОБА_2 грошових коштів ймовірно складені не самостійно, а за участі іншої особи, зокрема під диктовку, або шляхом переписування окремих фрагментів, виконаних під диктовку.

У даних текстах спостерігаються ознаки, які свідчать про перебування ОСОБА_1 при виконанні текстів розписок у такому незвичному психофізіологічному стані як стан незначної психоемоційної напруги, який може бути наслідком хвилювання, збудження, стресу, тощо.

Встановити, у якому психічному стані перебувала ОСОБА_1 під час написання нею рукописних текстів розписок від 14 лютого 2015 року в межах дослідження не представилось можливим з причин у дослідницькій частині висновку.

Згідно з відомостями дослідницької частини висновку рукописні тексти розписок ОСОБА_1 від 14 лютого 2015 року діагностико-значимих маркерів ознак, які характеризують індивідуальні тимчасові особливості протікання психічних процесів ОСОБА_1 обумовлених ситуативним сприйняттям та реагуванням на подразники внутрішнього середовища організму та зовнішніх чинників навколишнього середовища, не містять.

Вказані докази, на думку суду, в своїй сукупності свідчать, про те, що рукописні розписки складені особисто відповідачем, ймовірно під диктовку, а ОСОБА_1 в цей момент перебувала у стані незначної психоемоційної напруги з підстав, які неможливо однозначно встановити шляхом експертного дослідження тексту розписок.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 районний суд виходив із того, що жодних належних доказів на підтвердження зазначених відповідачем обставин стороною відповідача суду не надано. Наданий стороною відповідача талон повідомлення № НОМЕР_4 доводить лише про факт звернення відповідача до правоохоронних органів. При цьому, зміст самого повідомлення суду не наданий, однак, витяг з кримінального провадження № 12015110200002874 містить інший опис обставин - про вимагання у відповідача передачі автомобіля Ауді А4, акту на земельну ділянку та грошових коштів в сумі 6 000 доларів що мало місце 16 -17 лютого 2015 року.

При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_2 відповідають обставинам справи.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.46-50).

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Відповідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст.1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У даному випадку матеріали справи свідчать, що 14 лютого 2015 року відповідачем складена розписка, згідно якої ОСОБА_1 отримала від позивача кошти в сумі 10 000 доларів США за передане позивачу свідоцтво про право власності на нерухоме майно, земельну ділянку площею 0,0905 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:5222 та 14 лютого 2015 року відповідачем складена розписка, згідно якої ОСОБА_1 отримала від позивача кошти в сумі 10 000 доларів США за переданий позивачу автомобіль марки Ауді модель А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

Жодних угод щодо переходу права власності на вищенаведене майно від ОСОБА_1 до позивача (купівля-продаж, дарування, міна) між сторонами у подальшому укладено не було.

Отже правові підстави для отримання ОСОБА_1 указаних грошових коштів від позивача відсутні.

Відповідно до висновку експерта № 6213/16-32 від 30.11.2016 року судово-почеркознавчої експертизи рукописні тексти вказаних розписок від 14 лютого 2015 року виконані ОСОБА_1 .

Згідно заперечень ОСОБА_1 на позовну заяву, вона визнає, що обидві розписки від 14 лютого 2015 року були складені нею та не породжували жодного договірного наміру (т.1, а.с.48-50).

Доводи апеляційної скарги про те, що районним судом безпідставно не прийнято до уваги висновок експерта № 7053/17-39/7054/17-61, колегія суддів відхиляє, оскільки районним було надано належну оцінку вказаному доказу та суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що, як зазначено у вказаному висновку, стан незначної психоемоційної напруги не може відповідати описаним стороною відповідача обставинам складання розписок.

Згідно з відомостями висновку експертів за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи № 7053/17-39/7054/17-61 від 26 червня 2019 року текси у розписках від 14 лютого 2015 року від імені ОСОБА_1 ймовірно складені не самостійно, а за участі іншої особи, зокрема під диктовку, або шляхом переписування окремих фрагментів, виконаних під диктовку. У даних текстах спостерігаються ознаки, які свідчать про перебування ОСОБА_1 при виконанні текстів розписок у такому незвичайному психофізіологічному стані як стан незначної психоемоційної напруги, який може бути наслідком хвилювання, збудження, стресу тощо.

Наявність слова ймовірно у вказаному висновку свідчить про неможливість експертів дати категоричний (однозначний) висновок.

Імовірний висновок - не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням щодо нього, його існування, що в свою чергу спричиняє різноманітне тлумачення цього факту. Імовірний висновок не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обґрунтовану версію про існування цих даних. Завдання експерта полягає в дачі категоричного висновку, на основі якого слідчий або суд можуть зробити достовірний висновок. Достовірність знання повинна бути зрозуміла лише однозначно, без усяких ступенів достовірності, інакше вона може містити в собі елементи припущення та імовірності.

Отже ймовірний висновок експерта це не більше ніж припущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Згідно з роз`ясненнями п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Підсумовуючи вищевказане, апеляційний суд вважає, що результати судової психолого-лінгвістичної експертизи № 7053/17-39/7054/17-61 від 26 червня 2019 року не є однозначними, а тому не можуть бути покладені в основу рішення у якості підстави для відмови у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення районним судом наведені посилання на обґрунтовані припущення суду, у той час як за правилом ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, відхиляються апеляційним судом як неприйнятні, оскільки не відповідають дійсності. Відповідач, діючи на власну користь, вдається до перекручування змісту оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження існування між ним та ОСОБА_1 переддоговірних чи будь-яких договірних відносин, також відхиляються апеляційним суд як необґрунтовані, оскільки ОСОБА_2 із посиланням на ст. 1212 ЦК України звернувся до суду з позовом про повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, а положення цієї правової норми застосовуються лише до позадоговірних зобов`язань. Отже той факт, що між сторонами не існувало договірних зобов`язань, не може бути прийнятий судом у якості підстави для відмови у позові.

Аргументи апеляційної скарги про те, що районний суд не перевірив усі обставини справи, а саме чи були знайомі сторони по справі, звідки позивачу стало відомо про намір відповідача продати автомобіль та земельну ділянку, чому він вирішив придбати вказане майно та чому одночасно, не перевірив наявності у позивача 20 000 доларів США тощо, відхиляються апеляційним судом як неприйнятні, оскільки наведені обставини не мають правового значення для вирішення спору, водночас обсяг встановлених районним судом обставин цілком відповідає характеру спору і є достатнім для його вирішення.

Оскільки доводи апеляційної скарги є ідентичними запереченням на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки районного суду є достатньо аргументованими, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи ОСОБА_1 , при цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (RuizTorija v . Spain , серія A , № 303-A , §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ( Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

При звернені до суду з позовом ОСОБА_2 не був сплачений судовий збір у зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового зору відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір (т. 1 а.с. 18).

Ухвалюючи оскаржуване рішення районним судом не було вирішено питання щодо судових витрат, а саме не стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у дохід держави у відповідності до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Отже ураховуючи, що ціна позову складає 420 274 грн, то сплаті підлягало 3 654 грн (три розміри мінімальної заробітної плати на 2015 рік 1 218 грн х 3).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і при подачі апеляційної скарги відповідач сплатила 5 481 грн. судового збору (т.1, а.с.55), апеляційний суд в ході апеляційного перегляду справи, ураховуючи передбачений ст. 11 ЦПК України принцип пропорційності у цивільному судочинстві, вважає за доцільне у відповідності до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5 ) у дохід держави 3 654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 18 червня 2020 року.

Головуючий А. А. Пікуль

Судді Д. Р. Гаращенко

Т. О. Невідома