Постанова

від 16.06.2020 по справі 577/2562/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року

м.Суми

Справа №577/2562/19

Номер провадження 22-ц/816/1004/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2020 року в складі судді Гетьмана В.В., ухваленого у м. Конотоп, повний текст якого складений 18 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися з позовом, вимоги якого уточнили (т. 1 а.с. 109 - 118), до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа: приватний нотаріус міського нотаріального округу Антоненко Андрій Леонідович про визнання недійсним договору від 08 червня 2004 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), що укладений між ОСОБА_6 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та скасування запису про інше речове право №20468808 від 13 травня 2017 року, що внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний № 35249005 від 18 травня 2017 року з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної держаної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 08 червня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Скасовано запис про інше речове право №20468808 від 13 травня 2017 року, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 35249005 від 18 травня 2017 року, з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною Альбіною Олександрівною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна шодо об`єкта нерухомого майна.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 кожному по 480 грн 25 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 кожному по 480 грн 25 коп. судового збору.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Зокрема, відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у даній справі, оскільки позивачами було сплачено судовий збір не у повному розмірі. Зокрема, як вказав ОСОБА_3 , ОСОБА_1 при подачі позовної заяви, яка містить дві вимоги немайнового характеру сплатила судовий збір у розмірі по 764,80 грн за кожну позовну вимогу, тобто всього 1538,80 грн. У той же час, ОСОБА_4 судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції не сплачував, тому на підставі ст. 257 ЦПК України суд повинен був залишити позов без розгляду. Ураховуючи викладене, відповідач вважає помилковим висновок суду в частині розподілу судових витрат, зокрема, щодо стягнення з відповідачів на користь обох позивачів судового збору в загальному розмірі 1921 грн.

Крім того, заявник апеляційної скарги вказав на те, що при укладенні спірного договору від 08 червня 2004 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) він діяв в межах повноважень, наданих йому на підставі довіреності від 19 травня 2004 року.

До того ж, відповідач в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції прийняти до уваги протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 28 січня 2020 року у кримінальному провадженні за № 42019201170000088 щодо підробки підпису ОСОБА_5 , оскільки вказаний доказ був отриманий ним після ухвалення оскарженого рішення суду, з якого вбачається, що ОСОБА_6 вів переговори щодо передачі в користування земельних ділянок, розташованих на території Підлипенської сільської ради.

Також, ОСОБА_3 звернув увагу на ту обставину, що суд першої інстанції безпідставно не призначив по даній справі лінгвістичну експертизу для встановлення змісту понять повноважень , які містяться в довіреності та надані довірителем ОСОБА_3 .

Представник позивачки ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги та позивача ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_2 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 на підставі довіреності від 19 травня 2004 року уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на укладення конкретних договорів, а саме: договорів (правочинів) щодо купівлі-продажу, обміну іпотеки, оренди земельної ділянки. Разом з тим, як вказав суд, ОСОБА_6 за вказаною довіреністю не уповноважував повірених осіб на укладання від його імені договору емфітевзису, тому суд вважав, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 08 червня 2004 року та про скасування запису про інше речове право від 13 травня 2017 року за № 20468808 підлягають задоволенню. Крім того, при ухваленні судового рішення про задоволення позовних вимог місцевий суд провів розподіл судових витрат, а саме: стягнув з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частинах на користь обох позивачів судові витрати в загальній сумі 1921 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 належала земельна ділянка для сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлипненської сільської ради м. Конотоп Сумської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №026955, виданого 11 квітня 2002 року (т. 1 а.с. 15).

Відповідно до довіреності від 19 травня 2004 року, посвідченої приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу Антоненко А.Л., ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_9 користуватися та розпоряджатися (продати, обміняти, здавати в оренду фізичним чи юридичним особам, передавати в іпотеку, укладати усі дозволені чинним законодавством угоди, правочини) належною йому земельною ділянкою площею 6,09 га, що розташована на території Підлипненської сільської ради м. Конотоп Сумської області. Для цього ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було надано право представляти інтереси ОСОБА_6 , як власника земельної ділянки, в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, місцевих органах державної виконавчої влади, громадських, господарських та інших підприємствах, установах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями, у тому числі підписувати договори (правочини) купівлі - продажу, обміну, іпотеки, оренди, визначаючи умови договорів (правочинів) на свій розсуд, а також виконувати усі інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю (т. 2 а.с. 168).

08 червня 2004 року між ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності від 19 травня 2004 року діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 було укладено договір №1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2 а.с. 68 - 69).

Умовами ст.ст. 3,4 вказаного договору визначено строк його дії на 49 років та безоплатне використання земельної ділянки емфітевтом.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за відповідачем ОСОБА_5 було зареєстроване 13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. (а.с. 120 - 123).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 14).

Спадкоємцями за законом після його смерті є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Зокрема, з свідоцтв про право на спадщину за законом від 28 березня 2019 року вбачається, що позивачам належить по 1/2 частині земельної ділянки площею 5,8954 га з кадастровим номером 5910490500:06:005:0050, що знаходиться на території Підлипненської сільської ради м. Конотоп Сумської області та належала померлому ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №026955, виданого 11 квітня 2002 року (т. 1 а.с. 16, 19).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

У ст. 102-1 ЗК України йдеться про те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У п. 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року N 5 роз`яснено, що під час вирішення спорів щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) суди мають виходити з того, що згідно зі статтею 102-1 ЗК право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб або для забудови відповідно до ЦК. Підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови може також бути заповіт. З урахуванням вимог ЗК укладення таких договорів, їх умови, строки та права і обов`язки сторін за ними, а також підстави припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК. Право користування чужою земельною ділянкою як для сільськогосподарських потреб, так і для забудови може відчужуватися та передаватися в порядку спадкування (статті 407, 413 ЦК), крім відчуження, внесення до статутного капіталу, передання в заставу права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності (за винятком випадків переходу права власності на будівлі та споруди). Зазначене право припиняється в разі: поєднання в одній особі власника і землекористувача; спливу строку, на який надано право користування; використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб - у зв`язку з її викупом через суспільну необхідність; використання земельної ділянки для забудови - у зв`язку з відмовою землекористувача від використання земельної ділянки або невикористанням її протягом трьох років підряд. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може бути припинено за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

У той же час, сутність та правова природа представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ч.ч. 1, 3 ст. 238 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Виходячи з вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час звернення до суду з даним позовом, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачі посилались на те, що при укладенні оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) від 08 червня 2004 року представник ОСОБА_6 не мав повноважень на його вчинення.

Аналіз зазначених норм закону та встановлені у справі обставини, на думку колегії суддів, свідчать про законність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки довіреність від 19 травня 2004 року, на підставі якої було вчинено оспорений правочин, не містить визначених повноважень повіреного ОСОБА_3 на укладення саме договору емфітевзису відносно земельної ділянки площею 6,09 га, що розташована на території Підлипненської сільської ради м. Конотоп Сумської області, власниками якої на даний час є позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при укладенні спірного договору від 08 червня 2004 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) він діяв в межах повноважень, наданих йому на підставі довіреності від 19 травня 2004 року не знайшли свого підтвердження. Зокрема, з вказаної довіреності вбачається, що довіритель ОСОБА_6 надав право представникам ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на укладання конкретних договорів, а саме: договорів щодо купівлі - продажу, обміну, іпотеки, оренди земельної ділянки, однак, не уповноважував повірених на укладання від його імені іншого за правовими наслідками та менш вигідного для довірителя договору - договору емфітевзису, який було укладено строком на 49 років з безоплатним використанням земельної ділянки.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про необхідність проведення у даній справі лінгвістичної експертизи з метою встановлення змісту понять повноважень , які містяться в довіреності, колегія суддів відхиляє. Ураховуючи, при цьому, що місцевий суд в межах його повноважень щодо тлумачення змісту довіреності дійшов до обґрунтованого висновку відносно того, що зміст довіреності свідчить про надання права представнику ОСОБА_3 від імені довірителя на укладання конкретних договорів, однак, як вказано вище, зі змісту довіреності не вбачається повноваження повіреного на укладання договору емфітевзису відносно земельної ділянки, що за життя належала ОСОБА_6 .

До того ж, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 28 січня 2020 року у кримінальному провадженні за № 42019201170000088 (т. 2 а.с. 222), доданий до апеляційної скарги, як новий доказ, оскільки він не спростовує висновків суду щодо визнання недійним спірного договору емфітевзису, а лише містить посилання свідка про наміри ОСОБА_6 передати в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_8 належну йому земельну ділянку.

Беручи до уваги те, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійним договору від 08 червня 2004 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позову власників земельної ділянки в частині скасування запису про інше речове право №20468808 від 13 травня 2017 року, що вчинений державним реєстратором, як похідної вимоги від задоволеної вимоги стосовно визнання недійсним оспореного договору.

Отже, ураховуючи, що знайшли своє підтвердження порушення прав позивачів з боку відповідачів щодо вільного володіння, користування та розпорядження належною їм земельною ділянкою, тому вони підлягають захисту в обраний заявниками спосіб.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду про задоволення позову також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування рішення суду.

Разом з тим, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Зокрема, суд не звернув уваги на ті обставини, що звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у загальному розмірі 1536,80 грн (768,40 грнх2), а також 384,20 грн при поданні заяви про забезпечення позову, тобто всього 1921 грн, що підтверджується відповідними квитанціями від 06 червня 2019 року (т. 1 а.с. 1 - 3). У той же час, позивач ОСОБА_4 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову, як особа з інвалідністю ІІ групи (а.с. 31 виділених матеріалів про забезпечення позову по даній справі з провадженням № 2-з/577/28/19).

При цьому, не знайшли свого підтвердження посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судовий збір при подачі позовної заяви сплачено не у повному розмірі та про те, що фактично ОСОБА_1 понесла судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 1538,80 грн, а не 1921 грн.

Таким чином, оскаржене рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Зокрема, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі по 960,50 з кожного.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п.п. 1, 2; 375; 376 ч.1 п. 4, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2020 року в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі по 960 грн 50 коп. з кожного.

В іншій частині рішення суду у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 червня 2020 року.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя - доповідач)

Судді: О.І. Собина

Т.А. Левченко