Постанова

від 15.06.2020 по справі 910/7562/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2020 р. Справа№ 910/7562/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Демидової А.М.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - Задніпряний А.О.,ордер серії АЕ №1002078 від 23.03.2020; Коваленко Г.В., директор;

від відповідача - Куракін Ю.В., ордер серії КВ №416379 від 01.10.2019;

від Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Кобо Плюс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 про задоволення скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. у справі №910/7562/19 (суддя Марченко О.В., повний текст складено - 13.03.2020) за позовом приватного підприємства "Кобо Плюс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 701 823,21 грн. та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до приватного підприємства "Кобо Плюс" про стягнення 1 571 923,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Приватне підприємство "Кобо Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 2 500 000 грн. основної заборгованості, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 19.07.2018 №ЦУП-01/0195/18 про надання послуг з поточного ремонту тепловоза СМЕ-3 в обсязі ПР-3 (далі - Договір); 75 000 грн. заборгованості з повернення забезпечувального платежу; 18 601,67 грн. 3% річних; 37 782,35 грн. втрат від інфляції; 70 439,19 грн. пені, а всього 2 701 823,21 грн.

Крім цього, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулася із зустрічним позовом про стягнення з приватного підприємства "Кобо Плюс" 1 571 923,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі №910/7562/19, позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача: 2 500 000 грн. заборгованості; 75 000 грн. не повернутого забезпечувального платежу; 18 327,82 грн. 3% річних; 37 032,35 грн. втрат від інфляції; 70 439,19 грн. пені, 20 200 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 40 511,99 грн. судового збору; у задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено; відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Господарським судом міста Києва 31.01.2020 видано наказ на виконання вказаного рішення.

Від Акціонерного товариства "Українська залізниця" до суду надійшла скарга на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро; далі - ВДВС) Ковтюх Є.Є. з виконання наказу господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19, в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС Ковтюх Є.Є. з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19;

- скасувати постанову державного виконавця ВДВС Ковтюх Є.Є. від 11.02.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №61240967;

- скасувати постанову державного виконавця ВДВС Ковтюх Є.Є. від 14.02.2020 про арешт коштів боржника ВП №61240967;

- зобов'язати ВДВС винести постанову про повернення наказу господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19 стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

В обґрунтування скарги заявник посилався на наявність підстав для повернення наказу Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19 стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" через встановлення пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ заборони вчинення виконавчих дій щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності вказаним Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19 задоволено; визнано неправомірними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19; скасовано постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. від 11.02.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №61240967; скасовано постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. від 14.02.2020 про арешт коштів боржника ВП №61240967; зобов'язано Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/7562/19 стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що 20.10.2019 набрав чинності Закон №145-ІХ, відповідно до пункту 3 розділу IIІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, за висновком суду, оскільки Закон №145-ІХ набрав чинності до відкриття державним виконавцем ВДВС Ковтюх Є.Є. виконавчого провадження №16240967 відносно боржника, то державний виконавець зобов'язаний був повернути виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, місцевим господарським судом вказано, що дії державного виконавця ВДВС Ковтюх Є.Є. з відкриття виконавчого провадження є неправомірними, а відтак постанови від 11.02.2020 про відкриття виконавчого провадження та від 14.02.2020 про накладення арешту на грошові кошти Залізниці підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, приватне підприємство "Кобо Плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу, а скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання рішення у даній справі про стягнення грошових коштів.

Представники апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

ВДВС правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від ВДВС до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін та ВДВС не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення ВДВС, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Державним виконавцем ВДВС 11.02.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №16240967 по виконанню наказу суду від 30.01.2020.

Крім цього,14.02.2020 постановою державного виконавця ВДВС накладено арешт на грошові кошти Залізниці у сумі 3 037 835,32 грн. (у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:

- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа;

- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.

Таким чином, зважаючи на відсутність законодавчо встановлених підстав для повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва 31.01.2020 №910/7562/19, висновок суду першої інстанції про те, що вказаний виконавчий документ державний виконавець зобов'язаний був повернути стягувачу визнається колегією суддів необґрунтованим.

Стосовно посилань суду першої інстанції на заборону, що міститься в Законі України Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ ) набрав чинності 20.10.2019.

Згідно з п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Колегією суддів встановлено, що до додатку 2 "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Укрзалізниця" (код 40075815).

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов'язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Враховуючи наведене, вказані обставини не можуть бути підставою для повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва 31.01.2020 №910/7562/19.

Окрім наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, № 40450/04, п.п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13 та інші, Велика Палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 у справі №910/7562/19, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане, враховуючи законодавчо встановлені обмеження щодо звернення стягнення на певні види майна. Разом з тим, як вже зазначалося вище, питання відкриття виконавчого провадження чи повернення стягувачу виконавчого документа не ставиться в залежність від наявності заборон щодо звернення стягнення на певні види майна підприємств, внесених до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є., визнається колегією суддів необґрунтованим.

Враховуючи наведене вище, ухвала господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, та відповідно скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. - залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Кобо Плюс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 про задоволення скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. у справі №910/7562/19, задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 про задоволення скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. у справі №910/7562/19 скасувати.

3. Відмовити Акціонерному товариству "Українська залізниця" у задоволенні скарги на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ковтюх Є.Є. у справі №910/7562/19.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, код 40075815) на користь приватного підприємства "Кобо Плюс" (49080, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШОЛОХОВА, будинок 29, квартира 54, код 30733237) 2 102 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 22.06.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

А.М. Демидова