Ухвала

від 17.06.2020 по справі 910/1296/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1296/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Державний академічний оркестр "РадіоБенд Олександра Фокіна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Зубець Л.П., Алданова С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"

до Державного підприємства "Державний академічний оркестр "РадіоБенд Олександра Фокіна"

про виселення

за участю:

позивача: Бурвікова І.Ю. (адвокат)

відповідача: Забавський Д.А. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Державного підприємства "Державний академічний оркестр "РадіоБенд Олександра Фокіна" (далі-відповідач) згідно якого просило виселити відповідача із орендованого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-В, на другому поверсі триповерхової адміністративної будівлі Будинку звукозапису (далі-Приміщення), що входить до статутного капіталу позивача .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після припинення дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, який укладено між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву, з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/19943/16, яке набрало законної сили, Приміщення не звільнив. При цьому Приміщення було включено до статутного капіталу позивача, тому право на виселення відповідача із Приміщення набув саме позивач.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 (суддя Зеленіна Н.І.), в позові відмовлено.

2.3. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дію договору оренди продовжено, оскільки позивач не висловив заперечень щодо подальшого використання відповідачем Приміщення та позивач не був позбавлений можливості вчинити дії із заміни стягувача за наказом від 07.03.2017, який виданий на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/19943/16 з метою виселення відповідача із Приміщення.

2.4. Останньою оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, виселено відповідача із Приміщення.

2.5. Свій висновок суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач є власником Приміщення та він вправі виселити відповідача, оскільки позивач не був стороною у справі № 910/19943/16, а наказ, який був виданий судом у цій справі визнано таким, що не підлягає виконанню, тому порушене право позивача підлягає відновленню. Відповідач після закінчення строку дії договору об`єкт оренди не повернув і на даний час користується ним, що сторонами не заперечується. Обов`язок виселитись із спірного майна був відповідачу встановлений і рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/19943/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017, які відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковими на всій території України. При цьому зміна власника орендованого майна не може звільнити орендаря від обов`язку звільнити майно у зв`язку з закінченням строку дії оренди.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

3.2. В обґрунтування своїх вимог відповідач у заяві про усунення недоліків посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права та неправильному застосуванні норм процесуального права. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 924/567/17, від 27.09.2018 у справі № 910/24687/15, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №910/7364/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №910/12224/17, у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16, № 910/9482/16, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 19.12.2019 у справі № 904/7821/17, від 17.07.2019 у справі № 910/9110/18, від 09.07.2019 у справі № 910/17258/17, від 04.06.2019 у справі № 923/695/18, від 02.04.2019 у справі № 915/1002/16.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи скаржника висновків суду не спростовують.

4. Мотивувальна частина

4.1. Касаційну скаргу, з урахуванням заяви про усунення недоліків, мотивовано посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), із зазначенням того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду .

4.2. Однак предметом спору є: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №910/12224/17 була вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; у постанові Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 924/567/17 предметом спору є стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з обслуговування будинку; у постанові Верховного Суду від 27.09.2018 у справі № 910/24687/15 предметом спору є стягнення заборгованості за електроенергію.

4.3. У справах № 91 0 /7364/18, № 915/1002/16, на які скаржник посилається у касаційній скарзі як на підставу для такого оскарження, судами попередніх інстанцій, рішення яких переглянуті Верховним Судом, було розглянуто спір про виселення орендаря із займаного приміщення та відмовлено у позові з тих підстав, що балансоутримувач не наділений правом заявляти вимогу про витребування майна, оскільки таким правом наділений лише власник.

4.4. У справі № 916/806/19, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі як на підставу для такого оскарження, Верховним Судом було переглянуто судові рішення зі спору про виселення, але суди виходили з того, що позивач не довів своєчасного направлення відповідачу повідомлення про відсутність наміру продовження договору оренди, у зв`язку з чим визнано, що такий договір є пролонгованим.

4.5. У справі № 910/9110/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі як на підставу для такого оскарження, яка переглянута Верховним Судом, було розглянуто спір про виселення, оскільки орендоване приміщення було передано орендарем в суборенду без згоди орендодавця.

4.6. Верховний Суд скерував справу № 904/7821/17 на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що суд встановивши, що договір оренди припинив свою дію, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення орендаря із займаного ним приміщення.

4.7. Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на постанови Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16, № 910/9482/16, однак у вказаних справах Верховним Судом України переглянуто судові рішення зі спору про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов`язання вчинити дії, а саме - передати за актом приймання-передачі нерухоме майно.

4.8. Що стосується посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.06.2019 в справі № 923/695/18, то у цій справі суд касаційної інстанції не погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав власника пред`явивши позов про виселення відповідача з незаконно займаного об`єкта нерухомого майна, у зв`язку із чим постанову апеляційного господарського суду про відмову у позові скасував, а рішення місцевого господарського суду, яким позов було задоволено повністю, залишив в силі.

4.9. Отже, правовідносини, виходячи із предмету позову та обставин у даних справах , та у справі, що переглядається у касаційному порядку, а також предмет доказування, не є подібними.

4.10. Також підставою касаційного перегляду зазначено постанову Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №910/17258/17. Однак у даній справі судом касаційної інстанції переглянуто судові рішення зі спору, зокрема, про визнання договору оренди приміщень недійсним з посиланням на те, що він суперечить нормам закону, а отже у спірних приміщеннях відповідач перебуває за відсутності правових підстав.

Отже правовідносини, виходячи із предмету позову та обставин у даній справі , та у справі, що переглядається у касаційному порядку, не є подібними.

4.11. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Положеннями статті 287 ГПК України право касаційного оскарження обмежено виключно тими випадками, які передбачені у цій статті .

4.12. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому положеннями п.1 ч.3 статті 310 ГПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані не обґрунтованими, то у скаржника не виникає права на скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку є неможливим.

4.13. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу .

4.14. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.15. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України .

4.16. За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Державний академічний оркестр "РадіоБенд Олександра Фокіна" підлягає закриттю .

4.17. Сплачена відповідачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

4.18. З урахуванням викладеного виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 належить поновити.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 332 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Державний академічний оркестр "РадіоБенд Олександра Фокіна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 .0 3.2020 у справі Господарського суду міста Києва № 910/1296/19, закрити .

Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 . 03.2020 у справі Господарського суду міста Києва № 910/1296/19 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов