Ухвала

від 17.06.2020 по справі 922/1803/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1803/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2019 (суддя Рильова В.В.) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019, постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 (головуючий суддя: Гребенюк Н.В., судді: Білецька А.М., Зубченко І.В.) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2020

за позовом Харківської міської ради

до 1 . Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія", 2. Приватного підприємства "Конструкторське бюро вагонобудівництва",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державний реєстратор філії комунального підприємства "Добробут" Литвінівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженська Галина Валентинівна ,

про скасування державної реєстрації прав,

За участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача-1 - Яковлєва Л.І. - адвокат

відповідача-2 - не з`явився

третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Харківська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "Конструкторське бюро вагонобудівництва" (далі - відповідач - 2), в якому просить суд:

- скасувати рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Харківської області Неженської Галини Валентинівни (індексний номер рішення: 40663088 від 17.04.2018; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна щодо якого здійснено реєстрацію прав 199664963101);

- скасувати рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Харківської області Неженської Галини Валентинівни (індексний номер рішення: 40664796 від 17.04.2018; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна щодо якого здійснено реєстрацію прав 541892663101).

1.2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у місті Чугуїв Харківської області - Неженську Галину Валентинівну.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю набуття відповідачами прав на нежитлові будівлі літ. "М-2" із загальною площею 688,7 кв.м та літ. "Н-1" загальною площею 817,3 кв.м, а саме: з порушенням встановленого порядку будівництва та безпідставністю використання додаткових земельних ділянок комунальної власності за наслідками відповідного збільшення їх площі. При цьому, за твердженням позивача, факт зайняття самочинним будівництвом земель комунальної власності, за наслідком якого збільшено площу нежитлових будівель, випливає саме із зміни площі забудови таких будівель. Враховуючи те, що у забудовника відсутній документ, що підтверджує прийняття спірних об`єктів до експлуатації, реєстрація прав на них проведена з порушенням вимог діючого законодавства.

1.4. Відповідач-1 проти позову заперечив, зазначивши, що позивачем по справі не надано жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, а саме щодо зміни площі земельної ділянки під забудовами, належними відповідачеві по справі. Посилання на математичні підрахунки площі об`єктів нерухомого майна належного відповідачу не є належним доказом зміни розміру земельної ділянки під нежитловими приміщеннями. Крім того, на думку відповідача-1, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію і не підлягає скасуванню. Вказує, що відповідачі по справі придбали об`єкти нерухомості в законодавчо визначений спосіб та з 2016 року вирішують питання про оформлення права власності (користування) земельними ділянками під об`єктами нерухомості. Прийнявши рішення про перейменування вулиці Транспортна колона на вулицю Академіка Волкова, позивач, в свою чергу, не приймає рішення про присвоєння належної адреси об`єктам нерухомого майна належних відповідачам, що в свою чергу є перешкодою в наданні дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які знаходяться під належними відповідачам об`єктами нерухомого майна.

2. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020, в задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами діючого законодавства та не спроможний привести до відновлення порушеного права, а також не довів належними доказами порушення відповідачами прав та законних інтересів міської ради.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 та додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 у справі №922/1803/19 здійснено розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 12.02.2020 (згідно з відміткою на конверті) Харківською міською радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2019, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019, постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 у справі №922/1803/19.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 21.02.2020 у справі № 922/1803/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 922/1803/19 касаційну скаргу Харківської міської ради залишено без руху до 13.04.2020 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційна скарги була оформлена з порушенням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, встановлено Харківській міській раді строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

25.03.2020 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду з заявою про усунення недоліків у справі №922/1803/19 з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави.

3.4. 21.04.2020 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження по справі та призначення до розгляду на 17.06.2020, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.05.2020.

3.5. 17.06.2020 до початку судового засідання судом отримано відзив на касаційну скаргу від відповідача-1, в якому останній просить продовжити строк на його подання.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" на території України продовжено карантин до 22.06.2020.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (який набрав чинності 02.04.2020 ) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Враховуючи вказані норми чинного законодавства, строк на подачу відзиву на касаційну скаргу є продовженим в силу вищевказаного Закону, а тому колегія суддів приймає поданий відзив.

3.6. У судове засідання 17.06.2020 з`явилася представник відповідача-1, котра виклала заперечення проти касаційної скарги. Представники позивача, відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі Харківська міська рада (скаржник) просить рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2019, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019, постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 у справі №922/1803/19, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) скаржник вважає, що з огляду на приписи пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції повинен відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо належного способу захисту порушеного права та законного інтересу позивача, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, оскільки вони не відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 06.06.2018 у справі № 826/12559/16, від 13.11.2018 у справі № 826/12122/17, від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 15.05.2019 у справі № 815/993/18, від 03.07.2019 у справі № 201/835/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 813/317/17, від 19.06.2019 у справі № 823/216/17, від 04.09.2019 у справі № 814/378/16.

Позивач вказує, що Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", починаючи з 16.01.2020 не містить такого способу захисту порушених прав, як скасування у судовому порядку запису про державну реєстрацію речових прав, та не міг призвести до настання реальних наслідків у вигляді внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей щодо скасування судом запису про державну реєстрацію прав, тому вважає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

На думку скаржника, суд першої інстанції неналежно дослідив позовні вимоги міської ради, оскільки остання оскаржувала тільки внесені зміни до записів про державну реєстрацію права власності та не заявляла вимог щодо скасування первинних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Харківська міська рада вважає висновок суду про те, що реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва підлягає скасуванню як така, що здійснена неправомірно, лише на підставі рішення суду про визнання його самочинним, безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства, так як заявлені міською радою позовні вимоги щодо скасування рішень про державну реєстрацію змін до записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є такими, що повністю відповідають приписам діючого законодавства. У свою чергу, додаткова позовна вимога, направлена на визнання об`єктів будівництва самочинними, не може вважатись належним способом захисту порушеного права та законного інтересу міської ради в силу відсутності у діючому законодавстві відповідного способу захисту цивільних прав та інтересів.

З урахуванням положень ст.237 ГПК України позивач вказує, що встановлення відповідних фактів самочинності будівництва мало вирішуватись судом при винесення рішення у справі та не потребувало пред`явлення міською радою окремої позовної вимоги.

Щодо посилань суду першої інстанції на відсутність позовної вимоги міської ради щодо приведення спірних об`єктів будівництва до попереднього стану, скаржник зазначає, що звернення до суду з позовом про зобов`язання забудовника провести відповідну перебудову зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, пред`явлення міською радою двох позовних вимог щодо скасування державної реєстрації змін до записів про право власності на спірні об`єкти та приведення їх до попереднього стану мало б наслідком об`єднання позовних вимог, які мають розглядатись у порядку різного судочинства.

Крім того, за наявності факту державної реєстрації змін стану об`єктів нерухомості, заявлення таких позовних вимог є безперспективним.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Як вбачається з матеріалів справи, касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) подано з підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України у редакції станом на момент подання касаційної скарги (далі - ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.2. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що наведений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" охоплює не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Вислови "законний" і "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми і судова практика мають бути застосовані таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, серія A, №32, і "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який положення статті 6 Конвенції застосовуються до апеляційних і касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також необхідно брати до уваги норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5.3. Згідно з п.4 ч.1, ч.2 ст. 296 ГПК:

"1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

2. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу."

Всі зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.4. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/1803/19, передбачених п.4 ч.1 ст. 296 ГПК, з огляду на таке.

5.5. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК, і таке обґрунтування полягає у необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, оскільки вони не відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 06.06.2018 у справі № 826/12559/16, від 13.11.2018 у справі № 826/12122/17, від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 15.05.2019 у справі № 815/993/18, від 03.07.2019 у справі № 201/835/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 813/317/17, від 19.06.2019 у справі № 823/216/17, від 04.09.2019 у справі № 814/378/16.

Крім того, позивач вказує, що Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" починаючи з 16.01.2020 не містить такого способу захисту порушених прав, як скасування у судовому порядку запису про державну реєстрацію речових прав, та не міг призвести до настання реальних наслідків у вигляді внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей щодо скасування судом запису про державну реєстрацію прав, тому вважає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.6. Як вбачається з постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 04.09.2018 № 915/127/18, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від висновку яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах позивач просить відступити, Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

5.7. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.8. В п.п. 60-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 , тобто, прийнятої після подачі касаційної скарги у даній справі , що переглядається, та після внесення змін до Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", підтверджено, що саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачки. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а).

При цьому, ВП ВС акцентувала увагу, що за змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру , а також на час ухвалення судами першої й апеляційної інстанцій оскаржених рішень , у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вказаній редакції .

5.9. Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час подачі позову та ухвалення рішення суду першої інстанції в даній справі, що переглядається:

"У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується."

5.10. Зазначене свідчить, що правові висновки судів в цій частині відповідають як вищевказаному законодавству в редакції, чинній на час подачі позову та ухвалення рішення суду першої інстанції в даній справі, так і саме останній практиці Великої Палати Верховного Суду.

5.11. Посилання скаржника на зміну Закону до моменту розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів касаційного суду не можуть бути прийняті з наступних підстав.

По-перше, сама по собі зміна Закону не є підставою для зміни правового висновку, який базувався саме на попередній редакції зміненої норми, а є підставою для прийняття нового правового висновку щодо нової редакції такої норми.

По-друге, відповідно до ч.ч.1,5 ст.269 Господарського процесуального кодексу:

"1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

5. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції."

Отже дана норма встановлює, що на відміну від суду першої інстанції, який розглядає справу по суті спору і в повному обсязі з прийняттям відповідного первинного рішення, суд апеляційної інстанції саме вже переглядає справу та прийняте місцевим судом рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, згідно зі статтею 14 ГПК:

"1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності."

Дійсно, суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте, самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту .

Тобто, зміна правової кваліфікації не є тотожною зміні предмету позовних вимог чи обраного позивачем на власний розсуд способу захисту, які може зробити виключно позивач, а не суд, тим більше апеляційний.

5.12. Все вищевикладене свідчить про необґрунтованість зазначених доводів скаржника про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

5.13. Щодо доводів позивача, що суд першої інстанції неналежно дослідив позовні вимоги міської ради, оскільки остання оскаржувала тільки внесені зміни до записів про державну реєстрацію права власності та не заявляла вимог щодо скасування первинних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, слід зазначити, що вони не обґрунтовані скаржником чітким, конкретизованим посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені вищевказаними чотирма пунктами частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, позивач зазначив, що за результатами розгляду звернення встановлено, що за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлові будівлі літ. "М-2" та літ. "Н-1-2" вул. Транспортна Колона, 2 у м. Харкові належать на праві спільної власності Приватному підприємству "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватному підприємству "Конструкторське бюро вагонобудівництва" (підстава: Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, серія та номер 4520 від 31.10.2013; Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, серія та номер 2427 від 26.12.2014).

14 квітня 2018 року Державним реєстратором філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Харківської області Неженською Галиною Валентинівною внесено наступні зміни до відомостей з Реєстру:

- нежитлова будівля літ. "М-2" загальною площею 567,7 кв.м змінено на нежитлова будівля літ. "М-2" загальною площею 688,7 кв.м; зміни внесені на підставі: договір купівлі-продажу, серія та номер: 4520, виданий 31.10.2013, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Слоневська Д.В.; довідка, серія та номер: 01, видана 04.04.2018, видавник ТОВ "Агрофірма "Амра Груп"; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 04.04.2018, видавник: ТОВ "Агрофірма "Амра Груп";

- нежитлова будівля літ. "Н-1" загальною площею 662,5 кв.м змінено на нежитлова будівля літ. "Н-1-2" загальною площею 817,3 кв.м; зміни внесені на підставі: договір купівлі-продажу, серія та номер 2427, виданий 31.10.2013, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Слоневська Д.В.; довідка, серія та номер: 01, видана 04.04.2018, видавник ТОВ "Амра Груп"; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 04.04.2018, видавник: ТОВ "Амра Груп".

Тобто, зміни до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесені окремими записами.

5.14. Щодо доводів скаржника, що:

- заявлені міською радою позовні вимоги щодо скасування рішень про державну реєстрацію змін до записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є такими, що повністю відповідають приписам діючого законодавства;

- звернення до суду з позовом про зобов`язання забудовника провести відповідну перебудову зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, пред`явлення міською радою двох позовних вимог щодо скасування державної реєстрації змін до записів про право власності на спірні об`єкти та приведення їх до попереднього стану мало б наслідком об`єднання позовних вимог, які мають розглядатись у порядку різного судочинства;

- за наявності факту державної реєстрації змін стану об`єктів нерухомості, заявлення таких позовних вимог є безперспективним,

колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

5.15. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/2791/13 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Інспекції про зобов`язання відповідача знести самовільно побудовану споруду було викладено наступні правові висновки.

За змістом статті 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України "Про архітектурну діяльність". До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Передбачене частиною сьомою статті 376 ЦК України знесення самочинного будівництва за рішенням суду за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування відбувається в межах реалізації такими органами наданих їм функцій з контролю та нагляду за додержанням суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції, захисту суспільних інтересів.

Таким чином, Інспекція, як контролюючий орган є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю, тож висновки суду про закриття провадження в частині вимог такого органу відповідають вищевказаним обставинам, нормам права та не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. постанову від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18, провадження № 12-12гс19).

Водночас спір, що виник у правовідносинах щодо захисту прав Одеської міської ради на земельну ділянку комунальної власності від порушення відповідачем при здійсненні ним самочинного будівництва (частина четверта статті 376 ЦК України) належить до юрисдикції господарських судів .

Крім того, за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво , у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного , з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

5.16. Отже висновки судів попередніх інстанцій в даній справі, що переглядається, у вищевказаній частині повністю відповідають висновкам, викладеним у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду.

5.17. Згідно зі ст.300 ГПК:

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу."

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2019 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019, постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 у справі №922/1803/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський