Постанова

від 18.06.2020 по справі 199/3859/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4760/20 Справа № 199/3859/19 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Гамма»

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Гамма» , третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за дні невикористаної відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Гамма» (далі - ТОВ «ВП «Гамма» ), третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за дні невикористаної відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 07.06.2018 року по 14.11.2018 року він працював на посаді начальника виробництва асфальтобетонного заводу № 3 ТОВ «ВП «Гамма» .

Згідно з наказом № 124-к від 06.06.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника виробництва асфальтобетонного заводу № 3 ТОВ «ВП «Гамма» .

14 листопада 2018 року позивач був звільнений із займаної посади за угодою сторін, згідно з п.1 ч.1 ст. 36 КЗпПУ, відповідно до наказу № 242-к.

На день звільнення ТОВ «ВП «Гамма» належних позивачу сум при звільненні виплачено не було. Крім того, в порушення ст. 116 КЗпП України позивачу не було надано письмового повідомлення про нараховані суми при звільненні.

Намагаючись врегулювати спір мирним шляхом, позивач письмово звертався до відповідача з вимогою виплатити належну йому заробітну плату, компенсацію за дні невикористаної відпустки та допомогу по тимчасовій непрацездатності. 08.01.2019 року ТОВ «ВП «Гамма» виплатило позивачу 5 105,33 грн.

Крім того, позивач зазначав, що під час розрахунку компенсації за дні невикористаної щорічної відпустку бралося 11 днів відпустки згідно з наказом відповідача № 242-к від 14.11.2018 року, при цьому його середня щоденна заробітна плата складає 466,23 грн. Також, за інформацією Фонду соціального страхування України усю суму допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 було перераховано на рахунок ТОВ «ВП «Гамма» , а тому допомога підлягає сплаті як за рахунок власних коштів ТОВ «ВП «Гамма» , так і за рахунок Фонду соціального страхування України, саме з відповідача ТОВ «ВП «Гамма» .

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь: 9 790,83 грн. - заборгованості по заробітній плат; 5 128,53 грн. - компенсації за дні невикористаної відпустки; 19 175,09 грн. - допомоги по тимчасовій непрацездатності; 120 753,57 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.11.2018 року по 27.11.2019 року; 30 000,00 грн. - моральної шкоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ВП «Гамма» на користь ОСОБА_1 9 790,83 грн. - заборгованості по заробітній платі; 5 128,53 грн.- компенсації за дні невикористаної відпустки; 19 175,09 грн. - допомоги по тимчасовій непрацездатності; 120 753,57 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 2 000,00 грн. - моральної шкоди, а також 1 699,28 грн. витрат по сплаті судового збору, а всього - 158 547,30 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «ВП «Гамма» , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та моральної шкоди не підлягають задоволенню лише з підстав несплати позивачем судового збору за вказані вимоги при зверненні до суду.

Також, відповідач зазначає, що сплата позивачем судового збору не повинна прийматися до уваги, оскільки була здійснена на стадії розгляду справи по суті.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням того, що рішення оскаржується відповідачем лише з підстав несплати позивачем судового збору за вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та моральної шкоди, колегія суддів переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що на підставі наказу ТОВ «ВП «Гамма» № 124-к від 06.06.2018 року, ОСОБА_1 із 07.06.2018 року було прийнято на постійній основі на посаду начальника виробництва асфальтобетонного заводу № 3 ТОВ «ВП «Гамма» з окладом в розмірі 10 000,00 грн. (а.с.37).

У період своєї роботи на підприємстві, ОСОБА_1 декілька разів перебував на лікарняних, що підтверджується наступними листками непрацездатності: листок непрацездатності серія НОМЕР_1 від 29.08.2018 року, надано 15 днів тимчасової втрати працездатності з 15.08.2018 року по 29.08.2018 року, включно (а.с.16); листок непрацездатності серія НОМЕР_2 057403 від 12.09.2018 року, надано 14 днів тимчасової втрати працездатності з 30.08.2018 року по 12.09.2018 року, включно (а.с.17); листок непрацездатності серія НОМЕР_2 057404 від 12.09.2018 року, надано 24 дні тимчасової втрати працездатності з 13.09.2018 року по 06.10.2018 року, включно (а.с.18); листок непрацездатності серія НОМЕР_3 440682 від 30.10.2018 року, 23 дні тимчасової втрати працездатності з 08.10.2018 року по 30.10.2018 року, включно (а.с.19).

Встановлено, що за даними Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, позивачу підлягає виплата матеріального забезпечення внаслідок тимчасової втрати працездатності: за листком непрацездатності серія НОМЕР_2 057318 від 29.08.2018 року - 4 963,35 грн. за період з 15.08.2018 року по 29.08.2018 року, у тому числі за кошти Фонду соціального страхування України за 10 календарних днів на суму 3 308,90 грн.; за листком непрацездатності серія НОМЕР_2 057403 від 12.09.2018 року - 4 632,46 грн. за період з 30.08.2018 року по 12.09.2018 року, у тому числі за кошти Фонду соціального страхування України за 9 календарних днів на суму 2 978,01 грн.; за листком непрацездатності серія НОМЕР_2 057404 від 12.09.2018 року - 7 941,36 грн. за період з 13.09.2018 року по 06.10.2018 року, виплата за рахунок коштів Фонду соціального страхування України внаслідок продовження лікарняного; за листком непрацездатності серія АДС № 440682 від 30.10.2018 року - 6 743,14 грн. за період з 08.10.2018 року по 30.10.2018 року, у тому числі за кошти Фонду соціального страхування України за 18 календарних днів на суму 5 277,24 грн.

Крім того, встановлено, що платіжними дорученнями № 22201Ф від 02.10.2018 року, № 24229Ф від 25.10.2018 року, № 27336Ф від 05.12.2018 року, допомогу внаслідок тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 , за рахунок Фонду соціального страхування України у повному обсязі перераховано на рахунок ТОВ «ВП «Гамма» .

Вказані обставини також не заперечувалися представником відповідача у судовому засіданні.

Таким чином, загальна сума матеріального забезпечення внаслідок тимчасової втрати працездатності як за рахунок Фонду, так і за рахунок ТОВ «ВП «Гамма» , за усіма лікарняними становить 24 280,31 грн.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що розрахована позивачем сума допомоги внаслідок тимчасової втрати працездатності в сумі 19 175,09 грн. відповідає дійсності. Із наданих пояснень представника відповідача суд дійшов висновку, що сплачені позивачу 08.01.2019 року грошові кошти в сумі 5 105,22 грн. є частиною грошової допомоги внаслідок втрати працездатності ОСОБА_1 , виплаченої роботодавцем.

Згідно із наданими позивачем доказами та розрахунками, за час перебування у трудових відносинах з відповідачем, останній не виплатив йому заробітну плату за 10 робочих днів серпня 2018 року, 1 день жовтня 2018 року та 10 робочих днів листопада 2018 року.

Оскільки під час судового засідання представник відповідача визнавав той факт, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 466,23 грн., вказані обставини є встановленими та не підлягають доказуванню у розумінні ч.1 ст. 82 ЦПК України.

Враховуючи відсутність доказів зі сторони відповідача щодо виплати заробітної плати позивачу у повному обсязі, заборгованість відповідача по заробітній платі ОСОБА_1 , на день його звільнення з розрахунку за 21 робочий день та середньоденній заробітній платі в сумі 466,23 грн., складає 9 790,83 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що при розірванні трудового договору з позивачем були допущені порушення норм трудового законодавства, яке регулює порядок виплати грошових сум належних працівникові при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Юридично значущими обставинами, встановленими ч.1 ст. 116, ч.1 ст. 117 КЗпП України, є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідності до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з роз`ясненнями, наданими судам у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з ч.2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної із нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доводи ТОВ «ВП «Гамма» в апеляційній скарзі про те, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та моральної шкоди не підлягають задоволенню лише з підстав несплати позивачем судового збору за вказані вимоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, наведене спростовується матеріалами справи, а саме, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 699,28 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією (а.с.148а).

Також, в судовому засіданні позивач зазначив, що доплатив судовий збір за власною ініціативою, враховуючи заперечення зі сторони відповідача щодо розміру недоплаченого судового збору.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 року № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16.

Інших доводів в обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення та підстав для його скасування, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 також підтвердила, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2020 року оскаржується відповідачем саме з підстав несплати позивачем судового збору при подачі позову.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Рішення суду першої інстанції переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та в іншій частині не переглядалось.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Гамма» - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко