Постанова

від 18.06.2020 по справі 761/13894/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/13894/19 Головуючий в суді І інстанції Мальцева Д.О.

Провадження № 22ц-824/2160/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Гановської А.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального закладу Київської обласної ради Київській обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом на рішення Шевченківського районного суду від 05 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Київської обласної ради Київській обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом , Київської обласної ради про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням рішення судів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом, який обґрунтовувала тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року її поновлено на посаді головного лікаря КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом та стягнуто з КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 240 839, 10 грн.

Вказує, що її так і не було поновлено на займаній посаді, позивач вказує, що має право на доплату до виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року з урахуванням підвищення посадового окладу головного лікаря КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом . Крім того, просить стягнути суму середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення позивача на займаній посаді за період з 14 червня 2017 року по 29 березня 2019 року (дату експертного висновку) з урахуванням сум підвищеного посадового окладу в розмірі 309 480, 61 грн., за період з 29.03.2019 по 05.09.2019 - 79 728, 48 грн. Також вказує, що нею були понесені витрати на проведення експертної оцінки ТОВ Київський експертно-дослідницький центр в розмірі 10 000, 00 грн., банківських послуг - 120 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 10 120, 00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду від 05 вересня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2017 р. по 05.09.2019 р. у розмірі 389 209,09 грн. та витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 10 120 грн., а всього 399 329, 09грн. Стягнуто з КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом на користь держави судовий збір у розмірі 5989, 93 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, представник КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема те, що суд безпідставно стягнув з КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки рішення суду про поновлення позивачки на роботі не виконане Київською обласною радою, яка є засновником і власником Центру, тому комунальний заклад не має повноважень поновлювати позивачку на роботі і не повинен нести відповідальність за невиконання судового рішення, чого місцевим судом враховано не було, через що вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню.

У свою чергу, ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується із висновками суду першої інстанції, та посилається зокрема на те, що нести відповідальність за невиконання судового рішення про її поновлення на посаді має саме відповідач, оскільки вона була саме його працівником, а не працівником Київської обласної ради, при цьому оскаржуване рішення станом на тепер уже виконане відповідачем, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Представник Київської обласної ради також подав відзив на апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2017 року стягнуто саме з КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а отже стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення здійснюється саме з підприємства, з яким у звільненого працівника існували трудові відносини, через що просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи рішення Голосіївського районного суду від 14 червня 2017 року у справі 752/147888/14-ц не виконане відповідачем в частині поновлення позивачки на посаді головного лікаря КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом , що є порушенням права на працю позивачки та є підставою для застосування судом положень ст. 236 КЗпП України, через що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 червня 2017 року по 05 вересня 2019 року у розмірі 389 209,09 грн. та витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 10 120, 00 грн., при цьому суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом на користь позивачки доплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2014 по 14 червня 2017 року в розмірі 69 320, 57 грн. задоволенню не підлягають, оскільки питання їх обґрунтованості та доведеності вже були встановлені рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2017 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у справі 752/14788/14-ц поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 240 839, 10 грн.

07 грудня 2017 року вказане рішення суду було виконано лише в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом і на рахунок позивачки було перераховано грошові кошти в сумі 240 842, 95 грн.

Однак, як було правильно встановлено судом, зазначене судове рішення в частині поновлення позивачки на займаній посаді станом на час розгляду справи не було виконане, а тому в силу положень ст. 236 КЗпП України, позивачка має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, після ухвалення рішення Голосіївським районним судом м. Києва 14 червня 2017 року, позивачкою додатково були отримані відомості щодо розміру посадового окладу директора КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом в частині його підвищення, яке відбулось за період вимушеного прогулу позивачки та до розрахунку суми за час вимушеного прогулу, визначеного за рішенням суду від 14 червня 2017, не увійшли, що підтверджується листом ДОЗ КОДА від 29 травня 2017 року № С-1103, довідкою про отримані доходи № 128 від 01 лютого 2017 року КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом .

У зв`язку з вищевикладеним, а також з метою визначення розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 752/14788/14 позивачка замовила в ТОВ Київський експертно-дослідницький центр проведення судово-економічної експертизи.

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29 березня 2019, за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року з урахуванням підвищення посадового окладу головного лікаря КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом сума середнього заробітку становить 310 160, 77 грн. Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає до виплати позивачці за період з 15 червня 2017 року по 29 березня 2019 року становить 309 480, 61 грн. Станом на 29 березня 2019 року розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 становить 766, 62 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що уся сума коштів на підставі виконавчого листа на виконання оскаржуваного рішення у розмірі 399 329, 09 грн. була виплачена ГУ Державної казначейської служби України у Київській області на рахунок позивачки (т.3, а.с.196-204).

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Згідно п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Відповідна правова позиція міститься і в постановах судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 1 липня 2015 р. у справі № 6-435цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку відповідно до статей 76-80 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, зокрема дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки рішення Голосіївського районного суду від 14 червня 2017 року в частині поновлення позивачки на посаді на момент розгляду справи не було виконано, то це є порушенням права позивачки на працю та є підставою для застосування судом положень ст. 236 КЗпП України, що в свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 червня 2017 року по 05 вересня 2019 року у розмірі 389 209,09 грн. та витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 10 120, 00 грн.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом є юридичною особою, засновником якої є Київська обласна рада.

Згідно із ч. 6 ст. 78 Господарського кодексу України та Статуту КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом , затвердженого рішенням Київської обласної ради від 06 жовтня 2016 року, засновник не несе відповідальності за зобов`язаннями комунального закладу.

Відповідно до абз. 1 та 2 ст. 4 ЗУ Про оплату праці , джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Так, відповідно до платіжних доручень, на підставі яких були перераховані кошти ОСОБА_1 на виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку, платником є КЗ КОР КОЦС .

Таким чином, доводи апелянта про те, що КЗ КОР Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом не може бути відповідальним за невиконання рішення про поновлення на роботі позивачки, тому з комунального закладу не може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення суду фактично було виконано КЗ КОР КОЦС за рахунок коштів з Державної казначейської служби України, і КЗ КОР КОЦС є юридичною особою, з якою у позивачки виникли трудові відносини, через що такі доводи не спростовують обґрунтованих висновків місцевого суду у цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, зводяться лише до незгоди із висновками суду та з їх оцінкою, а тому не можуть бути належною підставою для скасування чи зміни законного рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 12 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року в розмірі 69 320, 57 грн. сторонами не оскаржено, тому не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України.

Недоліків, які призводили б до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справи і впливають на суть ухваленого рішення та підстав, передбачених ст. 376 ЦПК, для скасування цього рішення та ухвалення нового або його зміни під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального закладу Київської обласної ради Київській обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду від 05 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: