Постанова

від 17.06.2020 по справі 644/4086/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Харків

Справа № 644/4086/19

Провадження № 22-ц/818/3129/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря - Плахотнікової І.О.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , директор Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України Задорожна Вікторія Іванівна, Комунальний заклад охорони здоров`я Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 , директора Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України Задорожної Вікторії Іванівни, Комунального закладу охорони здоров`я Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, про визнання бездіяльності протиправною, про зобов`язання вчинити дії, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 березня 2020 року , постановлене суддею Поповим О.Г., в залі суду в м. Харків,

встановив :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, про визнання бездіяльності протиправною, про зобов`язання вчинити дії, у якому просив суд стягнути з Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України матеріальну шкоду у розмірі 562,54 грн.; - стягнути з Комунального закладу охорони здоров`я Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Харкова моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.; - стягнути з фізичної особи ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн.; - визнати неправомірною бездіяльність директора Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України Задорожної Вікторії Іванівни та зобов`язати її надати відповідь на заяви, які направлені для розгляду народним депутатом, головою Комітету Верховної Ради України ОСОБА_2 , яка б відповідала вимогам ст.15 Закону України Про звернення громадян ; вирішити питання щодо судових витрат.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що з 24.12.2018 року, протягом 12 тижнів, він отримував курс лікування хронічного гепатиту С препаратом Харвоні в Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України . Згідно рекомендованого курсу лікування позивач мав здійснювати контроль за кров`ю, однак лабораторії, у яких можна було б здійснити контроль за показниками крові, у вказаній медичній основі, працюють на приватній основі. Позивач вважає, що вказані обставини є порушенням його прав, оскільки він позбавлений можливості контролювати результати лікування.

З вказаного приводу позивач звертався до відповідача ОСОБА_2 , яка на той момент була народним депутатом та головою Комітету з питань охорони здоров`я Верховної Ради України. ОСОБА_2 направила запити позивача до Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України . Позивач не отримав відповіді на свої неодноразові звернення щодо лабораторій ні від відповідача ОСОБА_2 , ні від Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України .

Вартість дослідження крові в приватній лабораторії Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України складає 1000 грн. При цьому розмір пенсії позивача складає 1770 грн. Викладені обставини потягли за собою неможливість позивача здійснити відповідні лабораторні дослідження після лікування препаратом Харвоні , що потягло за собою важкі наслідки для позивача, а саме те, що 06.05.2019 року він був доставлений швидкою медичною допомогою до Міської клінічної багатопрофільної лікарні №25 Харківської міської ради. 06.05.2019 року протягом 2 годин позивач очікував швидку медичну допомогу, 6 разів звертаючись по телефону 103 , перебуваючи при цьому в безпорадному стані, самотній, пережив сильний нервовий стрес. Вказані обставини позивач вважає грубим порушенням Закону України Про екстрену медичну допомогу , у зв`язку з чим просить суд стягнути з КЗОЗ Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Харкова моральну шкоду, яку позивач оцінив у 50 000 грн.

Бездіяльність відповідача ОСОБА_2 по не розгляду звернень позивача щодо надання йому безкоштовної медичної допомоги, гарантованої ст.49 Конституції України, порушення відповідачем ОСОБА_2 . Закону України Про звернення громадян потягло за собою важкі наслідки для позивача, а саме те, що позивач 06.05.2019 року був доставлений швидкою медичною допомогою до Міської клінічної багатопрофільної лікарні №25 Харківської міської ради, в подальшому проходив стаціонарне лікування, що порушило його життєвий устрій, спричинило розрив зв`язків з близькими та рідними, викликало фізичний біль при наданні медичної допомоги, призвело до душевних страждають та переживань, тобто позивачу було спричинено моральну шкоду, яку позивач оцінив у 10 000 000 грн.

Крім того, позивачем понесено витрати на придбання ліків під час перебування у Міській клінічній багатопрофільній лікарні №25 Харківської міської ради у розмірі 562, 54 грн. Вказані витрати позивач просить стягнути з Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене при неповному з`ясуванні обставин справи. Вказує, що розмір матеріальних вимог ним підтверджений згідно доданих до позову чеків, що стосується розміру заявленої моральної (немайнової) шкоди, то результат бездіяльності народного депутата ОСОБА_2 в використанні її можливостей як голови Комітету Верховної Ради України щодо припиненням дій приватних лабораторій в державній медичній установі є причиною недообстеження в державній медичній установі із тяжкими наслідками для його здоров`я, тому саме в такій сумі 10 000 000 грн. оцінює шкоду. Крім того, зазначає, що до цього часу будь-яких відповідей на свої заяви про правомірність находження приватних лабораторій в державній установі ним не отримано.

Представник відповідача КНП ХОР ЦЕМД та МК надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди й умовою цивільно-правової відповідальності. Зазначає, що позивач обґрунтовує заподіяну йому моральну шкоду виключно словами, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації. Вважають доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі безпідставними.

Також відзив на апеляційну скаргу надала відповідач ОСОБА_3 , в якому зазначила, що вимоги апелянта до директора ДУ Інститут епідеміології та інфекційних хворобі м. Л.В. Громашевського НАМН України Задорожної В.І. є незаконними та безпідставними.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтями 55 , 124 Конституції України та частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України №132/18 від 09.04.2019 року позивач ОСОБА_1 пройшов курс лікування хронічного гепатиту С з 24.12.2018 року, на протязі 12-ти тижнів, препаратом Харвоні .

11.10.2018 року ОСОБА_1 звертався до Голови комітету з питань охорони здоров`я ОСОБА_4 із зверненням про надання йому допомоги у лікуванні гепатиту С по існуючій програмі (а.с. 92). Голова комітету з питань охорони здоров`я Богомолець О.І. 06.11.2018 року за вихідним № 04-25/15-1153 (231789) направила вказане звернення позивача в.о. Міністру охорони здоров`я України Супрун ОСОБА_5 для організації розгляду звернення та для вжиття заходів належного реагування по суті порушеного позивачем питання (а.с. 93). 19.11.2018 року за вихідним № 3.02-Д-1/13/3156-18/30628 Міністерство охорони здоров`я України надало відповідь Голові комітету з питань охорони здоров`я Богомолець О.І. щодо надання медичної допомоги ОСОБА_1 (а.с.94). Крім того, 20.12.2018 року за вихідним № 15066/0/57-18 позивачу ОСОБА_1 . Департаментом охорони здоров`я Харківської міської ради надано роз`яснення щодо звернення від 11.10.2018 року згідно якого позивачу роз`яснено, що лікування хворих на гепатит С за бюджетні кошти проводиться в гепатологічному центрі Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласна клінічна лікарня . В умовах лабораторії Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України та інших підпорядкованих Департаменту закладах, проведення рекомендованого позивачу дослідження неможливо у зв`язку з відсутністю такої послуги у переліку до свідоцтва про відповідність системи вимірювання вимогам ДСТУ (а.с. 95).

27.12.2018 року ОСОБА_1 повторно звертався до Голови комітету з питань охорони здоров`я ОСОБА_4 із зверненням про надання йому допомоги у проходженні обстеження щодо лікування гепатиту С , які безкоштовно не виконуються (а.с. 96). Голова комітету з питань охорони здоров`я Богомолець ОСОБА_6 .І. 14.01.2019 року за вихідним № 04-25/15-52 (7473) направила вказане звернення Президенту Національної академії медичних наук України з проханням віднайти шляхи вирішення питання щодо обстеження позивача на безоплатній основі (а.с.98). Крім того, Голова комітету з питань охорони здоров`я ОСОБА_7 . ОСОБА_8 . 14.01.2019 року за вихідним № 04-25/15-52 (7473) направила відповідь щодо звернення позивача безпосередньо позивачу (а.с.97). Президент Національної академії медичних наук України 12.02.2019 року за вихідним № 1-03/267 направив Голові комітету з питань охорони здоров`я ОСОБА_4 лист щодо того, що позивач має змогу пройти обстеження за місцем проживання, так як в рамках бюджету програми лікування передбачено лише забезпечення противірусними препаратами (а.с.99).

02.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Прем`єр-міністра України ОСОБА_9 та Голови комітету з питань охорони здоров`я ОСОБА_4 із зверненням щодо надання йому безкоштовного обстеження щодо лікування гепатиту С саме у Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України (а.с.100-101). 20.02.2019 року за вихідним №04-25/15-192 (37725) Головою комітету з питань охорони здоров`я Богомолець О.І. позивачу направлено відповідь на його звернення відповідно до якого, головою комітету в рамках її повноважень вжито всіх заходів для розгляду порушеного позивачем питання.

Згідно картки виклику швидкої медичної допомоги, наданої Комунальним закладом охорони здоров`я Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф 06.05.2019 року на адресу проживання позивача ОСОБА_1 прибувала швидка медична допомога, привід виклику - підвищення артеріального тиску.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25 позивач ОСОБА_1 з 06.05.2019 року по 17.05.2019 року знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди з державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України у розмірі 562,54 грн. - витрати на придбання ліків, ОСОБА_1 посилався на те, що Інститут не проконтролював результати лікування препаратом Харвоні вірусного гепатиту С встановивши високу ціну аналізу крові по безкоштовній програмі лікування гепатиту С , що як наслідок, потягло стаціонарне лікування позивача у Комунальному некомерційному підприємстві Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 24.12.2018 року отримував безкоштовне лікування по державній програмі лікування гепатиту С у Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України . В подальшому позивачу було рекомендовано пройти лабораторне дослідження з метою контролю показників крові. При цьому позивачу було відмовлено в безкоштовному наданні такого лабораторного дослідження у Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України . Відмова мотивована тим, що державна програма лікування профінансована лише на придбання необхідних медичних препаратів, фінансування проведення лабораторних досліджень не здійснювалось. При цьому позивач мав можливість пройти лабораторне дослідження у приватному порядку, тобто оплатно, у Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України або здійснити безоплатне лабораторне дослідження за направленням лікувального закладу за місцем мешкання позивача у гепатологічному центрі Комунального некомерційного підприємства Обласна клінічна лікарня .

Згідно листа, який направлявся на ім`я позивача Департаментом охорони здоров`я Харківської міської ради № 15066/0/57-18 від 20.12.2018 року позивач мав змогу пройти необхідне лабораторне дослідження крові в гепатологічному центрі Комунального некомерційного підприємства Обласна клінічна лікарня .

Крім того, листом Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України №343 від 01.10.2018 року позивача було проінформовано, що обстеження до призначення лікування, моніторинг під час проведення лікування та після лікування не передбачено бюджетом програми і проводиться пацієнтом за власний кошт

06.05.2019 року позивача ОСОБА_1 було госпіталізовано до кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25 , де позивач з 06.05.2019 року по 17.05.2019 року проходив стаціонарне лікування з приводу атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпертонічної хвороби, нескладного гіпертонічного кризу, анемії.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Загальною юридичною підставою всіх видів юридичної відповідальності вважається порушення норми права. Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення як юридичний факт.

Цивільне правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність особи, що порушує норми актів цивільного законодавства або умови договору, і з якою договір або закон пов`язують виникнення цивільно-правової відповідальності.

Поведінка особи визнається протиправною, якщо вона не відповідає вимогам права, вираженим в актах цивільного законодавства або договорі. Недоговірна відповідальність виникає лише у разі завдання шкоди неправомірними діями правопорушника (частина 1 статті 1166 ЦК). У разі ж завдання шкоди правомірними діями, цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, протиправний характер діяння є універсальною типовою умовою цивільно-правової відповідальності. Якщо порушуються цивільні відносини, які виникають на підставі будь-яких юридичних фактів, крім договору (відповідно при недоговірній відповідальності), протиправним визнається діяння особи, що порушує заборони, а також прямі приписи певної поведінки учасників правовідносин, встановлені в нормах права.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 , 1167 ЦК України , відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Ця норма збігається із правилом частини третьої статті 22 ЦК України , яка також передбачає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З аналізу вищенаведених цивільно-правових норм можна зробити висновок, що особа, якій заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка завдала такої шкоди, відшкодування витрат, у тому числі, й на лікування, в межах витрат, які вона понесла (реальні збитки).

При цьому, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди роз`яснено, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.

За змістом статті 23 ЦК України , особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 76 , частиною першою статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достовірність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суднадає оцінкуяк зібраниму справідоказам вцілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 , ч 1. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою судового доказування є всебічне, повне, об`єктивне з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи. Обов`язок забезпечити в ході провадження повноту доказового матеріалу, що дозволяє встановити істину у справі в цивільному процесі, покладений на сторони, інших юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб та суд.

У зазначеній нормі закріплюється головний елемент змагального початку цивільного процесу: кожній заінтересованій особі слід довести факти, які обґрунтовують її юридичну позицію.

Обов`язки сторін з доказування розподіляються таким чином: позивач повинен доказати факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача; відповідач же повинен доказати ті факти, на які він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову.

Як вбачається з матеріалів справи належних та допустимих доказів причинно-наслідкового зв`язку між відсутністю безкоштовного лабораторного дослідження в Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України та госпіталізацією позивача та його стаціонарним лікуванням позивачем не надано, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з Комунального закладу охорони здоров`я Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м.Харкова, ОСОБА_1 посилався на те, що він 06.05.2019 року 6 разів звертався з викликом швидкої медичної допомоги та дві години очікував прибуття машини швидкої допомоги та під час очікування прибуття швидкої медичної допомоги він знаходився в безпорадному стані, самотній, пережив сильний стрес, якій він оцінив у 50000 грн.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 1 Закону України Про екстрену медичну допомогу бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги це структурна одиниця станції екстреної (швидкої) медичної допомоги або центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, завданням якої є надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані безпосередньо на місці події та під час перевезення такої людини до закладу охорони здоров`я відповідно до цього Закону . Екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров`я. Невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров`я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров`ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Постановою Кабінету Міністрів України №1119 від 21.11.2012 року Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події встановлено, що звернення стосовно надання екстреної медичної допомоги за єдиним телефонним номером екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112 залежно від стану пацієнта поділяються на екстрені та неекстрені згідно з додатком . Нормативи прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події за зверненнями, що належать до категорії екстрених, становлять у містах - 10 хвилин, у населених пунктах поза межами міста - 20 хвилин з моменту надходження звернення до диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Зазначені нормативи з урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей, епідеміологічної ситуації та стану доріг можуть бути перевищені, але не більше ніж на 10 хвилин.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1119 від 21.11.2012 року Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події до категорії неекстрених належать звернення стосовно пацієнта, стан якого не є невідкладним та супроводжується: раптовим підвищенням температури тіла з кашлем, нежиттю, болем у горлі; головним болем, запамороченням, слабкістю; болем у попереку, суглобах (радикуліт, остеохондроз, артрит, артроз тощо); підвищенням артеріального тиску; больовим синдромом у онкологічних хворих; алкогольним, наркотичним, токсичним абстинентним синдромом; зумовлений загостренням хронічних захворювань у пацієнтів, які перебувають під наглядом сімейного або дільничного лікаря з приводу гіпертонічної хвороби, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічного запалення печінки, жовчного міхура, кишківника, хвороби нирок, суглобів тощо.

Так, з картки виклику швидкої медичної допомоги №37126 від 06.05.2019 року вбачається, що приводом для виклику швидкої медичної допомоги для позивача ОСОБА_1 стало підвищення артеріального тиску (а.с.178).

Також з довідки Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25 вбачається, що ОСОБА_1 було госпіталізовано до кардіологічного відділення вказаного медичного закладу, де позивач з 06.05.2019 року по 17.05.2019 року проходив стаціонарне лікування з приводу атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпертонічної хвороби, нескладного гіпертонічного кризу, анемії.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 не перебував у невідкладному стані, у зв`язку з чим його виклик швидкої медичної допомоги не був екстреним, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з Комунального закладу охорони здоров`я Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м.Харкова.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 , яка на час звернення позивача із заявами до неї, займала посаду голови Комітету Верховної Ради України, посилався на те, що остання залишила без розгляду заяви позивача, залишила позивача з пенсією у 1770 грн. без надання медичної допомоги, що потягло за собою різке погіршення стану здоров`я, виклик швидкої медичної допомоги та тривале лікування.

Так, ОСОБА_1 11.10.2018 року, 27.12.2018 року та 02.02.2019 року звертався до відповідача ОСОБА_2 , яка на той час займала посаду Голови Комітету з питань охорони здоров`я Верхової Ради України, з приводу лікування та проведення безкоштовного лабораторного дослідження показників крові в Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України . В позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 залишила без розгляду його звернення.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, на звернення позивача від 11.10.2018 року йому було направлено відповідь 06.11.2018 року, а саме звернення направлено до в.о. Міністра охорони здоров`я для вжиття заходів належного реагування. В свою чергу Міністерство охорони здоров`я України направило звернення позивача до Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради, який 20.12.2018 року надав позивачу розгорнуту відповідь щодо програми лікування гепатиту С за бюджетні кошти, медичного закладу куди позивачу слід звертатися для здійснення лабораторних досліджень та щодо причин неможливості лабораторних досліджень саме у Державній установі Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України (відсутність методик у переліку до свідоцтва про відповідність системи вимірювання вимогам ДСТУ).

На звернення позивача від 27.12.2018 року відповідачем ОСОБА_2 , як головою Комітету з питань охорони здоров`я, 14.01.2019 року було надано відповідь. Крім того, відповідачем ОСОБА_2 14.01.2019 року було направлено лист Президенту Національної академії медичних наук України Цимбалюку В.І. для реагування та вирішення питання щодо безкоштовного обстеження позивача.

Крім того, на звернення позивача від 02.02.2019 року відповідачем ОСОБА_2 , як головою Комітету з питань охорони здоров`я, 20.02.2019 року було надано відповідь та роз`яснено, що Комітетом вжито всіх належних заходів реагування з приводу заяв позивача, роз`яснено порядок оскарження рішень.

Таким чином, твердження позивача, що ОСОБА_2 залишила без розгляду заяви позивача спростовуються матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи наявні відповіді позивачу, крім того ОСОБА_2 спрямовувала звернення позивача для розгляду та вирішення по суті в рамках своїх повноважень до відповідних державних органів.

Колегія суддів вважає, що оскільки не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_2 залишала без розгляду заяви ОСОБА_1 , то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 .

Крім того, в своїй позовній заяві позивач також просив суд визнати неправомірною бездіяльність директора Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України Задорожної В.І. та зобов`язати її надати відповідь на заяви, які направлені для розгляду народним депутатом, головою Комітету Верховної Ради України ОСОБА_2 , яка б відповідала вимогам ст.15 Закону України Про звернення громадян .

Згідно зі статтею 1 Закону України Про звернення громадян громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Закону України Про інформацію кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до статті 15 Закону України Про звернення громадян органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

У частині першій статті 20 Закону України Про звернення громадян визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо у місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання неправомірною бездіяльність директора Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України Задорожної В.І., оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження направлення Головою Комітету з питань охорони здоров`я Верховної Ради України Богомолець О.В. на адресу директора Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України Задорожній В.І. для розгляду заяви позивача ОСОБА_1 .

Більш того, як свідчать матеріали справи 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою безпосередньо до Державної установи Інститут епідеміології та інфекційної хвороби ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України на яку Інститутом 01 жовтня 2018 року було надано обгрунтовану відповідь (а.с.124).

Отже, висновки суду першої відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону. Доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , 375 , 381 , 382 , 383 , 384 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повну постанову складено 18 червня 2020 року.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна