Постанова

від 23.06.2020 по справі 488/2517/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 488 /2517/16-ц

провадження № 61- 7310св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Державне підприємство Миколаївське лісове господарство , виконавчий комітет Миколаївської міської ради ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року в складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року в складі колегії суддів Серебрякової Т. В., Данилової О. О., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до відповідачів - Миколаївської міськради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати пункт 9 розділу 1 рішення Миколаївської міськради від 20 грудня 2007 року № 20/47;

- визнати незаконними та скасувати пункти 4 та 4.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради від 25 квітня 2008 року № 23/44;

- визнати недійсним і скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2008 року серії ЯЗ № 138417, що був виданий на ім`я ОСОБА_1 , із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 01 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С. А. за реєстр. № 1933;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0037, яка розташована на АДРЕСА_1 , та передати її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Позов мотивований тим, що пунктом 9 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня 2007 року № 20/47 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв м. за рахунок земель Державного підприємства Миколаївське лісове господарство (далі - ДП Миколаївське лісове господарство ) з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .

Пунктами 4 та 4.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради від 25 квітня 2008 року № 23/44 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0037 за рахунок земель ДП Миколаївське лісове господарство для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаних рішень і постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2008 року серії ЯЗ № 138417, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0037. Ця постанова суду першої інстанції скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року.

У подальшому, 01 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування вказаної земельної ділянки за реєстр. № 1933, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А., у зв`язку з чим в державному акті зроблений відповідний запис за № 4810136600:05:001:0037:3:02.

Зазначені рішення Миколаївської міської ради були прийняті із порушенням вимог чинного законодавства та із перевищенням повноважень відповідної ради, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється виключно органами державної виконавчої влади, а не органами місцевого самоврядування. Крім цього, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних рішень належала до складу земель державного лісового фонду урочища Жовтневе та перебувала в постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , не вилучалась у нього в установленому законом порядку, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався, і обов`язкова державна експертиза проекту землеустрою не проводилась.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передача земельної ділянки відбулася з порушенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) без згоди на її вилучення у належного землекористувача, висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, а також з перевищенням Миколаївською міською радою наданих їй законодавством повноважень на розпорядження земельними ділянками.

Позовна давність позивачем не пропущена, оскільки про порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні державною власністю розпорядник земель державної власності - Миколаївська обласна державна адміністрація, яка є позивачем у справі, дізналась лише при проведенні прокуратурою Корабельного району міста Миколаєва перевірки дотримання вимог земельного законодавства в діяльності Миколаївської міської ради та ДП Миколаївське лісове господарство .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року - залишено без змін .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, її вилучення (викуп) у ДП Миколаївське лісове господарство з метою передачі її у власність ОСОБА_1 в порядку, передбаченому статті 31 ЛК України, не проводилось, Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження цим майном, у зв`язку з чим це майно вибуло з володіння ДП Миколаївське лісове господарство та Миколаївської обласної державної адміністрації поза їх волею. Виходячи з викладеного, спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави шляхом її витребування у ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про недоведеність належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, а саме ДП Миколаївське лісове господарство , спростовуються наявними у матеріалах справи та в проекті землеустрою земельно-кадастровою документацією, кадастровим планом земельної ділянки, висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Обґрунтовуючи дотримання позовної давності при зверненні до суду у червні 2016 року, прокурор посилався на те, що про факт порушення права державної власності розпоряднику цієї власності - Миколаївській обласній державній адміністрації, та порушення права постійного користування стало відомо лише в серпні 2014 року з часу виявлення прокурором порушень земельного законодавства.

За фактом порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність громадян земельних ділянок державного лісового фонду урочища Жовтневого 05 серпня 2014 року розпочато кримінальне провадження №42014150020000074 за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

Оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація не наділена наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, відсутні підстави вважати, що державна адміністрація мала можливість довідатись про порушення права державної власності до проведення відповідної перевірки прокурором.

Присутність працівників прокуратури міста Миколаєва на сесії Миколаївської міської ради 24 квітня 2008 року не може впливати на перебіг позовної давності у вказаній справі, оскільки з самого тексту рішення, прийнятого Миколаївською міською радою 25 квітня 2008 року, не вбачається порушення законодавства.

При зверненні до суду прокурором зазначено, що орган, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Миколаївська обласна державна адміністрація, не здійснює захист інтересів держави. Так, будь-які дії, спрямовані на відновлення порушених інтересів держави у сфері відновлення законності у розпорядженні землями державного лісового фонду, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідними позовами, не вчиняються. Повідомлення прокуратурою області щодо наявності порушень при розпорядженні саме спірною земельною ділянкою, не спонукали вказаний орган здійснювати свої функції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

Законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1 000 кв. м із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, але відповідачі набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки незаконних рішень.

Посилання в апеляційній скарзі на висновок експерта від 31 липня 2018 року №18-1, яким експерт не зміг встановити входження земельної ділянки до земель кварталу 43 урочища Жовтневого , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вирішення питання щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , повинно бути вирішено судом з урахуванням пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та на підставі оцінки доказів, які підтверджують право державної власності та право користування ДП Миколаївське лісове господарство , а не шляхом проведення експертизи.

Твердженням апеляційної скарги про те, що рішення міської ради від 20 грудня 2007 року є актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає, є безпідставними. В цій справі оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин стали підставою виникнення у фізичної особи цивільних прав з їх подальшою реалізацією за цивільно-правовими угодами. Такий спосіб захисту порушених прав не суперечить закону (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2015 року справи № 6-2510цс15).

Також, помилковим є посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України в справі № 21-405а14, оскільки на відміну під позовних вимог у справі № 21-405а14, у цій справі прокурор заявив не лише вимогу про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради, яка сама по собі не породжує правових наслідків для набувача земельної ділянки, а й просив визнати недійсним виданий на підставі оскаржуваного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку та витребувати земельну ділянку.

Справа правильно розглянута у межах цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року, в якому просив скасувати оскаржувані рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Також просив зупинити виконання оскаржуваних рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .Зупинено виконання рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року та постанови апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор подав позов з порушенням абзацу 4 частини 4 Закону України Про прокуратуру .

Прокуратура витребовувала інформацію щодо фактичних обставин справи, що розглядається, незаконно, оскільки такі дії мали бути вчинені Миколаївською облдержадміністрацією як суб`єктом владних повноважень. Тому відповідні відповіді, отримані прокуратурою, копії яких були додані до матеріалів справи, не можуть братися до уваги, оскільки отримані з порушенням порядку, встановленого законом.

Позов подано без правових підстав, оскільки недоведено, що Миколаївська обласна державної адміністрація не вживала заходів для захисту інтересів держави.

Оскарження рішення місцевої ради є неналежним способом судового захисту.

Є недоведеним належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Не надано картографічних та інших матеріалів, на підставі яких можна було б ідентифікувати земельні ділянки, які передавалися до державного лісного фонду.

Судами неправомірно не взятий до уваги висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції, в якому зазначено про відсутність підстав вважати спірну земельну ділянку такою, що входить до урочища Жовтневе . У матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про таку приналежність.

Помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про дотримання прокурором позовної давності.

Місцеві державні адміністрації мають право проводити перевірки дотримання законодавства, а їх голови - бути присутніми на засіданнях органів місцевого самоврядування. Проте будь-яких дій на використання таких повноважень не вчинялося.

ДП Миколаївське лісове господарство не могло не знати про володіння та користування спірною земельною ділянкою.

Оскільки на підставі оскаржуваного державного акту на землю проведена державна реєстрація прав 22 жовтня 2008 року - за ОСОБА_1 і 15 серпня 2012 року - за ОСОБА_2 , то держава у відповідні дати дізналася про набуття права власності зазначеними особами, тому саме з цих моментів має обраховуватися позовна давність.

Позиції інших учасників

У травні 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області Білоус О. В. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави. Під час витребування інформації для з`ясування обставин справи прокурор діяв у межах повноважень і для забезпечення інтересів держави.

Позовна давність не була пропущена, оскільки факт порушення виявлений у серпні 2014 року під час перевірки дотримання законодавства Миколаївською міською радою, під час якої встановлено факт незаконної передачі у власність земельних ділянок державного лісового фонду загальною площею 6,1 га в урочищі Жовтневе , після чого прокуратурою розпочате кримінальне провадження № 42014150020000074.

Миколаївська обласна державна адміністрація не вчиняла будь-яких дій на захист державних інтересів шляхом витребування переданих незаконно земельних ділянок.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування є неналежним способам захисту, оскільки такий спосіб передбачений у ЗК України, а оскаржуване рішення міської ради фактично змінило цільове призначення спірної земельної ділянки, порушивши права держави. Позиція Верховного Суду України у справі № 21-405а14 не може застосовуватися, оскільки в тій справі є іншим предмет спору, а також тому, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року в справі № 923/466/17 відійшла від цієї позиції.

Належність спірної земельної ділянки до державної власності та земель лісового фонду підтверджена належними доказами, яким судами надана правильна оцінка. Крім того, відповідні обставини встановлювалися в інших справах за позовом прокурора до тих осіб, яким передавалися земельні ділянки в зазначеній місцевості.

ДП Миколаївське лісове господарство могло дізнатися про порушення лише за результатами лісовпорядкування, що проводиться один раз на 10 років і завершилося 01 січня 2014 року.

Виданий ОСОБА_1 державний акт є незаконним, оскільки рішення суду, на підставі якого він виданий, скасоване постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року.

У травні 2019 року Миколаївська облдержадміністрація через представника Михайленко Г. В. засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди правильно встановили фактичні обставини справи та прийняли законне рішення. Приналежність спірної ділянки до лісового фонду підтверджується належними доказами.

Позовна даність не була пропущена, оскільки відповідно до Закону України Про місцеві державні адміністрації у місцевих державних адміністрацій відсутні контролюючі функції щодо перевірки законності актів органів місцевого самоврядування, зокрема, у сфері розпорядження землі. Тому Миколаївська обласна державна адміністрація не могла довідатися раніше про факт порушення органом місцевого самоврядування права власності держави на спірну ділянку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до пункту 9 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міської ради по Корабельному району міста Миколаєва від 20 грудня 2007 року за № 20/47 відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП Миколаївське лісове господарство площею 1 000 кв. м, з метою передачі її у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1, з присвоєнням окремої адреси.

Відповідно до пунктів 4, 4.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради міста Миколаєва від 25 квітня 2008 року за № 23/44 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність вказану земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1 ) з віднесенням її до земель жилої забудови.

На підставі зазначених рішень Миколаївської міської ради, а також постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 вересня 2008 року, яка в подальшому скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року, ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії серія ЯЗ №138417 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0037.

01 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки за реєстровим №1933, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А., за умовами якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з посвідченням вказаного договору, приватним нотаріусом у правовстановлюючому документі на право власності на земельну ділянку зроблена відмітка про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами і суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників віднеобґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункт 5 частини першої статті 31 ЛК України) .

Згідно з частиною четвертою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт г частини четвертої статті 84 ЗК України).

Статтею 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації встановлено, що обов`язковій експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в урочищі Жовтневе Миколаївського лісництва ДП Миколаївське лісове господарство на території земель лісового фонду, що підтверджувалося листом Виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 16 лютого 2016 року № 85 разом із фрагментом накладки картографічної бази даних кварталу 43 Миколаївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп на публічну кадастрову карту України за даними лісовпорядкування 2013 року, листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року № 138.

Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище приписи законодавства, а тому аргументи касаційної скарги про недопустимість доказів, використаних для встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення, Верховний Суд вважає необґрунтованими.

Згідно з інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації, викладеною в листі від 16 лютого 2016 року № 314/0/05-47/3-16, питання про вилучення з постійного користування ДП Миколаївське лісове господарство спірної земельної ділянки зі складу урочища Жовтневе не розглядалось та відповідне розпорядження не приймалося.

Вирішуючи спір та визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що вона належить до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство .

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Доводи касаційної скарги про відсутність у прокурора права на звернення до суду, суперечать норма процесуального права та фактичним обставинам справи.

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що повноваження на розпорядження земельною ділянкою належать до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації, яка є органом, уповноваженим державою як власником земельної ділянки здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України ) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень Миколаївської обласної державної адміністрації.

Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Тому відсутність у справі такого рішення держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось без вираження волі власника.

Отже, висновки судів у цій справі про визнання незаконними і скасування окремих пунктів оскаржених рішень як таких, що суперечать актам законодавства та порушують право власності держави на земельну ділянку, є правильними.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи щодо охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Суди встановили, що Миколаївська міська рада повноважень на розпорядження земельною ділянкою не мала, остання вибула з володіння її власника поза його волею.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року в справах 488/5027/14-ц та 488/6211/14-ц за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації і ДП Миколаївське лісове господарство у аналогічних спорах щодо земель лісогосподарського призначення, звертає увагу на те, що в спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц.

З огляду на зазначене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

Законним та обґрунтованим є також висновки судів першої та апеляційної інстанцій про витребування спірної земельної ділянки в останнього набувача, ураховуючи, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності протиправно у зв`язку з прийняттям незаконних рішень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до законугромадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України ).

Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Відсутність такого рішення держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось поза волею власника, отже, висновки судів у цій справі про визнання незаконними і скасування окремих пунктів оскаржених рішень як таких, що суперечать актам законодавства та порушують право власності держави на земельну ділянку, є правильними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, провадження № 14-564цс19).

Безпідставними є доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі № 488/5027/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушено, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушено, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність обчислюється з моменту, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор. У матеріалах справи відсутні докази того, що Миколаївська обласна державна адміністрація чи ДП Миколаївське лісове господарство довідались або могли довідатись про оскаржуване рішення Миколаївська міська рада до проведення прокурорської перевірки у серпні 2014 року.

Відповідно до положень статті 19 Закону України Про прокуратуру (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідних актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляд. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Норми зазначеного Закону не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесенні будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав. Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги щодо можливості держави довідатися про порушене право державної власності на спірну земельну ділянку в момент винесення оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою до серпня 2014 року, ґрунтуються на припущеннях.

Оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація та ДП Миколаївське лісове господарство не наділені наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, відсутні підстави вважати, що зазначені особи могли довідатись про порушення права державної власності до проведення відповідної перевірки прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, водяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої і апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою від 12 квітня 2019 року зупинено виконання рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 рокута постанови апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 рокудо закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 , 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2019 року та постанови апеляційного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов