Рішення

від 22.06.2020 по справі 922/2811/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2811/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт", місто Харків про стягнення 3 364 426,31 грн. за участю представників:

позивача - Міхно Л.О. довіреність № 08-21/4481/2-19 від 27.12.2019 (після виходу суду з нарадчої кімнати не з`явилася);

відповідача - адвокат Карапетян А.Р. ордер АХ № 1010063 від 25.03.2020;

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Харківська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 3 364 426,31 грн. на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не оформив та не зареєстрував речові права на землю, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти у розмірі орендної плати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2019 у позові відмовлено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 508 064,82 грн., а також 7 620,98 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" на користь Харківської міської ради 2 898 665,16 грн. безпідставно збережених коштів (з урахуванням заяви позивача про уточнення, якою зменшено розмір позовних вимог).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2019 у справі № 922/2811/18 скасовано. Справу № 922/2811/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2020 року для розгляду справи № 922/2811/18 визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Рильову В.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 справу № 922/2811/18 прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження.

25 травня 2020 року до загального відділу діловодства Господарського суду Харківської області надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" на позовну заяву у справі № 922/2811/18 (вх. № 11619), в порядку статей 165, 178 ГПК України. Заперечуючи проти позову відповідач вказав на те, що земельна ділянка, яку використовує ТОВ "Фарт" не сформована, як об`єкт цивільних прав; позивачем, не надано до матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка є предметом позову. Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки та складений на підставі акту розрахунок, в якому враховано нормативно-грошову оцінку виходячи з вартості 1 кв.м. землі в м. Харкові не є належними та допустимим доказами, оскільки суперечать вимогам Земельного кодексу України та Закону України "Про оцінку земель".

27 травня 2020 року до загального відділу діловодства Господарського суду Харківської області надійшла відповідь Харківської міської ради на відзив ТОВ "Фарт" у справі № 922/2811/18 (вх. № 11937), в порядку статті 166 ГПК України, в якій позивач зазначив, що для врегулювання судом кондиційних правовідносин між сторонами не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збереженого коштів. Крім того, наведений у позові розрахунок здійснено уповноваженими особами на законній підставі - Наказ Директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради № 12 від 26.02.2018, яким у Додатку № 2 затверджена типова форма розрахунку плати за землю у зв`язку з безпідставним збереженням коштів, які повинні були надійти до бюджету міста як орендна плата.

Ухвалою суду від 01.06.2020 підготовче провадження у справі № 922/2811/18. закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 червня 2020 року.

Представник Харківської міської ради, який брав участь в судовому засіданні 22.06.2020, позовні вимоги підтримував в повному обсязі. Після виходу суду з нарадчої кімнати представник позивача не з`явилася.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" в судовому засіданні 22.06.2020 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи також висновки, викладені в постанові Верховного суду від 29 січня 2020 року у даній справі, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами під час первісного розгляду справи, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.09.2018 № 138819754, реєстраційний номер майна №15622461, нежитлові будівлі літ. "М-1", пл. 250,8 кв.м., літ. "Н-1" пл. 117,3 кв.м., прим. №1, 4 пл. 44,5 кв.м. літ. "О-1", прим. №9 пл. 10,9 кв.м. літ "Л-1", на підставі договору купівлі-продажу, р.№3678 від 20.12.2012; та реєстраційний номер майна № 24259320, приміщення № 2, 3, 5-12 літ. О-1 пл. 337,2 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу №4067-В-С/1 від 07.05.2008 за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 134 зареєстровано за ТОВ "Фарт".

Як убачається з листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 23.07.2018 № 2435/116-18 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 24.07.2018 № 5043/0/225-18, речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові не зареєстровані.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 24.09.2018 здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 134 та встановлено, що ТОВ "Фарт" використовує земельну ділянку площею 0,3135 га за вказаною адресою для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "М-1" загальною площею 250,8 кв.м., літ. "Н-1" загальною площею 117,3 кв.м., приміщення №1, 4 загальною площею 44,5 кв.м. в літ. "О-1", приміщення № 9 загальною площею 10,9 кв.м. в літ. "Л-1", приміщення №2, 3, 5-12 літ. О-1 пл. 337,2 кв.м., на які за ним зареєстровано право власності. За результатами обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації; межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівель, суміжного землекористувача та паркану; до Акту додано ситуаційну схему земельної ділянки.

При цьому, що вказані об`єкти нерухомого майна розміщені на земельній ділянці, площу якої, а саме: 0,3135 га, позивач визначив за результатами вжиття заходів самоврядного контролю в порядку статті 189 Земельного кодексу України щодо законності її використання, оскільки ТОВ "Фарт" не було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для подальшого її отримання.

Предметом позову в даній справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів, які повинні були надійти до бюджету міста як орендна плата за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Суд зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Суд зазначає, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи, разом з тим, не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Згідно глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.

Водночас, виходячи з заявлених позивачем вимог про сплату коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, при вирішенні спору судам слід враховувати таке.

Як зазначалось вище, об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами статті 79-1 Земельного кодексу України (ч.ч. 1, 3, 4, 9) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з частиною другою розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Суд також зазначає, що згідно до статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, направляючи справу № 922/2811/18 на новий розгляд, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29 січня 2020 року зазначив, що при вирішенні даного спору, слід перевірити, з урахуванням наданих позивачем доказів, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об`єктом цивільних прав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", господарським судам необхідно перевірити, чи надано позивачем належні і допустимі докази в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі. Лише у такому випадку, суд має право, дослідивши та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, застосувати відповідні норми права до спірних правовідносин сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач визначає площу земельної ділянки якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач, та здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" на підставі Акту обстеження земельної ділянки, складеного Департаментом територіального контролю Харківської міської ради Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 24.09.2018. Згідно зазначеного Акту, обстеженням земельної ділянки встановлено, що ТОВ "Фарт" використовує земельну ділянку площею 0,3135 га по вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівель, суміжного землекористувача та паркану.

Разом з тим, надаючи власну правову оцінку зібраним у справі доказам, враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", судом встановлено, що матеріали справи не містять ані відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,3135 га по вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові до Державного земельного кадастру, ані доказів того, що право власності (користування) виникло до 2004 року. Подані до позовної заяви в обґрунтування розміру зобов`язання відповідача Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 134 від 24.09.2018, план меж фактичного користування земельною ділянкою, ситуаційна схема розміщення земельної ділянки, фото земельної ділянки та будівель, а також складений на підставі акту розрахунок, в якому враховано розмір нормативно - грошової оцінки виходячи з базової вартості 1 кв.м землі м. Харкова, не можуть бути належними доказами у цій справі в розумінні статей 73, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначена в них інформація суперечить Закону України "Про оцінку земель" та статті 79-1 Земельного кодексу України.

Чинним законодавством також не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою згідно з положеннями статей 25, 26, 50 Закону України "Про землеустрій".

Отже, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,3135 га по вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові, за користування якою Харківська міська рада просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" безпідставно збережені кошти, була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду: з 01.09.2015 по 31.08.2018.

Окремо суд наголошує, що відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ні вказаною Інструкцією, ні Земельним кодексом України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, які в якості доказів додані позивачем, у зв`язку з чим, суд вважає, що Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 134 від 24.09.2018 не є належним та допустимим доказом на підтвердження розміру (площі) земельної ділянки, яку використовує ТОВ "Фарт" та відповідно, безпосередньо обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що в свою чергу ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

Крім того, обстеження земельної ділянки відбувалось 24.09.2018, проте нарахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно, позивач здійснює з 01.09.2015, без надання доказів правомірності такого нарахування.

Доказів будь-яких обстежень в період з 01.09.2015 по 31.08.2018 Харківською міською радою не надано, а розрахунки позивача виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною станом на 24.09.2018.

Разом з тим, суд зазначає, що частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель, згідно статті 15 Закону України "Про оцінку земель", є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Водночас, в матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно земельної ділянки площею 0,3135 га по вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові. Розрахунок позивача щодо розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради виходячи з площі земельної ділянки 3135 кв.м та базової вартості 1 кв.м земель міста Харкова, без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку і правомірності застосування відповідних коефіціентів. Отже, із наданих до позовної заяви розрахунків неможливо встановити чи правильними є застосовані Харківською міською радою функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

Таким чином, оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд дійшов до висновку, що вони не є беззаперечними у взаємному зв`язку та не дають змогу повно, чітко, об`єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в обґрунтування займаної площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем; земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю; розрахунок нормативної грошової оцінки землі є необґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Харківської міської ради у даній справі.

Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається судом за позивачем.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями. 1, 13, 18, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 3 364 426,31 грн. - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 ГПК України, з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, а також пункту 4 розділу X Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" червня 2020 р.

Суддя В.В. Рильова

справа № 922/2811/18