Рішення

від 16.06.2020 по справі 179/645/20

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

179/645/20

2/179/410/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Ковальчук Т.А.

при секретарі Хорольській І.П.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

27 квітня 2020 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позивач посилається на те, що вона в період з 2000 року по березень 2003 року отримала у приватну власність земельну ділянку площею 5,910 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222385300:01:003:0436.

Згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав № 159801404 від 16.03.2019 р., між позивачем і ОСОБА_5 як орендарем було укладено договір оренди землі, зареєстрований 10 червня 2011 року відділом Держкомзему у Магдалинівському районі. За цим договором позивач передала ОСОБА_5 належну їй земельну ділянку в оренду на 49 років. 22 липня 2016 року позивач і ОСОБА_5 зареєстрували угоду про розірвання вказаного договору оренди земельної ділянки. Після розірвання договору оренди землі, ОСОБА_5 земельну ділянку позивачеві не передав.

Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачеві стало відомо, що під час дії договору оренди, 19 грудня 2015 року державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації, право власності на її земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2015 року у справі № 202/8678/15-ц.

Позивач зазначає, що землю не продавала, про заявлений до неї позов та судовий розгляд та про заочне рішення по справі № 202/8678/15-ц на підставі якого право власності на її земельну ділянку перейшло до ОСОБА_5 , позивач дізналася лише в лютому 2019 року.

28 лютого 2019 року, за заявою представника позивача, ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська скасовано заочне рішення від 27.11.2015 р. у справі № 202/8678/15-ц, справу за підсудністю передано до Магдалинівського районного суду.

25 квітня 2019 року ухвалою судді Магдалинівського районного суду у справі №202/8678/15-ц позовну заяву ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1222385300:01:003:0436 повернуто позивачу.

27 березня 2019 року позивач через свого представника звернулась до державного реєстратора Магдалинівської районної державної реєстрації із заявою про проведення реєстрації її права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:003:0436.

Рішенням від 21 травня 2019 року № 46949778, державний реєстратор Магдалинівської районної державної адміністрації відмовив позивачеві у реєстрації права власності на земельну ділянку, посилаючись на ненаданням у визначений державним реєстратором строк необхідних для реєстрації документів.

Позивачка не змогла надати державному реєстратору документи для реєстрації її права власності, оскільки земельна ділянка під кадастровим номером 1222385300:01:003:0436 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно уже не значилась, у зв`язку із тим, що за заявкою ОСОБА_5 від 17.08.2018 р. була поділена на дві окремі земельні ділянки площею по 2,955 га кожна з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0420 та 1222385300:01:002:0421.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 167405881 від 21.05.2019 р.) право власності на земельну ділянку площею 2,955 га кадастровий номер 1222385300:01:002:0420 на підставі договору міни від 11.03.2019 р., зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_3 .

Із тієї ж інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 25 березня 2019 р. державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 22.03. 2019 р. відповідачка ОСОБА_3 передала зазначену земельну ділянку у користування до 22.03.2069 року приватному підприємству Агрофірма Діана (код ЄДРПОУ: 38580673) бенефіціарним власником, засновником і директором якого являється ОСОБА_5 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 167403832 від 21.05.2019 р.) право власності на земельну ділянку площею 2,955 га кадастровий номер 1222385300:01:002:0421 на підставі договору міни від 11.03.2019 р. зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_4 .

25 березня 2019 року державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 22.03.2019 р. відповідачка ОСОБА_4 також передала зазначену земельну ділянку до 22.03.2069 року у користування приватному підприємству Агрофірма Діана (код ЄДРПОУ: 38580673) бенефіціарним власником, засновником і директором якого являється ОСОБА_5 .

Позивачка не укладала договорів міни з відповідачками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не надавала іншим особам доручень (довіреностей) на укладання угод щодо укладання договорів міни та купівлі-продажу належної їй землі.

Зазначені обставини, підтверджені інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ухвалами Індустріального і Магдалинівського районних судів, свідчать про те, що ОСОБА_5 , заволодівши землею позивачки на підставі незаконного судового рішення і дізнавшись про скасування такого рішення, поділив землю позивачки на дві ділянки з кадастровими номерами - 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421. Не маючи на ці ділянки правомірно набутого права власності та будь-яких повноважень на розпорядження ними, ОСОБА_5 по договорах міни передав ці ділянки у власність відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які в свою чергу шляхом укладання договорів емфітевзису передали цю землю у користування приватному підприємству ОСОБА_5 - Агрофірма Діана .

Земельна ділянка з кадастровим номером 1222385300:01:002:0420 за заявкою ОСОБА_3 12 лютого 2020 року поділена на дві земельні ділянки площею по 1,4775 га кожна і мають кадастрові номери 1222385300:01:002:0438 і 1222385300:01:002:0439. 14 лютого 2020 року на вказані земельні ділянки зареєстровано право власності за ОСОБА_3 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 1222385300:01:002:0421 за заявкою ОСОБА_4 12 лютого 2020 року поділена на дві земельні ділянки площею по 1,4775 га кожна і мають кадастрові номери 1222385300:01:002:0436 і 1222385300:01:002:0437. 14 лютого 2020 року на вказані земельні ділянки зареєстровано право власності за ОСОБА_4 .

Таким чином, земельна ділянка, яка належала позивачеві площею 5,910 га, яка мала кадастровий номер 1222385300:01:003:0436 внаслідок поділу складається з чотирьох ділянок площею по 1,4775 га кожна із кадастровими номерами 1222385300:01:002:0436, 1222385300:01:002:0437, 1222385300:01:002:0438, 1222385300:01:002:0439.

Таким чином, позивач на теперішній час є законним власником землі у межах чотирьох земельних ділянок, державна реєстрація права власності на які здійснена за відповідачами.

На підставі наведеного, позивач звертається до суду та прохає:

-витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею по 1,4775 га кожна, кадастрові номери: 1222385300:01:002:0438, 1222385300:01:002:0439, розташовані у Дніпропетровській області, Магдалинівський район, Оленівський старостинський округ № 7;

-витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь позивача земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею по 1,4775 га кожна, кадастрові номери: 1222385300:01:002:0436, 1222385300:01:002:0437, розташовані у Дніпропетровській області, Магдалинівський район, Оленівський старостинський округ № 7;

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Представником позивача 03 червня 2020 року було подано до суду відповіді на відзиви відповідачів, де він зазначив, що інформаційні довідки, які долучені до позовної заяви були отримані у відповідності до вимог законодавства за заявкою ОСОБА_6 на прохання позивача, яка не змогла їх отримати через матеріальні труднощі. Обставини викладені в позовній заяві також підтверджені іншими доказами, які не оспорюють відповідачі.

Крім того, представник відповідача посилався на те, що позивач не повідомлялася про рішення суду на підставі, якого проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_5 . Позивач не могла отримати відомості щодо рішення суду у справі № 202/8678/15-ц в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки не користується Інтернетом та у неї не виникало підстав для перевірки цих даних. Оскільки у Оленівській сільській раді земельна ділянка рахувалася у володінні позивача, про зміну власника земельної ділянки та її поділ ні сільській раді, ні позивачу не повідомлялося, у останньої не виникало необхідності перевіряти в Державних реєстрах інформацію про власника земельної ділянки. Позивачеві у лютому 2019 року стало відомо про реєстрацію права власності на її земельну ділянку за ОСОБА_5 із Державного реєстру речових прав, однак не з інформаційної довідки від 16.03.2019 року.

Відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 20.05.2020 року надали до суду відзиви на позовну заяву, де зазначили, що Інформаційні довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно, які надані представником позивач не можуть братися до уваги судом, оскільки у нього відсутні оригінали цих документів. Також відповідачі зазначили, що позивач недостовірно зазначає про момент коли дізналася про порушення своїх прав, а саме у лютому 2019 року, однак Інформаційну довідку отримано - 16 березня 2019 року на запит ГУНП в Дніпропетровській області.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що позивач зазначає про укладення договору оренди земельної ділянки у 2011 році та про його розірвання, однак вказане не підтверджується належними доказами.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаються на те, що вони уклали з ОСОБА_5 договори міни своїх земельних ділянок на інші земельні ділянки більшої площі та вартості. При укладенні договорів міни їм не були відомі будь-які права третіх осіб на земельні ділянки, які належали ОСОБА_5 . Після обміну земельних ділянок їх було передано в користування на підставі договору емфітевзису ПП Агрофірма Діана , який в подальшому був припинений за взаємною згодою сторін. Земельні ділянки ними були поділені для передання у спадщину та інших цілей.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не погоджуються з твердженням позивача, що земельна ділянка вибула з її володіння не з її волі, оскільки позивач з 27.11.2015 року по 28.02.2019 року будь-яких заходів щодо здійснення свого права власності не здійснювала, не сплачувала податки, не заявляла про втрату правовстановлюючого документу, у зв`язку із чим прохали застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_2 .

Третя особа в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 5,910 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 139086 (а. с. 23).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2015 року у справі № 202/8678/15-ц за ОСОБА_5 визнано право власності на земельну ділянку площею 5,910 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 139086, кадастровий номер 1222385300:01:003:0436 (а. с. 24-25).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2109 року, заочне рішення від 27.11.2015 року у справі № 202/8678/15-ц скасовано, справу за підсудністю направлено до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області (а. с. 26).

25 квітня 2019 року ухвалою судді Магдалинівського районного суду у справі № 202/8678/15-ц позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про поновлення строку для звернення до суду, зобов`язання вчинити певні дії, визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності повернуто позивачеві (а. с. 28).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Магдалинівської районної державної адміністрації Прохода С.А. від 21 травня 2019 року № 46949778, відмовлено позивачеві у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, у зв`язку із невиконанням вимог зазначених у рішенні про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 46267467 від 02.04.2019 року (а. с. 29).

Згідно листа відділу Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області поділ земельної ділянки було здійснено за заявою ОСОБА_5 від 17.08.2018 року на 2 земельні ділянки площею по 2,955 га кожна з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421 (а. с. 30).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з ОСОБА_5 11.03.2019 року договори міни земельних ділянок, у зв`язку із чим набули право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421 (а. с. 36-39) та передали їх у користування ПП Агрофірма Діана на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), що не заперечується відповідачами.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1222385300:01:002:0420 за заявою ОСОБА_3 поділена на дві земельні ділянки площею по 1,4775 га кожна, кадастрові номери 1222385300:01:002:0438 та 1222385300:01:002:0439. 14 лютого 2020 року на вказані земельні ділянки зареєстровано право власності за ОСОБА_3 (а. с. 44, 51 зворот, 53)

Земельна ділянка з кадастровим номером 1222385300:01:002:0421 за заявою ОСОБА_4 поділена на дві земельні ділянки площею по 1,4775 га кожна, кадастрові номери 1222385300:01:002:0436 та 1222385300:01:002:0437. 14 лютого 2020 року на вказані земельні ділянки зареєстровано право власності за ОСОБА_4 (а. с. 50-51).

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки спірні земельні ділянки вибули із власності позивача на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року у справі № 202/8678/15-ц та в подальшому скасованого, волі ОСОБА_2 на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України викладеною у постанові від 21 грудня 2016 у справі № 6-2233цс16.

Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна від добросовісного набувача.

Враховуючи наведене, суд погоджується з посиланням позивача, яким належним чином обґрунтовано позов щодо витребування від відповідачів спірних земельних ділянок.

Оскільки відповідачами у відзивах на позовну заяву було подано заяву про застосування позовної давності, суд вирішуючи вказане питання виходить з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму), що також визначено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 Про судове рішення .

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року по справі № 6-2469цс16.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Представник позивача стверджує, що про порушення права власності на земельну ділянку, а саме щодо ухвалення рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року у справі № 202/8678/15-ц вона дізналася у лютому 2019 року, а про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 , яка відбулася 19 грудня 2015 року на підставі судового рішення, їй стало відомо із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 березня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Оскільки право власності позивача на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття із власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з її власності у володіння іншої особи.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Тому суд не погоджується з посиланням позивача, що їй стало відомо про порушення її прав у лютому 2019 року, у зв`язку із чим ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яке в подальшому було скасовано (а. с. 26), оскільки термін процесуальні строки визначений Главою 6 ЦПК України та позовна давність , який визначено Главою 19 ЦК України не є тотожними.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Оскільки позивач проживає в с. Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області, спірні земельні ділянки знаходяться на території відповідної сільської ради, суд вважає обґрунтованим посилання відповідачів про обізнаність ОСОБА_2 щодо перебування у володінні третьої особи її земельної ділянки, який сплачував відповідний земельний податок у 2016, 2017, 2018 роках (а. с. 95), що також свідчить про відкритість такого володіння.

Судом встановлено, що судове рішення 27 листопада 2015 року на підставі, якого третя особа набув право власності на земельну ділянку, яка належала позивачеві міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень з 27 грудня 2015 року, право власності на спірну земельну ділянку 19 грудня 2015 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою, тому суд приходить до висновку про застосування до вимог ОСОБА_2 строку позовної давності, у зв`язку з тим, що перебіг строку позовної давності почався з моменту реєстрації відповідного речового права за ОСОБА_5 , однак позивач звертаючись у квітні 2020 року до суду із цим позовом, пропустила трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 дізналася про порушення її матеріального права у лютому 2019 року є безпідставними, з огляду також і на те, що земельна ділянка вибула з її володіння у грудні 2015 році, тобто більше трьох років позивач не цікавилася належним їй майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує, що визначено ч. 4 ст. 319 ЦК України. Крім того, саме позивач повинна довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо вибуття з її власності земельної ділянки. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц.

Керуючись ст. ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26 червня 2020 року.

Суддя Т.А.Ковальчук