Постанова

від 22.06.2020 по справі 295/9688/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/9688/18 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 10 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/9688/18 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради, за участю третіх осіб - Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Набережне-47 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПАТ Укртелеком , АТ Укрпошта , КП Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради, ТОВ Центр інвентаризації про визнання квартири житловим приміщенням, визнання права власності за набувальною давністю

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 лютого 2020 року, яке ухвалене суддею Чішман Л.М. в м.Житомирі

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради про визнання за ним права власності за набувальною давністю, і з урахуванням уточнень в обґрунтування позовних вимог послався на те, що він з 1991 року і по час звернення до суду добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується, утримує, підтримує в належному стані житлове приміщення, а тому виникли підстави визнати квартиру АДРЕСА_1 , житловим приміщення (житлом) та визнати за ним право власності на дане житлове приміщення, у зв`язку з чим він і звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись при цьому на неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права. При цьому зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що приміщення на дев`ятому поверсі багатоквартирного будинку повноцінно використовується позивачем та членами його сім`ї як житло, і таке використання не суперечить будівельним нормам та не порушує пожежні та санітарні норми. Дана обставина в повному обсязі знайшла своє підтвердження у висновку експертного дослідження. Разом з тим, враховуючи ту обставину, що орган місцевого самоврядування на даний час не є балансоутримувачем, розпорядником та власником даної квартири, позивач позбавлений можливості у позасудовому порядку вирішити питання про переведення нежитлового приміщення у житлове. Також вважає, що у зв`язку із добросовісним, безперервним володінням даним майном, у позивача виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю у порядку ст.344 ЦК України.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Представник третьої особи АТ Укрпошта не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, при цьому зазначила, що спірне приміщення в багатоквартирному будинку було призначено для розміщення вузла зв`язку ПАТ Укртелеком . Оскільки дане приміщення не було облаштовано за призначенням, керівництво підприємства у 1991 році вирішило його надати для проживання позивачу, але дане приміщення на балансі АТ Укрпошта не перебуває.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представників ПАТ Укртелеком , КП Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що первинна профспілкова організація Центру телекомунікаційних послуг Житомирської філії ВАТ Укртелеком надала ОСОБА_1 довідку без номера та дати про те, що у 1991 році позивачу із сім`єю з 2 чоловік надано право на зайняття жилого приміщення у квартирі площею 39 кв.м., яка складається з 1 кімнати, та розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8, зворот т.1).

Згідно Інформаційної довідки №125747156 від 30.05.2018 року та довідки КП Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради від 14.06.2018 року №3130, право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.9 т.1).

Відповідно до відповіді Житомирської філії ПАТ Укртелеком від 24.04.2018 року №89/20, станом на 24.03.2018 року на балансі Житомирської філії ПАТ Укртелеком не обліковується і не зареєстровано будь-яке житло в АДРЕСА_3 (а.с.11 т.1).

Згідно відповіді ЖД АТ Укрпошта квартира №36-а, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Крошенська, 47, на балансі ЖД АТ Укрпошта не перебуває (а.с.85 т.1).

Відділом обліку та розподілу житлової площі Житомирської міської ради у листі від 27.12.2018 року №3733 було вказано, щодо квартира АДРЕСА_1 відсутня, інформація щодо відомчої приналежності вказаної квартири, прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання статусу службового житла вказаній квартирі, а також щодо прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання громадянам вказаної квартири в період з 1990 по 2018 року відсутня (а.с.128 т.1).

На квартиру АДРЕСА_1 , за зверненням позивача ТОВ Центр Інвентаризації , 25 жовтня 2017 року виготовлено технічний паспорт (а.с.12-13 т.1).

В указаній квартирі встановлено газові прилади, а саме - газову плиту, з ВАТ Житомиргаз укладено договір про надання послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.13, 23 зворот т.1).

Як вказує ОСОБА_1 в житлову квартиру він та його дружина вселились у 1991 році. Ордер на вселення у дане приміщення позивачу не видався і реєстрації місця проживання у ньому він не має.

17 серпня 2016 року у даному багатоквартирному будинку було створено ОСББ Набережна-47 , якому КП ВЖРЕП №4 передало документацію про право власності та щодо реєстрації осіб у даному будинку (а.с.18. т.1).

Положення статті 58 Житлового кодексу УРСР (станом на 1991 рік) визначають, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР.

Відповідно до ст. 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Частина перша ст. 122 Житлового кодексу УРСР передбачає, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місці Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Слід зауважити, що згідно ст. 4 Житлового кодексу УРСР (станом на 1991 рік) до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках , призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Згідно ч. 1 ст. 382 Цивільного кодексу України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

З копії матеріалів інвентаризаційної справи №15907 на житловий будинок АДРЕСА_3 (а.с.122-126), слідує, що згідно експлікації внутрішньої площі до плану побудови жилого будинку по АДРЕСА_4 АДРЕСА_3 ), в указаному будинку 125 квартир в тому числі: 85 однокімнатних, 36 двокімнатних, 54 трикімнатних. При цьому квартири АДРЕСА_5 в будинку не має. Крім того, у експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку вказано, що на дев`ятому поверсі розміщено нежитлове приміщення, позначене №126, загальною площею 37,9 кв.м.

Нежиле приміщення належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Як було встановлено під час розгляду справи, приміщення, в якому проживає позивач, знаходиться в багатоквартирному будинку по АДРЕСА_3 , який перебував на балансі КП ВЖРЕП №4 Житомирської міської ради, а у серпні 2016 року мешканцями даного будинку було створено ОСББ Набережна-47 .

При цьому дане помешкання не відноситься до житлового фонду, оскільки не є житловим. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження реєстрації права власності на дане приміщення, як і доказів про присвоєння даному помешканню в багатоквартирному будинку статусу квартира номер 36-а .

Ордер на вселення у дане приміщення позивачу не видався і договір найму житлового приміщення з ним не укладався.

Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради у листі від 13.11.2019 року №1-1826 було роз`яснено ОСОБА_1 , що для переведення нежитлового приміщення в житлове необхідно надати до виконавчого комітету міської ради дозвільні документи на вселення в нежитлове приміщення в житловому будинку АДРЕСА_3 , звіт про технічне обстеження конструктивних елементів даного приміщення від проектної організації, позитивні висновки в оригіналі Житомирського міського відділу Головного управління МНС України Житомирській області, управління Держпродспоживслужби в м.Житомирі, що відповідають вимогам ДБН В 2.2-15-2019, санітарним та пожежним нормам, на підставі яких, та за зверненням ОСОБА_1 що мешкає в нежитловому приміщенні, виконавчим комітетом міської ради буде розглянуто та прийнято відповідне рішення (а.с.224).

Таким чином, встановивши під час розгляду справи, що існує позасудовий порядок переведення нежитлового приміщення в житлове, однак, оскільки позивач ОСОБА_1 будь-яких дій для переведення нежитлового приміщення в житлове не вчиняв, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного помешкання житловим приміщення (житлом).

Посилання позивача в апеляційній скарзі на висновок будівельно-технічного дослідження № 732/05-2019 року за результатами проведення якого було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є ізольованим житловим помешканням у житловому будинку, призначеним для постійного проживання у ньому, тобто є повноцінною житловою квартирою, не є безумовною підставою для визнання в судовому порядку даного приміщення житловим та не спростовує висновки районного суду про безпідставність даних вимог.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на дане приміщення за набувальною давністю виходячи з наступного.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю (стаття 344 ЦК України), необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зазначене узгоджується з пунктом 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірного майна (нежитлового приміщення) в багатоквартирному будинку, авідкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності за правилами ст.344 ЦК України.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.

Головуючий Судді