Рішення

від 02.07.2020 по справі 138/2900/19

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/2900/19

Провадження №:2/138/131/20

РІШЕННЯ

Іменем України

01 липня 2020 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Холодової Т.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання Коняги В.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі державного органу Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої державним органом, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним вище позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2014 позивач був призваний на військову службу до Збройних сил України, про що 29.07.2014 отримав повістку. При отриманні повістки позивачу було вручено «Повідомлення керівнику підприємства (установи)» (далі за текстом Повідомлення), згідно з яким особа, яка призвана до військової служби та є офіційно працевлаштованою, має право на звільнення від роботи, отримання заробітку на день відбуття з роботи (виключно) та виплату належної цій особі за перші півмісяця збору суми середнього заробітку в установленому розмірі. 29.07.2014 позивач звернувся за місцем свого працевлаштування у магазині «Український супермаркет», що розташований на АДРЕСА_1 , де на той час працював на посаді вантажника, та пред`явив адміністрації магазину Повідомлення. Однак бухгалтер магазину ОСОБА_2 відмовилась виконувати вимоги, зазначені у повідомленні, та запропонувала позивачу написати заяву про звільнення за власним бажанням. Відмовившись від такої пропозиції, позивач залишив на столі ОСОБА_2 . Повідомлення та вийшов з кабінету останньої. Після цього позивач з адміністрацією магазину не спілкувався і в період з 31.07.2014 по 20.09.2014 перебував на військовій службі у військовій частині № НОМЕР_1 на казарменому режимі. У подальшому, 16.09.2014, з телефонної розмови зі своєю дружиною позивач дізнався, що адміністрація магазину передала його дочці, яка також працювала у даному магазині, Повідомлення та трудову книжку позивача, в якій був зроблений запис за № 31 від 14.08.2014 про звільнення позивача за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Даний запис був завірений печаткою Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості (далі за текстом Центр зайнятості) та підписаний директором Центру зайнятості ОСОБА_3 . Позивач вважає такі дії Центру зайнятості протиправними та вчиненими з порушенням вимог Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 № 260 (далі за текстом Порядок). Позивач зазначає, що не був обізнаний про наявність трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 , даний договір не підписував ні при його укладанні, ні під час його розірвання. В Центрі зайнятості під час реєстрації укладання та розірвання трудового договору ОСОБА_1 присутній також не був. Відтак позивач вважає, що внаслідок грубого порушення Центру зайнятості вимог Порядку та ст. 24-1 КЗпП України стало можливим незаконне звільнення позивача з займаної посади під час мобілізації на особливий період до Збройних сил України та неотримання позивачем середньої заробітної плати за період з 31.07.2014 до 11.04.2019 у загальному розмірі 140773,49 грн. Так як до 11.04.2019 позивач перебував на службі у Збройних силах України, звернутися до суду із позовом про своє незаконне звільнення ОСОБА_1 не мав можливості. При цьому від імені позивача до Могилів-Подільської місцевої прокуратури та до Територіальної державної інспекції з питань праці зверталась дружина позивача щодо незаконного звільнення останнього. Однак права ОСОБА_1 захищені не були і позивач отримав відповідь про те, що дозвіл на перевірку законності звільнення позивача, який надається лише КМУ, наданий не був. Також позивач вважає, що внаслідок протиправних дій Центру зайнятості йому завдана глибока емоційна психологічна травма та позивач перебував у стані тривалого нервового стресу через неодноразові звернення за захистом своїх прав до органів прокуратури, Державної інспекції з питань праці, Державного бюро розслідувань та Міністра внутрішніх справ. При цьому позивач, який захищав Україну, відчув до себе неповагу від Держави в особі Центру зайнятості і це посилило його моральні страждання. Вказане також стало причиною погіршення стану здоров`я позивача і перебування останнього в період з 17.01.2019 до 27.03.2019 на лікуванні в кардіологічному відділенні Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України в м. Києві, а в подальшому і звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я. За таких підстав позивач просить стягнути на його користь з Держави Україна матеріальну шкоду у розмірі 140773,49 грн. та моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

В подальшому, 30.03.2020 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій позивач додатково вказав, що так як Порядок покладає на Центр зайнятості обов`язок щодо перевірки достовірності даних, внесених до трудового договору та до трудової книжки найманого працівника, то лише за наявності законних підстав для звільнення такі записи могли бути завірені підписом посадової особи та печаткою Центру зайнятості. Тобто, на думку позивача, саме Центр зайнятості несе відповідальність за зміст та достовірність запису у трудовій книжці про звільнення особи. Позивач звертає увагу, що не був особисто присутній 15.08.2014 у Центрі зайнятості під час реєстрації розірвання трудового договору та не проставляв свій підпис ні в трудовому договорі, ні в Книзі реєстрації трудових договорів. Такий підпис, на думку позивача, був сфальсифікований невідомою особою. Зазначає, що перебував на казарменому положенні у військовій частині № НОМЕР_1 , що підтверджується копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 223-ОС від 31.07.2014. Вважає, що так як подані роботодавцем документи не відповідали вимогам, встановленим Порядком, тому Центр зайнятості мав повернути такі документи без вчинення будь-яких дій. Додатково позивач вказав, що не звертався до суду із позовом про поновлення на роботі, так як внаслідок втрати здоров`я та набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни вже не міг працювати на посаді вантажника. Також позивач вказав, що брав участь в АТО, захищав Батьківщину та ризикував своїм життям, що призвело до погіршення стану його здоров`я. Однак Центр зайнятості зневажливо поставився до заслуг позивача та позбавив його гарантованих Конституцією прав. Вказане стало причиною того, що позивач постійно перебував у стані стресу, а тому йому завдана моральна шкода саме внаслідок дій Центру зайнятості.

19.12.2019 до суду надійшов відзив відповідача Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, в якому відповідач позов не визнав та просив у позові відмовити повністю. Відзив мотивований тим, що Центр зайнятості є лише органом, на який покладено функції реєстрації та зняття з реєстрації трудових договорів, укладених між фізичною особою-роботодавцем та найманим працівником. При цьому відповідальність за достовірність даних, внесених до трудового договору працівника та його трудової книжки, покладена на роботодавця. 15.08.2014 роботодавець позивача та особисто ОСОБА_1 звернулись до Центру зайнятості про зняття з реєстрації трудового договору, який був розірваний 14.08.2014. Посилання позивача, що він не був особисто присутній у Центрі зайнятості під час зняття трудового договору з реєстрації, спростовується тим, що у Книзі реєстрації трудових договорів між працівниками та фізичними особами, які використовують найману працю, проставлений особистий підпис ОСОБА_1 . Крім цього, згідно з довідкою № 572 від 22.10.2014 ОСОБА_1 лише 20.09.2014 був направлений в зону проведення АТО, а до того часу перебував у м. Могилеві-Подільському та мав можливість 15.08.2014 особисто прибути до Центру зайнятості. При цьому сторони надали 2 примірники трудового договору, які містили запис про звільнення ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України та були підписані сторонами. Відповідний запис про звільнення також був внесений до третього примірника договору, який містився у Центрі зайнятості. Вказані обставини були безумовною підставою для зняття Центром зайнятості з реєстрації вже розірваного вказаного вище трудового договору, так як трудові відносини між роботодавцем та найманим працівником ОСОБА_1 вже були припинені 14.08.2014. При цьому жодний законодавчий акт не встановлює обов`язку Центру зайнятості перевіряти законність звільнення найманого працівника. Так як дії Центру зайнятості відповідали вимогам закону та були правомірними, такі дії не могли бути підставою для завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди. Відтак у відповідача відсутній обов`язок щодо відшкодування такої шкоди, а тому, на думку відповідача, позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Також відповідач вважає, що позивач не надав доказів того, що між спричиненням позивачу моральної шкоди, зокрема, внаслідок погіршення стану його здоров`я, та діями відповідача існує причинно-наслідковий зв`язок. Відповідач зазначає, що стан здоров`я позивача погіршився через захворювання, яке виникло у позивача під час захисту Батьківщини, а не через порушення його права на працю. Також відповідач вважає, що своє порушене право позивач мав би захистити шляхом звернення із позовом про поновлення на роботі, однак позивач своє звільнення не оскаржив та таким правом на захист у судовому порядку не скористався.

Також 01.04.2020 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому Центр зайнятості повторно зазначає, що закон не передбачає обов`язку Центру зайнятості щодо перевірки законності звільнення найманого працівника. Центр зайнятості лише виконує функції реєстратора, який фіксує сам факт розірвання трудового договору та припинення між сторонами трудових відносин. При цьому такий факт вже існує на момент звернення сторін до Центру зайнятості із заявою про реєстрацію розірвання трудового договору, а відтак вплинути на волевиявлення сторін щодо припинення між ними трудових відносин Центр зайнятості вже не має можливості.

27.12.2019 до суду надійшло пояснення Державної казначейської служби України (далі за тестом ДКС України), в якому остання просила у позові відмовити повністю. Підставами відмови у позові зазначено те, що, на думку ДКС України, позивач не може просити про відшкодування шкоди, завданої Центром зайнятості, посилаючись на ст. 1173 ЦК. Так, ця норма передбачає відшкодування шкоди, завданої діями органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування. Центр зайнятості є державною організацією, а тому не є суб`єктом завдання шкоди у розумінні ст. 1173 ЦК України. Також ДКС України вважає, що нормативно-правові акти, які регулюють порядок реєстрації розірвання трудового договору, не зобов`язують Центр зайнятості перевіряти законність звільнення найманого працівника, так як на момент звернення сторін до Центру зайнятості із заявою про реєстрацію розірвання трудового договору такий договір вже має бути належним чином оформлений. Відтак сама по собі реєстрація розірвання трудового договору не могла позбавити позивача права на збереження робочого місця та заробітної плати, а лише посвідчувала припинення трудового договору. ДКС України зазначає, що органом, який здійснює нагляд та контроль за дотриманням роботодавцем трудових прав найманого працівника, є Територіальна державна інспекція з питань праці у Вінницькій області, а тому позивач, вважаючи, що його право на працю було порушене, мав би звернутись за захистом такого права саме до цього державного органу. Щодо моральної шкоди, то ДКС України зазначає, що позивач не довів належними доказами, що між перенесеними позивачем стражданнями та діями Центру зайнятості існує причинно-наслідковий зв`язок, а відтак, що моральна шкода позивачу була завдана саме внаслідок дій останнього. Також із наданих позивачем доказів вбачається, що позивач звертався до правоохоронних та інших державних органів не з приводу протиправних дій Центру зайнятості, а з приводу порушення трудового законодавства ФОП ОСОБА_4 . Вказане, на думку ДКС України, також свідчить про те, що моральна шкода позивачу не була завдана Центром зайнятості. Крім цього, ДКС України вважає, що розмір моральної шкоди, яку просить стягнути позивач, не визначений з урахуванням вимог розумності та справедливості відшкодування завданої шкоди та може призвести до збагачення позивача за рахунок Держави. Також ДКС України зазначає, що позивач не надав жодних доказів того, що і матеріальна шкода була завдана йому саме діями Центру зайнятості.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду від 04.12.2019 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а третій особі строк для подання пояснення щодо позову.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду від 10.01.2020 за клопотанням позивача ДКС України залучено до участі у справі в якості співвідповідача та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду від 20.03.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду, встановлений позивачу строк для подання відповіді на відзив, а відповідачам строк для подання заперечення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив, просив позов задовольнити повністю. Додатково зазначив, що «Повідомлення керівнику підприємства (установи)» він вручив не керівнику магазину «Український супермаркет», в якому працював вантажником на момент мобілізації, та не ФОП ОСОБА_4 , яка була його роботодавцем, а бухгалтеру магазину. Жодні виплати, визначені у Повідомленні та гарантовані законом, позивачу виплачені не були. Після мобілізації позивач перебував на казарменому положенні у військовій частині, виходити в місто йому не дозволялось, а тому позивач не міг бути присутній 15.08.2014 в Центрі зайнятості під час реєстрації розірвання трудового договору, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_4 . Вважає, що дії Центру зайнятості щодо реєстрації розірвання цього договору є протиправними, а тому через такі дії він не отримав заробітну плату за період, у який він перебував на військовій службі. Тому розмір матеріальної шкоди позивач визначив як сукупний розмір середнього заробітку за вказаний період. Також через таке зневажливе ставлення до себе з боку державного органу позивач нервував, перебував у постійному стресі і через це захворів на хворобу серця. Тому позивач вважає, що внаслідок протиправної реєстрації розірвання трудового договору Центром зайнятості йому завдана і моральна шкода.

Відповідач Держава Україна в особі Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, явку особи, уповноваженої діяти від імені даного органу, чи явку свого представника у судове засідання не забезпечила. 30.06.2020 до суду надійшло клопотання голови комісії з припинення юридичної особи Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості ОСОБА_5 про відкладення розгляду даної справи на іншу дату з підстав продовження карантину на території України до 31.07.2020. Дослідивши зміст даного клопотання, суд приходить до висновку, що сама по собі наявність оголошеного в країні карантину, без зазначення інших обґрунтованих підстав, що унеможливлюють прибуття сторони у судове засідання або необхідності вчинення такою стороною передбачених законодавством процесуальних дій, не може бути визнана поважною причиною неприбуття учасника справи у судове засідання чи підставою відкладення такого засідання. При цьому суд зауважує, що відповідач скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву та на подання заперечення на відповідь на відзив, а також на подання доказів на обґрунтування заперечень щодо позову. Відтак суд вважає, що клопотання відповідача про відкладення судового засідання задоволенню не підлягає.

Відповідач Державна казначейська служба України, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, явку особи, уповноваженої діяти від імені даного органу, чи явку свого представника у судове засідання не забезпечила.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Предметом спору у даній цивільній справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості при знятті з реєстрації трудового договору від 06.02.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 . Нормативно-правовим актом, який регулює порядок зняття з реєстрації такого трудового договору, є Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 № 260. Правові підстави відповідальності за завдану матеріальну та моральну шкоду містяться в ст. 1173, 1167 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкодавідшкодовується незалежновід виниоргану державноївлади,органу владиАвтономної РеспублікиКрим,органу місцевогосамоврядування,фізичної абоюридичної особи,яка їїзавдала: 1)якщо шкодизавдано каліцтвом,іншим ушкодженнямздоров`яабо смертюфізичної особивнаслідок діїджерела підвищеноїнебезпеки; 2)якщо шкодизавдано фізичнійособі внаслідокїї незаконногозасудження,незаконного притягненнядо кримінальноївідповідальності,незаконного застосуваннязапобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладенняадміністративного стягненняу виглядіарешту абовиправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного органу, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного органу є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящого державного органу, інші докази.

За загальним правилом, передбаченимст. 1167 ЦК України, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання моральної шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Такі правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та від 03.07.2019 у справі № 750/1591/18-ц.

Тобто предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які б підтверджували, що дії Центру зайнятості щодо зняття з реєстрації трудового договору від 06.02.2014 були протиправними, що позивачу завдана матеріальна та моральна шкода та наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями Центру зайнятості та завданням шкоди позивачу.

Суд встановив, що 06.02.2014 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 укладений трудовий договір, який 06.02.2014 зареєстрований у Могилів-Подільському міськрайонному центрі зайнятості за № 021214002 (а.с. 14). Вказане відповідає вимогам ст. 24-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин).

14.08.2014 даний договір розірваний сторонами відповідно до ст. 38 КЗпП України з ініціативи працівника ОСОБА_1 . Вказане підтверджується записом у трудовому договорі, посвідченим підписами роботодавця та ОСОБА_1 , а також записом у трудовій книжці позивача (а.с. 10 зв.бік). Також той факт, що ОСОБА_1 працював на посаді вантажника у ПП ОСОБА_4 в період з 06.02.2014 до 14.08.2014, підтверджується копією довідки про заробітну плату позивача (а.с. 32).

Пункти 8, 9 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначають, що у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.

Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.

Як вбачається зі змісту Книги реєстрації трудових договорів між працівниками та фізичними особами, які використовують найману працю (а.с. 58-60), записи про реєстрацію трудового договору № 02121400072 від 06.02.2014 та про зняття його з реєстрації внесені до даної книги Центром зайнятості відповідно до вимог п. 8, 9 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому зняття з реєстрації трудового договору відбулось 15.08.2014 в присутності обох сторін договору, що підтверджується, зокрема, особистим підписом ОСОБА_1 , проставленим у даній Книзі.

Позивач, заперечуючи проти своєї присутності 15.08.2014 у Центрі зайнятості та заявляючи, що підпис у Книзі реєстрації трудових договорів проставлений не ним, доказів на підтвердження таких обставин суду не надав.

Посилання позивача на те, що 15.08.2014 під час зняття з реєстрації трудового договору він не міг бути присутній у Центрі зайнятості, так як перебував на військовій службі на казарменому режимі, спростовується таким. Як вбачається з витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 223-ОС від 31.07.2014 ОСОБА_1 дійсно з 31.07.2014 зарахований до списків загону, поставлений на всі види забезпечення, призначений та вважається таким, що приступив до виконання своїх службових обов`язків. Разом з тим, доказів того, що під час перебування на такій службі ОСОБА_1 проживав саме у казармі та йому було заборонено покидати територію військової частини, позивач суду не надав. При цьому згідно з довідкою № 572 від 22.10.2014 ОСОБА_1 вибув з військової частини № НОМЕР_1 у м. Могилеві-Подільському до п.д. Лисичанськ Луганської області лише 20.09.2014, тобто вже після зняття трудового договору з реєстрації у Центрі зайнятості. У судовому засіданні і сам позивач підтвердив, що 15.08.2014 він перебував у м. Могилеві-Подільському.

Також в ході судового розгляду справи суд роз`яснював позивачу його право на призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та принцип допустимості доказів, зокрема, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Разом з тим, позивач не забажав скористатись наданим йому правом та не заявляв клопотання про призначення у справі судової експертизи для підтвердження факту фальсифікації свого підпису, як позивач вказував на обґрунтування позовних вимог, вважав, що в матеріалах справи достатньо інших доказів, які доводять такі обставини.

Відтак у суду відсутні підстави вважати поза розумним сумнівом, що 15.08.2014 у Центрі зайнятості трудовий договір був знятий з реєстрації без присутності обох сторін даного договору та що підпис у Книзі реєстрації трудових договорів проставлений не ОСОБА_1 особисто.

Також суд відхиляє доводи позивача щодо того, що роботодавець мав би надати Центру зайнятості ряд документів, передбачених п. 9 Порядку. Так, згідно з даною нормою такі документи надаються фізичною особою у випадку зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначенихКодексом законів про працю України, за відсутності працівника. Однак, як встановив суд і зазначав вище, трудовий договір між сторонами був розірваний за ініціативою найманого працівника, а не фізичної особи, та зняття договору з реєстрації відбувалось також у присутності працівника. Відтак необхідності подання вказаних вище документів не було.

З цих же підстав не підлягав застосуванню і п. 13 Порядку, згідно з яким у разі коли документи, що подаються для реєстрації чи зняття з реєстрації трудового договору, не відповідають встановленим вимогам, центр зайнятості повертає їх без вчинення будь-яких дій із зазначенням причини.

Посилання позивача щодо обов`язку Центру зайнятості перевірити законність звільнення особи перед зняттям з реєстрації трудового договору спростовується відсутністю відповідної правової норми, яка б встановлювала такий обов`язок. Пункт 15 Порядку, який визначає, що посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою, не свідчить про необхідність перевірки законності звільнення працівника, як про це вказує позивач. Даний пункт необхідно розглядати в системному поєднанні з п. 14 Порядку, відповідно до якого записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи. Тобто лише після зняття трудового договору з реєстрації фізична особа може вносити запис у трудову книжку і проставляючи свій підпис у трудовій книжці відповідальна особа Центру зайнятості підтверджує, що таке зняття трудового договору з реєстрації дійсно відбулось, а не засвідчує законність звільнення працівника.

За таких обставин суд приходить до висновку, що дії Центру зайнятості щодо зняття з реєстрації трудового договору від 06.02.2014 відповідали вимогам Порядку та не були протиправними.

Крім цього, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що наслідком дій саме Центру зайнятості стало те, що позивачу завдана матеріальна шкода, яка полягає у невиплаті останньому середнього заробітку за період з 31.07.2014 до 11.04.2019 у загальному розмірі 140773,49 грн., а також завдана моральна шкода, яка виразилась у погіршенні стану здоров`я позивача, перебуванням його на лікуванні щодо серцевих захворювань, відчутті постійного стресу та неповаги до нього як до захисника Батьківщини.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, як вбачається з наданої позивачем повістки, ОСОБА_1 був призваний прибути 31.07.2014 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9).

До даної повістки додане Повідомлення керівнику підприємства (установи), в якому зазначено, що згідно з Законом України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 належить звільнити від роботи, видати йому заробіток на день відбуття з роботи (виключно) і, крім того, виплатити йому належну за перші півмісяця збору суму середнього заробітку в установленому розмірі (а.с. 9). Тобто дане Повідомлення інформувало роботодавця про право найманого працівника на збереження за останнім робочого місця на час мобілізації.

Разом з тим, як вбачається зі змісту трудового договору від 06.02.2014 позивач звільнений відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При цьому, зауважуючи про незаконність свого звільнення, позивач не звертається до суду із вимогою про скасування такого звільнення до належного відповідача. Посилання позивача на те, що він не має можливості за станом здоров`я працювати на посаді вантажника та на те, що діяльність ФОП ОСОБА_4 на сьогодні припинена не заслуговують на увагу, оскільки позивач наділений правом вільно розпоряджатись своїми правами щодо обрання способу захисту порушених прав, а припинення діяльності ОСОБА_4 як фізичної особи-підприємця не позбавляє її обов`язку відповідати за шкоду, спричинену під час здійснення господарської діяльності.

Крім цього, враховуючи, що вище суд вже прийшов до висновку, що Центр зайнятості не був зобов`язаний перевіряти законність звільнення позивача, а лише зареєстрував факт припинення трудових відносин між сторонами трудового договору і сам договір був припинений ще 14.08.2014, суд також приходить до висновку, що невиплата позивачеві заробітної плати відбулась не внаслідок протиправних дій чи бездіяльності Центру зайнятості, а тому вказаний орган не може нести відповідальність у виді відшкодування неотриманої позивачем заробітної плати, внаслідок незаконного на його думку звільнення під час мобілізації.

Також відповіднодо ч.1,2ст.23ЦК Україниособа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ. Моральнашкода полягає: 1)у фізичномуболю тастражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я; 2)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів; 3)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз знищеннямчи пошкодженнямїї майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Так, позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача Могилів-Подільського центру зайнятості погіршився стан його здоров`я і він неодноразово перебував на лікуванні в кардіологічних відділеннях різних медичних закладів. Однак, як вбачається зі Свідоцтва про хворобу № 128/229 від 20.03.2019 (а.с. 28) захворювання серця у ОСОБА_1 виникли під час проходження служби у Збройних Силах України, перше звернення до Могилів-Подільської лікарні відбулось 15.12.2018, що дає суду підстави об`єктивно вважати, що таке захворювання позивач отримав внаслідок проходження військової служби, пов`язаної із захистом Батьківщини під час мобілізації.

Щодо посилання позивача, що він вимушений був звертатись за захистом своїх прав до органів прокуратури, Державної інспекції з питань праці, Державного бюро розслідувань та Міністра внутрішніх справ, то як вбачається із наданих доказів, такі звернення відбувались не з приводу протиправних дій Центру зайнятості, а з приводу порушення трудового законодавства ФОП ОСОБА_4 та незаконного, на думку позивача, звільнення останнього.

Так само і не знайшло свого відображення у належних та допустимих доказах посилання позивача, що він перебував у постійному стресі через приниження своєї гідності як захисника Батьківщини внаслідок протиправних дій Центру зайнятості, так як суд встановив, що такі дії відповідача не були протиправними, а були вчиненими відповідно до вимог закону, а тому не були особливими та зневажливими по відношенню до позивача у порівнянні з іншими громадянами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,у рішенняхсудів таінших органівз вирішенняспорів маютьбути належнимчином зазначеніпідстави,на якихвони ґрунтуються.Хоча пункт1статті6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язуєсуди обґрунтовуватисвої рішення,його неможна тлумачитияк такий,що вимагаєдетальної відповідіна коженаргумент.Міра,до якоїсуд маєвиконати обов`язокщодо обґрунтуваннярішення,може бутирізною залежновід характерурішення («Серявінта іншіпроти України»(SeryavinandOthersv.Ukraine)від 10.02.2010,заява №4909/04).

З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для надання оцінки доказам, які надані позивачем для підтвердження наявності кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 та вчинених під час даного провадження процесуальних дій, так як ці докази не є належними та не містять інформацію щодо предмета доказування у даній цивільній справі.

Відтак, дослідивши та оцінивши усі в сукупності та кожний окремо надані докази, суд приходить до висновку, що дії Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості щодо зняття з реєстрації трудового договору від 06.02.2014, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не містять ознак протиправності, між такими діями та спричиненням позивачу матеріальної шкоди у виді неотриманої заробітної плати та моральної шкоди відсутній причинно-наслідковий зв`язок, а відтак відсутні необхідні складові цивільно-правового правопорушення та підстави для притягнення Центру зайнятості до цивільно-правової відповідальності. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 8-9, 13-15 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 № 260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 24-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), 38 КЗпП України, ст.ст. 23 ч. 1, 2, 1167, 1173 ч. 2 ЦК України, ст.ст. 12 ч. 4, 13 ч. 1, 76-82, 258, 259 ч. 1, 2, 6, 263-265, 273, п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі державного органу Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої державним органом - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Держава Україна в особі державного органу Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, місцезнаходження: проспект Незалежності, 11, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20092205.

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.

Суддя Т.Ю. Холодова

Повне судове рішення складене 03.07.2020