Ухвала

від 26.11.2020 по справі 138/2900/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 138/2900/19

провадження № 61-16605ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі державного органу Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі державного органу Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої Могилів-Подільським міськрайонним центром зайнятості.

В обґрунтуванні позову посилалася на таке. 31 липня 2014 року на підставі Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 Про часткову мобілізацію позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України. Отримавши 29 липня 2014 року повістку, ОСОБА_1 повідомив адміністрацію магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 , де працював вантажником, про свою мобілізацію, залишив Повідомлення керівнику підприємства (установи) , отримане разом з повісткою, на столі бухгалтера, відмовився на її пропозицію написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і покинув приміщення магазину. Під час перебування на військовій службі, через півтора місяці після мобілізації з телефонної розмови з дружиною позивач дізнався, що його доньці, яка працювала у тому ж магазині що й він, повернуто залишене на столі бухгалтера Повідомлення керівнику підприємства (установи) та його трудова книжка із записом від 14 серпня 2014 року №31 про звільнення з роботи за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законі про працю України (далі - КЗпП України), тобто через два тижні після призову ОСОБА_1 на військову службу. Із запису у трудовій книжці позивач, який з 20 грудня 2013 року працював у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , дізнався про його трудовий договір № 02120001472 з Фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 , зареєстрований 06 лютого 2014 року у Могилів-Подільському міськрайонному центрі зайнятості без його відома. Запис у трудовій книжці завірений підписом директора центру та печаткою відповідача. У зв`язку з проходженням військової служби ОСОБА_1 був позбавлений можливості звернутися за захистом своїх прав до суду. Під час перебування у короткостроковій відпустці позивач ознайомився з копією трудового договору, що зазначений в його трудовій книжці, та побачив проставлені від його імені сторонньою особою три підписи. Надалі ОСОБА_1 уклав строковий контракт на військову службу на п`ять років до 19 березня 2022 року, але за станом здоров`я наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління від 11 квітня 2019 року № 117-ОС він звільнений у відставку.

З приводу порушень при звільненні ОСОБА_1 з роботи порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України, внесене 29 вересня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 02 вересня 2019 року на своє звернення позивач отримав відповідь з Могилів-Подільської місцевої прокуратури з постановою про закриття кримінального провадження. Ця постанова за скаргою позивача у судовому порядку скасована. Після ознайомлення 01 вересня 2019 року з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_1 довідався, що почеркознавча експертиза його підпису у заяві на звільнення з роботи не проведена у зв`язку з відсутністю оригіналу чи копії цієї заяви, хоча копія цієї заяви раніше знаходилася в матеріалах цього провадження.

Відсутність заяви ОСОБА_1 на звільнення з роботи за власним бажанням є доказом його незаконного звільнення під час мобілізації.

Посадовими особами Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості під час зняття трудового договору з реєстрації грубо порушені норми КЗпП України, Порядок реєстрації трудових відносин між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, безпідставно розірвано трудовий договір між ним та ФОП ОСОБА_2 , звільнено його з роботи за власним бажанням під час мобілізації до Збройних Сил України.

Позивача позбавлено законного права на збереження робочого місця, посади і середньої заробітної плати на період мобілізації та військової служби, у тому числі за контрактом під час особливого періоду, чим завдано майнову та моральну шкоди.

Згідно з трудовим договором з ФОП ОСОБА_2 позивач на час призову на військову службу працював вантажником і це місце роботи за ним повинно зберігатися протягом усього строку служби. Відповідно до вимог Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей таким працівникам за рахунок Державного бюджету України здійснюється виплата грошового забезпечення. Через недотримання посадовими особами відповідача порядку перевірки законності підстав звільнення ОСОБА_1 з роботи, останньому не виплачена заробітна плата за період з 31 липня 2014 року до 11 квітня 2019 року (період служби у Збройних Силах України) у розмірі 140 773,49грн, розрахована із середньомісячного заробітку за два останні місяці перед мобілізацією.

Внаслідок протиправних дій посадових осіб відповідача позивач змушений звертатися за захистом своїх прав у правоохоронні та спеціалізовані органи, суд, але порушені його права не були захищені. ОСОБА_1 терпить глибоку емоційну, психологічну травму, тривалий нервовий стрес, пов`язаний з відчуттям глибокої несправедливості, почуттям приниження гідності у зв`язку із вчиненням щодо нього протиправних дій посадовими особами відповідача. З 18 до 27 червня 2019 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у м. Вінниці, з 19 до 27 вересня цього ж року - у кардіологічному відділенні лікарні у м. Могилів-Подільський, витрачає значні особисті кошти на придбання необхідних ліків, має статус особи з інвалідністю внаслідок війни.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Держави Україна суму майнової та моральної шкоди у розмірі 290 773,49 грн.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості щодо зняття з реєстрації трудового договору від 06 лютого 2014 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не містять ознак протиправності, між такими діями та спричиненням позивачу матеріальної шкоди у виді неотриманої заробітної плати та моральної шкоди відсутній причинно-наслідковий зв`язок, а відтак відсутні необхідні складові цивільно-правового правопорушення та підстави для притягнення Центру зайнятості до цивільно-правової відповідальності. А тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий судовий розгляд.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 290 773,49 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*250=525 500 грн).

Отже, зазначена справа відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.

Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд ускладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі державного органу Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С . О. Погрібний