Ухвала

від 06.07.2020 по справі 12/8-07

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

06.07.2020 м.Дніпро

Справа № 12/8-07

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження у справі № 12/8-07

за позовом Приватного виробничого торгівельно-комерційного підприємства "Вагрі"

до Приватного підприємства "РОМБУС-ПРИВАТ"

третя особа: Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради

про визнання права власності

та

за зустрічним позовом Приватного підприємства "РОМБУС-ПРИВАТ"

до Приватного виробничого торгівельно-комерційного підприємства "Вагрі"

третя особа: Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі №12/8-07: - відмовлено у задоволенні первісного позову Приватного виробничого торгівельно-комерційного підприємства "Вагрі" до Приватного підприємства "РОМБУС-ПРИВАТ", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на частину об`єкту незавершеного будівництвом готельного комплексу "Парус", розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5, вартість якої пропорційна сумі 810435, 00 грн;

- Задоволено зустрічний позов Приватного підприємства "РОМБУС-ПРИВАТ" до Приватного виробничого торгівельно-комерційного підприємства "Вагрі", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництвом готельного комплексу "Парус", літ.А-28 загальною площею 43620,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, прокурором м. Дніпропетровська було подано апеляційне подання, яким прокурор просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.07 по справі № 12/8-07 в частині задоволення зустрічного позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 апеляційне подання прокурора м. Дніпропетровська залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі №12/8-07 (з урахуванням додаткового рішення від 22.02.2007 року) залишено без змін.

01.07.2020 до Центрального апеляційного господарського суду від Дніпровської міської ради надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07, Дніпровська міська рада просить:

1.Вважати поважною причину пропуску строку та поновити Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07;

2. Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07.

3. Прийняти постанову, якою у задоволенні зустрічної позовної заяви Приватного підприємства "РОМБУС-ПРИВАТ" відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підставою для задоволення зустрічного позову відповідно до оспорюваного рішення став договір купівлі-продажу № 134/А незвершеного будівництва готельного комплексу "Парус", загальною площею 40808,9кв.м, який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 5, що укладений між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради (продавець) та Приватним підприємством "РОМБУС-ПРИВАТ" (покупець), за умовами якого продавець зобов`язався передати покупцю зазначений в п.1.1. договору об`єкт, а покупець зобов`язався прийняти його.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що право власності на відчужений об`єкт переходить до покупця відповідно до чинного законодавства України та вимог цього договору.

14.10.2005 був укладений акт прийому-передачі об`єкта незавершеного будівництва готельного комплексу "Парус", розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 5.

Разом з тим, апелянт посилається на те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення не було досліджено всі умови укладеного договору та не враховано норми Закону України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", яким на час прийняття рішення було визначено порядок і умови приватизації об`єктів незавершеного будівництва державного та комунального майна. Дніпровська міська рада вважає, що оскаржуване рішення порушує права та інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у зв`язку з тим, що визнано право власності на об`єкт незавершеного будівництва готельного комплексу "Парус", розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна 5, до виконання п. 5.4. договору, а не виконання умов п. 5.4. договору передбачало повернення за актом приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва до власності територіальної громади міста з відшкодуванням збитків (п. 5.7. договору). Апелянт зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення суду, зазначений вище об`єкт незавершеного будівництва не був закінченим будівництвом, жодні докази, які б спростували вказаний факт в матеріалах справи відсутні. Також, за доводами апелянта, повернути об`єкт незавершеного будівництва до комунальної власності територіальної громади міста за актом приймання-передачі у разі не закінчення будівництва, що передбачав договір та Закон України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва" не було б можливим, оскільки за Приватним підприємством "РОМБУС-ПРИВАТ" було визнано право власності на об`єкт незавершеного будівництва готельного комплексу "Парус", розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5, на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07, при цьому Дніпровську міську раду не залучено до участі у справі.

Апелянт посилається і на те, що оскаржуваним рішенням визнано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста, тоді як Дніпропетровську (Дніпровську) міську раду, як власника земельної ділянки, не залучено до участі у справі,

Апелянт зазначає, що Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради на час прийняття оскаржуваного рішення був самостійною юридичною особою. Апелянт стверджує, що про існування оскаржуваного рішення він дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень України під час моніторингу судових рішень, проте підстави винесення вказаного рішення та повний текст з найменуванням сторін та їх реквізитів був вивчений представником Дніпровської міської ради в Господарському суді Дніпропетровської області 11.06.2020, про що свідчить відмітка на заяві про ознайомлення, яка міститься в матеріалах справи. За доводами апелянта, матеріали справи № 12/8-07 не містять доказів того, що Дніпропетровською міською радою було надано Приватному підприємству "РОМБУС-ПРИВАТ" в оренду земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктом незавершеного будівництва готельного комплексу "Парус", розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5

Враховуючи вищезазначене та посилаючись на п. 13 Перехідних положень ГПК України, ст. 93 ГПК України ( в редакції, що діяла на момент прийняття рішення), апелянт просить вважати поважною причиною пропуску та поновити Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

За змістом частин 1 та 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення ( п. 8 ч.1 ст. 129 Конституції України).

Отже, держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 р. № 11-рп/2007 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як вбачається з позиції Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, ч. 1 ст. 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або рішення містить судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, що означає, що Скаржник має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним

Водночас, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Рішення суду першої інстанції, яке оскаржується незалученою особою в апеляційному порядку, постановлено 09.02.2007, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017.

Згідно п. 13 ч. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи ( ч. 3 ст. 3 ГПК України ).

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.

У ч. 2 ст. 261 ГПК України визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Здійснивши аналіз ч. 2 ст. 261 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати у вказаній постанові констатував, що у ній врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме, відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. Тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у ст. 93 ГПК України ( в редакції, чинній до 15.12.2017).

Згідно зі ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень ч. 4 ст. 91 цього Кодексу.

Таким чином, згідно зі ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційній скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. На інших учасників судового процесу норми щодо присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не розповсюджувались, а тому всі, окрім зазначених учасників судового процесу, мали право на поновлення строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції поза межами вказаного річного строку у разі, якщо суд за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, знайде підстави для поновлення цього строку - визнає поважними причини пропуску скаржником строку подання апеляційної скарги. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2018 р. по справі № 910/7599/15-г

Крім того, на час винесення оскаржуваного рішення (09.02.2007 ) діяла редакція ст. 93 ГПК України, яка взагалі передбачала можливість відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017., суд апеляційної інстанції керується, в тому числі, приписами ч. 2 ст. 261 ГПК України ( в редакції, чинній з 15.12.2017). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі № 54/239 ).

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 2 ст. 261 ГПК України, оскільки звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів існування передбачених нею винятків, про що йшлося вище.

Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 р. по справі № 54/239 - встановлення судом апеляційної інстанції підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження саме на підставі ч. 2 ст. 261 ГПК України виключає необхідність застосування судом ч. 3 ст.260 ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Застосування цієї норми можливе у випадку, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення в межах річного строку з дня складення повного тексту судового рішення. У цій ситуації, дійшовши висновку про неповажність зазначених скаржником причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, суд має залишити апеляційну скаргу без руху, надавши скаржнику можливість зазначити інші підстави для поновлення цього строку. Тільки у разі визнання цих причин неповажними або у випадку незвернення з відповідною заявою у встановлені строки, у відкритті апеляційного провадження має бути відмовлено, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити і про наступне.

Відповідно до статті 91 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення скаржника з апеляційною скаргою) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Проте, положеннями ГПК України (у відповідній редакції), зокрема, статті 91 не була передбачена можливість повторного оскарження рішення, яке вже було переглянуто за скаргою іншого учасника процесу.

При цьому, у пункті 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 роз`яснено: якщо апеляційну скаргу подано:

- особою, яка не має права її подавати, або на процесуальний документ, який не ухвалювався та відсутній у справі;

- повторно після повернення первісної апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 97 ГПК у разі коли клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги було відхилено;

- повторно після повернення апеляційної скарги на підставі пункту 5 частини першої статті 97 ГПК;

- повторно після повернення апеляційної скарги на підставі частини другої статті 93 ГПК у зв`язку з пропуском передбаченого цією нормою річного строку;

- на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному (касаційному) порядку,

то відповідні обставини виключають перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом. У таких випадках останній повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу: щодо апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції - з посиланням на статті 97, 98 ГПК, а щодо апеляційних скарг на ухвали суду - на статті 91, 98 і 106 ГПК.

Таким чином, враховуючи те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі 12/8-07 вже було переглянуто в апеляційному порядку, відповідно, в даному випадку суд апеляційної інстанції застосовує норми процесуального права, які діяли на момент прийняття оскаржуваного рішення, які не передбачали повторного оскарження рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку.

Щодо посилання скаржника на частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2018 у справі № 22/36-10-1307.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 2 ст. 261 ГПК України, апеляційним господарським судом також врахована правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі № 19/6, відповідно до якої - встановлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення її прав, інтересів та (або) обов`язків оскаржуваним судовим рішенням ґрунтується на принципі res judicata , тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Здійснення апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання за відсутності передбачених законом виняткових підстав є порушенням зазначеного принципу, що не є виправданим.

Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 254 , 258, 260, ч. 2 ст. 261 ГПК України, Перехідними положеннями" Господарського процесуального кодексу України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Центральний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Дніпровській міській раді в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07.

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07 та додані до неї документи повернути скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку та строки, передбачені статтями 286 - 291 ГПК України.

Додаток (на адресу апелянта) : апеляційна скарга з додатками - всього на 10 аркушах, в тому числі 3 описи вкладення.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко