Постанова

від 02.04.2021 по справі 12/8-07

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 12/8-07

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 (у складі колегії суддів: Коваль Л.А. (головуючий), Мороз В.Ф., Чередко А.Є.)

у справі № 12/8-07

за позовом Приватного виробничого торгівельно-комерційного підприємства "Вагрі"

до Приватного підприємства "Ромбус-Приват",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради,

про визнання права власності;

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Ромбус-Приват"

до Приватного виробничого торгівельно-комерційного підприємства "Вагрі",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради,

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2006 року Приватне виробниче торгівельно-комерційне підприємство "Вагрі" (далі - ПВТКП "Вагрі") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Ромбус-Приват" (далі - ПП "Ромбус-Приват") про визнання за ним права власності на частину об`єкту незавершеного будівництвом готельного комплексу " Парус ", розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5, вартість якої пропорційна сумі 810 435,00 грн, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на умови Договору № 2001/1 від 08.02.2001, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ПВТКП "Вагрі", та положеннями статей 328, 331 Цивільного кодексу України.

У лютому 2007 року ПП "Ромбус-Приват" подано до господарського суду зустрічний позов до ПВТКП "Вагрі" про визнання за ним права власності на об`єкт незавершеного будівництвом готельного комплексу "Парус" літ. А-28, загальною площею 43 620,6 кв. м, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5, який обґрунтовано тим, що спірний об`єкт нерухомості було придбано ним на підставі Договору купівлі-продажу № 134-А від 16.08.2005, укладеного між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ПП "Ромбус-Приват", тому відповідно до положень статей 321, 328 Цивільного кодексу України він є законним власником спірного майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано за ПП "Ромбус-Приват" право власності на об`єкт незавершеного будівництвом готельного комплексу "Парус" літ. А-28, загальною площею 43620,6 кв. м, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 5.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 апеляційне подання прокурора м. Дніпропетровська залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі №12/8-07 (з урахуванням додаткового рішення від 22.02.2007) залишено без змін.

19.06.2020 Дніпровська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007, в якій зазначила про те, що оскаржуване рішення впливає на її права та законні інтереси як власника земельної ділянки, на якій розміщено спірний об`єкти незавершеного будівництва, проте раду не було залучено до участі у справі, а про існування оскаржуваного рішення останній стало відомо лише 11.06.2020, після ознайомлення її представником з матеріалами даної справи у господарському суду, у зв`язку з чим просила визнати поважною причину пропуску строку апеляційного оскарження та поновити строк на подання апеляційної скарги, вказане рішення скасувати і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 відмовлено Дніпровській міській раді в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07, апеляційну скаргу та додані до неї документи повернуто скаржникові.

Суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки тим, що, з урахуванням положень пункту 13 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України № 2147-VIIІ від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон України № 2147-VIIІ від 03.10.2017), який набув чинності з 15.12.2017, оскарження незалученою особою в апеляційному порядку судового рішення, постановленого 09.02.2007, може здійснюватися в порядку та у строки, що діяли на момент ухвалення такого рішення, тобто, за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, проте розгляд таких апеляційних скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради, суд апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 93 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, яка, на час прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції, передбачала можливість відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а також, керуючись положеннями частини 1 статті 254, частини 2 статті 261 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, дійшов висновку щодо відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку, оскільки скаржник не довів існування передбачених частиною 2 статті 261 ГПК України винятків, визначених у пунктах 1, 2 цієї статті.

Крім цього, суд зазначив, що положеннями статті 91 ГПК України (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду) не було передбачено можливості повторного оскарження рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку за скаргою іншого учасника процесу, при цьому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі № 12/8-07 вже було переглянуто в апеляційному порядку, тому відповідні обставини виключають здійснення повторного апеляційного перегляду та є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Також, суд вказав, що поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим для сторін, за відсутності належного підтвердження та встановлення наявності обставин порушення прав особи, яку не було залучено до участі у справі, призведе до порушення принципу res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, про що зазначає Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, 04.08.2020 Дніпровська міська рада звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 скасувати та направити справу до Центрального апеляційного господарського суду на стадію вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судом помилково застосовано статтю 93 ГПК України (в редакція, яка діяла на момент прийняття рішення) без урахування положень статті 53 вказаного Кодексу (у цій же редакції), яка не передбачала будь-яких винятків для поновлення пропущеного процесуального строку, а надавала суду право для відновлення пропущеного процесуального строку, якщо визнає причину пропуску строку поважною. Зазначене призвело до порушення частини 1, 2 статті 55, пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи і, як наслідок, неправомірного обмеження права держави на доступ до правосуддя, що позбавило територіальну громаду можливості відновити своє право на об`єкт нерухомого майна, який неправомірно вибув із комунальної власності на підставі незаконного судового рішення.

Також, скаржник зазначив, що застосування положень законодавства, що втратили свою чинність та не врахування судом під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження положень статей 254, 256 ГПК України в чинній редакції суперечить меті внесення відповідних змін до процесуального законодавства та фактично нівелює прагнення держави щодо усунення підстав, які зумовлюють недосконалість української судової системи, зокрема, щодо обмеження права на доступ до суду.

ПП "Ромбус-Приват" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції, яку просить залишити без змін.

Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.08.2020 справу № 12/8-07, передано на розгляд колегії суддів: Пільков К.М. (головуючий), Чумак Ю.Я., Багай Н.О.

Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2020, у складі зазначеної колегії суддів, касаційну скаргу Дніпровської міської ради у справі № 12/8-07 залишено без руху.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 12/8-07 скаржник 15.09.2020 подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги та долучив до неї платіжне доручення на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 12.10.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 12/8-07 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, та постановлено здійснити перегляд ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 зупинено провадження у справі № 12/8-07 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 42/254 Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.12.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 12/8-07 у зв`язку з обранням судді Пількова К.М. до складу Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів від 30.11.2020 №13) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Берднік І.С. (головуючий), Суховий В.Г., Міщенко І.С.

Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2020, у складі зазначеної колегії суддів, поновлено провадження у справі №12/8-07 та прийнято справу № 12/8-07 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 до розгляду колегією суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Міщенко І.С., Суховий В.Г.; провадження у справі № 12/8-07 зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 42/254.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.03.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 12/8-07 у зв`язку з обранням судді Сухового В.Г. членом Вищої ради правосуддя (рішення XVIII чергового з`їзду суддів України від 09.03.2021) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Берднік І.С. (головуючий), Міщенко І.С., Зуєв В.А.

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2021, у складі зазначеної колегії суддів, поновлено провадження у справі №12/8-07; прийнято справу № 12/8-07 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 до розгляду колегією суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Міщенко І.С. та продовжено розгляд цієї справи визначеною колегією суддів.

Враховуючи те, що провадження у справі зупинялось до розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 42/254, зазначена справа розглядається Верховним Судом у розумний строк.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у ній доводи, подані заперечення у відзиві, перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги і скасування ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020, та про необхідність зміни мотивувальної частини ухвали щодо підстави відмови у відкритті апеляційного провадження з таких мотивів.

З 15.12.2017 набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції відповідно до Закону України № 2147-19 від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом апеляційної інстанції, що у червні 2020 року Дніпровською міською радою подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2007 у справі, що розглядається, яке набрало чинності 03.05.2007. Зазначене рішення було переглянуто в апеляційному порядку до набрання чинності нової редакції Кодексу за апеляційним поданням прокурора м. Дніпропетровська, заявленим в інтересах держави в особі Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 залишено без змін.

За змістом пункту 13 частини 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, положеннями частини 3 статті 3 ГПК України (в цій же редакції) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017. Вказана правова позиція щодо застосування нормативно правових актів за загальним правилом та темпоральним критерієм викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239 та підтримана у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254.

Отже, правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні на час постановлення у 2007 році рішення суду першої інстанції у цій справі були визначені ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017.

Відповідно до частини 1 статті 91 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017, на час постановлення рішення судом першої інстанції) сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Згідно із статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017, на час постановлення рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що на момент прийняття оскаржуваного у даній справі судового рішення особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову про їх права і обов`язки, не надавалось право апеляційного оскарження такого рішення, а отже щодо таких осіб не могло бути застосовано присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги, який був встановлений саме для сторін та прокурора, залучених до участі у справі, а отже і обізнаних про перебіг процесуальних строків.

Отже, судом апеляційної інстанції не враховано, що апеляційну скаргу подано радою, як особою, яка не брала участі у справі, а положеннями статті 91 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) не надавалось право подавати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду особам, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки. Тобто, у ради на час постановлення рішення місцевим господарським судом було відсутнє суб`єктивне процесуальне право на оскарження в апеляційному порядку цього рішення. Право на оскарження рішення місцевого господарського суду та/або постанови апеляційного господарського суду особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов`язків, у період чинності ГПК України в редакції до 15.12.2017(в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), було надано в порядку касаційного провадження, проте таке право припинялось з втратою чинності цим Кодексом, та не підлягало відновленню без спеціального застереження про це за новим процесуальним законом - ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

З огляду на викладене, при постановленні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.05.2018 у справі № 910/7599/15-г, оскільки вказана судова справа та дана справа (№12/8-07) мають різні за своїм характером і правовим регулюванням правовідносини. У справі № 910/7599/15-г судове рішення, що ухвалене до набрання чинності нової редакції ГПК України (до 15.12.2017), не було предметом апеляційного перегляду. Питання "повторної апеляції" за апеляційною скаргою особи (яка не є учасником справи), поданою після 15.12.2017, на рішення, ухвалене судом першої інстанції та переглянуте судом апеляційної інстанції до набрання чинності нової редакції Кодексу, у справі № 910/7599/15-г, на яку посилається суд апеляційної інстанції, не розглядалось. Тобто, виходячи з встановлених судом обставин справи та нормативно-правового регулювання питання поновлення пропущеного процесуального строку апеляційного оскарження, вказана справа не є релевантною щодо питання поновлення строку на апеляційне оскарження у даній справі (№ 12/8- 07).

Водночас, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що ГПК України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017) не передбачав можливості здійснення повторного апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки, оскільки відповідно до визначених у статті 101 цього Кодексу (в редакції, чинній до 15.12.2017) меж перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, не зв`язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Таким чином, станом на час постановлення оскаржуваного Дніпровською міською радою в апеляційному порядку судового рішення у цій справі положення ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачали можливості "повторного" апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, і у тому випадку, якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.

При цьому, судом апеляційної інстанції не було враховано, що розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017.

З огляду на викладене здійснення повторного перегляду судового рішення, яке вже було переглянуто в апеляційному порядку відповідно до положень ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та набрало законної сили, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів. А здійснення перегляду зазначеного рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.04.2019 у справі №922/765/15, від 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11, від 05.02.2021 у справі № 42/254.

При цьому, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 зауважила, що у такому випадку апеляційний суд має відмовити у відкритті апеляційного провадження за повторною апеляційною скаргою на судові рішення, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017, на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 ГПК України (у редакції, яка набула чинності з 15.12.2017).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.09.2019 у справі № 20/5007/101/11 зроблено аналогічний висновок, що ГПК України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017, не передбачав можливості повторного апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки. Об`єднана палата Касаційного господарського суду не знайшла підстав відступити від вищезазначеного висновку, з мотивів наведених в ухвалі від 24.06.2019, якою було передано справу № 20/5007/101/11 на розгляд об`єднаної палати з обґрунтуванням необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати, а саме, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, що розглядає справу, також не вбачає підстав для відступлення від висновків щодо застосування норм процесуального права, викладених у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 20/5007/101/11 та від 02.04.2019 у справі № 922/765/15.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на підставі частини 2 статті 261 ГПК України є безпідставним, оскільки встановивши обставини, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке було переглянуто в апеляційному порядку за правилами ГПК України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017 та набрало законної сили, тому не підлягає апеляційному оскарженню, у такому разі апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 ГПК України (у редакції, яка була чинною з 15.12.2017), у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Отже, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов по суті правильного висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради, однак в оскаржуваній ухвалі необґрунтовано послався на положення частини 2 статті 261 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), яка не підлягала застосуванню.

Щодо посилання скаржника касаційної скарги на порушення його права доступу до суду, то Верховний Суд виходить з того, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Положеннями статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Відповідно до статті 8 Конституції України, пункту 1 частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду від 30.01.2003, № 3-рп/2003). Верховенство права - це панування права в суспільстві (рішення від Конституційного Суду від 02.11.2004, № 15-рп/2004).

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" № 32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд зазначає, що у даному випадку норми, які регламентують строки та порядок подання скарг, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Повторний апеляційний перегляд справи за скаргою особою, яка не є учасником у справі, зі спливом значного періоду часу (через 13 років) та з підстав, на які посилається скаржник (порушення прав землевласника та позбавлення права на об`єкт незавершеного будівництва, який вибув з комунальної власності та, як встановлено судом апеляційної інстанції, без належного обґрунтування та підтвердження доказами), може порушити принцип юридичної визначеності.

Враховуючи викладене, Судом відхиляються доводи скаржника щодо обмеження його права на доступ до суду, оскільки здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, призведе до порушення принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, тому таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Відповідно до частини 3 статті 304, пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Положеннями статті 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд вважає висновок Центрального апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження обґрунтованим, а посилання на іншу процесуальну норму не призвело до прийняття невірного по суті рішення, тому відсутні правові підстави для скасування правильного і законного судового рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційну скаргу залишено без задоволення, тому судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 у справі № 12/8-07 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко