Рішення

від 07.07.2020 по справі 515/1943/18

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1943/18

Провадження № 2/492/44/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі головуючого судді Варгаракі С.М., при секретарі судових засідань Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Арциз Одеської області дистанційно в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Татарбунарської міської ради Одеської області, за участю третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 318646 від 03.11.2008 року, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Татарбунарської міської ради від 15.04.2008 року № 347-М, кадастровий номер 5125010100:02:004:0080, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач посилається на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідачка є власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі зазначеного державного акту. З метою ремонту тильної сторони житлового будинку, який розміщений на межі земельної ділянки, належної відповідачці, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 для врегулювання питання, однак відповідачка відмовила у доступі до її земельної ділянки. Крім того, позивач звернувся до землевпорядника для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі, однак після її виготовлення державний кадастровий реєстратор 12.07.2018 року прийняв рішення № РВ-5100854542018 про відмову у внесенні відомостей до державного земельного кадастру з підстав перетину ділянок з ділянкою 5125010100:02:004:0080, площа співпадає на 0,9091%, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Згідно наданого відповідачем відзиву на позовну заяву, позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як виданий державний акт не суперечить законодавству, земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю, а також позивачем пропущений строк позовної давності.

Представник Татарбунарської міської ради Одеської області в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. З пояснень третьої особи вбачається, що у Відділі книг реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди та других примірників державних актів станом на 31.12.2012 року зареєстрований державний акт на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 серії ЯЖ в„– 318646 від 03.11.2008 року № 010853500052, загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку. Державним кадастровим реєстратором 12.07.2018 року сформовано рішення № РВ-5100854542018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Держаного земельного кадастру у зв`язку перетином із земельною ділянкою 5125010100:02:004:0080 (площа співпадає на 0,9091%).

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Згідно наданих пояснень третьої особи, позивач не є власником земельної ділянки, а його посилання на те, що спірним державним актом порушенні його права є безпідставними.

Суд, вислухавши думку учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарчими будівлями та дворовими спорудами АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 400 кв.м., що підтверджується договорами купівлі-продажу житлового будинку від 19.08.2014 року та від 30.08.2016 року (т. 1 а. с. 7-8, 9-10), Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 67095133 від 01.09.2016 року (т. 1 а. с. 11-12), технічного паспорту на житловий будинок від 14.08.2014 року (т. 1 а. с. 14-16).

ОСОБА_2 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 1201 м. кв., що підтверджується договором купівлі-продажу від 20.10.2004 року (т. 1 а. с. 46-47).

З метою приватизації зазначеної земельної ділянки на замовлення ОСОБА_2 на підставі висновків Відділу земельних ресурсів у Татарбунарському районі Одеської області виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 1 а. с. 111-118 ).

Рішенням Татарбунарської міської ради № 347-V від 15.04.2008 року ОСОБА_2 передано у власність, зокрема, земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 25).

На підставі вказаного рішення Татарбунарської міської ради, ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 318646 від 03.11.2008 року для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1000 (т. 1 а. с. 13, 25). Також, ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0138 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 51).

З метою обслуговування житлового будинку з виконанням господарських робіт 19.04.2018 року позивач направив лист відповідачці з проханням надати згоду вільного доступу на її земельну ділянку, яка межує з тильною стороною житлового будинку позивача (т. 1 а. с. 26, 27).

З рішення № РВ-5100854542018 від 12.07.2018 року вбачається, що державним кадастровим реєстратором Відділу у Татарбунарському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Держаного земельного кадастру у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою 5125010100:02:004:0080 площа співпадає на 0,9091% (а. с. 24). Відповідно до плану перетину земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер відсутній) з ділянкою ОСОБА_2 (кадастровий номер 5125010100:02:004:0080) земельні ділянки перетинаються на 0,0004 га (т. 1 а. с. 102).

ОСОБА_3 звертався із заявою про створення комісії для встановлення спірних межових знаків, в результаті обстеження комісією було встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 довжина фасадної лінії, яка проходить вздовж домоволодіння ідентична даним зазначеним в державному акті на землю, виданого ОСОБА_2 . Також, встановлена довжина тильної сторони межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 ідентичним даним на державному акті з кадастровим актом 5125010100:02:004:0079 (т. 2 а. с. 5, 6-7, 18). Згідно витягу № 2 з протоколу засідання постійної діючої комісії по вирішенню земельних спорів при виконавчому комітеті Татарбунарської міської ради від 30.06.2016 року комісія вирішила, зокрема, рекомендувати заявнику для відновлення меж земельної ділянки звернутись до землевпорядної організації, після відновлення меж звернутися до суду (т. 2 а. с. 8-9, 19).

Експерт Степанкевич С.С. в судовому засіданні пояснив, що відповісти на питання № 1 у висновку експерта не представилося можливим, оскільки це питання відносить до експертизи з питань землеустрою. Дослідження проводилося в межах технічної експертизи шляхом топографо-геодезичних даних за фактичним використанням та передбаченою документацією із землеустрою. Дослідження наявності або відсутності порушення меж суміжного землекористування проводилося шляхом обробки топографо-геодезичних даних та визначенням розміру накладання, тобто порівняльним методом. Конкретного переліку документів, які надавалися на дослідження в нього не має.

Спеціаліст ОСОБА_6 , який є сертифікованим геодезистом, пояснив суду, що він виїжджав на місце розташування земельної ділянки 3 рази та проводив за допомогою пристрою вимірювання встановлення фактичних меж земельної ділянки позивача. Він здійснював вимірювання за допомогою GNNS-приймача, пристрій здійснює вимірювання з точністю до одного сантиметру. Під час встановлення фактичних меж земельної ділянки позивача було встановлено, що земельна ділянка позивача перетинається із земельною ділянкою відповідачки.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У відповідності з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, зокрема, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок.

На час набуття позивачем права власності на житловий будинок, перехід права на земельну ділянку було урегульовано таким чином.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно частин першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 514/1571/14-ц від 20.03.2019 року.

Відповідачка, як на підставу заперечень проти позову посилалася на те, що позивач не є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності Татарбунарської міської ради Одеської області, однак посилання відповідачки є безпідставними, оскільки ст. 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п. б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

При цьому вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку є похідною й залежить від законності рішення органу, на підставі якого його видано.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 придбав житловий будинок з господарчими будівлями та дворовими спорудами АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 400 кв.м. Також, судом встановлено, що позивач розпочав підготовку документів для приватизації земельної ділянки (технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) площею 0,0427 га. Зазначені обставини свідчать про його намір реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у приватну власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , однак рішенням № № РВ-5100854542018 від 12.07.2018 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Держаного земельного кадастру у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою 5125010100:02:004:0080 площа співпадає на 0,9091% (а. с. 24). Відповідно до плану перетину земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер відсутній) з ділянкою ОСОБА_2 (кадастровий номер 5125010100:02:004:0080) земельні ділянки перетинаються на 0,0004 га.

Разом з тим, відповідачка ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 20.10.2004 року є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 1201 м. кв. Рішенням Татарбунарської міської ради № 347-V від 15.04.2008 року ОСОБА_2 передано у власність, зокрема, земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 318646 від 03.11.2008 року, виданого на підставі рішення є власницеюзазначеної земельної ділянки.

З акту прийому-передачі межових знаків земельної ділянки на зберігання від 25.03.2008 року та додатку до нього вбачається, що суміжні землекористувачі погодили межі земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_2 , підписавши цей акт.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 19.08.2014 року, наявного в матеріалах справи, житловий будинок АДРЕСА_2 розташований на земельній ділянці площею 400 кв.м. Крім того, з рішення Татарбунарської районної ради народних депутатів від 31.07.1959 року вбачається, що ОСОБА_7 , який продав житловий будинок позивачу, було надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці площею саме 400 кв. м.

Таким чином, площа земельної ділянки АДРЕСА_2 під час надання її для індивідуального будівництва та під час придбання житлового будинку позивачем становила 400 кв. м., а вже після виготовлення технічної документації збільшилася до 427 кв.м., тому суд, проаналізувавши встановлені обставини справи та давши їм оцінку в сукупності, прийшов до висновку, що позивачем не доведено порушення його прав внаслідок видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 318646 від 03.11.2008 року.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 не ставив вимог про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого було затверджено земельну документацію та видано відповідачці оскаржуваний державний акт.

Правовою підставою набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, яке є необхідною передумовою виникнення такого права.

Судом встановлено, що під час виготовлення ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку у 2008 році суміжні землекористувачі погодили межі земельної ділянки, про що свідчать їх підписи на додатках до акту прийому-передачі межових знаків земельної ділянки відповідача. Тобто, суміжні землекористувачі надали свою згоду на приватизацію земельної ділянки відповідачем за визначених у технічній документації меж та не мали з цього приводу будь-яких зауважень чи заперечень.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_2 отримано у власність вищевказану земельну ділянку у відповідності до вищевказаних норм закону, при цьому не порушено вимоги статтей 116, 118 ЗК України.

Доказів, що Татарбунарськю міською радою Одеської області, як розпорядником земель, порушено вимоги чинного законодавства та прав землекористувачів спірної земельної ділянки позивачем суду не надано.

Щодо позовної давності .

Вирішуючи питання застосування строку позовної давності, про яку заявлено відповідачкою, суд виходить з наступного.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову, який обчислюється з моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення свого права після виготовлення технічної документації із землеустрою та прийняття рішення державного кадастрового реєстратора 12.07.2018 року про відмову у внесенні відомостей до державного земельного кадастру.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом 18.11.2018 року, а про порушення свого права дізнався у липні 2018 року, тому у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Посилання відповідачки на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту отримання нею державного акту, є такими, що суперечать нормам статті 261 ЦК України.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, не підлягають задоволенню, так як позивачем не доведено невідповідність оскаржуваного державного акту вимогам законодавства .

На підставі ст. ст. 13, 19, 41, 142-145 Конституції України, ст. ст. 89, 116, 118, 120, 155 ЗК України, ст. 393 ЦК України, керуючись ст. ст. 7, 8, 19, 76-81, 206, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Татарбунарської міської ради Одеської області, за участю третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 07 липня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач 2: Татарбунарська міська рада Одеської області (м. Татарбунари Одеської області, вул. Лесі Українки, буд. 18, ЄДРПОУ 40459078).

Суддя

Арцизького районного суду С.М. Варгаракі