ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2020м. ДніпроСправа № 904/1104/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: Ромащенко К.В.;
від відповідача: В`юнченко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма" (м. Дніпро)
до Нікопольської міської ради (м. Нікополь, Дніпропетровської області)
про визнання недійсними пунктів 1 та 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м.Нікополі Дніпропетровської області"
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дігамма" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним:
- пункт 1 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" в частині встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області;
- пункт 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області".
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- в обґрунтування вимоги про визнання недійсним пункту 1 рішення щодо встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області, позивач послався на те, що, звертаючись до відповідача (Нікопольської міської ради) з клопотанням про надання спірної земельної ділянки на строк в 15 років, мав законне очікування щодо отримання спірної земельної ділянки саме на цей строк, оскільки такий строк не перевищує максимально встановлений строк для оренди земельних ділянок, що визначений статтею 93 Земельного кодексу України та статтею 19 Закону України "Про оренду землі";
- в обґрунтування вимоги про визнання недійсним пункту 2 рішення зазначив, що Нікопольською міською радою було порушено вимоги конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для позивача. Позивач вказав, що законодавством України не передбачено право відповідача встановлювати різним суб`єктам земельних відносин різні умови розрахунку та ставки оренди за користування землею. Більш того, з урахуванням того, що орендний платіж має подвійну правову природу, тобто в тому числі є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком, орендний платіж має бути однаковим для всіх суб`єктів земельних відносин на відповідній території. Тобто, дії Нікопольської міської ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування.
Ухвалою суду від 02.03.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 19.03.2020.
Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 13286/20 від 17.03.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на наступне:
- з 12 березня до 3 квітня 2020 року в Україні введено карантин через спалах у світі короновірусу;
- інформацію про призначення слухання справи на 19.03.2020 відповідач дізнався з реєстру судових рішень лише 17.03.2020;
- оскільки, строк для подання відзиву на позовну заяву становить 15 днів з моменту отримання такої інформації (тобто строк до 31.03.2020), відповідач не має можливості надати відзив на позовну заяву у судове засідання, яке відбудеться 19.03.2020.
У підготовче засідання 19.03.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, при цьому, судом враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом. Крім того, судом було встановлено, що, враховуючи зміст пункту 5 ухвали про відкриття провадження у справі від 02.03.2020, строк для надання відзиву на позовну заяву не вичерпано.
Так, ухвалою суду від 19.03.2020 підготовче засідання було відкладено на 27.04.2020.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 14875/20 від 24.03.2020), в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:
- відповідач не звернувся у визначений строк - за місяць до закінчення строку дії договору для його поновлення, але продовжував користуватися земельною ділянкою. В свою чергу, Нікопольською міською радою не надсилались заперечення стосовно користування земельною ділянкою;
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 по справі №904/2209/18, яке набрало законної сили, визнано недійсним пункт 2 рішення Нікопольської міської ради 07.10.2016 № 26-12/VII;
- 17.12.2019 на адресу Нікопольської міської ради від позивача надійшло звернення з проханням передати в оренду спірну земельну ділянку строком оренди на 15 років та розміром орендної плати за земельну ділянку - 3% від нормативної грошової оцінки землі;
- дане звернення було винесено на розгляд постійної комісії Нікопольської міської ради з питань містобудування та землекористування та 16.01.2020 було вирішено звернутися до представника щодо доповнень клопотання;
- за результатами розгляду клопотання позивача комісія 16.01.2020 дійшла висновку про встановлення орендної плати в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі, на строк оренди - 3 роки;
- всім супермаркетам на території міста Нікополь встановлювалась орендна плата в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, що має своє відображення у відповідних рішеннях Нікопольської міської ради;
- на засіданні сесії було прийнято рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 №76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченко, 233 у м. Нікополь, Дніпропетровської області", яким встановлено термін оренди земельної ділянки - 3 роки та ставку орендної плати в розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки землі;
- позивач посилається на рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 №3/01-14/04-18, в якому досліджувалися рішення міської ради за період з 2016 року по 2017 рік. Тобто оскаржуване рішення не відноситься до даного періоду;
- супермаркети, здійснюючи свою діяльність, є конкурентами лише між собою. В свою чергу, як приклад, слід розглянути суб`єктів господарювання, які здійснюють продаж будівельних матеріалів, та які не можуть конкурувати з тими, які здійснюють продаж квітів чи продуктів харчування, тобто між собою вони не є конкурентами;
- встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду.
Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшла заява (вх. суду № 18682/20 від 24.04.2020), яка в подальшому надійшла в оригіналі (вх. суду № 18848/20 від 27.04.2020), в якій він просив суд призначити розгляд справи після закінчення карантину в Україні, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України короновірус СОVID-19" (зі змінами).
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 18736/20 від 24.04.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з тим, що представник позивача отримав відзив лише 23.04.2020 та не встиг підготувати відповідь на відзив; також просив суд здійснювати подальший розгляд справи в режимі відеоконференції до зняття карантину.
У підготовче засідання 27.04.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, при цьому, судом були враховані клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.
Враховуючи запроваджені на території України карантинні заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань, суд визнав причини неявки у підготовче засідання 27.04.2020 представників учасників справи поважними; ухвалою суду від 28.04.2020 підготовче засідання було відкладено на 21.05.2020. В ухвалі також було зазначено, що суд не вбачав підстав для задоволення клопотання щодо здійснення розгляду справи в режимі відеокноференції, оскільки станом на цей час у суду відсутня технічна можливість провести таке судове засідання у режимі відеоконференції за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 20741/20 від 14.05.2020), в якому він просив суд залучити до участі у розгляді справи Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, посилаючись на наступне:
- Антимонопольний комітет України, враховуючи його спеціальний статус та мету діяльності, покликаний забезпечити захист конкуренції, у зв`язку з чим він має запобігати, виявляти і припиняти порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- оскільки предметом розгляду даної справи є спір про порушення відповідачем норм конкурентного законодавства, діяльність по виявленню і припиненню яких покладена на Антимонопольний комітет України, рішення суду в даній справі матиме прямий вплив на права Антимонопольного комітету (надавати обов`язкові для розгляду рекомендації органам місцевого самоврядування щодо припинення дій, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють) та й на його обов`язки (забезпечення державного захисту конкуренції, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів; запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного законодавства.
Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. суду № 20953/20 від 15.05.2020), у якій він просив суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі, посилаючись, зокрема, на наступне:
- перше твердження відповідача (висновок про встановлення орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі) суперечить твердженням відповідача про "звернення до представника з приводу доповнення клопотання", взагалі не зрозуміло що саме було вирішено комісією та чи належно розглядалось це питання;
- друге твердження відповідача щодо "висновку Комісії від 16.01.2020 про встановлення строку оренди на три роки" не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються долученим відповідачем висновком засідання постійної комісії міської ради з питань містобудування та землекористування стосовно розгляду клопотання ТОВ "Дігамма" (а.с. 138), в якому не має жодного слова про те, що строк оренди необхідно визначити саме в три роки. За таких обставин, ким саме і коли було вирішено встановити трирічний строк оренди з наданих відповідачем документів не зрозуміло;
- викладені відповідачем твердження в чергове підтверджують, що його дії жодним чином не співвідносяться з принципом належного урядування, є непослідовними, непрогнозованими, ставлять осіб в залежність від волі (випадку), що жодним чином не відноситься до регулювання права;
- щодо твердження відповідача про відсутність в його діях ознак антиконкуретних дій, неналежності посилань позивача та правомірності встановлення відсоткової ставки за оскаржуваним у цій справі рішення відповідача позивач вказав, що такий підхід відповідача до впорядкування земельних відносин в межах міста Нікополя власне і призвів до того, що 30.01.2018 Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень міської ради (в т.ч. скасоване в частині рішення Нікопольської міської ради від 07.10.2016 № 26-12/УІІ) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті рішень міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом 8 частиною 2 статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- при цьому, в межах розгляду господарської справи № 904/2209/18, судами встановлено, що Нікопольська міська рада фактом прийняття рішення Нікопольської міської ради від 07.10.2016 №26-12/VIІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету" допустила порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеного абзацом 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, зокрема ТОВ "Апекс Н"; допустила порушенням статті 14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, статті 31 Господарського кодексу України, статей 1, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", у вигляді дискримінаційних дій по відношенню до ТОВ "Апекс Н";
- на підставі вищевказаних встановлених порушень - допустила порушення 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, в частині втручання в наявне в ТОВ "Апекс Н" право та накладення на нього додаткових фінансових зобов`язань;
- Верховний Суд в пункті 46 постанови від 18.02.2020 по справі № 904/2403/18 (спір за участю відповідача), зазначив, що Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність у Нікопольської міськради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності (використовують земельні ділянки за однаковим видом цільового призначення - роздрібна торгівля) та як наслідок встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку;
- таким чином, судовими рішеннями по відношенню до відповідача неодноразово встановлений факт порушення відповідачем, вимог антиконкурентного та дискримінаційного законодавства, наслідком якого є те, що землекористувачі міста Нікополя фактично поставлені у залежність від випадку та персоналізованої волі відповідача при визначенні орендної ставки на земельну ділянку конкретному землекористувачу;
- на твердження відповідача щодо того, що ані рішенням АМКУ від 30.01.2018, ані обставини справи № 904/2209/18, не підлягають застосування до цих відносин, оскільки період перевірки АМКУ охоплював 2016-2017 рік (оскаржене в цій справі рішення було прийняте відповідачем в 2020 році) позивач зазначив, що саме такі твердження та обґрунтування були покладені в основу судових рішень по справі № 904/499/19, які були скасовані постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 по справі № 904/499/19, та з цього приводу судом зазначено: "Однак удавшись до з`ясування дотримання органом місцевого самоврядування порядку формування орендної плати, визначеного ПК України, суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, зокрема щодо порушення (дотримання) радою вимог конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для ТОВ "АТБ-торгстрой". Разом із тим, зазначивши про те, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься саме до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду, суди фактично самоусунулися від встановлення дійсних обставин справи, які є підставою позову у даній справі. З огляду на викладене колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування оспорюваного пункту рішення ради з тих підстав, що ставка орендної плати за землю, визначена відповідачем у цьому пункті рішення, не суперечить вимогам податкового законодавства";
- крім того, відповідач намагається довести, що встановлення відсоткових ставок за оренду землі є його дискреційними повноваженнями, а тому його дії щодо винесення оскаржуваного рішення, як і саме рішення, є правомірними. Фактично відповідач продовжує свою протиправну практику щодо широкого та довільного розуміння (тлумачення) своїх дискреційних повноважень при визначені орендної ставки під час прийняття рішень про надання в оренду земельних ділянок/впорядкування земельних відносин, тим самим ставить землекористувачів від "волі випадку", а не від вимог закону, який в т.ч. має відповідати критеріям передбачуваності (рішення Європейського Суду з прав людини від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України").
Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №21827/20 від 21.05.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на запроваджений карантин та відсутність між містами Нікополь та Дніпро транспортного сполучення, що унеможливлює прибуття його представника у судове засідання.
У підготовче засідання 21.05.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому, судом враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом. Крім того, судом було відзначено, що строк для надання заперечень ще не закінчився, оскільки відповідь на відзив направлено відповідачу лише 15.05.2020.
Отже, з метою надання відповідачу часу для надання заперечень, а також, враховуючи викладені у клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи обставини, у зв`язку з неможливістю розглянути у даному судовому засіданні питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вважав за необхідне відкласти підготовче судове засідання на іншу дату.
Так, ухвалою суду від 21.05.2020 підготовче засідання було відкладено на 11.06.2020 . З приводу клопотання позивача про залучення до участі у розгляді справи третьої особи судом відзначено, що воно буде розглянуто судом після його дослідження та заслуховування думки усіх учасників справи у судовому засіданні.
У підготовче засідання 11.06.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні 11.06.2020 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. Представником позивача у судовому засіданні було заявлено усне клопотання про залишення без розгляду його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи (Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України). Вказане клопотання було задоволено судом.
У зв`язку з виконанням завдань підготовчого провадження, ухвалою суду від 11.06.2020 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 08.07.2020.
У судове засідання 08.07.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у вказаному судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та його заявах по суті справи.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у їх задоволенні.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Обраний позивачем спосіб захисту у формі його матеріально правової вимоги про визнання недійсними пунктів 1 та 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м.Нікополі Дніпропетровської області", яким встановлено орендну плату на земельну ділянку по вул. Шевченка, 223, у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки землі, та строк оренди - три роки, відповідає частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 1, 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м.Нікополі Дніпропетровської області".
Так, з матеріалів справи вбачається, що Господарським судом Дніпропетровської області розглядалася справа № 904/2209/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма" до Нікопольської міської ради про, зокрема, визнання недійсним пункту рішення Нікопольської міської ради від 07.10.2016 № 26-12/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету".
Таким чином, справа № 904/2209/18 стосувалася рішення щодо земельної ділянки, яка є спірною і у даній справі.
За результатом розгляду справи № 904/2209/18 Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 31.10.2019, яким, зокрема, було визнано недійсним пункт 2 рішення Нікопольської міської ради від 07.10.2019 № 26-12/VІI "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету" (а.с.42-52).
Вказане рішення Господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020 (а.с.53-64).
Таким чином, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 по справі № 904/2209/18 набрало законної сили 29.01.2020.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, під час розгляду справи № 904/2209/18 судами встановлено наступне :
- 27.05.2011 відповідачем було прийнято рішення № 11-8/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" по вул. Шевченка, 223", згідно з яким ТОВ "Дігамма" поновлено договір оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 223 площею 0,6101 га строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Встановлено орендну плату у розмірі 10 % від діючої нормативної грошової оцінки земель;
- на підставі зазначеного рішення 22.10.2012 між Нікопольською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ "Дігамма", як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення сесії Нікопольської міської ради від 27.05.2011 №11-8/VI надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Нікополь, вул. Шевченка, 223 (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:002:0064);
- згідно з пунктом 9 договору розмір орендної плати становить 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- на підставі звернення ТОВ "Дігамма" до Нікопольської міської ради від 23.08.2016 про поновлення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Нікополь, вул. Шевченка, 223, площею 0,6101 га на термін 3 роки, Нікопольською міською радою VII скликання 07.10.2016 прийнято рішення № 26-12/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету", згідно з яким поновлено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) площею 0,6101 га строком на 3 роки із тим самим цільовим призначенням;
- за змістом пункту 2 зазначеного рішення відповідача ТОВ "Дігамма" встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель;
- 12.10.2016 між Нікопольською міською радою, як орендодавцем та ТОВ "Дігамма", як орендарем було укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (державна реєстрація від 17.10.2013 № 2947251), відповідно до пункту 1 якої ТОВ "Дігамма" було поновлено договір оренди землі (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) на вул.Шевченка, 223 площею 0,6101 га строком на 3 (три) роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ -03.07).2.7. Згідно з пунктом 3 цієї додаткової угоди орендна плата встановлюється у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель, що становить 1 058 769 грн. 98 коп. за 1 рік;
- листом від 26.02.2018 ТОВ "Дігамма" звернулося до відповідача з проханням внести зміни до пункту 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VII та встановити орендну плату за землю у розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель. Лист обґрунтовано тим, що Рада вчинила дії дискримінаційного характеру стосовно ТОВ "Дігамма", оскільки для інших суб`єктів господарювання встановлювала ставку орендної плати за землю у розмірі 3%;
- виконавчий комітет Нікопольської міської ради листом від 12.04.2018 № 2841/18 повідомив ТОВ "Дігамма", що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані або змінені органами місцевого самоврядування. Водночас виконавчий комітет Нікопольської міської ради наголосив, що зміна розміру орендної плати здійснюється за взаємною згодою сторін, тому ТОВ "Дігамма" не позбавлено права на звернення до Нікопольської міської ради з відповідним листом про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки;
- 30.01.2018 Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у т. ч. оскаржуване рішення від 07.10.2016 № 26-12/VII "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" по вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняті рішення міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів і бути спрямованими на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (а.с.28-41).
Враховуючи вказані обставини, у справі № 904/2209/18 господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено:
- що прийняте ним рішення від 07.10.2016 № 26-12/VII в частині встановлення для позивача орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель на земельну ділянку на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача;
- об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.
Господарським судом також встановлено наступне.
09.12.2019 у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди землі ТОВ "Дігамма" звернулося до Нікопольської міської ради із клопотанням за вих. № 90/12-19, яке було отримано 17.12.2019, в якому просило:
- передати в оренду ТОВ "Дігамма" земельну ділянку площею 0,6101 га (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07), яка розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 223 і укласти відповідний договір;
- строк оренди - 15 (п`ятнадцять ) років;
- розмір орендної плати за земельну ділянку - 3 (три) % від нормативної грошової оцінки (а.с.99).
На вказане клопотанням виконкомом Нікопольської міської ради було надано відповідь - лист від 14.01.2020 № 150/20, в якому він зазначив, зокрема, що виконавчими органами Нікопольської міської ради підготовлено відповідний проект рішення міської роди "Про надання ТОВ "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області"; вказаний проект рішення міської ради направлено на розгляд постійної комісії ї питань містобудування та землекористування Нікопольської міської ради (а.с.100).
В подальшому, виконкомом Нікопольської міської ради було надано ТОВ "Дігамма" відповідь - лист від 27.01.2020 № 326/20, в якому було зазначено, що за результатами розгляду постійної комісії Нікопольської міської ради з питань містобудування та землекористування (протокол комісії від 16.01.2020) вирішено рекомендувати винести на розгляд сесії Нікопольської міської ради проект рішення "Про надання ТОВ "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул.Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області", терміном на 3 роки, зі ставкою орендної плати за земельну ділянку в розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (а.с.101).
Так, рішенням Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області", розглянувши клопотання ТОВ "Дігамма" про надання земельної ділянки в оренду за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області, враховуючи договір оренди земельної ділянки від 22.10.2012, додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (державна реєстрація від 17.10.2013 № 2947251) від 12.10.2016, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.01.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 185507412116, дата державної реєстрації: 17.10.2013, номер тису про інше речове право: 2947251, керуючись статтями 12, 93, 120, 123, 124, 125, 126, 134 Земельного кодексу України, Законом України "Про Державний земельний кадастр", Законом України "Про оренду землі", стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Нікопольська міська рада , зокрема, вирішила:
1. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду терміном на 3 (три) роки земельну ділянку площею 0,6101 га (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).
2. Встановити на земельну ділянку на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі, Дніпропетровської області орендну плату у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (а.с.105-106).
Позивач вважає, що звертаючись до відповідача (Нікопольської міської ради) з клопотанням про надання спірної земельної ділянки на строк в 15 років, мав законне очікування щодо отримання спірної земельної ділянки саме на цей строк, оскільки такий строк не перевищує максимально встановлений строк для оренди земельних ділянок, що визначений статтею 93 Земельного кодексу України та статтею 19 Закону України "Про оренду землі". Крім того, Нікопольською міською радою було порушено вимоги конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для позивача, оскільки законодавством України не передбачено право відповідача встановлювати різним суб`єктам земельних відносин різні умови розрахунку та ставки оренди за користування землею; тобто, дії Нікопольської міської ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
За змістом статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішення від 31.01.2020) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішення від 31.01.2020) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради.
Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 1 статті 122 Земельного Кодексу України встановлено, що саме до повноважень сільських, селищних, міських рад відноситься передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 зазначеного Закону).
За таких обставин Нікопольська міська рада є саме тим органом місцевого самоврядування, який повноважний представляти відповідну територіальну громаду в питаннях передачі в оренду земель комунальної власності для всіх потреб.
Так, в обґрунтування вимоги про визнання недійсним пункту 1 рішення щодо встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м.Нікополі Дніпропетровської області, позивач посилається на те, що, звертаючись до відповідача (Нікопольської міської ради) з клопотанням про надання спірної земельної ділянки на строк в 15 років, мав законне очікування щодо отримання спірної земельної ділянки саме на цей строк, оскільки такий строк не перевищує максимально встановлений строк для оренди земельних ділянок, що визначений статтею 93 Земельного кодексу України та статтею 19 Закону України "Про оренду землі"
З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд зазначає наступне.
Згідно з імперативними приписами частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до пунктів 41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Термін "дискреційні повноваження, яке наводиться в Рекомендаціях Комітету ради Європи № R(80)2, означає повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, юридично допустимими вважаються рішення, які приймаються відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Отже, дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/328/17.
Відповідно до частини 4 статті 93 Земельного кодексу України строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.
Як було вказано вище, у клопотанні від 09.12.2019 позивач просив визначити строк оренди земельної ділянки у 15 років.
При цьому, визначення строку, на який, у даному випадку, передається спірна земельна ділянка в оренду, належить до дискреційних повноважень Нікопольської міської ради, яка має діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. У даному випадку статтею 93 Земельного кодексу України, яка визначає межі такої дискреції.
Позивач зазначає, що оскільки вказаною нормою передбачено надання земельних ділянок в оренду на строк до 50 років, у клопотанні він просив міську рада надати йому земельну ділянку в оренду на 15 років (що узгоджується із даною нормою закону), то у нього виникло правомірне очікування на передачу в оренду земельної ділянки саме на 15 років.
З цього приводу суд зазначає таке.
При розгляді справ та застосуванні Конвенції і Протоколів до неї, в тому числі і щодо порушень частини 1 статті 1 Першого протоколу, Європейський суд наголошував, що "... в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання" - (рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007)
В цьому ж рішенні Суд стосовно "передбачуваності" закону, який застосовувався в цій справі, зазначив, що він "... сумнівається, що положення закону були "передбачуваними" та надавали достатньо гарантій проти свавільного застосування, оскільки він не здатний запобігти зловживанню з боку державних органів реєстрації, які мають необмежені дискреційні повноваження в реєстраційних питаннях".
До цього слід додати, що й в інших рішеннях проти України Європейський суд неодноразово наголошував, що надання правової дискреції у вигляді необмежених повноважень несумісне з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження. Отже, закон має достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції й порядок її здійснення, з урахуванням законної мети певного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання у здійснення господарської діяльності. У випадку, коли закон не має такої достатньої чіткості -повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Також слід взяти до уваги висновки наведені у рішення Європейського суду по справі "Остапенко проти України" (Заява № 17341/02), у якій уряд стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його "власність" у сенсі статті 1 Першого протоколу, оскільки рішення від 04.042000 передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність.
У пункті 43 вказаного Рішення зазначено, що Конвенційними інституціями сформовано єдину позицію, згідно з якою "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу може бути як "існуюче майно" (див. справу Van der Mussele v. Belgium, від 23.11.1983, серія А, N 70, с. 23, п. 48), так і активи, включаючи скарги, в зв`язку з якими заявник може стверджувати, що він має щонайменше "законне сподівання" на те, що вони будуть реалізовані (див., наприклад, рішення Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, від 20.11.1995, серія А, N 332, с. 21, п. 31, та Ouzounis and Others v. Greece, N 49144/99, від 18.04.2002, п. 24).
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Однак, на відміну від ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, які можливо та потрібно уніфікувати, з метою забезпечення правової визначеності у цьому питанні та з метою недопущення дискримінації землекористувачів з огляду на їх недостатню законодавчу врегульованість, строк оренди, на який передаються земельні ділянки однакового цільового (функціонального) призначення чи враховуючи осіб-землекористувачів не може бути підданим будь-якій уніфікації, оскільки залежить від багатьох чинників, а не лише від бажання землекористувача та відповідності його законодавчо визначеній максимальній межі (50 років).
Таким чином, на думку суду, факт наявності клопотання позивача, яке не суперечить нормам законодавства, в даному випадку ще не породжує виникнення у нього правомірного очікування (законного сподівання) на його задоволення.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи (рішення у справі № 904/2209/18) попередній договір оренди, який було укладено між позивачем та відповідачем щодо спірної земельної ділянки, був укладений на 3 роки.
Судом враховано, що, звертаючись із клопотанням від 09.12.2019, позивач просив передати в оренду земельну ділянку, шляхом укладення нового договору оренди (а не поновлення попереднього), отже, дійсно, у позивача було право просити надати земельну ділянку в оренду на 15 років, однак законодавство не містить норм, які б передбачали обов`язок відповідача задовольняти такі клопотання та надавати в оренду земельні ділянки на строк, який вказує землекористувач, навіть якщо він узгоджується із нормами статті 93 Земельного кодексу України.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
В даному випадку позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що приймаючи спірне рішення в частині встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області, відповідачем були порушені норми законодавства чи такі дії виходять за межі наявних у нього повноважень.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул.Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" в частині встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області, прийняте у спосіб, на підставі та у межах, передбачених Конституцією та законами України, а тому суд відмовляє у задоволенні вимоги про визнання недійсним пункту 1 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" в частині встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області.
Щодо вимоги позивача про визнання недійсним пункту 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області", господарський суд зазначає наступне.
За частинами 1 та 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
За змістом підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку - 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Як вбачається з рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" розмір орендної плати було визначено у 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель.
Отже рішення було прийнято щодо встановлення найвищого з можливих розмірів орендної плати (12 відсотків від діючої нормативної грошової оцінки земель)
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З урахуванням предмету та підстав заявленого позову, предметом доказування в даному господарському спорі є обставини, які підтверджують факт застосування різних умов, (розмірів орендної плати менших ніж 12% від нормативної грошової оцінки) при надані їм відповідачем в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
На підтвердження означеної заявленої позовної вимоги позивачем подано в тому числі рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18, в якому Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняті рішення міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів і бути спрямованими на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (а.с.28-41). Крім того, вказане порушення встановлене також судами під час розгляду аналогічних спорів у справах № 904/2209/18, № 904/401/18, 904/2403/18.
Так, в мотивувальній частині рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 встановлено, що листом від 15.09.2017 № 5232 Міська рада надала вичерпний перелік орендарів із зазначенням мети оренди (таблиця 1). Проаналізувавши отриману інформацію щодо діючих договорів оренди земельних ділянок по місту Нікополь, які укладені на підставі рішень Міської ради (зазначених в графі шостій Таблиці 1), як видно в таблиці, орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) складає:
- для будівель магазину 3%; 5%; 10%; 12% від нормативної грошової оцінки землі;
- для павільйону торгівлі 3%; 5%; 10%; 12% від нормативної грошової оцінки землі.
При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача, які стосуються того, що вказані порушення встановлені лише щодо дій та рішень міської ради 2016-2017 років, оскільки порушенням у даному випадку визнані не окремі рішення, а підхід, який в них застосований.
Таким чином, враховуючи інформацію, зазначену в мотивувальній частині рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018, судових рішеннях у справах № 904/2209/18, № 904/401/18, 904/2403/18, а також зміст спірного рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020, господарський суд приходить до висновку, що рішеннями Нікопольської міської ради встановлювалися різні відсоткові ставки орендної плати за земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва будівель торгівлі) з однаковою метою оренди.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов, тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції є антиконкурентними діями органів влади.
Норми абзацу 8 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачають, що антиконкурентними діями органів влади, зокрема, визнаються дії, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції є антиконкурентними узгодженими діями.
Відповідно до пункту 3 статті 50 зазначеного Закону антиконкурентні дії влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Господарський суд відзначає, що за умови встановлення відповідачем нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, наданих в оренду суб`єктам господарювання в однаковому розмірі, сума сплаченої орендної плати за земельну ділянку мала бути однаковою, відповідно до розмірів отриманих в оренду земельних ділянок.
Матеріали справи свідчать, що встановлення для позивача розміру орендної плати в розмірі вищому, ніж іншим суб`єктам господарювання, призвела до створення йому нерівних умов у конкуренції порівняно з ними, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.
Відповідачем не надано доказів прийняття загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі.
Відсутність будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати чи хоча б матеріалів опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради, у спірному питанні поставили позивача у залежність не від верховенства права, а від суб`єктивних чинників, пов`язаних з особою відповідача, волі посадових осіб міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.
Таким чином, відсутність єдиних ставок орендної плати (або їх фіксованого виразу, відповідно до виду функціонального призначення земель) дало можливість Нікопольській міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного з вищезазначених суб`єктів господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкурентного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що ТОВ "Дігамма", якому було встановлено більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, які діяли на ринку надання послуг торгівлі в місті Нікополь та яким було встановлено менший розмір орендної ставки.
Посилання відповідача на рішення Нікопольської міської ради, якими відповідачем встановлювалась орендна плата у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки всім супермаркетам на території міста Нікополь, за відсутності належного обґрунтування встановлення такої ставки, не спростовують доводів позивача щодо створення йому нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.
Доводи відповідача в частині того, що суб`єкти господарювання, які отримали земельні ділянки для розміщення чи будівництва об`єктів торгівлі, не є конкурентами для позивача відхиляються з огляду на те, що не підтверджені жодним належним доказом. Крім того, відповідач не наділений повноваженнями встановлювати наявність чи відсутність конкуренції між суб`єктами господарювання, чи проводити їх кваліфікацію.
Отже, Нікопольською міською радою для окремих суб`єктів господарювання надані кращі, порівняно з позивачем, можливості для господарювання.
За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка, є однією з форм дискримінації у розумінні статті 5 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні") - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Статтею 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Відповідно до положень частини 2 статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
А тому, допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63). Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України").
За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" .
Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.
Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §143; у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), №48553/99, § 96, ECHR 2002).
З урахуванням всього вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів, що пункт 2, прийнятого ним рішення від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" щодо встановлення для позивача орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель на земельну ділянку на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача.
Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.
Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.
Посилання відповідача на те, що можливість встановлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету, а не суду відхиляються з огляду на правову позицію, викладену в пункті 6.15 постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 904/499/19, ухваленій за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, прийняте у подібних правовідносинах, відповідно до якої, зазначивши про те, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься саме до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду, суди фактично самоусунулися від встановлення дійсних обставин справи, які є підставою позову у даній справі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання недійсним пункту 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що 07.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дігамма" (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "АЛМ" (далі - адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правничої допомоги (далі - договір про правову допомогу, а.с.107-109), відповідно до пункту 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" в частині.
У пункті 1.2. договору сторони погодили, що для реалізації зобов`язань, передбачених пунктом 1.1. договору, адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту протягом строку дії договору правничу допомогу у наступному: надання правової інформації, консультацій роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів у кримінальному провадженні, з будь-яких питань, які могли би бути пов`язані з Клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них, юридичне супроводження в органах Прокуратури, Національної поліції України, СБУ, Державної фіскальної служби України усіх рівнів та підпорядкованості; представництво інтересів у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, перед фізичними та юридичними особами; інша правова допомога за погодженням сторін.
За надання послуг, передбачених договором, клієнт зобов`язується сплатити на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання гонорар у розмірі 20 000 грн. 00 коп. (пункт 3.1. договору).
Відповідно до умов пункту 3.2. договору визначений пунктом 3.1. договору гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області".
При цьому, у пункті 3.3. договору сторони погодили, що оплата вартості послуг (гонорару), передбачена пунктом 3.1. договору, здійснюється протягом десяти календарних днів з моменту завершення розгляду справи в суді першої інстанції та надання рахунку адвокатським об`єднанням.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, під час розгляду справи представник відповідача усно заперечував проти розміру витрат на правову допомогу позивача, посилаючись на те, що в основу позовної заяви та правової позиції позивача покладена судова практика в аналогічних спорах, що свідчить про те, що надання правової допомоги у даній справі не потребувало великих зусиль, а вартість наданих послуг є завищеною.
З приводу вказаних заперечень відповідача суд відзначає, що вказані відповідачем обставини щодо завищення вартості наданих послуг не підтверджені жодним належним доказом, а факт наявності позитивної для позивача судової практики у спірних правовідносинах не виключає необхідність надання правової допомогу у даній конкретній справі.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи , встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За таких обставин, щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів спору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп. Належних доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 102 грн. 39 коп. - частина витрат по сплаті судового збору, 10 000 грн. 00 коп. частина витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма" до Нікопольської міської ради про визнання недійсними пунктів 1 та 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" - задовольнити частково.
Визнати недійсним пункт 2 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області".
У задоволенні вимог про визнання недійсним пункту 1 рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 76-58/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дігамма" в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі супермаркету на вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області" в частині встановлення трирічного строку оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 223 у м.Нікополі Дніпропетровської області - відмовити.
Стягнути з Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 3; ідентифікаційний код 37338501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма" (49040, м. Дніпро, вулиця Ломана, будинок 19; ідентифікаційний код 35394606) 2 102 грн. 00 коп. - частину витрат по сплаті судового збору, 10 000 грн. 00 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 09.07.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2020 |
Оприлюднено | 13.07.2020 |
Номер документу | 90308018 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ліпинський Олександр Вікторович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ліпинський Олександр Вікторович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ліпинський Олександр Вікторович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ліпинський Олександр Вікторович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні