Постанова

від 16.07.2020 по справі 569/20833/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/20833/18

Провадження № 22-ц/4815/695/20

Головуючий у Рокитнівському районному суді

Рівненської області: суддя Комзюк А.Ф.

Заочне рішення суд першої інстанції ухвалено

(повним текстом) 26 листопада 2019 року

у смт. Рокитне Рівненської області

Фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Шимків С.С.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року в суд звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 15 вересня 2011 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 4 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 24 жовтня 2018 року складалась з: 727,58 гривень - тіло кредиту; 6 321,61 гривень - відсотки за користування кредитом; 7 284,80 гривень - пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована складова; 716,70 гривень - процента складова.

З наведених міркувань просило стягнути на свою користь з ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 15 550,69 гривень, а також 1 762 гривень понесеного при поданні позову судового збору.

Заочним рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року позов АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 вересня 2011 року в розмірі 727,58 гривень, яка складається з тіла кредиту, та судові витрати по справі у розмірі 82,46 гривні.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність і необґрунтованість в частині незадоволених позовних вимог банку, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося, що, підписавши анкету-заяву, ОСОБА_1 погодилася, що така заява, разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, банк посилався на необхідність врахувати при апеляційному перегляді справи виписки по рахунку, яка підтверджує, що відповідач користувався кредитними коштами. Стверджував, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно взяти до уваги постанови касаційного суду від 10 квітня 2019 року в справі №356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року в справі №428/2873/17, від 06 лютого 2018 року в справі №755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року в справі 666/388/16-ц. Крім того, доводячи неправомірність оскаржуваного рішення суду також йдеться посилання на порушення судом основоположних норм банківського кредитування, Кодексу європейського договірного права та норм цивільного права, що ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду іншим споживачам банківських послуг, зокрема, призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами.

З викладених підстав просило оскаржуване рішення суду в частині незадоволених позовних вимог банку скасувати, прийнявши в цій частині нове, яким позов задовольнити.

Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи чи їх представниками подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи особи, що подала апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Матеріалами справи з`ясовано, що 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", в якій зазначено, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить укладений між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.

Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 15 вересня 2011 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, тому станом на 24 жовтня 2018 року має заборгованість, яку визначено у загальному розмірі 15 550,69 гривень, з яких: 727,58 гривень - тіло кредиту; 6 321,61 гривень - відсотки за користування кредитом; 7 284,80 гривень - пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована складова; 716,70 гривень - процента складова.

На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї заяви відповідача, розрахунок заборгованості, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" і витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилася та погодилася з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі.

Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, окрім особистих даних відповідача, не містить жодної інформації щодо умов кредитування.

Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної документи, які свідчили би про обставини, найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відтак й відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.

Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку в стягненні грошових коштів, які були нараховані ним на підставі непогоджених між сторонами умов кредитного договору.

Тому вірним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі.

За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегією суддів відхиляються твердження про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 10 квітня 2019 року в справі №356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року в справі №428/2873/17, від 06 лютого 2018 року в справі №755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року в справі 666/388/16-ц, оскільки виниклий спір тотожний тому, що в справі №342/180/17, а при вирішенні спірних правовідносини повинна враховуватись саме остання правова позиція Великої Палати.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій практиці Великої Палати Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України", § 23).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.В. Бондаренко

С.С. Шимків