Постанова

від 15.07.2020 по справі 128/3986/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 128/3986/16-ц

провадження № 61-18343св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Хижинецької сільської ради Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , Державний реєстратор Вінницької районної державної адміністрації,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , Державний кадастровий реєстратор управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Денишенко Т. О., Матківської М. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Хижинецької сільської ради Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , Державного реєстратора Вінницької районної державної адміністрації, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 , Державного кадастрового реєстратор управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області, про визнання незаконним та скасування рішення 34 сесії 06 скликання Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 вересня 2014 року, рішення 35 сесії 06 скликання Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 02 грудня 2014 року, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер: 20948066 від 27 квітня 2015 року, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2, виданого 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 , а іншим співвласником 1/2 частки є ОСОБА_3 .

Право власності на вказане будинковолодіння набуте ним у відповідності до вимог Закону України Про власність , стетей 120, 123 ЦК УРСР як члена господарського двору, а ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_4 .

Згідно записів в земельно-шнуровій книзі колгоспу ім. Сталіна села Сокиринці в 1950-1956 роках за ОСОБА_5 (дідом позивача) рахувалась присадибна земельна ділянка площею 0,8100 га. В 1952 році внесено зміни в земельно-шнурову книгу про переведення земельної ділянки на сина (батька позивача) ОСОБА_6

Будинковолодіння АДРЕСА_1 належало до колгоспного двору. Згідно записів в погосподарській книзі по особовому рахунку НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 до 1993 року рахувалась земельна ділянка площею 0,57 га, з 1993 року 0,87 га.

В 2015 році ним разом з іншим співвласником замовлялась проведення поточної інвентаризації земельної ділянки та будинковолодіння. Згідно технічного паспорта, виготовленого КП ВООБТІ 21 січня 2015 року за будинковолодінням проінвентаризована земельна ділянка площею 0,8970 га.

Того ж року йому стало відомо, що належна йому на праві користування земельна ділянка, як члена колгоспного двору, оскільки він як на час смерті ОСОБА_4 так і на даний час проживає та зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 , була передана у власність відповідачу ОСОБА_2 .

Звернувшись на адресу Сокиринецької сільської ради, йому надано відповідь від 21 серпня 2015 року № 34-В, що оскільки земельна ділянка не оброблялась та плата не сплачувалась, рішенням 34 сесії 06 скликання від 30 вересня 2014 року земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , яка перебувала в користуванні померлої ОСОБА_4 , переведено у землі запасу та згідно рішення 35 сесії 06 скликання від 02 грудня 2014 року виділено учаснику АТО відповідача ОСОБА_2 .

Оскільки він та інший власник будинковолодіння, не надавали жодних погоджень на вилучення належної їм частини земельної ділянки, просив визнати недійсним та скасувати п.п. 1.1. рішення 34 сесії 06 скликання Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 вересня 2014 року Про переведення присадибної земельної ділянки в землі запасу сільської ради , рішення 35 сесії 06 скликання Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 02 грудня 2014 року в частині надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га для будівництва обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав їх обмежень, індексний номер 20948066 від 27 квітня 2015 року визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_4, видане 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 , визнати незаконним та скасувати рішення Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області щодо затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 , кадастровий номер №0520686300:02:002:0149, ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки ОСОБА_1 не є землекористувачем спірної земельної ділянки на відповідній правовій підставі, оскільки ним не вчинено будь-яких юридичних дій з метою оформлення права користування чи права власності спірною земельною ділянкою площею 0,87 га, тому вважав що позов є безпідставним, оскільки ніяких прав позивача відповідачами не порушено.

Крім того, спадкодавець ОСОБА_4 за життя не оформила та не отримала правовстановлюючого документу, який би підтверджував її право власності чи право користування земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу Вінницького районного суду Вінницької області .

01 червня 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Хижинецької сільської ради Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області, в інтересах якої діє адвокат Говор Д. І.

26 червня 2018 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

Згідно розпорядження від 14 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Коротуна В. М. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що статтею 20 ЗК УРСР (в редакції 1970 року), який був чинним при реєстрації земельної ділянки за будинковолодінням, яка визначала, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу в реєстрових книга виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. В зв`язку з веденням в дію ЗК УРСР (в редакції 1970 р.) Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1970 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР , визначено, що надані громадянам до 01 січня 1971 року присадибні земельні, а також земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і для городів зберігаються в розмірах, передбачених раніше діючим законодавством. Згідно п. 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР , громадяни підприємства, установи організації, які мають у користуванні земельні ділянки надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому у порядку права власності на землю або землекористування. Виходячи з викладеного скаржник вважає, що незалежно від розмірів земельних ділянок отриманих за раніше діючим законодавством за ним зберігається право на спірну земельну ділянку.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник Хижинецької сільської ради Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області зазначав, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та заснованими на правильному, всебічному та об`єктивному дослідженні усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції правельно зазначено, з посиланням на витяги з погосподарських книг (т. 1 а.с. 33-49), що позивач не був членом колгоспу та ним це не заперечувалось. Отже, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 78 ЗК УРСР він міг претендувати лише на земельну ділянку площею не більше 0,15 га. Решта земельної ділянки, що перебувала в користуванні колгоспного двору, могла бути успадкована позивачем за наявності на те правової можливості.

Отже, на підставі прав, які існували до введення в дію нового Земельного кодексу України, позивач може претендувати не більше ніж на 0,15 га. Зараз, на загальних підставах, він зберігає право звернутися до органу місцевого самоврядування з заявою про надання йому у власність земельної ділянки площею 0,62 га, яка фактично перебуває в його користуванні.

Касаційною скаргою також не спростовуються наступні міркування відповідача, які стосуються справи: земельна ділянка ніколи не знаходилася в правовому режимі майна колгоспного двору, так як перебувала у вторинному користуванні колгоспного двору на підставі статей 19, 63 ЗК УРСР 1970 року.

З цього вбачається, що закріплене радянським законодавством право володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору (ст. 121 ЦК УРСР 1963) не стосувалося і не могло стосуватися землі. Це, в свою чергу, означає, що норми законодавства про власність не можуть служити обґрунтуванням даного позову.

Більше того, згідно зі ст. 70 ЗК УРСР 1970, набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до цього колгоспного двору, не дає права на користування присадибною ділянкою в розмірі, яким користувався колгоспний двір. Тобто закон не надавав позивачу такого права раніше, тим більше такого не існувало на час прийняття судового рішення про визнання за ним частки у майні колгоспного двору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 являється власником 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1 , як член колишнього колгоспного двору, що підтверджується копією рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 липня 2016 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 вересня 2016 року (т.1 а.с.22-23, 24-25).

Іншим співвласником 1/2 частки вищевказаного будинковолодінння являється ОСОБА_3 , що підтверджується копією рішення Апеляційного суду Вінницької області від 27 травня 2016 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 вересня 2016 року (т.1 а.с.24-25, 26-27).

Відповідно до архівного витягу від 07 вересня 2015 року № 231 з протоколу № 6 загальних зборів Сокиринецького колгоспу ім. Сталіна (перейменовано на Дніпро ) Вінницького району Вінницької області, що відбулися 10 квітня 1952 року, задоволено заяву ОСОБА_6 про переведення номеру і присадибної ділянки 0,81 з його батька ОСОБА_5 на ОСОБА_6 (т.1 а.с.30).

Архівним витягом від 07 вересня 2015 року № 232 із земельно-шнурової книги колгоспу ім. Сталіна ( Дніпро ) села Сокиринці, Вінницького району Вінницької області 1950-1956 роки підтверджується, що за ОСОБА_5 рахувалась присадибна ділянка площею 0,81 га; 12 квітня 1952 року внесено зміни в земельно-шнурову книгу про переведення земельної ділянки на сина ОСОБА_6 у зв`язку із смертю ОСОБА_5 (т.1 а.с.31).

Згідно з копією довідки Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 18 грудня 2015 року № 611, будинковолодіння АДРЕСА_1 належало до колгоспного двору (т.1 а.с.32).

Згідно записів в погосподарській книзі по особовому рахунку НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 до 1993 року рахувалась земельна ділянка площею 0,57 га, з 1993 року 0,87 га (т.1 а.с.33-49).

Відповідно до копії довідки, виданої Сокиринецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області 07 листопада 2016 року № 775, на момент смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувалася земельна ділянка орієнтовною площею 0,8700 га. Дана земельна ділянка не була приватизована (т.1 а.с.51).

Також судом встановлено, що рішенням Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області 34 сесії 06 скликання від 30 вересня 2014 року переведено присадибну земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка раніше перебувала в користуванні померлої ОСОБА_4 , у землі запасу сільської ради (т.1 а.с.13).

В подальшому рішенням Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області 35 сесії 06 скликання від 02 грудня 2014 року надано ОСОБА_2 , який приймає участь у антитерористичній операції, визначеної Законом України Про боротьбу з тероризмом , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність присадибної земельної ділянки з земель запасу, громадської та житлової забудови орієнтовною площею 0,25 га для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 в межах населеного пункту (т.1 а.с.12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти.

Згідно з положеннями статті 120 ЦК УРСР колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних

Позивач вказував, що йому як члену колгоспного двору на праві користування належить земельна ділянка, оскільки він як на час смерті ОСОБА_4 так і на даний час проживає та зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, посилався на пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР , який передбачав, що громадяни підприємства, установи організації, які мають у користуванні земельні ділянки надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому у порядку права власності на землю або землекористування.

За змістом статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки доказів правильно виходили з того, що зазначені позивачем підстави є хибними, оскільки не є підтвердженням факту наявності у спадкодавця ОСОБА_4 права власності чи права користування на земельну ділянку, адже вказане право нею у законному порядку оформлено не було, правовстановлюючого документу, що підтверджує її право власності чи право користування земельною ділянкою не отримано.

Також не оформив, у відповідності до вимог земельного законодавства, права власності на зазначену земельну ділянку і член колгоспного двору ОСОБА_1 , що встановлено рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15 липня 2016 року у справі № 128/106/16-ц.

Під час розгляду справи суди дали належну оцінку посиланням позивача на те, що він як власник 1/2 частки житлового будинку має право користування присадибною земельною ділянкою у розмірі 0,87 га, яка відносилась до майна колгоспного двору разом з іншим майном колгоспного двору, оскільки на час прийняття рішення Сокиринецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області 34 сесії 06 скликання від 02 грудня 2014 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність присадибної земельної ділянки із земель запасу, громадської та житлової забудови орієнтовною площею 0,25 га, жодним чином права позивача не порушувались, оскільки його право власності такої частки виникло лише 15 липня 2016 року.

Колгоспні двори, виникнення та існування яких пов`язувалося зі спільним вкладом у створення даного майна членами колгоспного двору, належали до спільної сумісної власності членів колгоспного двору.

Частинами другою, третьою статті 120 ЦК УРСР передбачалось, що колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Відповідно до статті 126 ЗК України (який діяв на момент відкриття спадщини) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

За умов відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження права власності чи права користування спадкодавця ОСОБА_4 на момент її смерті на земельну ділянку, а також встановивши, що входила до складу земель запасу сільської ради, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Сокиринецька сільська рада Вінницького району Вінницької області в межах наданої їй виключної компетенції мала право вирішувати питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність присадибної земельної ділянки із земель запасу, громадської та житлової забудови орієнтовною площею 0,25 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яка відносилась до земель запасу та до складу спадщини після ОСОБА_4 не входила.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного позивачем рішення органу місцевого самоврядування, зокрема відсутність тих підстав, з якими позивач пов`язує недійсність відповідного рішення Сокиринецька сільська рада Вінницького району Вінницької області.

Доводи касаційної скарги позивача є аналогічними аргументам його апеляційної скарги, які належним чином перевірені апеляційним судом та спростовуються встановленими у справі обставинами, зокрема тим, що земельна ділянка у розмірі 0,25 га, передана рішенням Сокиринецька сільська рада Вінницького району Вінницької області від 02 грудня 2012 року ОСОБА_2 належить до земель запасу сільської ради, державний акт на право власності чи право користування цією земельною ділянкою ОСОБА_4 не видавався і ця ділянка до складу спадщини останньої не входить.

Крім того, судами встановлено, що у 2004 році ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 , позбавивши себе будь-яких майнових прав на користь іншої особи, а саме ОСОБА_7 , а згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області тільки у 2016 році визнав за собою 1/2 в спадковому майні. Отже, його право не порушено рішенням, яке приймалось Сокиринецькою сільською радою у 2014 році, коли ще право ОСОБА_1 на спадщину не було визнано судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов 'язаних з розглядом справи. До витрат, пов 'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно розрахунку, який міститься в акті прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 20 червня 2018 року, Адвокатське бюро Говор надало Хижинецькій сільській раді Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області юридичні послуги, а саме: консультування стосовно справи, складення та подання процесуальних документів стосовно справи, на загальну суму 5 000 грн.

За таких обставин, враховуючи, що колегією суддів касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, зазначені витрати на правничу допомогу понесені Хижинецькою сільською радою Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області в суді касаційної інстанції у сумі 5 000 грн., слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Хижинецької сільської ради Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області (місцезнаходження: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Хиженці, вул. І. Богуна, буд. 59 б, ідентифікаційний номер 41079632 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко