Рішення

від 14.07.2020 по справі 826/14642/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року м. Київ № 826/14642/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГромадської спілки "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" до треті особи про Київської міської ради Дочірнє підприємство "Інститут Генерального плану міста Києва", Міністерство енергетики та захисту довкілля України, Релігійне Управління Екзархії Української Греко-Католицької Церкви, Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" визнання протиправними дій, скасування рішення

за участю:

від позивача - Чиляєва І.А. , Декало А.П. ;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи (Міністерство) - Забур`янов В .В. ;

від третьої особи ("Нова Слобідка") - Прокопенко Т.Ю.

від третіх осіб - не з`явились

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Громадська спілка "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання протиправними дій відповідача при прийнятті рішення від 08 жовтня 2009 року №365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва"; скасування оскаржуваного рішення; визнання розміру прибережних захисних смуг в Дніпровському районі міста Києва, що передбачений нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 88 Водного кодексу України (далі - ВК України).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016, позов Громадської спілки "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" задоволено частково: визнано незаконним і нечинним та скасовано повністю рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року № 365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва"; зобов`язано Київську міську раду невідкладно опублікувати резолютивну частину судового рішення про визнання незаконним і нечинним та скасування повністю рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року №365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва" у виданні, в якому оскаржуваний нормативно-правовий акт мав бути офіційно оприлюднений, після набрання судовим рішенням законної сили. Позов в іншій частині залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 11.07.2019 касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" задоволено частково: скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2019 адміністративну справу № 826/14642/15 передано на розгляд судді Катющенку В.П.

Ухвалою суду від 24.09.2019:

- прийнято адміністративну справу № 826/14642/15 до провадження судді Катющенка В.П.;

- залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка";

- вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 12.11.2019;

- встановлено позивачу строк для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску; письмових пояснень з обґрунтуванням обставин, що свідчать про порушення спірним рішенням законного інтересу позивача.

07.10.2019 представником ТОВ "Нова Слобідка" Прокопенко Т.Ю. подано до суду відзив, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог є участь позивача у правовідносинах, які вказана оспорювана норма регулює. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з прийняттям оскаржуваного акта, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення з адміністративним позовом. Наголошує, що позивачем не наведено обґрунтування щодо існування реального впливу на його конкретні права чи інтереси від оскарження дій та рішення відповідача. Звертає увагу, що позивач не є суб`єктом у сфері земельних, водних та містобудівних відносин, тому він не наділений правом на оскарження спірного рішення, оскільки він не є особою, щодо яких його застосовано, або особою, яка є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт. Акцентувала увагу на тому, що діючим на час прийняття спірного рішення законодавством не передбачалось процедури розроблення проекту землеустрою щодо прибережної захисної смуги в межах населеного пункту. Також, звернула увагу, що спірне рішення було опубліковано в газеті "Хрещатик" № 53 від 20.05.2016, відповідно, з цієї дати останнє набрало чинності. Таким чином, на момент звернення позивача до суду з позовом оскаржуване рішення не набрало чинності та, відповідно, не могло впливати на обсяг прав і обов`язків будь-яких осіб.

09.10.2019 до суду від представника Міністерства енергетики та захисту довкілля України Забур`янова В.В. надійшли письмові пояснення, за змістом яких останній просить суд задовольнити позов. Пояснив, що спірне рішення сесії Київської міської ради не було оприлюднено у відповідності до вимог законодавства, що не заперечується відповідачем. Також зазначив, що позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом соціальних прав своїх членів як фізичних осіб, оскільки незаконна забудова прибережно-захисної смуги порушує права членів асоціації на безпечне та не шкідливе довкілля.

24.10.2019 представником ТОВ "Нова Слобідка" Прокопенко Т.Ю. подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом.

07.11.2019 до суду від ТОВ "Укрбуд Девелопмент" надійшла заява про залучення останняього до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у підготовчому судовому засіданні 12.11.2019, відкладено розгляд справи на 24.12.2019.

12.11.2019 до суду від представника позивача Чиляєвої І.А. надійшли пояснення, у яких остання з посиланням на Орхуську конвенцію зазначила, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватись громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Також 12.11.2019 представником позивача Чиляєвою І.А. подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, у якій зазначила, що позивач оскаржує нормативно-правовий акт суб`єкта владних повноважень, чинність якого статтею 57 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" пов`язана з його оприлюдненням. Спірне рішення було оприлюднено у газеті "Хрещатик" № 53 від 20.05.2016, при цьому, позов подано 25.03.2015. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 у судовій справі № 826/9516/16 дії відповідача щодо оприлюднення спірного рішення визнані протиправними. Таким чином, спірне рішення є нечинним, відповідно позивач не міг дізнатись з офіційних джерел про прийняття спірного рішення, що виключає можливість обчислення строків звернення до суду з моменту прийняття спірного рішення, а саме: 08.10.2009. Пояснила, що 12.03.2015 позивач набув статусу учасника цивільної справи № 755/29942/14-ц, що перебуває у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва, та з цієї дати останній вважає себе обізнаним зі спірним рішенням. За наведених обставин вважає, що позов подано позивачем у межах встановленого шестимісячного строку звернення до суду.

Ухвалами суду від 24.12.2019:

- визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом Громадською спілкою "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва"; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" про залишення позову без розгляду - залишено без задоволення;

- залучено до участі у справі № 826/14642/15 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент"; відкладено підготовче засідання у справі на 28.01.2020.

08.01.2020 представником позивача Чиляєвою І.А. подано до суду заяву про зміну предмета позову, у якій остання просить суд: визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 08.10.2009 № 365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва".

20.01.2020 представником ТОВ "Нова Слобідка" Прокопенко Т.Ю. подано до суду пояснення на заяву про зміну предмета позову, у якій просила суд відмовити в задоволенні клопотання про зміну предмета позову. Зазначила, що станом на момент подання позову процесуальний закон дозволяв звертатись з позовом щодо визнання нормативно-правового акта незаконним (протиправним) та про визнання його нечинним, але позивач не скористався своїм правом на визнання саме такого предмета позову.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 28.01.2020, прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову та оголошено перерву до 03.03.2020.

28.01.2020 Київським міським головою В.Кличком подано до суду заяву про визнання позову.

Зважаючи на перебування головуючого судді Катющенка В.П. на лікарняному, 03.03.2020 адміністративну справу № 826/14642/15 знято з розгляду та призначено наступне судове засідання на 21.04.2020.

30.03.2020 до суду від представника ТОВ "Нова Слобідка" Прокопенко Т.Ю. подано до суду заперечення проти заяви про визнання позову, у якій остання зазначила, що визнання відповідачем позову порушує права та інтереси ТОВ "Нова Слобідка" та ТОВ "Укрбуд Девелопмент". Також, на думку представника третьої особи, суд не може прийняти визнання позову, оскільки така дія суперечить закону у зв`язку з відсутністю у позивача права на позов.

17.04.2020 до суду від представника ТОВ "Укрбуд Девелопмент" Вербового Р.П. надійшли пояснення щодо позову, за змістом яких останній заперечує проти позову та вважає його необґрунтованим та безпідставним. Акцентував увагу на відсутності у позивача порушеного права та/або інтересів.

21.04.2020 до суду від представників ТОВ "Нова Слобідка" Крупельницького В.Л. та позивача Декало А.П. надійшли клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Зважаючи на заявлені клопотання, 21.04.2020 фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 02.06.2020.

Ухвалами суду від 02.06.2020:

- заяву Київської міської ради про визнання позову у справі № 826/14642/15 - залишено без задоволення;

- закрито підготовче провадження у справі № 826/14642/15 та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 30.06.2020.

У судовому засіданні 30.06.2020 оголошено перерву до 14.07.2020.

Представники позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання 14.07.2020 не забезпечив явку уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник ТОВ "Нова Слобідка" Прокопенко Т.Ю. у судових засіданнях заперечувала проти позову та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Міністерства енергетики та захисту довкілля України у судовому засіданні 14.07.2020 підтримав заявлені вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представники ДП "Інститут Генерального плану міста Києва", Релігійного Управління Екзархії Української Греко-Католицької Церкви, ТОВ "Укрбуд Девелопмент" у судові засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 14.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.10.2009 на IV сесії VI скликання Київською міською радою на підставі статей 87, 88 ВК України, статей 60, 61 ЗК України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.04.2004 № 374-р "Про затвердження плану заходів щодо підвищення ефективності державного регулювання земельних відносин" та з метою створення сприятливого режиму на водних об`єктах, запобігання їх забрудненню, засміченню і вичерпанню, прийнято рішення № 365/2434, яким затверджено проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва у Дніпровському районі згідно з додатком.

Так, згаданим рішенням вирішено:

1. Затвердити проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва у Дніпровському районі згідно з додатком.

2. Головному управлінню екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити встановлення водоохоронних знаків на межах прибережних захисних смуг водних об`єктів міста.

3. Дніпровській районній у місті Києві державній адміністрації спільно з Державним комунальним підприємством "Плесо" забезпечити встановлення водоохоронних знаків на межі прибережних захисних смуг водних об`єктів у Дніпровському районі м. Києва та довести до відома населення, усіх зацікавлених організацій водоохоронний режим, який діє на цих територіях.

4. Визначення обсягів та джерел фінансування для встановлення водоохоронних знаків здійснювати на підставі окремих рішень Київради згідно з законодавством.

5. Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) врахувати прибережні захисні смуги водних об`єктів м. Києва у Дніпровському районі, затверджені згідно з пунктом 1 цього рішення, в земельному кадастрі.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань екологічної політики.

Вважаючи вказане рішення протиправним, Громадська спілка "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" з метою захисту власних прав та інтересів, а також інтересів і прав членів Асоціації звернулась до суду з даним позовом.

Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що у судових рішеннях не обґрунтовано особистого, безпосереднього, індивідуального інтересу позивача чи членів Асоціації, за захистом якого звернувся позивач. Також судами не встановлено, що позивач безпосередньо є потерпілим від оскаржуваного рішення та що воно спричинило суттєвий негативний вплив саме на позивача і він зазнав реальної шкоди. Також Верховний Суд звернув увагу, що судами не встановлено, з якого моменту оспорюване рішення було офіційно оприлюднене та набрало чинності, та чи було воно офіційно оприлюднене на момент звернення позивача до суду з даним позовом, що в свою чергу свідчить про те, що судами не надано належної оцінки доводам стосовно наявності у позивача підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки рішення, яке не набрало чинності не може впливати на обсяг прав і обов`язків осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, суд при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 30.2 статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 01.07.2008 № 8/8, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, рішення Київради нормативно-правового характеру оприлюднюються не пізніше 30 днів з моменту їх прийняття.

Згідно з частиною п`ятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в, редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 826/9516/16, яке набрало законної сили 10.10.2016, адміністративний позов Громадської спілки "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" задоволено частково: визнано протиправними дії Київської міської ради щодо публікації в газеті Київської міської ради "Хрещатик" № 53 від 20.05.2016 рішення Київської міської ради від 08.10.2009 р. № 365/2434 "Про затвердження проекту прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва"; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

За змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказана норма кореспондує положенням частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, що діяла до 15.12.2017.

Указаним судовим рішенням встановлено, що Київською міською радою передано на публікацію рішення Київської міської ради від 08.10.2009 № 365/2434 "Про затвердження проекту прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва" лише в 2016 році, що суперечить вимогам законодавства.

Встановлені обставини свідчать про те, що у позивача не було підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки спірне рішення на момент звернення до суду з даним позовом не набрало чинності.

З`ясовуючи обставини щодо наявності порушеного у позивача інтересу спірним рішенням, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, що діяла до 15.12.2017, та яка кореспондує положенням чинної частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" зазначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб`єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб`єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Верховний Суд у постанові від 11.07.2019 у справі № 826/14642/15 акцентував увагу, що позивач звернувся за захистом не прав, а своїх законних інтересів, пов`язаних із здійсненням місцевого самоврядування.

Так, поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 6 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 вказав, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Також Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 вказав, що обставини, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 вказав, що при з`ясуванні статусу позивача як "потерпілого", Суд має керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття "потерпілий" має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає:

a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;

або

b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово "жертва" в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід "зачіпає його безпосередньо" (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її "жертвою" в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного вбачаються наступні ознаки "потерпілого" від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Позивач у додаткових поясненнях стверджує, що останній звернувся за захистом прав Асоціації та її членів, і можливість такого звернення прямо передбачена Орхуською конвенцією.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06.07.1999 № 832-ХІV, тому її положення, відповідно до статті 9 Конституції України, є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

З аналізу наведених положень вбачається, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

У позовній заяві позивач стверджує про порушення відповідачем норм природоохоронного законодавства з огляду на відсутність проекту землеустрою для встановлення прибережної захисної смуги.

Так, частиною третьою статті 60 Земельного кодексу України, у редакції, що діє з 01.01.2011, передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Поряд з цим, частина третя статті 60 Земельного кодексу України у редакції, що діяла станом на день прийняття спірного рішення встановлювала, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Встановлені обставини свідчать про дотримання відповідачем вимог діючого на момент прийняття спірного рішення законодавства у цій частині, натомість, обставини, викладені позивачем у поясненнях, підтверджують абстрактність уявлення останнього про порушення оспорюваним рішенням його інтересу, і у даному випадку положення Орхуської конвенції не створюють для позивача підстав для звернення з таким позовом.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Поряд з цим, матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував наявність негативного впливу на позивача, з огляду на що суд доходить висновку, що у останнього відсутній особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, з яким пов`язана можливість оскарження спірного рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Громадської спілки "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" (02152, м. Київ, вул. Бучми, 6, ідентифікаційний код: 38808587) залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 27.07.2020.