Постанова

від 29.07.2020 по справі 160/12587/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/12587/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року (суддя Кадникова Г.В.) у справі за позовом Приватного підприємства КОП І Н до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови та припису,-

ВСТАНОВИВ:

ПП КОП І Н звернулось з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови та припису.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року позов задоволено.

Суд вирішив визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2874/1855/АВ/ТД-ФС/570 від 25.11.2019 року, якою накладено штраф у розмірі 250 380грн. 00коп.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень №ДН2874/1855/АВ/П від 29.10.2019 року.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Зазначено, що судом першої інстанції не було враховано те, що перевіркою було встановлено, що штатний розпис на підприємстві не затверджений, штатних працівників немає, трудові договори не укладались. До перевірки було надано два договори про надання послуг, було встановлено фактичний допуск до роботи двох працівників без укладання договорів, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 21, ч.ч.1,3 ст. 24 КЗпП України.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як було встановлено судом першої інстанції, інспектором ГУ Держпраці у Дніпропетровській області за наслідками інспекційного відвідування ПП КОП І Н з питань виявлення неоформлених трудових відносин складено акт №ДН2874/1855/АВ від 21.10.2019 року, де зафіксовані порушення.

Позивач надіслав на адресу відповідача письмові зауваження.

Відповідачем надано відповідь на зауваження, в якій зазначено про обґрунтованість висновків та на підставі акту інспекційного відвідування складено припис про усунення виявлених правопорушень №ДН2874/1855/АВ/П від 29.10.2019 року.

Не погодившись із зазначеним приписом позивач подав скаргу, проте відповідь на неї не отримав.

25.11.2019 відповідачем на підставі акту інспекційного відвідування прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2874/1855/АВ/ТД-ФС/570 у розмірі 250 380грн.

Вважаючи вказану постанову та припис відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що висновки ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ст.ст. 21, 24 КЗпП України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова №ДН2874/1855/АВ/ТД-ФС/570 від 25.11.2019 є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій , затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Крім того, згідно із ст. ст. 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Матеріалами справи підтверджено, що до перевірки, директором ПП КОП І Н було надано два договори про надання послуг (цивільно-правові договори). Предметом одного з яких є надання позивачу послуг з управління в якості директора та виконання косметичних послуг. Другий договір укладено між позивачем та ОСОБА_1 , який зобов`язався надавати бухгалтерські послуги з метою забезпечення належного ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві.

Позивачем також було надано зауваження та пояснення відносно працівників: ОСОБА_2 , яка зареєстрована у встановленому порядку, як фізична особа-підприємець, здійснює підприємницьку діяльність, отримає самостійний дохід і не бажає укладати з ПП КОП І Н трудовій договір та ОСОБА_1 , який працює у КЗ ДОБ СМЕ ДОР за трудовим договором на посаді економіста із повним завантаженням, тому не може укладати трудовій договір з ПП КОП І Н та не може бути прийнятий за сумісництвом, свої послуги надає у вільний від основної роботи час. Зазначеним працівникам позивач своєчасно та регулярно здійснює виплату винагороди за надані послуги та здійснює до відповідних бюджетів всі податки, в тому числі єдиний соціальний внесок.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ст.ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова №ДН2874/1855/АВ/ТД-ФС/570 від 25.11.2019 року є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі за позовом Приватного підприємства КОП І Н до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови та припису залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Постанова у повному обсязі складена 29 липня 2020 року.

Головуючий - суддя А.А. Щербак

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш