Рішення

від 21.07.2020 по справі 920/94/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.07.2020 Справа № 920/94/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/94/20

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Український графіт»

(вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600,

ідентифікаційний код 00196204),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудпрес»

(вул. Леніна, буд. 16, кв. 95, м. Шостка, Сумська область,

41100, ідентифікаційний код 36079803),

про стягнення 1314000,00 грн. на підставі договору № 804/1921038/05 від 15.05.2019 на поставку, шефмонтаж та введення в експлуатацію обладнання, укладеного між сторонами ,

за участю представників сторін:

від позивача: Ложешнік О.Ю.

від відповідача: Вєтоха А.С., адвокат, ордер № 12 від 19.03.2020; свідоцтво

№000558 від 04.12.2018,

при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальній сумі 1433000,00 грн., з них: 600000,00 грн. сума не використаної та не повернутої передоплати, 833000,00 грн. неустойка; судовий збір в сумі 21495,00 грн.

Ухвалою суду від 04.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

28.02.2020 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на виконання умов договору ними було закуплено необхідні для виготовлення обладнання матеріали та комплектуючі, понесені адміністративні витрата (заробітна плата, податки), однак через складність технологічного завдання процес затягнувся, про що покупець був повідомлений листами від 01.10.2019 вих № 24, від 12.11.2019 вих 25, та від 28.11.2019 вих № 28, також в зазначених листах повідомлялися хід виконання зобов`язання з виготовлення обладнання та висловлені прохання про продовження строків поставки. Саме складність технологічного завдання стала причиною неналежного виконання Договору. Окрім цього, зазначає, що на даний момент ТОВ Укрбудпрес взяте зобов`язання виконало і обладнання надане в розпорядження Покупця та готове до відвантаження, про що було повідомлено листом від 26.02.2020 позивача. В зв`язку з зазначеним просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

16.03.2020 позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказує, що зазначені та додані до матеріалів справи видаткові накладні та акт виконаних робіт жодним чином не підтверджують факт придбання матеріалів саме за договором № 804/1921038/05 від 15.05.2019. Також зазначає, що деякі додані до матеріалів справи видаткові накладні свідчать про закупівлю та постачання товару вже після настання строку постачання, а саме після 01.10.2019. В свою чергу просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

17.03.2020 позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, зокрема позивач зазначає, що в позовній заяві № 16/336 від 28.01.2020 про стягнення суми передоплати та штрафних санкцій за договором поставки, шефмонтажу та вводу в експлуатацію обладнання при розрахунку штрафних санкцій помилково (з технічних причин) зазначено вартість обладнання 1 400 000 грн замість 1 200 000 грн, визначених в Договорі, в зв`язку з чим помилково розрахований розмір штрафних санкцій. В зв`язку цим позивачем здійснено перерахунок штрафних санкцій виходячи з належної суми 1 200 000 грн., в зв`язку з чим позивач зазначає, що належною сумою штрафних санкцій, за порушення відповідачем строків виконання зобов`язань з поставки обладнання за Договором № 804/1921038/05 від 15.05.2019 слід вважати 714 000 грн. А отже, зменшити розмір позовних вимог в частині вимог щодо стягнення штрафних санкцій.

Враховуючи, передбачене положеннями ст. 46 Господарського процесуального кодексу України право позивача на зменшення позовних вимог, вимоги позивача в даній справі стосуються стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 1 314 000 грн., з них: 600 000,00 грн. сума не використаної та не повернутої передоплати, 714 000 грн. неустойка; судовий збір в сумі 19710 грн.

21.04.2020 відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив від 17.04.2020 № 15, відповідно до яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а також просить суд зменшити розмір неустойки на 90% від суми заявленої позивачем до стягнення.

Ухвалою суду від 25.06.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 21.07.2020 представниками сторін надавалися усні пояснення в обґрунтування позицій по справі, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, представник відповідача в свою чергу проти задоволення позову заперечував.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

15.05.2019 між Приватним акціонерним товариством Український графіт (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбудпрес (постачальник, відповідач) укладено Договір на поставку, шефмонтаж та введення в експлуатацію обладнання № 804/1921038/05 (Договір)

Відповідно до п. 1.1.1. Договору Постачальник (відповідач) зобов`язується поставити покупцю (позивачу) обладнання, яке відповідає вимогам, викладеним в Технічному завданні на виконання робіт по виготовленню технологічної машини для подрібнення сліпшегося пеку, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), та передати право власності на обладнання та документи на нього.

Кількість та склад обладнання зазначені в Специфікації №1.

Якість, комплексність, технічне та експлуатаційні характеристики Обладнання, що постачається мають відповідати «Технічному завданню на виконання робіт по виготовленню технологічної машини для подрібнення сліпшегося пеку» , умовам договору, вимогам діючого законодавства, державним стандартам та іншій нормативній документації та підтверджується сертифікатом якості (паспортом), пакувальними листами, специфікаціям.

«Технічне завдання на виконання робіт по виготовленню технологічної машини для подрібнення сліпшегося пеку» є Додатком до договору, який погоджено сторонами.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що обладнання постачається автомобільним транспортом Покупця на умовах РСА - ТОВ «Укрбудпрес» , Сумська обл. м.Шостка. вул. Гагаріна. 1.

Відповідно до п. 4.2. Договору строки поставки Обладнання зазначені в Специфікації №1.

Умовами Специфікації №1 до Договору сторонами визначено, що строк поставки - 120 календарних днів від дати перерахування 50 % передоплати (п.7.1. Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору та Специфікації до нього позивачем 31.05.2019 перераховано на рахунок відповідача 50 % передоплати у розмірі 600000, 00 грн. з ПДВ

Факт перерахування суми передоплати, що становить 600 000 грн підтверджується матеріалами справи, а саме копією платіжного доручення № 9475 від 31.05.2019, з зазначенням призначення платежу Передоплата за товар по рах 12 від 22.05.2019, в тому числі ПДВ 20% - 100000 грн..

Відповідно до умов договору, враховуючи строк сплати передоплати за товар , строк поставки обладнання за Договором становить 01.10.2019.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на 28.01.2020 поставка обладнання відповідачем не здійснена.

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до відповідача з Листами з проханням терміново здійснити постачання обладнання, зокрема:

- Лист №05/4238 від 09.10.2019;

- Лист №05/3998 від 24.09.2019 р;

- Лист № 05/4439 від 23.10.2019р;

- Лист №05/4808 від 19.11.2019р.

Відповідно до листів відповідача, останній просив позивача продовжити строк виконання робіт, вказував, що роботи по виготовленню обладнання ведуться і умови договору будуть виконані найближчим часом.

В матеріалах справи відсутні докази укладення Додаткових угод на продовження строків виконання робіт по Договору чи інші докази зміни умов щодо строків виконання робіт за Договором .

Пунктом 10.2. Договору сторонами унормовано, що при просроченні поставки Обладнання та/або вводу в експлуатацію більше ніж на 10 днів. Постачальник зобов`язаний вернути грошові кошти, отримані від Покупця протягом 10 днів з моменту вимоги, також відшкодувати всі документально підтвердженні прямі витрати понесені купцем.

Позивач обґрунтовуючи позов зазначає, що враховуючи, що Постачальником прострочено поставку Обладнання більше ніж на 10 днів, передоплата в розмірі 600000,00 грн. підлягає поверненню, відповідно до п. 10.2 Договору.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що спірні кошти в розмірі 600000 гривень 00 копійок отримані, як попередня оплата, за Договором № 804/1921038/05 від 15.05.2019, були використані з метою виконання обов`язків Постачальника по Договору, а саме на закупівлю сировини для виготовлення Обладнання (технологічної машини для подрібнення пеку), в підтвердження витрат надає платіжні доручення.

В свою чергу зазначає, що спірні правовідносини мають договірний характер, оскільки виникли на підставі укладеного сторонами Договору № 804/1921038/05 на поставку, шефмонтаж та введення в експлуатацію обладнання від 15.05.2019, що виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України. Оскільки у даному випадку набуття майна однією із сторін зобов`язання відбулось за рахунок іншої сторони в порядку виконання вказаного Договору підряду та не є безпідставним.

Твердження відповідача суд оцінює критично, оскільки зазначені та додані до матеріалів справи платіжні доручення жодним чином не підтверджують, що оплата по ним була проведена саме на виконання Договору №804/1921038/05 від 15.05.2019 на поставку, шефмонтаж та введення в експлуатацію обладнання, укладеного між ПрАТ «Укрграфіт» та ТОВ "Укрбудпрес.

Окрім цього, що умови укладеного між сторонами договору не передбачалась передоплата для закупівлі будь-яких матеріалів.

Частиною 1 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник, володіє, користується. розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. З ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1. повернення виконаного за недійсним правочином;

2. витребовування майна власником із чужого незаконного володіння;

3. повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4. відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зазначені вище обставини, що підтверджуються наданими разом із цим позовом належними доказами, вказують на те, що сума належних ПрАТ Укрграфіт грошових коштів в розмірі 600 000,00 гри., яка була перерахована на рахунок ТОВ Укрбудпрес як оплата за так і не поставлене Обладнання по Договору, зважаючи на закінчення строку дії Договору, є майном, що набуте відповідачем без достатніх правових підстав та має бути повернута позивачу.

Так, аналогічної правової позиції про можливість застосування приписів статті 1212 ЦК України до подібних спірних правовідносин дотримується Верховний Суд. Так, у постанові від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17 Верховним Судом зроблено наступний висновок:

17. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що підрядник не приступив до виконання замовлення, мотивуючи не тим, що замовник прострочив з оплатою авансу. разом з тим, замовником сплачено підряднику 764 550 грн. авансу.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з - припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також: Велика Палата Верховного Суду у станові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підстав для відступу від висновків Верховного Суду у вищенаведених постановах суд не вбачає.

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту договору вбачається, що строк дії договору сторонами чітко визначений у п. 15.1 договору. Відповідно до цього пункту, договір діє до 31.12.2019р. При цьому, на момент припинення дії договору передплата не була повернута позивачу у повному обсязі, а тому ПрАТ «Укрграфіт» , відповідно до норм діючого законодавства має право вимагати повернення грошових коштів зарахованих на рахунок відповідача - ТОВ Укрбудпрес .

При цьому, зобов`язання відповідача з виконання умов договору щодо, поставки обладнання виконані не були, так само як додаткові угоди між сторонами щодо продовження дії договору укладені не були.

Посилання Відповідача на постанову ВС КГС у Постанові від 26.06.2018. по справі № 910/9072/17 не може прийматись до уваги з огляду на те, що відповідно до позиції Верховного Суду «Велика Палата Верховного суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду» (постанова від 30.01.2019р по справі № 755/10947/17).

Щодо твердження відповідача про те, що зобов`язання виконано, обладнання надане в розпорядження Покупця та готове до відвантаження, суд зазначає наступне:

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2020 (після відкриття провадження у справі04.02.2020) на адресу Позивача надійшов Лист Відповідача (вих. №07 від 2.2020р.), на який Відповідач посилається у відзиві, з повідомленням про готовність обладнання (машини для подрібнення пеку) для відвантаження.

На зазначений Лист Позивачем було надіслано відповідь (Вих.№ 16/1002 від 12.03.2020.

Як зазначалося раніше за умовами укладеного між підприємствами Договору, Обладнання (машина для подрібнення злиплого пеку) мало бути поставлено в строк до 01.10.2019. Проте, в порушення умов договору у вказаний строк обладнання виготовлено не було.

Враховуючи факт непоставки Обладнання в обумовлені Договором терміни, на адресу відповідача відповідно до положень п. 10.2 Договору, було направлено Претензію (вих.№16/5271 від 23.12.2019) з вимогою повернути передоплату в розмірі 600 000, 00 гри. та сплатити неустойку.

Оскільки, претензія задоволена не була ПрАТ Укрграфіт» і звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст.615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитись від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Можливість такої відмови передбачена умовами договору (п.10.2).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 600000 грн. передоплати.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором п. 10.1. передбачено, що у випадку порушення строків поставки обладнання постачальник зобов`язаний сплатити покупцю неустойку в розмірі 0,5% вд вартості обладнання за кожен день прострочки.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 714 000 грн, виходячи з суми заборгованості (вартості непоставленого товару) 1 200 000 грн за період з 02.10.2019 по 28.01.2020.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірений розрахунок пені, наданий позивачем і встановлено, що розрахунок пені протирічить статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а саме перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до здійснено розрахунком пені, виходячи з суми заборгованості 1 200 000,грн. та періоду прострочення з 02.10.20019 по 28.01.2020, сума пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України становить 116 613 грн 70 коп.

Розрахунки перевірені судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2020; результати долучені до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені обумовлене умовами договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 116613 грн. 70 коп. та є такими, що підлягають задоволенню.

В частині стягнення пені в сумі 597386 грн 30 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.

Відповідно до ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, відповідачу належить до сплати судовий збір в сумі 10747 грн 86 коп., позивачу - 8962 грн 14 коп.

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбудпрес (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Леніна, буд.16, кв.95, код ЄДРПОУ 36079803) на користь Приватного акціонерного товариства Український графіт (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20, код ЄДРПОУ 00196204) 600 000 грн 00 коп. неповернутої передоплати, 116 613 грн 70 коп. пені та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 10 747 грн 86 коп.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2020.

Суддя С.В. Заєць