Постанова

від 30.07.2020 по справі 910/2650/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2020 р. Справа№ 910/2650/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 30.07.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 (повний текст рішення складено 23.07.2019)

та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 (повний текст складено 29.07.2019)

у справі №910/2650/19 (суддя Данилова М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Споживче товариство "КРОКУС"

2) Споживче товариство "ТРАНЗИТ-2008"

3) Броварське автотранспортне підприємство Броварської районної спілки споживчих товариств

4) Київська обласна спілка споживчих товариств

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" про стягнення заборгованості в розмірі 2495940,10 грн, з яких: основний борг в розмірі 1200000,00 грн, сума 3% річних в розмірі 20904,66 грн, сума інфляційних втрат в розмірі 75035,44 грн, штраф за прострочення передачі об`єкту оренди в розмірі 1200000,00 грн за договором оренди №02/13 від 01 листопада 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором оренди №02/13 від 01 листопада 2013 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач добровільно не сплатив заборгованість та не звільнив приміщення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

02.04.2020 через канцелярію місцевого господарського суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 2521746,56 грн, з яких: основний борг в розмірі 1212903,23 грн, сума 3% річних в розмірі 20904,66 грн, сума, інфляційні втрати в розмірі 75035,44 грн, штраф за прострочення передачі об`єкту оренди в розмірі 1212903,29 грн за договором оренди №02/13 від 01 листопада 2013 року.

Судом першої інстанції здійснювався розгляд справи з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.07.2019) задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" про стягнення заборгованості у сумі 2521746 грн 56 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на користь ТОВ "Сонячний квартал" основного боргу у сумі 1212903 грн 23 коп., 3 % річних у сумі 20904 грн 66 коп., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції у розмірі 72911 грн 26 коп., штраф за прострочення передачі об`єкту оренди у сумі 1212903 грн 23 коп., витрат на сплату судового збору у сумі 37794 грн 34 коп. Відмовлено в частині стягнення інфляційних витрат у сумі 2124 грн 18 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту прострочення відповідачем зобов`язань зі сплати орендних платежів за фактичний час користування орендованим майном, а саме за період з 01.12.2017 по 06.03.2019. При цьому, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що при здійсненні вказаного нарахування позивачем неправомірно нараховано 2142,18 грн інфляційних втрат, відтак здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та стягнення з відповідача 72911 грн 26 коп інфляційних втрат. Перевіривши надані позивачем розрахунки суми 3% річних в розмірі 20904,66 грн, штрафу за прострочення передачі об`єкту оренди в розмірі 1212903,29 грн, судом встановлено, що вказані нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апелянт стверджував, що судом першої інстанції не перевірено обставин відсутності майна, яке було предметом договору оренди №02/13 від 01 листопада 2013 року, у користуванні ТОВ "АВТОКАР-777" з незалежних від нього обставин, що, на думку скаржника, свідчить й про відсутність його вини у неповерненні цього майна. Також відповідач зазначив, що договором оренди не передбачено обов`язку орендаря сплачувати орендну плату по закінченню строку дії даного договору. Крім того, апелянт зазначав про наявність об`єктивної неможливості розгляду даної справи, що полягає в неможливості для даного господарського спору самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, зокрема, щодо визнання недійсним договору оренди №02/13 від 01.11.2013, вказуючи при цьому, що у справі №911/3731/17 розглядається вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" недійсним Договору оренди №02/13 від 01.11.2013, яка обґрунтована невідповідністю договору оренди №02/13 від 01.11.2013 положенням Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів, а також тим, що спірний договір було укладено ТОВ "АВТОКАР-777" із ТОВ "Сонячний квартал" під впливом обману.

28.08.2020 скаржник звернувся з доповненням до апеляційної скарги, яке судом апеляційної інстанції не враховується, з огляду на порушення відповідачем встановленого частиною 1 статті 266 ГПК України порядку зміни та доповнення апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19; призначено до розгляду апеляційну скаргу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19 задоволено заяву ТОВ "Сонячний квартал" про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на користь ТОВ "Сонячний квартал" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19 та прийняти нове додаткове рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ "Сонячний квартал" про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу.

Підставою для скасування додаткового рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апелянт стверджував, що відсутність розрахунку заявлених витрат на правову (правничу) допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Також апелянт стверджував про порушення судом процесуальних прав відповідача стосовно можливості надання ним заперечень проти безпідставності розміру заявлених витрат при безпосередньому розгляді судом їх належності та обґрунтованості.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19; призначено до розгляду апеляційну скаргу.

У відзивах на апеляційні скарги позивач просить оскаржувані судові акти залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в них щодо скасування судових рішень є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2020 об`єднано в одне апеляційне провадження розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2020 зупинено апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19 до набрання законної сили рішенням у справі №911/3731/17 (у разі перегляду рішення у справі №911/3731/17 у касаційній інстанції - до набрання законної сили рішенням Верховного Суду).

Мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції вказав, що вирішення спору про визнання договору оренди №02/13 від 01.11.2013 недійсним може вплинути на оцінку доказів у справі №910/2650/19, оскільки у справі №911/3731/17 встановлюється дійсність договору оренди №02/13 від 01.11.2013 (встановлення таких обставин не входить до предмета доказування у межах вирішення спору у справі №910/2650/19); обставини, які будуть встановлені у справі №911/3731/17 мають преюдиціальне значення та є істотними для справи №910/2650/19, оскільки у цій справі позивачем заявлено вимогу про стягнення коштів на підставі договору оренди №02/13 від 01.11.2013, тому наявні підстави для зупинення провадження у справі №910/2650/19 до вирішення господарським судом пов`язаної із нею справи №911/3731/17.

Постановою Верховного Суду від 10.12.2019 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №910/2650/19 скасовано. Справу №910/2650/19 передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

В постанові суду касаційної інстанції зазначено, зокрема, що незалежно від результату розгляду справи №911/3731/17, апеляційний господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті даної справи № 910/2650/19; посилання суду апеляційної інстанції на те, що у справі №911/3731/17 встановлюється дійсність правочину - договору оренди №02/13 від 01.11.2013, укладеного між ТОВ "Сонячний квартал" та ТОВ "АВТОКАР-777", який є доказом у даній справі №910/2650/19, не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 Цивільного кодексу України.

В липні 2020 р. до суду апеляційної інстанції звернулась фізична особа ОСОБА_1 з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" штрафу за прострочення передачі об`єкту оренди в сумі 1212903,23 грн та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 поновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19; призначено до розгляду апеляційну скаргу.

В судове засідання апеляційної інстанції 30.07.2020 представники третіх осіб, апелянт ОСОБА_1 не з`явились.

Колегія суддів звертає увагу на те, що сторони належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення третій особі-4, позивачу, третій особі-2.

Також з доданих до клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи накладних кур`єрської служби на підтвердження направлення учасникам справи копій ухвал Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020, які долучено до матеріалів справи, вбачається, що ухвали суду апеляційної інстанції від 22.07.2020 про відкладення розгляду апеляційних скарг у справі №910/2650/19 направлені учасникам справи позивачем кур`єрською службою "Експрес-доставка "Меркурій" та отримані відповідачем, третьою особою-4, представником Приватного підприємства "Фреш лайн" (відправлення направлено за місцем роботи ОСОБА_1 , яке вбачається з копії наказу про відрядження №13/07 від 13.07.2020, доданої до клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду апеляційних скарг від 20.07.2020). На накладних, отримувачами яких зазначені третя особа-1, третя особа-2, третя особа-3, апелянт ОСОБА_1 , міститься відмітка про повернення відправлення, причиною повернення зазначено "адресат відсутній за вказаною адресою".

Вказані адреси на накладних, за якими повернуто відправлення є адресами місцезнаходження відповідних учасників справи згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб; адреса апелянта ОСОБА_1 на накладній кур`єрської служби співпадає з адресою, зазначеною апелянтом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).

У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №910/2650/19 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти клопотання апелянта ОСОБА_1 про відкладення розгляду апеляційних скарг, просив відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача підтримав клопотання апелянта ОСОБА_1 про відкладення розгляду апеляційних скарг, просив його задовольнити.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, з урахуванням терміну знаходження у провадженні суду апеляційної інстанції апеляційних скарг у даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційних скарг у даній справі за відсутності представників третіх осіб, апелянта ОСОБА_1 .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19, на підставі п.3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 30.07.2020 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах, просив їх задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19 та прийняти нове додаткове рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ "Сонячний квартал" про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу.

Представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційних скаргах, просив суд залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19 - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

01.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал", як орендодавцем, та ТОВ "АВТОКАР - 777", як орендарем, укладений договір оренди №02/13 від 01.11.2013 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає на весь строк оренди, який зазначений у п. 2.1, нежилі приміщення загальною площею 5252,7 кв.м, а саме: яйцесклад, загальна площа 265,4 кв.м; бойня нова, загальна площа 415,9 кв.м, бокси АТП, загальна площа 1068,3 кв.м, адмінбудівля заготконтори, загальна площа 69,7 кв.м, адмінбудівля АТП, загальна площа 202,6 кв.м, шкіряний склад, загальна площа 181,3 кв.м, бойня стара, загальна площа 322,5 кв.м., які розташовані за адресою: місто Бровари, вул. Богунська, 22.

Зазначене нерухоме майно передано відповідачу згідно акту прийому-передачі об`єкту нерухомості від 01.11.2013 у відповідності до договору, що не заперечується відповідачем.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що строк оренди за даним договором починається від дати підписання сторонами акту прийому-передачі (01.11.2013) та продовжується протягом 35-ти місяців.

Відповідно до п. 3.2. договору в редакції, викладеній в додатковій угоді від 01 серпня 2014 року №1, було визначено, що розмір орендної плати на місяць за всі орендовані приміщення становить 80000,00 грн (в т.ч. ПДВ).

Пунктом 3.9. договору встановлено, що зміна розміру орендної плати встановлюється за взаємною домовленістю сторін і викладається в письмовому вигляді, шляхом укладання додаткових угод до договору.

Інших додаткових угод, крім вказаної, про зміну розміру, порядку або звільнення від сплати орендної плати, між сторонами не укладалося.

01 вересня 2015 року між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №2 до договору оренди №02/13 від 01.11.2013 (далі - додаткова угода №2), відповідно до умов якої сторони дійшли згоди змінити п. 8.2. договору оренди та викласти його в наступній редакції "п. 8.2. До 31 грудня 2016 року припинення дії договору можливо тільки за взаємною згодою сторін. Починаючи з 1 січня 2017 року орендар та орендодавець мають право в односторонньому порядку відмовитись від цього договору, письмово попередивши про це іншу сторону в строк не менше ніж за 6 (шість) місяців. У разі відмови однієї із сторін від договору, договір є розірваним з дати визначеної в повідомленні, підписання окремої додаткової угоди про припинення не обов`язкове".

Користуючись своїм правом на односторонню відмову від договору, позивач листом-попередженням вих. №62/01 від 03.01.2017 повідомив відповідача про розірвання в односторонньому порядку договору. Даний лист було отримано відповідачем 13.01.2017.

Таким чином, договір оренди №02/13 від 01.11.2013 припинив свою дію 13.07.2017, що не заперечується сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною другою ст. 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що після закінчення або дострокового припинення строку оренди орендар протягом 5-ти днів повертає орендодавцю приміщення за актом приймання-передачі (повернення) приміщень, у стані не гіршому від того, в якому приміщення перебували на дату отримання їх у користування орендарем, враховуючи нормальний знос протягом строку оренди, орендодавець та орендар спільно перевіряють приміщення на предмет будь-якого пошкодження, заподіяного не внаслідок нормального зносу.

Тобто, сторони врегулювали питання, щодо повернення приміщень з оренди, шляхом укладання спільної перевірки приміщення на предмет будь-якого пошкодження, заподіяного внаслідок нормального зносу та підписанням акту приймання-передачі (повернення).

Сторони погодили, що у випадку дострокового припинення договору оренди, орендна плата не нараховується з моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщень.

В листі-попередженні вих. №62/01 від 03.01.2017, надісланому відповідачу, позивач вимагав звільнити орендовані приміщення у строк, передбачений умовами договору; про дату та час передачі приміщень з оренди, просив повідомити завчасно письмово.

Крім того, листом вих. №76/07 від 03.07.2017 було повторно наголошено на тому, що договір оренди припинений, а відповідач зобов`язаний сплатити наявну заборгованість та у строк до 08.07.2017 звільнити орендовані приміщення та підписати акт прийому-передачі (повернення) приміщення; про дату та час передачі позивач просив завчасно письмово попередити. До вказаного листа позивачем було додано два примірники акту прийому-передачі (повернення) приміщення.

Натомість вказаний акт прийому-передачі відповідачем не підписано, будь-яких письмових повідомлень щодо причин не підписання акту прийому-передачі (повернення) майна відповідачем не надавалось.

Колегією суддів встановлено, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 19.02.2019 відкрито виконавче провадження з виконання наказу №911/3731/17, виданого 18.02.2019 Господарським судом Київської області про зобов`язання ТОВ "АВТОКАР-777" усунути перешкоди у здійсненні права користування нерухомим майном ТОВ "СОНЯЧНИЙ КВАРТАЛ" шляхом виселення ТОВ "АВТОКАР - 777" з нежитлових приміщень, а саме: яйцесклада, загальною площею 265,4 кв.м.; бойні нової, загальною площею 415,9 кв.м.; боксів АТП, загальною площею 1 068,3 кв.м.; адмінбудівлі заготконтори, загальною площею 69,7 кв.м.; адмінбудівлі АТП, загальною площею 202,6 кв.м.; шкіряного складу, загальною площею 181,3 кв.м.; бойні старої, загальною площею 322,5 кв.м., розташованих за адресою: місто Бровари, вулиця Богунська, 22.

Як стверджує позивач, в ході виконання судового наказу №911/3731/17 відповідачем було надано письмові пояснення від 27.02.2019, в яких зазначалося про добровільне звільнення приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" включно до 13.03.2019. В постанові про закінчення виконавчого провадження ВП №58431965 було встановлено, що ТОВ "Автокар - 777" добровільно звільнив вищезазначені приміщення, про що складено акт державного виконавця від 06.03.2019.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, штрафу за несвоєчасне повернення об`єкта оренди, 3% річних, пені, інфляційних втрат у загальному розмірі 2521746,56 грн за договором оренди №02/13 від 01.11.2013. Розрахунок боргу по сплаті орендної плати та нарахувань здійснено за період з 01.12.2017 і по день фактичного звільнення приміщень 06.03.2019.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами статей 526, 527, 530, 599, 610 та 629 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена норма кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу, якою встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір оренди №02/13 від 01.11.2013 є договором оренди (найму), який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що ним було здійснено демонтаж приміщень: шкіряного складу загальною площею: 181,3 кв.м та бойні старої, загальною площею 322,5 кв.м, на підтвердження даних обставин, відповідачем було надано копію листа ТОВ "Сонячний квартал" б/н і б/д.

Проте, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б демонтаж шкіряного складу, загальною площею 181,3 кв.м, та бойні старої, загальною площею 322,5 кв.м.

Крім того, суд зазначає, що після отримання листів щодо передачі приміщень (вих. № 62/01 від 03.01.2017 та вих. № 76/07 від 03.07.2017), з зазначенням і цих приміщень, відповідач не повідомляв позивача, що він не може їх передати у зв`язку з їх демонтажем.

Також, в своїх запереченнях проти позову, відповідач вказував про те, що з 17.08.2017 у користуванні останнього відсутні об`єкти нерухомого майна, які були предметом договору оренди, на підтвердження чого надав місцевому господарському суду лист-вимогу б/н від 25.07.2017 від СТ "КРОКУС", акт приймання-передачі нерухомого майна (на виконання листа вимоги від 25.07.2017), складеного 25.07.2017 та лист-вимогу б/н від 17.08.2017 від СТ "ТРАНЗИТ-2008", акт приймання-передачі нерухомого майна (на виконання листа вимоги від 17.08.2017), складеного 17.08.2017. Крім того, відповідач вказував, що СТ "Транзит-2008" на підставі вимоги від 10.09.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 11.09.2018 передало об`єкти нерухомого майна Броварському автотранспортному підприємству Броварської районної спілки споживчих товариств.

Натомість вищевикладені документи не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано належних правовстановлюючих документів, на підставі яких СТ "Транзит-2008", СТ "КРОКУС", Броварське автотранспортне підприємство Броварської районної спілки споживчих товариств мали право вимагати повернення спірного нерухомого майна.

Вищенаведені обставини спростовують твердження ТОВ "АВТОКАР-777" щодо передачі приміщень СТ "Крокус" та СТ "Транзит-2008", та в подальшому Броварському автотранспортному підприємству Броварської районної спілки споживчих товариств.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на пояснення товариства "АВТОКАР-777", надані ним в ході виконання судового наказу №911/3731/17 (ВП №58431965), відповідно до яких відповідач зобов`язувався добровільно звільненими приміщення включно до 13.03.2019, що підтверджує користування відповідачем спірним нерухомим майном на час надання таких пояснень.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що останній не мав можливості і що ним вжито всіх залежних від нього заходів, щодо виконання умови п. 2.3. договору та ч. 2 ст. 795 ЦК України, стосовно належного оформлення повернення об`єктів нерухомості з оренди, шляхом укладання акту прийому передачі (повернення).

Отже, неповернення об`єктів оренди за договором оренди відбулося виключно з вини самого відповідача, який не повернув і не намагався повернути нерухоме майно орендодавцю (позивачу у справі) у визначений договором строк, а продовжував користування орендованим майном.

Пунктом 8.4. Договору передбачено, що припинення або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов`язань за цим договором, а також не звільняє сторони від виконання ними своїх зобов`язань за цим договором, що виникли в період дії договору, але не виконаних належним чином на момент його розірвання або припинення, і зобов`язань за цим договором, що виникли внаслідок його розірвання або припинення.

При цьому, суд звертає увагу, що зобов`язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов`язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом припинення дії договору.

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури, які направлялись позивачем відповідачу та були отримані відповідачем, а саме:

за грудень 2017 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000075 від 31.12.2017, отримано відповідачем 04.01.18;

за січень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000011 від 31.01.2018, отримано відповідачем 13.02.18;

за лютий 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000017 від 28.02.2018, отримано відповідачем 06.03.18;

за березень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000018 від 31.03.2018, отримано відповідачем 04.04.18;

за квітень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000024 від 30.04.2018, отримано відповідачем 24.05.18;

за травень 2018 р. - рахунок-фактурва № СФ - 0000030 від 31.05.2018, отримано відповідачем 07.06.18;

за червень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000036 від 30.06.2018, отримано відповідачем 12.07.18;

за липень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000042 від 31.07.2018, отримано відповідачем 07.08.18;

за серпень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000048 від 31.08.2018, отримано відповідачем 13.09.18;

за вересень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000059 від 31.09.2018, отримано відповідачем 11.10.18;

за жовтень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000061 від 31.10.2018, отримано відповідачем 15.11.18;

за листопад 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000077 від 30.11.2018, отримано відповідачем 05.12.18;

за грудень 2018 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000088 від 31.12.2018, отримано відповідачем 18.01.19;

за січень 2019 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000010 від 31.01.2019, отримано відповідачем 15.02.19;

за лютий 2019 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000021 від 28.02.2019, направлено відповідачу 28.02.19;

за березень 2019 р. - рахунок-фактура № СФ - 0000031 від 05.03.2019, отримано відповідачем 25.03.2019.

В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем орендної плати за вищезазначений період.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконано зобов`язання щодо оплати орендних платежів за фактичний час користування ним орендованим майном, а саме за період з 01.12.2017 по 06.03.2019, доказів на спростування викладених в позові обставин відповідачем не надано, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів в розмірі 1212903 грн 23 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, відповідно п. 9.2.3. договору у разі прострочення передачі об`єкта, орендар зобов`язаний сплатити штрафні санкції у розмірі орендної плати, яка визначається пропорційно кількості днів прострочення.

Як встановлено вище, відповідачем орендовані приміщення позивачу не повернуті у визначений договором строк; при цьому, судом встановлено, що неповернення об`єктів оренди за договором відбулося виключно з вини самого відповідача, який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю (позивачу по справі) у визначений договором строк, а продовжував користування орендованим майном, тому наявні підстави для застосування встановленої законом відповідальності та відповідно стягнення з відповідача 1212903 грн 23 коп. штрафні сванкції за прострочення передачі орендованих приміщень, у зв`язку з чим відповідні позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено вище, відповідач свого обов`язку по оплаті орендних платежів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів вважає, що даний розрахунок є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 20904 грн 66 коп. грн 3% річних, нарахованих за період з 01.12.2017 по 28.02.2019, а тому дані вимоги позивача підлягають задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.12.2017 по 28.02.2019, за яким розмір таких витрат становить 75035,44 грн, колегія суддів вважає, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення 2124,18 грн, які нараховані за періоди з 16.02.2017 по 27.11.2017, та як вбачається з матеріалів справи, вказані періоди охоплюються позовними вимогами, які розглядаються у справ №911/3731/17, рішення у якій наразі не набрало законної сили, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню у межах даної справи.

Отже, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, колегія суддів вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню є сума інфляційних втрат в розмірі 72911,26 грн, нарахованої за період 01.12.2017 по 28.02.2019. Позовна вимога в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2124,18 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат зі сплати судового збору.

Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним господарським судом встановлено наступне.

В силу статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 123, частини 2 статті 126 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати [крім судового збору], пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

За вимогами частин 5, 8 зазначеної статті під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги №05/19 від 27.03.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" та Адвокатським об`єднанням "Аннванта" (в пункті 4.2 якого передбачено, що гонорар Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги позивачу в суді першої інстанції становить 20000 грн); копію платіжного доручення №678 від 18.04.2019 про оплату гонорару за договором в розмірі 20000 грн, акт здачі-приймання робіт від 11 липня 2019 року з описом виконаних робіт: проведення аналізу, наданих клієнтом документів та матеріалів, що стосуються спору; здійснено оцінку ризику отримання негативного рішення та надано усну консультацію; проведено аналіз практики розгляду судових справ з схожим предметом; надано клієнту пропозиції щодо тактики та стратегії ведення справи в суді першої інстанції для отримання позитивного результату; складено та надано на розгляд наступні процесуальні документи: заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідь на відзив, заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, доповнення до клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, клопотання про залучення про залучення доказів по справі; участь у судових засіданнях у суді першої інстанції; під час судових засідань було надано усні пояснення та заперечення по суті справи.

Отже, під час укладання договору про надання правничої допомоги, при встановленні у ньому гонорару саме у фіксованому розмірі (20000 грн), сторонами була врахована складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, тощо, що не потребує додаткового складання розрахунку суми витрат на правову допомогу, що спростовує доводи апелянта про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу через відсутність відповідного розрахунку.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №915/1654/19, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Відповідач не звертався до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.

При цьому посилання апелянта про порушення судом процесуальних прав відповідача стосовно можливості надання ним заперечень проти безпідставності розміру заявлених витрат при безпосередньому розгляді судом їх належності та обґрунтованості, колегією суддів визнаються неспроможними, оскільки відповідач не позбавлений був права після отримання заяви позивача про збільшення позовних вимог, в якій було викладено попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, які сторона планує понести у визначеному розмірі з описом відповідних послуг (робіт), а також після отримання заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу (надіслану відповідачу 12.07.2019) та до ухвалення додаткового рішення надати суду відповідні заперечення. Натомість такі заперечення суду першої інстанції не надавались.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати на правничу допомогу, понесені при розгляді справи в місцевому господарському суді в розмірі 20000 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому правомірно покладено судом дані витрати на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777", не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19 покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 244, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/2650/19 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/2650/19 залишити без змін.

Матеріали справи №910/2650/19 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.07.2020.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді І.А. Іоннікова

Т.П. Козир