Постанова

від 29.07.2020 по справі 361/3231/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 361/3231//19 головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М.

провадження № 22-ц/824/6700/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 липня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила скасувати наказ № 106-к від 05 липня 2010 року про звільнення її як звукооператора як незаконний; зобов`язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача, яким запис № 09 від 05 липня 2010 року визнати недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03 січня 2004 року ОСОБА_1 працювала звукооператором служби звукозапису та відтворення в ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки . 05 липня 2010 року позивач була звільнена з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що видано наказ № 106-к, в якому серед іншого було зазначено, що …лікарняний лист ОСОБА_1 з 16 червня по 22 червня 2010 року визнано таким, що подовжений з порушенням закону; за відсутності особи. Тобто, у період з 16 червня по 22 червня 2010 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, що є порушенням трудової дисципліни . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного підприємства Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки про поновлення на роботі через пропуск строку на звернення до суду. Проте, вказаним рішенням звільнення було визнано незаконним. Лише після набрання 03 квітня 2019 року рішенням законної сили, позивач впевнилась, що звільнення було незаконним, а тому вона не пропустила тримісячний строк на оскарження наказу про звільнення. Судовим рішенням встановлений той факт, що наказ про звільнення був прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню. Вказаним судовим рішенням встановлено також відсутність у позивача прогулу у зазначений в наказі період.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційних скаргах, одна з яких подана через суд першої інстанції, а інша - безпосередньо до Київського апеляційного суду, та які є ідентичними за своїм змістом, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судовим рішенням від 14 січня 2019 року було встановлено обставину, про яку позивач не знала на момент звільнення, а саме те, що листок непрацездатності ОСОБА_1 не піддавався змінам, не був скасованим чи анульованим в установленому законом порядку. Судом також встановлено, що у період з 16 червня 2010 року по 22 червня 2010 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні. Замість тримісячного терміну з дня набрання судовим рішенням у справі № 361/7197/16-ц законної сили, суд застосував місячний термін, який застосовується у справах про поновлення на роботі, хоча позовна заява не містила такої вимоги. 03 квітня 2019 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року набрало законної сили. 03 травня 2019 року позивач звернулася до суду з даним позовом, оскільки не може існувати наказ про звільнення за прогул, в той час як судовим рішенням встановлено, що прогули в певний проміжок часу відсутні, так як ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, а листок непрацездатності не був анульований. Посилання суду на те, що у листопаді 2015 року позивач зверталася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача не вказує на її обізнаність про порушення трудових прав, оскільки позовна вимога про скасування наказу про звільнення у позовній заяві не висувалася та у ній не було посилань на ту обставину, що листок непрацездатності не був скасований, оскільки на той час позивач навіть не здогадувалася про це. Дана позовна вимога про скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії відноситься до категорії трудових спорів, однак, не містить позовної вимоги про поновлення на роботі. До спірних правовідносин повинен бути застосований тримісячний термін. Позивачу немає потреби після скасування наказу про звільнення очікувати автоматичного поновлення на роботі, оскільки позовна заява про поновлення на роботі уже розглянута судом. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Суд не взяв до уваги той факт, що у зв`язку з неповним розрахунком під час звільнення трудові правовідносини між позивачем та відповідачем тривають до цього часу, а також взагалі проігнорував вимогу про внесення запису до трудової книжки про визнання запису недійсним. Судом було допущено ряд процесуальних порушень, а саме допуск не уповноваженої особи до участі у трьох судових засіданнях, затягування розгляду справи. У зв`язку з цим позивачем було подано заяву про відвід судді, у задоволенні якої було відмовлено. Суд міг відмовити заявнику у відводі, однак, повинен був заявити самовідвід з метою недопущення сумніву в неупередженості судді.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки вказує на те, що з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомилася ще у день її звільнення. Позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Своїм вибірковим розумінням процесуальних строків звернення до суду позивач намагається порушити стале розуміння юридичних принципів забезпечення стабільності і визначеності цивільного провадження у справі з надуманих нею причин, а не існуючих юридичних принципів та вимог права. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції навів мотиви і доводи, на підставі яких дійшов до конкретних висновків у справі. Посилання позивача на триваючі між сторонами трудові відносини є безпідставними, оскільки всі вимоги виконавчого документа були виконані та стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 458 грн. 24 коп. Заявляючи заяву про відвід, позивач не надала жодних доказів щодо неупередженості або необ`єктивності суду, а лише продемонструвала своє негативне ставлення до головуючого.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 02-к від 06 січня 2004 року ОСОБА_1 зарахована на умовах строкового договору до служби звукозапису та відтворення ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки до закінчення театрального сезону 2003/2004 років. Наказом № 109 від 01 липня 2004 року дію вказаного трудового договору було продовжено з 16 липня 2004 року на невизначений строк зі збереженням посади (а.с.6, Т.1).

Наказом ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки № 106-к від 05 липня 2010 року ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни і відсутність на роботі з 17 по 22 червня 2010 року без поважних причин звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогул) (а.с.7).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки , третя особа: Комунальне некомерційне підприємство Броварська багатопрофільна клінічна лікарня Броварської районної ради Київської області та Броварської міської ради Київської області, про поновлення на роботі у зв`язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду (а.с.8-34, Т.1, а.с.83, Т.2).

У судовому рішенні від 14 січня 2019 року встановлені такі обставини: Факт хвороби та перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні, тобто тимчасової непрацездатності позивача, у період з 16 по 22 червня 2010 року знайшов своє підтвердження, тому суд вважає, що зазначені обставини перешкоджали їй вийти на роботу у вказаний період.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул у період її тимчасової непрацездатності не відповідає вимогам законодавства та є безпідставним, тому позов у цій частині є обґрунтованим (а.с.15, Т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду із даним позовом без поважних причин, внаслідок своєї власної недбалості.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що наказом від 05 липня 2010 року ОСОБА_1 була звільнена з посади звукооператора на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року, встановлено, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул у період її тимчасової непрацездатності не відповідає вимогам законодавства та є безпідставним.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, судовим рішенням, що набрало законної сили встановлено, що звільнення ОСОБА_1 за прогули є незаконним, що свідчить про незаконність наказу про звільнення.

Звертаючись до суду з позовом у грудні 2016 року ОСОБА_1 не оскаржувала наказ від 05 липня 2010 року про звільнення, а лише просила поновити її на роботі на посаді звукооператора, обґрунтовуючи вимоги тим, що у день звільнення вона перебувала на лікарняному та 23 червня 2020 року після виходу на роботу нею було надано листок непрацездатності.

У позовній заяві, яка подана у травні 2019 року, ОСОБА_1 оскаржує наказ від 05 липня 2010 року про звільнення, обґрунтовуючи вимоги тим, що після набрання рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року законної сили 03 квітня 2019 року, позивач впевнилась, що звільнення було незаконним. У постанові Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року зазначено, що листок непрацездатності не піддавався змінам, не був скасований чи анульований в установленому законодавством порядку. Позивач була хворою, тому не перебувала на роботі з поважних причин.

Позивач зазначає, що до 03 квітня 2019 року вона не знала напевно, чи було її звільнення незаконним і лише після того, як рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року набрало законної сили, ОСОБА_1 остаточно впевнилася у незаконності звільнення.

Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 цього ж Кодексу встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 6 листопада 1992 року роз`яснено судам, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

З матеріалів справи вбачається, що 05 липня 2010 року було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади звукооператора та у цей же день позивач була ознайомлена з наказом, отримала трудову книжку та розрахунок при звільненні, що встановлено постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року (а.с.32, Т.1).

Таким чином, ОСОБА_1 , подаючи листок про підтвердження її непрацездатності у період з 17 червня по 22 червня 2010 року, знала про те, що він є чинним та не був скасований чи анульований. Підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи стало порушення трудової дисципліни та відсутність на роботі з 17 червня по 22 червня 2010 року без поважних причин. Про цю підставу та про порушення своїх прав позивач дізналася 05 липня 2010 року під час ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Отже, починаючи з 06 липня 2010 року по 05 серпня 2010 року позивач мала право і можливість оскаржити наказ про звільнення. Проте, свої вимоги про скасування наказу ОСОБА_1 пред`явила лише у травні 2019 року. Заяву про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом з зазначенням поважності причин його пропуску позивач не подавала.

ОСОБА_1 вказує на те, що лише після того, як рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року набрало законної сили, вона остаточно впевнилася у незаконності звільнення.

Проте, закон не пов`язує перебіг строку для звернення до суду з позовом з моментом, коли особа впевнилася у порушенні її прав. У даній справі місячний строк розпочався з моменту коли позивач ознайомилася з наказом про звільнення та отримала трудову книжку, тобто, з 06 липня 2010 року. Поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні.

Враховуючи зазначені обставини, доводи апеляційної скарги в частині трактування позивачем положень закону щодо перебігу строку звернення до суду з даним позовом не можуть бути прийняті до уваги та не є підставою для задоволення позовних вимог.

Позивач вказує, що до спірних правовідносин повинен бути застосований тримісячний термін. Однак, оскаржуваний позивачем наказ стосується її звільнення з роботи, а, відтак, до спірних правовідносин застосуванню підлягає місячний термін.

Доводи позивача щодо поширення на зазначені правовідносини тримісячного строку звернення до суду є безпідставними також і через невірне визначення позивачем початку перебігу вказаних строків, які в даному випадку розпочали свій відлік з 06 липня 2010 року.

ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку з неповним розрахунком під час звільнення трудові правовідносини між позивачем та відповідачем тривають до цього часу. Проте, наявність грошових зобов`язань у відповідача перед позивачем, якщо вони дійсно існують, не свідчить про те, що позивачем дотримано строк звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом було допущено ряд процесуальних порушень, а саме допуск не уповноваженої особи до участі у трьох судових засіданнях, затягування розгляду справи. У зв`язку з цим позивачем було подано заяву про відвід судді, у задоволенні якої було відмовлено. Суд міг відмовити заявнику у відводі, однак, повинен був заявити самовідвід з метою недопущення сумніву в неупередженості судді.

Суд першої інстанції розглянув заяву про відвід та за наслідками розгляду постановив мотивовану ухвалу. Заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об`єктивного рішення у справі. Однак, у даній справі відсутні будь-які підстави вважати, що існувала неможливість ухвалення суддею об`єктивного рішення у справі.

Вимога позивача про внесення запису до трудової книжки про визнання запису недійсним фактично є похідною від вимоги про скасування наказу, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції по суті дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, однак, при цьому виходив з невірних мотивів. Суд невірно зазначив, що у разі скасування наказу про звільнення матиме місце автоматичне поновлення позивача на роботі, а також невірно встановив момент, з якого обраховується строк звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами ст. 376 ЦПК України підставами для зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

29 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 810 грн. 80 коп.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2 305 грн. 20 коп. Вказана сума була сплачена позивачем 24 квітня 2020 року на виконання ухвали суду від 24 березня 2020 року. З наданої квитанції 0.0.1644869288.1 від 11 березня 2020 року ОСОБА_1 також сплатила на розрахунковий рахунок апеляційного суду судовий збір у 810 грн. 80 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року залишити без змін.

Повернути ОСОБА_1 810 грн. 80 коп. надмірно сплаченого судового збору, відповідно до квитанції 0.0.1644869288.1 від 11.03.2020 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 03 серпня 2020 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.