Постанова

від 06.04.2021 по справі 361/3231/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 361/3231/19

провадження № 61-13337св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (далі - ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки ) про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 03 січня 2004 року вона працювала звукооператором служби звукозапису та відтворення в ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки .

05 липня 2010 року позивач була звільнена з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, про що видано наказ № 106-к, в якому серед іншого було зазначено, що …лікарняний лист ОСОБА_1 з 16 червня по 22 червня 2010 року визнано таким, що подовжений з порушенням закону; за відсутності особи. Тобто, у період з 16 червня по 22 червня 2010 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, що є порушенням трудової дисципліни .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки про поновлення на роботі через пропуск строку на звернення до суду. Проте, вказаним рішенням звільнення було визнано незаконним. Лише після набрання 03 квітня 2019 року рішенням законної сили, позивач впевнилась, що звільнення було незаконним, а тому вона не пропустила тримісячний строк на оскарження наказу про звільнення. Судовим рішенням встановлений той факт, що наказ про звільнення був прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню. Вказаним судовим рішенням встановлено також відсутність у позивача прогулу у зазначений в наказі період.

З урахуванням викладених обставин просила суд скасувати як незаконний наказ від 05 липня 2010 року № 106-к про звільнення її як звукооператора; зобов`язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача, яким запис від 05 липня 2010 року № 09 визнати недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того,що позивачем без поважних причин пропущений встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, однак, при цьому виходив з невірних мотивів. Суд невірно зазначив, що у разі скасування наказу про звільнення матиме місце автоматичне поновлення позивача на роботі, а також невірно встановив момент, з якого обраховується строк звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року.

З урахуванням уточнень і доповнень заявниця просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

19 листопада 2020 року на адресу Верховного Суду від ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі наказу від 06 січня 2004 року № 02-к ОСОБА_1 зарахована на умовах строкового договору до служби звукозапису та відтворення ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки до закінчення театрального сезону 2003/2004 років.

Наказом від 01 липня 2004 року № 109 дію вказаного трудового договору було продовжено з 16 липня 2004 року на невизначений строк зі збереженням посади.

Наказом ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки від 05 липня 2010 року № 106-к ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни і відсутність на роботі з 17 по 22 червня 2010 року без поважних причин звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки про поновлення на роботі у зв`язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду.

У судовому рішенні від 14 січня 2019 року судом встановлено, що факт хвороби та перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні, тобто тимчасової непрацездатності позивача, у період з 16 по 22 червня 2010 року знайшов своє підтвердження, тому суд вважає, що зазначені обставини перешкоджали їй вийти на роботу у вказаний період. Суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул у період її тимчасової непрацездатності не відповідає вимогам законодавства та є безпідставним, тому позов у цій частині є обґрунтованим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Встановлено, що наказом від 05 липня 2010 року ОСОБА_1 була звільнена з посади звукооператора на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул).

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ДП Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки про поновлення на роботі.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року, встановлено, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул у період її тимчасової непрацездатності не відповідає вимогам законодавства та є безпідставним.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись у грудні 2016 року до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом, ОСОБА_1 не оскаржувала наказ від 05 липня 2010 року про звільнення, а лише просила поновити її на роботі на посаді звукооператора.

У позовній заяві, яка подана у травні 2019 року та яка є предметом розгляду у цій справі, ОСОБА_1 оскаржує наказ від 05 липня 2010 року про її звільнення, обґрунтовуючи вимоги тим, що після набрання рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року законної сили 03 квітня 2019 року позивачка впевнилась, що звільнення було незаконним.

Відповідно до вимог статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 цього ж Кодексу встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено судам, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Позивачка у поданому позові посилається на незаконність її звільнення, у зв`язку із чим вказана справа фактично є справою про звільнення.

Суди встановили, що 05 липня 2010 року було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади звукооператора та у цей же день позивачка була ознайомлена з наказом, отримала трудову книжку з відповідним записом та розрахунок при звільненні.

Підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи стало порушення трудової дисципліни та відсутність на роботі з 17 червня по 22 червня 2010 року без поважних причин. ОСОБА_1 було надано листок про підтвердження її непрацездатності у період з 17 червня по 22 червня 2010 року, при цьому вона достеменно знала про те, що цей документ є чинним та не був скасований чи анульований.

Таким чином, про порушення своїх прав позивачка дізналася 05 липня 2010 року під час ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки з відповідним записом. Отже, починаючи з 06 липня 2010 року по 05 серпня 2010 року позивачка мала право і можливість оскаржити в суді наказ про її звільнення. Проте, свої вимоги про скасування вказаного наказу ОСОБА_1 пред`явила лише у травні 2019 року. Заяву про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом з зазначенням поважності причин його пропуску позивач не подавала, суд поважних причин пропуску цих строків не вбачає.

Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що лише після того, як рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року набрало законної сили, вона остаточно впевнилася у незаконності звільнення.

Проте, закон не пов`язує перебіг строку для звернення до суду з відповідним позовом з моментом, коли особа впевнилася у порушенні її прав. У даній справі місячний строк розпочався з моменту, коли позивач ознайомилася з наказом про звільнення та отримала трудову книжку, тобто - з 06 липня 2010 року.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо скасування наказу про звільнення та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки заявником був пропущений встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду із даним позовом .

Правильним також є висновок суду про те, що інші вимоги позивачки є похідними від вимоги про скасування наказу, а тому підстави для їх задоволення відсутні.

При таких обставинах, посилання позивачки у касаційній скарзі на ігнорування судами її позовних вимог є безпідставним.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій переглянули судове рішення відповідно до таких висновків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев