Постанова

від 29.07.2020 по справі 638/9178/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Харків

Справа № 638/9178/17

Провадження № 22-ц/818/1194/20

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря - Плахотнікової І.О.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ТОВ "ГРАНДКОМФОРТ",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНДКОМФОРТ" про стягнення суми боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року, постановлене у складі судді Грищенко І.О., у залі суду у м. Харків,

встановив :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ Грандкомфорт про стягнення суми боргу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 05.08.2009 року вона передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 500 000 грн. для організації спільного виробництва, що підтверджується відповідною розпискою. Відповідач свої зобов`язання за умовами даної розписки не виконав, а саме спільне виробництво не налагодив, а отримані від неї грошові кошти витратив на забезпечення власних потреб. У зв"язку з зазначеним, просив стягнути з відповідача на свою користь передані йому грошові кошти. Окрім того, позивач вказує на те, що між нею та ТОВ Грандкомфорт 17.08.2016 року було укладено договір поруки, за умовами якого, останнє поручилось за виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед нею в межах 100 грн.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки № 17/08/16-П, в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він не підписував договір поруки та відповідно не був обізнаний про його наявність.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 499 900 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ Грандкомфорт на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 100 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 4999 грн. Стягнуто з ТОВ Грандкомфорт на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1,00 грн.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.03.2020 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує на те, що суд першої інстанції неправильно встановив момент безпідставного набуття грошових коштів, а тому не застосував наслідки пропуску позивачкою строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вказує, що із матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились діяти спільно для досягнення спеціальної мети - спільна організація виробництва ТОВ ТД ПІВДЕНЬ-ТРЕЙД . Передача коштів за розпискою було направлено на реалізацію досягнутих домовленостей щодо спільної діяльності. Отже, між сторонами виникли правовідносини, яким властиві ознаки спільної діяльності. Поведінка сторін посвідчує, що грошові кошти були передані не безпідставно, а на виконання досягнутих домовленостей діяти спільно для досягнення спеціальної мети - спільна організація виробництва ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ПІВДЕНЬ-ТРЕЙД . Зазначає, що правовою підставою передання грошових коштів була домовленість сторін здійснювати спільну діяльність для досягнення спільної мети, правова підстава утримання грошових коштів відпала з моменту припинення спільної діяльності (спільної участі) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вказує, що з моменту виключення ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ ТД ПІВДЕНЬ-ТРЕЙД , спільна діяльність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилась, будь-яка спільна участь між сторонами не здійснювалась, досягнення спільної мети (спільна організація виробництва ТОВ ТД ПІВДЕНЬ-ТРЕЙД ) стало неможливим. Звертає увагу суду на те, що мета передачі коштів за розпискою була досягнута, спільна організація виробництва ТОВ ТД ПІВДЕНЬ-ТРЕЙД було забезпечено, а тому підстави для стягнення безпідставно набутих коштів відсутні.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.08.2009 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500 000,00 гривень для організації виробництва, що підтверджується даними змісту відповідної розписки, складеної відповідачем (т. 1 а.с. 5).

Факт отримання грошових коштів відповідачем не заперечувався.

17.08.2016 року ТОВ Грандкомфорт (поручитель) та ОСОБА_1 (кредитор) уклали договір поруки № 17/08/16-П згідно якого поручитель солідарно поручається перед кредитором за виконання зобов`язань, прийнятих на себе ОСОБА_2 за розпискою від 05.08.2009 року в межах 100 грн.

19.04.2017 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 направила претензію-вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 500 000 грн. 04.05.2017 року претензія-вимога також була направлена на адресу ТОВ Грандкомфорт .

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позов було пред`явлено ОСОБА_1 на підставі ст. 1212 ЦК України . Позивач не лише зазначив норму права, а й обґрунтував свої позовні вимоги посиланням на положення ст. 1212 ЦК України , вважав спірні грошові кошти безпідставно набутими відповідачем.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України .

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 , частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу , інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Таким чином, той факт, що, договір сторонами укладено у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним. Разом з тим, правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 , частини першої статті 177 , частини першої статті 202 , частин першої та другої статті 205 , частини першої статті 207 , частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України .

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11 , 600 , 601 , 604 - 607 , 609 ЦК України , до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122 цс 14, стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України , у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Так, з матеріалів справи та письмових доказів вбачається, що між сторонами була досягнута домовленість про передачу ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 500 000 грн. для організації виробництва.

Таким чином, грошові кошти не передавались у власність відповідача, їх було отримано в рамках договору між сторонами. Відповідач наполягає, що зобов*язання за договором з позивачем ним виконуються.

Враховуючи вищевказані норми матеріального права, незалежно від того у якій формі вчинено правочин щодо представництва (виконання доручення) у письмовій чи усній, якщо сторони за ним не оспорюють факт існування такого правочину та підтверджують факт передачі коштів в рамках його виконання, такий правочин не може вважатися недійсним чи вважатися недоведеним.

За змістом вимог ст. 11 ЦПК України , тільки позивач має право визначати підставу позову. ОСОБА_1 підставою позову зазначила саме ст. 1212 ЦК України , обґрунтував свої позовні вимоги з посиланням на безпідставність набуття 500 000 грн. відповідачем.

Оскільки судом встановлено, що правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають договірний характер - відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача 500 000 грн. на підставі 1212 ЦК України .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНДКОМФОРТ" про стягнення суми боргу - відмовити.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна