Постанова

від 05.08.2020 по справі 283/1819/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 283/1819/19

провадження № 61-2409св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів - Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І.В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю К і Партнер , державний реєстратор Пиріжківської сільської ради Малинського району Житомирської області Мукомел Анастасія Володимирівна,

треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області, приватний нотаріус Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надія Сергіївна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2019 року в складі судді Міхненка С. Д. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю К і Партнер (далі - ТОВ К і Партнер ), державного реєстратора Пиріжківської сільської ради Малинського району Житомирської області Мукомел А. В. про визнання недійсним договорів, скасування реєстрації права власності та зобов`язання повернути нерухоме майно.

Разом із позовною заявою, ОСОБА_1 також подав заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначав, що 29 березня 2014 року ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_3 , ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 242 000 грн.

Одночасно з наданням позики, ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 в заставу належне йому нерухоме майно - нежитлове приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1 .

У подальшому, 11 вересня 2014 року, з метою повернення позики ОСОБА_2 отримав позику в банку ПАТ Національний кредит , передавши в заставу приміщення магазину, житловий будинок та земельну ділянку.

Попередньо ОСОБА_1 надав згоду на припинення обтяження приміщення магазину ,оскільки ОСОБА_2 запевнив, що отримавши кредит в банку, одразу ж поверне борг. Однак зобов`язання не виконав.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року задоволено його позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та вирішено: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 березня 2014 року в розмірі - 15 8810,49 грн та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 березня 2014 року в розмірі - 1 904 53,83 грн.

У липні 2016 року в ході виконання вказаного рішення суду Малинський районний відділ ДВС наклав арешт на все майно належне ОСОБА_2 .

Через невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору ПАТ Національний кредит у березні 2016 року звернулось із позовом до ОСОБА_3 як майнового поручителя.

Рішенням Малинського районного суду від 21 вересня 2017 року позов задоволено частково, вирішено: стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-218ю/2014/2-1 від 11 вересня 2014 року в розмірі 342 302 гривні 25 копійок, що виникла станом на 25 січня 2016 року

Між ПАТ Національний кредит та ТОВ К і Партнер 25 вересня 2018 року укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором.

ТОВ К і Партнер в свою чергу відступило прав вимоги ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_4 29 грудня 2018 року через приватного нотаріуса Тимошенко Н.С. повідомила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відступлення прав вимоги.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог, ОСОБА_4 звернула стягнення на предмет іпотеки та 09 лютого 2019 року набула право власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0612 га по АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення магазину площею 44,1 м-2 по АДРЕСА_1 .

01 березня 2019 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 приміщення магазину.

Таким чином, ОСОБА_4 незаконно набула право власності на майно, вартість якого перевищувала розмір заборгованості за кредитним договором. Окрім того, позивач зазначав, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово вчиняли дії, спрямовані на приховування майна шляхом його відчуження, з метою невиконання рішення у цивільній справі № 283/1620/15-ц.

Позивач зазначав, що відповідачі, дізнавшись, що позивачем, поданий до суду позов, можуть здійснити відчуження належного їм нерухомого майна, а тому невжиття заходу забезпечення позову може призвести до перепродажу будинку, земельної ділянки та приміщення магазину іншій особі і як наслідок ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Посилаючись на вищевказане позивач просив суд:

- накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_4 ;

- накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 1810900000:01:006:0785 площею 0,0612 га по АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 ;

- накласти арешт на нежитлове приміщення магазину площею 44,1 кв.м по АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_5 .

Короткий зміст оскаржуваних рішень

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_2 та належать на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Накладено арешт на приміщення магазину на АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

Забезпечуючи позов зазначеним шляхом, суди виходили з того, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку, а також належний ОСОБА_5 магазин, не призведе до обмеження їх прав щодо володіння та користування зазначеним майном, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним. Наявність арешту не перешкоджатиме ОСОБА_4 проживати у вказаному житловому будинку та користуватись зазначеною земельною ділянкою, а застосований судом вид забезпечення позову також не перешкоджатиме ОСОБА_5 здійснювати підприємницьку діяльність у приміщенні магазину. Також суди не вбачали порушення співмірності застосованим заходам забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та постановити нову ухвалу про відмову в забезпеченні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано з Малинського районного суду Житомирської області матеріали цивільної справи №283/1819/19.

У лютому 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами не надано належної оцінки правовідносинам, які виникли між нею та ОСОБА_1 , з огляду на те, що на її переконання вказаний спір є штучно створений позивачем, а тому останній не зможе реалізувати нерухоме майно, що в свою чергу виключає необхідність оскарження договорів відступлення права вимоги та подальшого переходу права власності. При вирішенні питання про забезпечення позову та накладення арешту на майно, вартість якого складає 1 237 881,00 грн, суди не врахували, що ціна позову становить 379 745,00 грн.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи на адресу суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані з виконанням рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 29 березня 2014 року.

Ціна позову складає 349 264,32 грн.

Звернення до суду з заявленими позовними вимогами зумовлене тим, що, на думку позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали оспорювані позивачем угоди з метою уникнення виконання вказаного рішення суду. ОСОБА_1 вважає, що зазначені угоди укладені з порушенням вимог законодавства, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 неправомірно набули право власності на нерухоме майно, на яке державним виконавцем накладений арешт.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 квітня 2019 року, ОСОБА_4 належить на праві власності житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_5 належить нежитлове приміщення магазину площею 44,1 кв.м по АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди виходили з того, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку, а також належний ОСОБА_5 магазин, не призведе до обмеження їх прав щодо володіння та користування зазначеним майном, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним. Наявність арешту не перешкоджатиме ОСОБА_4 проживати у вказаному житловому будинку та користуватись зазначеною земельною ділянкою, а застосований судом вид забезпечення позову також не перешкоджатиме ОСОБА_5 здійснювати підприємницьку діяльність у приміщенні магазину. Також суди не вбачали порушення співмірності застосованим заходам забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову .

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним, укладений 27 грудня 2018 року між ТОВ К і Партнери і ОСОБА_4 договір про відступлення прав вимоги за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 05.1-218ю/2014/2-1 від 11 вересня 2014 року, укладений між ПАТ Національний кредит та ФОП ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним, укладений 27 грудня 2018 року між ТОВ К і Партнери і ОСОБА_4 договір про відступлення прав вимоги за договором поруки № 04-1406/1-4 від 11 вересня 2014 року, укладений між ПАТ Національний кредит та ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним, укладений 27 грудня 2018 року між ТОВ К і Партнери і ОСОБА_4 договір про відступлення ( купівлі - продажу) прав вимоги за іпотечним договором № 04-1402/1-1 від 11 вересня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Гальченко Т.Г.;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0612 га по АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення магазину площею 44,1 кв.м по АДРЕСА_1 від 01 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежитлове приміщення магазину площею 44,1 кв.м по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 нежитлове приміщення магазину площею 44,1 кв.м по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_4 після отримання нежитлового приміщення магазину площею 44,1 кв.м по АДРЕСА_1 передати його ОСОБА_2 ..

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що між сторонами дійсно виник спір, предметом якого є визнання недійсними угод про відступлення права вимоги за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, договором поруки, іпотечним договором, скасування державної реєстрації на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право власності на спірне нерухоме майно а також повернення нежитлового приміщення магазину ОСОБА_2 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що між сторонами дійсно виник спір, предметом якого є позовні вимог майнового та немайнового характеру.

Підставою позову зазначено невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 , тому укладення оспорюваних правочинів, на переконання позивача, порушує його права як кредитора, такі правочини укладені з метою штучного виведення майна з власності боржників та в подальшому невиконання останніми судового рішення.

Вказана обставина буде встановлена або спростована судами за результатом розгляду даної позовної заяви.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що судами належним чином не було з`ясовано чи дійсно між сторонами виник спір, колегія суддів зауважує, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову встановлювати обставини, які мають значення для справи. Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті, і не порушує прав відповідачів щодо володіння та користування належним їм майном, а лише обмежує у здійсненні прав на їх відчуження на певний період.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами неспівмірності застосованих заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами зводяться до незгоди заявника з висновками суду у цій частині, оскільки мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, правильно зазначив, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку, а також належний ОСОБА_5 магазин, не призведе до обмеження їх прав щодо володіння та користування зазначеним майном, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним.

Наявність арешту не перешкоджатиме ОСОБА_4 проживати у житловому будинку та користуватись належною їй земельною ділянкою, а застосований судом вид забезпечення позову також не перешкоджатиме ОСОБА_5 здійснювати підприємницьку діяльність у приміщенні магазину.

При цьому, перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходив із того, що ОСОБА_5 як власник приміщення магазину не оскаржувала ухвали судів першої та апеляційної інстанції про задоволення заяви ОСОБА_1 про накладення арешту на належний їй магазин.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанціїта не дають підстав вважати, що судом було порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров