Рішення
від 03.08.2020 по справі 757/22382/19-ц
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22382/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Остапчук Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Ткаченко Ю.М.,

позивач - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача1 - Климчук О.С

представник відповідача 2 - Григорян О.О.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, Міністерства аграрної політики та продовольства України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку у зв`язку із вимушеним прогулом та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

7 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (надалі ПАТ ДПЗКУ ) та Міністерства аграрної політики та продовольства України:

- скасувати наказ ПАТ ДПЗКУ про припинення повноважень ОСОБА_1 від 22.03.2019 №177-К.

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України з 10.07.2015 року.

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з 10.07.2015 року.

- стягнути з ПАТ ДПЗКУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за посадою заступника голови правління ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України за час вимушеного прогулу, а саме з 10.07.2015 до дня винесення рішення судом з цього питання по даній справі.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

- стягнути з ПАТ ДПЗКУ, Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 - 5000,00 гривень як відшкодування моральної шкоди.

- стягнути з ПАТ ДПЗКУ, Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 1 762.00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03 липня 2015 року №120-п та наказом ПАТ ДПЗКУ від 10 липня 2015 року №416-к його було звільнено з посади заступника голови правління ПАТ ДПЗКУ на підставі п.6 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Однак, звільнення ОСОБА_5 відбулося з порушеннями закону.

10.08.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - ПАТ ДПЗКУ ), Міністерства аграрної політики та продовольства України, про поновлення на роботі.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 ОСОБА_1 поновлено на роботі, на посаді заступника голови правління ПАТ ДПЗКУ з 10.07.2015. Допущено негайне виконання рішення суду. Рішеннями апеляційної та касаційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено в силі. Поновлення на роботі не відбулося по при його намагання.

03.04.2019 ОСОБА_1 отримав поштою письмову відповідь з ПАТ ДПЗКУ за вих. № 130-1-19/1881 датовану 25.03.2019 з проханням з`явитися для ознайомлення з наказами та внесення відповідних записів до трудової книжки.

04.04.2019 ОСОБА_1 комісією були доведені 2 накази голови правління ПАТ ДПЗКУ , а саме: - наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з 10.07.2015, датований 11.03.2019 та наказ, датований 22.03.2019, про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 з 14.07.2015, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (п. 5 ст.41 КЗпП України).

Позивач вказує, що статутом ПАТ ДПЗКУ не передбачено, що посада заступника голови правління, яку він обіймав на той період, відноситься до посадових осіб органів акціонерного товариства. Додатково, за обставин видачі наказу про звільнення заднім числом ПАТ ДПЗКУ порушив приписи ст. 47 та ст. 116 КЗпП України. Позивач ще посилається на ч.2 ст.235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

АТ ДПЗКУ подало відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, вказував на те, що наказом ПАТ ДПЗКУ від 10.07.2015 №416-к позивача звільнено з посади заступника голови правління на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із поновленням працівника який раніше виконував цю роботу.

На виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2016 у справі №757/28430/15-ц наказом ПАТ ДПЗКУ від 11.03.2019 №148-К ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника голови Правління ПАТ ДПЗКУ з 10.07.2015.

Наказом ПАТ ДПЗКУ від 22.03.2019 №177-К повноваження заступника голови Правління ПАТ ДПЗКУ ОСОБА_1 припинено з 13 липня 2015 року у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України так, як з 14 липня 2015 року він був прийнятий на посаду начальника служби внутрішніх розслідувань ПАТ ДПЗКУ . Тобто відповідно до п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Поняття посадової особи господарського товариства встановлено у ч. 2 ст. 89 ГК України, це голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова та члени цієї ради.

Згідно із п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Тому АТ ДПЗКУ вважає, що заступник голови правління є посадовою особою, а отже голова правління є уповноваженим органом власника, наділений відповідними правомочністю щодо припинення повноважень посадової особи. Так за ч. 3 ст. 99 ЦК України припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав.

Міністерство аграрної політики та продовольства України надало відзив на позовну заяву. Проти позову заперечувало з підстав того, що пунктом 11.4 пункту 11 Статуту ПАТ ДПЗКУ затвердженого наказом Мінагрополітики від 29.09.2017 №525 встановлено зокрема, що заступники голови Правління призначаються наглядовою радою сформованою відповідно до порядку утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства та її комітетів затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10.03.2017 №142. До формування складу Наглядової ради відповідно до Порядку заступники голови Правління призначаються головою правління за погодженням з Міністерством аграрної політики та продовольства України. Але звільнення може відбуватися у відповідності до ст. 99 Цивільного кодексу України, повноваження члену виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо це питання не відноситься до компетенції загальних зборів. Тому повноваження члена виконавчого органу може бути припинено у будь який час.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року залишено без руху надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 вересня 2019 року відкрито провадження у справі. Враховуючи положення ст. ст.19, 274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ, що виникають з трудових правовідносин, тому справа розглядається у спрощеному позовному провадженні із викликом сторін.

Позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів. Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України клопотання було задоволено. Частково витребувано докази. На підтвердження відсутності іншої частини витребуваних доказів АТ ДПЗКУ було надано довідку.

АТ ДПЗКУ було надано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Суд керуючись ч. 4 ст. 277, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України відмовляє у задоволенні клопотання так, як у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Також відповідачем не доведено обставин, не надано доказів, що наголошували б про перехід до загального позовного провадження.

Позивач та його представник в судове засідання з`явилися, наполягали на задоволенні позову та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представник АТ ДПЗКУ у судовому засіданні наполягав на своїх запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник Міністерства аграрної політики та продовольства України у судовому засіданні наполягав на своїх запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.08.2019 №502 змінено тип публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України з публічного на приватне та перейменовано його назву, в акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України (надалі АТ ДПЗКУ на підтвердження чого надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань . Дана дія не є перетворенням в розумінні ст.87 Закону України Про акціонерні товариства . Код товариства не змінено.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністра аграрної політики та продовольства України №37-к від 04.03.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03.07. 2015 року №120-п та наказом ПАТ ДПЗКУ від 10.07. 2015 року №416-к його було звільнено з посади заступника голови правління ПАТ ДПЗКУ на підставі п.6 ст.40 КЗпП України у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/28430/15-ц від 25.11.2016 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника голови правління ПАТ ДПЗКУ з 10.07.2015. Допущено негайне виконання рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва у справі №757/28430/15-ц від 12 квітня 2017 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного суду у справі №757/28430/15-ц від 24.10.2018 касаційні скарги ПАТ ДПЗКУ та Міністерства аграрної політики та продовольства України були залишені без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

25.03.2019 позивач письмово звернувся до ПАТ ДПЗКУ та Мінагрополітики виконати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2016 у справі №757/28430/15-ц.

03.04.2019 та 10.04.2019 позивач отримав поштою письмові відповіді з ПАТ ДПЗКУ за №130-1-19/1881 від 25.03.2019 та №130-2-40Щ-11/2034 від 29.03.2019 з проханням з`явитися в апарат ПАТ ДПЗКУ для ознайомлення з наказами та внесення відповідних записів до трудової книжки й письмово повідомити про власний поточній рахунок для здійснення розрахунків Товариством по заробітній платі. В матеріалах справи міститися ще один лист від 11.04.2019, №130-2-19/2330 з проханням надати реквізити для проведення розрахунків, що був вручений 22.05.2019.

Позивач стверджував, що 04.04.2019, а відповідачі стверджують, що 03.04.2019 після прибуття позивача до ПАТ ДПЗКУ , комісія довела наказ про поновлення його на посаді заступника голови правління від 11.03.2019 №148-К з 10.07.2015 та наказ про припинення повноважень заступника голови правління від 22.03.2019 №177-К з дати прийняття ОСОБА_1 на роботу в ПАТ ДПЗКУ НОМЕР_1 .07.2015. Допуску до робочого місця і практичного виконання обов`язків заступника голови Правління за рішенням суду не відбулося. Позивач відмовився підписувати те, що він ознайомився з наказом про поновлення його на роботі, на підставі чого було складено акт про відмову від ознайомлення з наказом від 03.04.2019

Позивач не оскаржує наказ виконуючого обов`язки голови Правління ПАТ ДПЗКУ від 11.03.2019 №148-К про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови Правління ПАТ ДПЗКУ з 10.07.2015.

Суть спірних правовідносин: чи відбулося порушення закону щодо можливості звільнення минулим числом позивача за наказом від 22.03.2019 №177-К, про припинення повноважень заступника голови Правління. Тобто, суд розглядає питання звільнення після поновлення на роботі з 10.07.2015 за наказом від 11.03.2019 №148-К у межах Закону, надаючи оцінку обставинам викладеним позивачем, запереченнями відповідачів та наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст.3 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) передбачає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Виходячи з вищенаведених норм КЗпП України, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Враховуючи ч.1 та ч.2 ст.1 Закону України Про акціонерні товариства № 514-VI, в редакції від 01.01.2019 (надалі Закон України Про акціонерні товариства), цей Закон визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів. Діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства , посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

За п.14 ч. 2 ст. 13 Закон України Про акціонерні товариства , статут акціонерного товариства повинен містити відомості про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.

АТ ДПЗКУ було надано Статут ПАТ ДПЗКУ затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2017, №215.

Згідно із п.11.1 та п.11.2 Статуту, виконавчим органом Товариства є Правління, яке здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства, організовує виконання рішень Загальних Зборів і Наглядової Ради та несе відповідальність за реалізацію цілей, стратегії та політики Товариства. Правління складається з осіб, які мають повну цивільну дієздатність та входять до складу Правління за посадою (голова Правління, перший заступник голови Правління та заступники голови Правління). Отже суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, робить висновок, що особа, яка знаходиться на посаді заступника голови Правління ПАТ ДПЗКУ починаючи з 29.09.2017 мала статус посадової особи.

Враховуючи, що наказом від 22.03.2019 №177-К було розірвано трудовий договір з 14.07.2015, за таких обставин відповідачами не надано жодного доказу та не доведено, що особа, яка знаходиться на посаді заступника голови Правління ПАТ ДПЗКУ до 29.09.2017 мала статус посадової особи.

Не заслуговує на увагу позиція відповідачів про припинення повноважень позивача у будь-який час. Ні позивачем, ні відповідачем не було зазначено, що трудовий договір був строковим. Додатково, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб. Тобто існує дві різні почергові процедури. Перша, це процедура припинення повноважень, а друга, це розірвання трудового договору. Припинення повноважень регламентується Законом України Про акціонерні товариства , а друга процедура КЗпП України.

Якщо взяти природу трудового договору, то за ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Враховуючи ст. 47 КЗпП України, де власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Розірвання трудового договору у минулому порушує основний принцип який закріплений у ст. 43 Конституції України, де громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Тобто із системного аналізу законодавства роботодавець не наділений правом розірвання трудового договору у минулому часі, розірвання трудового договору можливе з дати прийняття рішення про звільнення і на майбутнє.

Суд відхиляє твердження відповідача 1 про пропуск позивачем строку на звернення до суду. Позивач в судовому засіданні наголосив, що 04.04.2019 йому стало відомо про наказ №177-К від 22.03.2019. Станом на дату реєстрації позову, 07.05.2019, наказів позивач не отримав. З матеріалів справи вбачається, що 03.04.2019 було складено акт про відмову від ознайомлення з наказом про поновлення. А акті зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом №148-К від 11.03.2019 про поновлення на роботі. В акті відсутні записи про ознайомлення під підпис з наказом про звільнення №177-К від 22.03.2019. Також матеріали справи містять вимогу ОСОБА_1 від 17.04.2019, про надання завірених наказів про поновлення та звільнення. Відповідачем 1 у своїх поясненнях, також не наведено дати отримання позивачем наказу №177-К від 22.03.2019 з якої за законодавством відраховується строк у один місяць.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, перебіг строку звернення до суду у справа про звільнення починається - з дня вручення копії наказу про звільнення. Даний правовий висновок викладений у постанові Верховний Суд по справі № 6-1033цс17 від 5 липня 2017 року.

Враховуючи ч. 1 ст. 235 КЗпП України, за якою, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин наказ ПАТ ДПЗКУ про припинення повноважень ОСОБА_1 від 22.03.2019 №177-К з 14.07.2015 підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі на посаді заступника голови правління Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України з 22.03.2019р..

Суд відхиляє вимоги позивача про поновлення його на посаді з 10.07.2015, адже ОСОБА_1 уже був поновлений за рішенням суду з 10.07.2015, наказ ПАТ ДПЗКУ про поновлення на роботі №148-К від 11.03.2019 не скасований.

На підставі ч. 7 ст. 235 КЗпП України, суд доходить висновку що, рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню відразу після його оголошення. Отже, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з 22.03.2019р..

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із ст.2 Закону України Про оплату праці до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці , порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа Будченко проти України , заява №38677/06) концепція майна не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав законні сподівання щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно довідки №027/02-П від 21.02.2020, наданої АТ ДПЗКУ , що знаходиться в матеріалах справи, середньоденна заробітна плата складала 1863, 16 грн.

Позивачем було надано приклад розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу. Суд частково погоджується із прикладом такого розрахунку. З огляду на те, що суд поновив позивача на посаді з 14.07.2015, а тому повинні були бути розраховані з 14.07.2015. Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню частково.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок), за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до листів:

- Мінсоцполітики України від 09.09.2014, N10196/0/14-14/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік за 2015 рік: за липень ( починаючи з 14.07.2015) -14, серпень -20, вересень-22, жовтень-22, листопад-21, грудень-23, і того: 122 робочих днів за 2015 рік;

- Мінсоцполітики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік за 2016 рік кількість робочих днів складає 251;

- Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік за 2017 рік кількість робочих днів складає 249;

- Мінсоцполітики України від 05 серпня 2017 року № 11535/0/14-16/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік за 2018 рік кількість робочих днів складає 250;

- Мінсоцполітики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік за 2019 рік кількість робочих днів складає 250;

- Мінсоцполітики України від 29.07.2019 № 133/0/206-19 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік : січень - 21, лютий - 20, березень - 21, квітень - 21, травень - 19, червень - 20, липень - 3, всього за 2020 рік 125 робочих днів.

Отже заборгованість АТ ДПЗКУ по заробітній платі за час вимушеного прогулу позивача складає: 1863,16 грн. х1247 р/д = 2 323 360,52 грн. без урахування податків і збрів та інших обов`язкових платежів.

Не заслуговує на увагу твердження відповідачів про те, що ОСОБА_6 був прийнятий на роботу з 14.07.2015 до ПАТ ДПЗКУ на іншу посаду (звільнений 24.01.2017), тому він не перебував у вимушеному прогулі.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 552/3404/17, суд роз`яснив, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Додатково, аналізуючи зміст норм трудового законодавства доцільно зазначити, що вимушений прогул в даній справі це неможливість працювати (виконувати посадові обов`язки) саме за посадою з якої позивач був звільнений незаконно. Адже людина є найвищою цінністю в державі, людина постійно змушена шукати собі заробіток для проживання і не може очікувати коли вирішать її спір.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 826/808/16 зробила висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 липня 2015 року по 3 липня 2020 року, суд вказує, що позивач не позбавлений права окремо звернутися до суду з вимогою про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві після отримання інформації про розміри таких ставок і посадових окладів.

Згідно із п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Так, в п.26 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999р. №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суди повинні в усіх випадках зазначати в рішенні про негайне його виконання в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття. Допуск рішення до негайного виконання, тобто до виконання з моменту проголошення рішення, а не з моменту набрання цим рішенням законної сили, у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати в частині стягнення за один місяць є обов`язком суду, а не дискреційним правом.

З врахуванням зазначеного, дослідивши матеріали, суд доходить висновку про те, що заява підлягає задоволенню в частині негайного виконання рішення суду щодо стягнення на користь позивача розміру заробітної плати за один місяць.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Також, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормального життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових життєвих зусиль для організації свого життя.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 5постанови від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В будь якому разі, при порушені майнових або немайнових прав людина відчуває страждання (моральну шкоду), тому суд враховуючи наведені правові норми, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази та, дотримуючись вимог чинного законодавства, доходить висновку, про часткове задоволення вимог позивача, в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 500, 00 гривень.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір . Крім позовних вимог про стягнення моральної шкоди, що задоволені пропорційно від 5000 грн. Тобто сума судового збору, що підлягає відшкодування позивачу складає 84,08 грн.

Враховуючи, що саме відповідач 1 видав незаконний наказ про звільнення, сума судового збору підлягає стягненню саме з нього. Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача 1 судовий збір на користь держави сума судового збору в розмірі 940 грн.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 21, ЗУ Про оплату праці ,ст.ст. 47, 233, 235 КзпП України, ст.ст. 2, 15 Закону України Про акціонерні товариства Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79,81, 263, 264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (03150, м. Київ, вул. Саксаганського, б.1, код ЄДРПОУ: 37243279) та Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ: 37471967) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати наказ Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України про припинення повноважень ОСОБА_1 від 22.03.2019 №177-К.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України з 22.03.2019р.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі .

Стягнути з Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадою заступника голови правління АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , а саме з 14.07.2015 по 03.07.2020 у розмірі 2 323 360,52 гривень, без урахування податків і збрів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь ОСОБА_1 - 500,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 84,08 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , на користь держави суму судового збору в розмірі 940,00 гривень.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остапчук Т.В.

Дата ухвалення рішення03.08.2020
Оприлюднено11.08.2020

Судовий реєстр по справі —757/22382/19-ц

Рішення від 15.02.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 01.02.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 25.01.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 28.12.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 13.12.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 02.11.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 19.10.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 05.10.2021

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Ільєва Т. Г.

Ухвала від 21.09.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

Ухвала від 18.08.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ломака В.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні