Рішення

від 10.08.2020 по справі 172/1457/19

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 172/1457/19

Провадження № 2/172/57/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.08.2020 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г.

за участі секретаря судового засідання Глушко О.М.,

позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивачів - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним, -

В С Т А Н О В И В

Позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом. В обгрунтування позовних вимог вказують, що між ними та відповідачем ОСОБА_5 26.02.2016 року був укладений договір встановлення емфітевзису на право користування земельними ділянками загальною площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробницва та які розташовані на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, що належать позивачам відповідно до списку співвласників земельної ділянки до Державного акту серії ЯМ № 09592 від 24.10.2012 року.

Відповідно до п. 1.5 договору емфітевзису від 26.02.2016 року сторони домовилися, що за користування та передачу емфітевтичного права встановлено одноразову виплату в розмірі 130000,00 грн. (по 65000,00 грн. кожному співвласнику). Власники стверджують, що зазначену суму вони отримали від емфітевта при підписанні цього договору.

Але відповідач порушив вимоги договору, чим ввів позивачів в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо сплати одноразової виплати та її строку, державної реєстрації права користування земельною ділянкою за даним договором. Оскільки відповідач до цього часу не розрахувався з позивачами та не сплатив їм оговорену одноразову виплату в розмірі 130000,00 грн. Посилання в абзаці 3 п. 8.2 договору як на підтвердження розрахунку між сторонами на п. 2.1 договору є доказом намагання відповідача ввести позивачів в оману щодо часу сплати 130000,00 грн., так як згідно з п. 2.1 договору визначений між сторонами строк користування відповідачем земельною ділянкою становить 50 років, на що позивачі були згодні. Але на словах відповідач запевняв, що вказану суму сплатить після державної реєстрації договору.

Щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою за даним договором, то до цього часу договір не пройшов державної реєстрації.

Позивачі вважають, що завдяки неправомірним діям відповідача по невиконанню зазначених в договорі умов, вони значно помилилися щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Натомість, позивачі виконали свої обов'язки та передали право відповідачу на користування земельною ділянкою. В свою ж чергу відповідач не сплатив позивачам оговореної суми, на яку позивачі розраховували, не провів державної реєстрації договору, в зв'язку з чим не мав права користуватися землею, тобто використовувати її за цільовим призначенням.

Просять суд визнати недійсним договір емфітевзису, укладений 26.02.2016 року між ними та ОСОБА_5 на право користування земельними ділянками загальною площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046, що розташовані на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області і які належать позивачам відповідно до списку свіввласників земельної ділянки серії АА № 095698 до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 009592 від 24.10.2012 року, виданого Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, а також стягнути на їх користь судові витрати.

Ухвалою судді від 20.01.2020 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі. Позивачі пояснили, що вони обоє підписали спірний договір, у 2010 році за користування земельною ділянкою вони отримали 65000,00 грн. і в 2016 році ще 30000,00 грн., однак вони вважали, що отримали ці гроші за 10 років оренди.

Відповідачка позовні вимоги не визнала, пояснила, що позивачі частину грошей отримали з 2012 по 2016 рік і оскільки позивачі постійно просили ще грошей, то вирішили закрити це питання один раз на тривалий строк. З позивачами домовились на 5000 доларів США. Їі батько ОСОБА_6 доплатив позивачам близько 1500 доларів США, оскільки 3500 доларів США вони вже отримали. Батько поїхав до позивачів із договором, а повернувся вже з підписаним. Вона під час розрахунку з позивачами присутня не була, але батько сказав, що розрахувався з ними. Також відповідачем надано квитанції про сплату від імені власників земельних ділянок податків за період 2016-2019 роки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що позивачі є двоюрідними сестрами і отримали земельну ділянку у спадщину після смерті матері. Вони запропонували купити землю, але оскільки продаж землі в Україні заборонений, то вирішили укласти договір емфітевзису. Трьома платежами було виплачено позивачам 5000 доларів США, з яких 2500 доларів США віддав одразу, потім ще 1250 доларів США і залишок суми під час підписання договору. За івснуючим на той час курсом валют вказана сума становить 130000 грн. Договір емфітевзису складала його донька ОСОБА_4 з юристами і гроші він також брав у неї.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що під час першої реєстрації договору емфітевзису у 2016 році державним реєстратором була допущена механічна помилка у зазначенні однієї з цифр кадастрового номера земельної ділянки. 11.02.2020 року за заявою ОСОБА_4 була внесена зміна до державного реєстру у цифрі кадастрового номеру земельної ділянки. При цьому були надані договір емфітевзису та державний акт на право власності на земельну ділянку, де кадастровий номер правильно зазначений.

Вислухавши позивачів та їх представника, відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи суд встановив таке.

Відповідно до списку свіввласників земельної ділянки серії АА № 095698 до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 009592 від 24.10.2012 року, виданого Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить земельна ділянка загальною площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046, яка розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

26 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_8 , яка у подальшому змінила прізвище на " ОСОБА_9 " з другої укладено договір встановлення емфітевзису, відповідно до якого власники земельної діялнки площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046 призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передають емфітевту право володіння та право цільового користування цією земельною діялнкою для сільськогосподарських потреб зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно з п. 1.5 договору від 26.02.2016 року передача емфітевтичного права відбувається за 130000,00 грн. (по 65000,00 грн. кожному зі співвласників, які власники отримали від емфітевта при підписанні цього договору.

Сторони домовилися про те, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 50 років (п. 2.1 договору від 26.02.2016 року).

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування виникають з моменту реєстрації цих прав.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано нормами ЗК України та ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 408 ЦК України строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором (ч. 2 ст. 408 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право емфітевзису ч. 1 ст. 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону).

Пунктом 2.2 договору встановлення емфітевту передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та його державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що особи які уклали спірний договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Договір укладений у письмовій формі, пройшов державну реєстрацію, земельна ділянка була передана відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, позивачі отримали обумовлену договором суму коштів. Зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вказані факти підтверджуються тим, що позивачі підписавши договір до суду звернулись лише через 4 роки, а до цього часу жодним чином не вважали свої права порушеними.

Щодо державної реєстрації спірного договору у 2016 році судом встановлено, що державним реєстратором Васильківського РУЮ Дубовиком А.О. під час реєстрації договору встановлення емфітевзису 17.03.2016 року допущена механічна помилка у зазначенні однієї з цифр кадастрового номеру земельної ділянки, тоді як всі інші дані щодо власників земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, строку дії договору, найменування емфітевта вказані вірно.

Тому суд не погоджується з доводами позивачів про те, що зареєстровано було речове право відносно іншої земельної ділянки.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, на підставі достовірних, належних та допустимих доказів, суд приходить до висновку, що позивачами не доведено твердження про помилку щодо обставин, які мають істотне значення. Тому вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 16, 182, 203, 204, 207, 215, 395, 407, 408, 626-628, 638 ЦК України, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст.ст. 102-1, 125, 126, 152 ЗК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

Відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11.08.2020 року.

Суддя І.Г. Битяк