Постанова

від 29.12.2020 по справі 172/1457/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8854/20 Справа № 172/1457/19 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 грудня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним. Просили суд визнати недійсним договір емфітевзису, укладений 26.02.2016 року між ними та ОСОБА_4 на право користування земельними ділянками загальною площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046, що розташовані на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області і які належать позивачам відповідно до списку свіввласників земельної ділянки серії АА № 095698 до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 009592 від 24.10.2012 року, виданого Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, а також стягнути на їх користь судові витрати.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним (а.с.151-155).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.161-166).

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до списку свіввласників земельної ділянки серії АА № 095698 до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 009592 від 24.10.2012 року, виданого Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить земельна ділянка загальною площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046, яка розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

26 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_5 , яка у подальшому змінила прізвище на " ОСОБА_6 " з другої укладено договір встановлення емфітевзису, відповідно до якого власники земельної ділянки площею 6,6055 га кадастровий номер 1220755400:01:002:0046 призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передають емфітевту право володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно з п. 1.5 договору від 26.02.2016 року передача емфітевтичного права відбувається за 130000,00 грн. (по 65000,00 грн. кожному зі співвласників, які власники отримали від емфітевта при підписанні цього договору.

Сторони домовилися про те, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 50 років (п. 2.1 договору від 26.02.2016 року).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що особи які уклали спірний договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Договір укладений у письмовій формі, пройшов державну реєстрацію, земельна ділянка була передана відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, позивачі отримали обумовлену договором суму коштів. Зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо державної реєстрації спірного договору у 2016 році судом встановлено, що державним реєстратором Васильківського РУЮ Дубовиком А.О. під час реєстрації договору встановлення емфітевзису 17.03.2016 року допущена механічна помилка у зазначенні однієї з цифр кадастрового номеру земельної ділянки, тоді як всі інші дані щодо власників земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, строку дії договору, найменування емфітевта вказані вірно.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі достовірних, належних та допустимих доказів, позивачами не доведено твердження про помилку щодо обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування виникають з моменту реєстрації цих прав.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано нормами ЗК України та ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 408 ЦК України строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором (ч. 2 ст. 408 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право емфітевзису ч. 1 ст. 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону).

Пунктом 2.2 договору встановлення емфітевту передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та його державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що особи які уклали спірний договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Договір укладений у письмовій формі, пройшов державну реєстрацію, земельна ділянка була передана відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, позивачі отримали обумовлену договором суму коштів. Зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вказані факти підтверджуються тим, що позивачі підписавши договір до суду звернулись лише через 4 роки, а до цього часу жодним чином не вважали свої права порушеними.

Щодо державної реєстрації спірного договору у 2016 році судом встановлено, що державним реєстратором Васильківського РУЮ Дубовиком А.О. під час реєстрації договору встановлення емфітевзису 17.03.2016 року допущена механічна помилка у зазначенні однієї з цифр кадастрового номеру земельної ділянки, тоді як всі інші дані щодо власників земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, строку дії договору, найменування емфітевта вказані вірно.

Тому суд першої інстанції правильно не погодився з доводами позивачів про те, що зареєстровано було речове право відносно іншої земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач частково визнала позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог без дослідження належних та допустимих доказів зводяться виключно до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішення.

При вирішенні цієї справи, суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне рішення суду складено 29 грудня 2020 року.

Судді: