Постанова

від 11.08.2020 по справі 280/1380/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №280/1380/19 Головуючий у 1-й інст. Янчук В. В.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Миніч Т. І., Трояновської Г.С.

за участю секретаря Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №280/1380/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Янчука В.В. в м. Коростишеві,

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із даним позовом, у якому просили стягнути з Російської Федерації на їх користь моральну шкоду у розмірі по 1007300,00 грн, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 35 000 євро. Позовні вимоги мотивували тим, що у квітні 2014 року, після незаконної анексії Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації по відношенню до України, а саме, на території Луганської та Донецької областей України, вони були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями, зазначеними в паспорті громадянина України. Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території м. Дебальцево Донецької області та їх вимушеного переселення у лютому 2015 року до м. Коростишева Житомирської області. Зазначали, що вони звертались до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за якою рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30.05.2019 у цивільній справі №280/680/19, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт, що їх вимушене переселення в лютому 2015 з окупованої території Донецької області Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України позивачам було завдано істотної моральної шкоди. Вказували, що до вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області мали усталений спосіб життя, роботу, житло на території Донецької області. Після вимушеного виїзду з окупованої частини Донецької області змушені були прилаштовуватись до нових життєвих умов, оскільки втратили житло, звичайний спосіб життя.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу у якій просять його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення їх позовних вимог.

На обґрунтування доводі апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказують, що на сьогодні у законодавстві і судовій практиці переважної більшості іноземних держав застосовується концепція обмеженого імунітету, з урахуванням обставин даної цивільної справи, вважають за необхідне відступити від висновку щодо наявності у Російської Федерації судового імунітету, який викладений у постановах Верховного Суду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , громадяни України, відповідно до довідки від 10.02.2015 №1809000382 та від 02.08.2016 № 1809000567 останніх взято на облік, як осіб переміщених з тимчасово окупованої території України. У довідках зазначено, що позивачі дійсно проживали за адресою: АДРЕСА_1 і перемістилися з тимчасово окупованої території за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30.05.2019, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у лютому 2015 року з окупованої території Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свою позицію тим, що учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки зі згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. Посольством Російської Федерації в Україні не було надано суду відзив на позов та інформацію про те, чи надано компетентним органом Російської Федерації згоду на пред`явлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позову до Російської Федерації.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення моральної шкоди із іноземної держави, а саме : Російської Федерації, яка позивачами визначена відповідачем у справі.

За правилами ст.48 ЦРПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами та відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною четвертою статті 2 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стосовно якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, наша держава гарантує додержання положень зазначеної вище Конвенції.

Закон України Про міжнародне приватне право встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закон України Про міжнародне приватне право визначено, що приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закон України Про міжнародне приватне право , пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Отже, Закон України Про міжнародне приватне право закріплює принцип абсолютного судового імунітету (недоторканність, звільнення від чого-небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні слова - саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову. Теорія абсолютного імунітету держави базується на принципі сучасного міжнародного публічного права суверенній рівності держав. Як суб`єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена, а продовжує діяти як владна особа, що користується абсолютним імунітетом. Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред`явлення позову до держави у національний суд цієї держави.

На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред`явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України або законом України.

Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави. Іншими словами, іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави.

Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави.

Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу par in parem non habet imperium - рівний над рівними не має влади і встановлено такі види імунітету держави: 1) імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи; 2) імунітет від попереднього забезпечення позову (майно іноземної держави не може бути предметом забезпечення позову); 3) імунітет від виконання судового рішення (майно іноземної держави не може бути предметом стягнення в порядку примусового виконання судового рішення).

Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки зі згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року, справа №914/3360/2012.

Суд першої інстанції направив Посольству Російської Федерації в Україні рекомендованим листом позовну заяву з додатками, ухвалу про відкриття провадження у справі та виклики до суду.

Проте, згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відсутня.

З врахуванням наведених вимог закону та обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо наявності у Російської Федерації судового імунітету, який викладений в постанові Верховного Суду у справі №914/3360/2012 від 23 жовтня 2019 року та постанові Верховного Суду у справі №7111/17/19 від 13 травня 2020 року.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 11 серпня 2020 року.

Головуючий

Судді