Постанова

від 11.08.2020 по справі 463/4763/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/4763/19 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/811/1423/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний комбінат на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про скасування наказу № 84-к/тр від 13.05.2019 Про звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлення його на посаді начальника служби фізичного захисту в Державному спеціалізованому підприємстві Львівський державний міжобласний комбінат , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за період з 15.05.2019 по 27.06.2019 становить 34 938,60 грн, а також моральної шкоди в розмірі 70 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 15.01.2015 займав посаду начальника служби фізичного захисту ДСП Львівський ДМСК . Згідно наказу директора ДСП Львівський ДМСК № 84-к/тр від 13.05.2019 його звільнено за прогул без поважних причин, а саме, у зв`язку з відсутністю його на робочому місці без поважних причин 08.02.2019. Вважає, що вказаний наказ винесено незаконно. Зокрема, в період з 14.01.2019 по 07.02.2019 перебував на лікарняному. У зв`язку з тим, що в цей час хворів його батько 07.02.2019 скасував листок непрацездатності та цього ж дня засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача заяву про продовження невикористаної відпустки. З невідомих причин такий лист з заявою про продовження відпустки відповідач не отримав і такий повернувся відправнику. Про те, що відповідач не отримав листа дізнався 13.02.2019 з SMS-повідомлення Укрпошти, після чого відправив SMS-повідомлення кадровику ДСП Львівський ДМСК ОСОБА_2 , вказавши на необхідність забрати поштове відправлення з поштового відділення. Окрім цього, 11.02.2019 телефонував ОСОБА_3 та повідомив, що з 11.02.2019 перебуває на лікарняному. 18.03.2019 перебував на робочому місці, надав листок непрацездатності від 07.02.2019, а також копію заяви про продовження невикористаної відпустки від 07.02.2019 і жодних запитань з приводу його відсутності на робочому місці не було. Крім того, відповідач не цікавився причинами його відсутності на робочому місці до 06.04.2019, коли він вийшов на роботу, а згідно акту службового розслідування від 07.05.2019, службова записка щодо його відсутності була складена 12.04.2019, тобто більш ніж через 2 місяці після невиходу на роботу. При обранні дисциплінарного стягнення відповідач не врахував ступінь тяжкості, відсутність шкоди та обставин, за наявності яких був вчинений дисциплінарний проступок, зокрема необхідність догляду за хворим батьком. Крім того, відповідач не врахував того, що ним скеровувалась відповідна заява про продовження відпустки. Також, відповідач не врахував його попередню роботу і той факт, що за 20 років трудової діяльності його лише одного разу притягувати до дисциплінарної відповідальності у виді догани за запізнення на роботу на 1 год 53 хв. Тому, вважає що дисциплінарне стягнення у виді звільнення не відповідає ступеню тяжкості і заподіяній шкоді, яка в даному випадку взагалі відсутня. При цьому, хвороба працівника або членів його сім`ї є поважною причиною відсутності на робочому місці, що в сукупності характеризує винесений оскаржуваний наказ як незаконний.

У зв`язку з незаконним звільненням йому також була завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він повинен був затрачати час і зусилля для організації свого життя та сім`ї. Постійно був схвильований питанням матеріального забезпечення сім`ї. Знаходився в постійній нервовій та психологічній напрузі, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та підтримки нормальних життєвих зв`язків. Перебуває у роздратованому та пригніченому стані. Думки про упереджене ставлення до нього з боку керівництва призводить до замикання в собі і своїх проблемах, що відповідно погіршує його відносини з оточуючими людьми. Крім того, після того як він вийшов на роботу з боку керівництва на нього здійснюється постійний тиск. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості завдану моральну шкоду оцінює до розміру 70 000 грн., які просив стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Одночасно із скасуванням наказу про звільнення просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 938,60 грн, який обраховано ним за період з 15.05.2019 по 27.06.2019.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат (м. Львів, вуд Таджицька, 4, код ЄДРПОУ 03061545, МФО 300023) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Скасовано наказ Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат № 84-к/тр від 13 травня 2019 року Про звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби фізичного захисту в Державному спеціалізованому підприємстві Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат .

Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат на користь ОСОБА_1 131 501,44 грн (сто тридцять одна тисяча п`ятсот одна грн. сорок чотири коп.) заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат на користь ОСОБА_1 349,39 грн судового збору.

Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат в дохід держави 1734,02 грн судового збору.

Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2020 року допущене негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, що становить 16 128 грн.

Рішення суду оскаржило Державне спеціалізоване підприємство Львівський державний міжобласний комбінат .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що Позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу № 66-к від 27.06.2018 та до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Наказу про дострокове зняття цього дисциплінарного стягнення Відповідачем не видавалося, а строк дії дисциплінарного стягнення, яке було застосовано до Позивача на підставі наказу № 66- к від 27.06.2018, станом на день винесення наказу № 84-к/тр від 13.05.2019 Про звільнення з роботи ОСОБА_1 не сплинув. На цій підставі Відповідач правомірно вказав у наказі на систематичне невиконання Позивачем без поважних причин трудових обов`язків. Вважає, що суд повинен був залучити до участі у справі первинну профспілкову організацію працівників ДСП Львівський ДМСК , котра надала згоду на звільнення Позивача. Вказує не те, що поклавши в основу рішення суду обставини, на які Позивач не покликався у заявах по суті спору, суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін. Просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, в іншій частині залишити без змін.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

ОСОБА_1 та представник Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат в судове засідання не з`явилась надіслали до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням карантину на території України. Проте судова колегія враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 по 31.07.2020 на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України №641 від 22 липня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя продовжено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією. Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

В той же час судова колегія звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Цивільного процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 та представника Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат .

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Судом установлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та займав посаду начальника служби фізичного захисту ДСП Львівський ДМСК .

Відповідно до наказу відповідача № 84-к/тр від 13.05.2019 (а.с.32-34 т.1), позивача звільнено з займаної посади за прогул без поважних причин. При цьому, як вбачається зі змісту цього наказу, прогул мав місце 08.02.2019.

Факт відсутності позивача на робочому місці 08.02.2019 сторонами не оспорюється, а відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів узагальнено судову практику і зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом установлено, що позивач 07.02.2019 направив відповідачу заяву про продовження невикористаної частини щорічної відпустки з 08.02.2019 (а.с.6 т.1), що стверджується описом вкладення поштового відправлення (а.с.7 т.1). Проте відповідач такої заяви не отримував, що сторонами не оспорюється.

Частинами 10 та 11 статті 10 Закону України Про відпустки визначено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Установлено також, що між позивачем та відповідачем не узгоджувався графік відпусток, згідно якого позивачу б надавалась відпустка, зокрема 08.02.2019. Ураховуючи наведене суд прийшов до правильного висновку про те, що відпустку позивач використав самовільно, тому причина перебування позивача у відпустці 08.02.2019 не може вважатись поважною причиною відсутності на робочому місці 08.02.2019.

Пунктом 3.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13.11.2001, для догляду за хворим членом сім`ї листок непрацездатності видається лікуючим лікарем одному із працюючих членів сім`ї або іншій працюючій особі, що фактично здійснює догляд.

Відсутності на робочому місці позивача у зв`язку з необхідністю догляду за хворим батьком ОСОБА_4 , не підтверджена належними та допустимими засобами доказування, оскільки наданий позивачем листок непрацездатності, відповідно до якого його батько продовжував хворіти, виданий безпосередньо батьку позивача, а не позивачу, і такий не підтверджує потреби батька в догляді та крім цього, не підтверджує того, що такий догляд надавався безпосередньо позивачем. Тому неявку позивача на роботу 08.02.2019 з цих підстав суд першої інстанції обгрунтовавано визнав не поважною.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 Постанови від 06.11.1992 „Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з"ясувати в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ст.40 КЗпП України; чи додержані власником або уповноваженим органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував положення ч.3 ст. 149 КЗпП України, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, та прийшов до правильного висновку про те, що незважаючи на неповажність причин неявки позивача на робоче місце 08.02.2019, вони є такими, що заслуговують на увагу, адже в цей час хворів близький родич позивача, для догляду за яким позивач мав намір використати, хоч і не погоджену, проте власну відпустку.

Відносно висновку відповідача про систематичне невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, в оскаржуваному наказі не розкрито від виконання яких саме обов`язків систематично ухилився позивач, та крім цього, не зазначено про шкоду, спричинену таким невиконанням.

У зв`язку з задоволенням позовних вимоги про поновлення на роботі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства Львівський державний міжобласний комбінат залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:11.08.2020

Головуючий

Судді