Ухвала

від 11.08.2020 по справі 922/1797/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1797/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Зуєва В. А., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Скрипки М. В. (посвідчення від 08.01.2020 № 054688),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Гордієкна А. В. (адвокат),

відповідача-3 - не з`явився,

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2019 (суддя Кухар Н. М.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 (судді: Пелипенко Н. М. (головуючий), Барбашова С. В., Пушай В. І.) у справі

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до : 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2) ОСОБА_1 ,

3) Фермерського господарства ?Новоогульчанське?

про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Новоогульчанське" (далі - ФГ "Новоогульчанське"), в якій просить:

1) визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства у Харківській області) від 14.04.2015 № 790-СГ щодо надання в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельної ділянки площею 20,2002 га, кадастровий номер 6321285500:02:000:0742, із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), розташованої за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області;

2) визнати недійсним договір від 30.07.2015 оренди землі площею 20,2002 га, кадастровий номер 6321285500:02:000:0742, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

3) скасувати державну реєстрацію зазначеного договору оренди землі, яку проведено 03.08.2015, номер запису про інше речове право № 10710544;

4) зобов`язати ФГ "Новоогульчанське" та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку державної власності, загальною площею 20,2002 га, кадастровий номер 6321285500:02:000:0742, розташовану за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на порушення статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, зазначив, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснювали свою діяльність тривалий час до моменту відведення ГУ Держземагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки площею 20,2002 га. В користуванні зазначених сільськогосподарських підприємств перебуває значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності. Прокурор вважає, що оспорюваний наказ про передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності площею 20,2002 га без проведення земельних торгів (аукціону) на поза конкурсній основі прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки громадянин правом на отримання земельної ділянки державної власності може скористатися лише одноразово. У зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області як правонаступник ГУ Держземагенства у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, прокурор звернувся з даним позовом самостійно. Крім того в позовній заяві прокурор просив поновити пропущений строк на звернення до суду, посилаючись на його пропуск з поважних причин, оскільки прокурор про зазначені правопорушення дізнався 01.06.2017 - день отримання Прокуратурою Харківської області листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з копіями оспорюваних наказу та договору оренди у відповідь на запит Прокуратури Харківської області від 25.04.2017 щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок.

ОСОБА_1 подав заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Господарські суди установили, що відповідно до наказу ГУ Держземагенства у Харківської області від 14.04.2015 № 790-СГ, ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області.

Пунктом 2 зазначеного наказу громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельну ділянку площею 20,2002 га, кадастровий номер 6321285500:02:000:0742 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), розташовану за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області.

На підставі наказу від 14.04.2015 № 790-СГ між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 , 30.07.2015 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який реєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.08.2015 за № 10710544.

У подальшому, ОСОБА_1 засноване ФГ "Новоогульчанське" (код ЄДРПОУ 40354350), яке зареєстроване як юридична особа 18.03.2016.

Окрім того, судами установлено, що ОСОБА_1 є засновником інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час і користуються земельними ділянками на правах оренди.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що про спірні обставини він дізнався лише 01.06.2017 після отримання від ГУ Держгеокадастру у Харківській області копій документів на підставі яких здійснювалася передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутських районів та вносились дані до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

При цьому, отримавши відповідну інформацію 01.06.2017, прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі лише 10.06.2019, тобто зі значним спливом строку (більше ніж 2 роки) після отримання відповідної інформації.

Судові рішення мотивовано доведеністю порушень вимог чинного законодавства під час передачі в оренду земельної ділянки державної власності, але відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності. Так, прокурор, який звернувся до суду з даним позовом, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленої законом позовної давності та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства, що прокурором зроблено не було. З цим позовом прокурор звернувся до суду лише 10.06.2019, тобто зі значним спливом позовної давності, враховуючи, що Прокуратура Харківської області 01.06.2017 отримала відповідну інформацію від ГУ Держгеокадастру у Харківській області на власний запит. На думку судів попередніх інстанцій, в позовній заяві прокурор не навів жодного правового обґрунтування щодо поважності причини пропуску позовної давності.

У касаційній скарзі заступника прокурора Харківської області просить скасувати рішення і постанову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновку щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц і постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16. Також прокурор зазначає, що судами першої і апеляційної інстанції, як початок перебігу строку позовної давності визначено момент прийняття оскаржуваних наказів, з огляду на те, що про зазначені порушення було відомо державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області, проте у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, суд застосував норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 45 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; аналогічна - стаття 53 ГПК України), пункт 6 частини 2 статті 119 ЦПК України (аналогічна - пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України) та дійшов висновку про неможливість одночасного набуття органом виконавчої влади статусу позивача і відповідача. До того ж скаржник вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 15-16, 256, 257, 261, 267 ЦК України) та процесуального права (статей 76-79, 86, 236 ГПК України), а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Новоогульчанське" та ОСОБА_1 просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення у справі - без змін. Зазначають, що суди дійшли правомірного висновку, з дотриманням вимог статей 256, 257, 261 ЦК України, про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами у справі.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 13.04.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, умовою для застосування положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 у справі № 922/1797/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 11.08.2020 о 15:15.

Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема наголосив на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 10.08.2020 для розгляду справи № 922/1797/19 у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т. Б. визначено колегію суддів у складі: Чумака Ю. Я. - головуючого, Пількова К. М., Зуєва В. А.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 у справі № 922/1797/19 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в цьому пункті можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку послався скаржник, зазначаючи при цьому, що правові позиції про застосування положень статей 261, 257 ЦК України не були враховані судами під час ухвалення оскаржуваних рішень, Суд дійшов таких висновків. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною із принципом правової визначеності. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність належить обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У цій справі № 922/1797/19, яка розглядається, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про сплив позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі. Суд апеляційної інстанції установив, що позов про визнання незаконним наказу ГУ Держземагентства у Харківській області від 14.04.2015 № 790-СГ, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення орендованої земельної ділянки прокурор подав у 2019 році - тобто майже через чотири роки з часу видання спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що прокурор, зважаючи на надані йому згідно з Законом України "Про прокуратуру" повноваження, міг довідатися про наявність спірного наказу ГУ Держземагентства у Харківській області від 14.04.2015 № 790-СГ та укладення на його підставі договорів оренди зі ОСОБА_1 із моменту видання такого наказу та вчинення відповідного правочину - тобто у 2015 році, тому трирічна позовна давність спливла у 2018 році, натомість позов було подано у 2019 році.

При цьому суд апеляційної інстанції послався саме на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, щодо обчислення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора, і висновки, викладені в оскаржуваній постанові у цій справі, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

У постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, наведену у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, визначено правові позиції щодо підстав для представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави прокурором та статусу прокурора у справі у разі, якщо суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, не здійснює такого захисту.

У справі № 922/1797/19, що розглядається, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор згідно з чинним законодавством наділений правом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Отже, аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 922/1797/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справі і саме залежно від установлених обставин суди й застосували відповідні норми процесуального права.

У постанові від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Оскільки відповідач є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише одне фермерське господарство, інші два фермерських господарства створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, тому надання відповідачеві для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення суперечить зазначеним правовим нормам.

У справі № 922/1797/19 суди, встановивши, що до моменту відведення ГУ Держземагентства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, які є предметом спору у цій справі, у користуванні як самого ОСОБА_1 , так і заснованих ним підприємств, уже перебувала значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, дійшли висновків, що додатково земельні ділянки ОСОБА_1 міг отримати виключно на конкурентних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому, суди врахували усталену судову практику, зокрема взяли до уваги постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

Стосовно твердження скаржника, що підставою для скасування судових рішень у справі № 922/1797/19 та ухвалення нового рішення про задоволення позову є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 у справі № 922/1797/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 у справі № 922/1797/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді В. А. Зуєв

К. М. Пільков