Ухвала

від 11.08.2020 по справі 910/15483/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/15483/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Юрченко О. А., адвокат;

відповідач - Клочай Н. І., адвокат.

розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Тарасівська 9-В" (далі - ОСББ, Відповідач)

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Маринченко Я. В.) від 12.12.2017

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Іоннікова І. А., судді: Сулім В. В., Михальська Ю. Б.) від 04.03.2020 у справі

за позовом Національного університету харчових технологій (далі - Університет, Позивач)

до ОСББ

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2017 року Університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСББ про зобов`язання знести металеву будку та пластиковий біотуалет, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,7272 га, розташованій за адресою: вул. Володимирська, 72-74 та вул. Тарасівська, 9 у Голосіївському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:76:063:016 (далі - Земельна ділянка-1); звільнення цієї ділянки шляхом демонтажу бетонування та прибирання будівельного сміття.

2. Позовна заява мотивована тим, що Земельна ділянка-1 перебуває у постійному користуванні Університету за державним актом від 14.05.2008 (далі - Державний акт); Земельна ділянка-1 межує із земельною ділянкою кадастровий номер № 8000000000:76:063:0003, власником якої є ОСББ (далі - Земельна ділянка-2); на Земельній ділянці-2 знаходиться офісно-житловий будинок з паркінгом, який побудований з порушенням вимог пункту 3.25* ДБН 360.92, та частково знаходиться на Земельній ділянці-1; ОСББ забетонувало частину Земельної ділянки-1, зберігає на ній відходи будівництва, а також встановило на ній металеву будку та пластиковий біотуалет, що позбавляє Університет можливості користуватись цією земельною ділянкою, зокрема, встановити паркан, вести роботи з благоустрою території, використовувати зазначену ділянку для господарських потреб.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020, позов задоволено частково; зобов`язано ОСББ звільнити Земельну ділянку-1 шляхом демонтажу бетонування; припинено провадження у справі в частині вимог про зобов`язання ОСББ знести металеву будку та пластиковий біотуалет; в іншій частині позову відмовлено.

4. Рішення судів мотивовані тим, що ОСББ забетонувало частину Земельної ділянки-1, чим порушило права Університету, оскільки він не може встановити паркан, вести роботи з благоустрою своєї території, використовувати цю земельну ділянку для господарських потреб; аргументи ОСББ, що Університет не довів право користування Земельною ділянкою-1, спростовуються матеріалами справи; твердження ОСББ, що воно не має жодного стосунку до будівництва будинку, а відтак не є відповідальним за порушення ДБН, відхиляються з огляду на положення частин четвертої та п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких власність зобов`язує, а власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян та інтересам суспільства; вимоги про зобов`язання ОСББ прибрати будівельне сміття не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів його наявності на Земельній ділянці-1; в частині вимог про зобов`язання знести біотуалет та металеву будку провадження у справі підлягає припиненню у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки ОСББ звільнило Земельну ділянку-1 від цих об`єктів.

5. 25.03.2020 ОСББ звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Ухвалою Суду від 15.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСББ; розгляд справи призначено на 11.08.2020; встановлено строк для подання відзиву до 30.06.2020.

7. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020 та яким частину другу статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

8. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9. Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

10. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

11. ОСББ мотивувало подану скаргу тим, що суди ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків про застосування норм статті 152 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17 та від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц.

12. Скаржник вказує, що Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище постановах з урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу зазначила, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

13. Скаржник стверджує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) вказала, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

14. Також, на думку Скаржника, суди попередніх інстанцій поклали в основу оскаржуваних рішень висновок комплексного експертного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження від 11.11.2016 № 1983, який не стосується предмету позову, зроблений на замовлення Університету на підставі наданих виключно ним документів, не є об`єктивним, та зроблений на підставі неповної інформації, зокрема, експерт не досліджував технічну документацію будівництва; суди не дослідили, що Університет не надав жодних доказів порушення саме ОСББ його прав; суди не надали правової оцінки, чи є ОСББ належною стороною у цій справі за умови, що він не вчиняв жодних дій, спрямованих на порушення інтересів Університету; суди не звернули уваги на відсутність доказів порушення будівельних норм під час будівництва та введення будинку в експлуатацію; суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки обставинам звернення Університету з позовом у справі № 752/7233/14-ц та результатам її розгляду.

Окрім цього Скаржник зазначає, що спірне бетонування є частиною фундаменту багатоквартирного житлового будинку, який введено в експлуатацію на законних підставах, та в якому проживають мешканці, знаходяться офісні приміщення, а його знесення призведе до порушення фундаменту та цілісності житлового будинку, що створить небезпечні для життя людей наслідки.

15. Суд дослідив зазначені доводи Скаржника і вважає за необхідне звернути увагу на таке.

16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 у справі № 725/5630/15-ц за позовом ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю виходячи, зокрема, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що позивачці на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка є її єдиним та постійним місцем проживання, розташована на першому поверсі дерев`яного будинку, розташованого на межі земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 таким чином, що вікно житлової кімнати виходить до земельної ділянки, на якій здійснено будівництво АДРЕСА_2; ОСОБА_4 здійснює будівництво на земельній ділянці АДРЕСА_2 площею 0,0213 га, яка належить йому на праві власності ; робочий проєкт на будівництво індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2 не відповідає вимогам будівельних норм і правил ДБН, а розташування за цим проєктом нового незавершеного будівництвом двоповерхового цегляного житлового будинку, який будується впритул до двоповерхового дерев`яного житлового будинку АДРЕСА_3, призведе до порушення експлуатації квартири позивача (не дотримані протипожежні вимоги, порушено норми інсоляції, стіна незавершеного будинку АДРЕСА_2 фактично розташована по межі суміжної ділянки АДРЕСА_3 таким чином, що стікання атмосферних опадів з покрівлі та карнизу будинку АДРЕСА_2 відбуватиметься на територію земельної ділянки АДРЕСА_3), дійшла висновку, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

17. У постанові від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17 за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, виходив, зокрема, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що за результатами перевірки дотримання вимог законодавства працівники позивача склали акт обстеження, яким зафіксовано, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку АДРЕСА_1 територіальної громади міста Вінниці, площею 0,0628 га шляхом встановлення цегляного паркану, частини капітальної житлової будівлі, площею 47 кв. м та капітальної нежитлової будівлі, площею 1 кв. м, на які відсутні правовстановлюючі документи; біля самовільно зайнятої земельної ділянки, розташовані земельні ділянки відповідача, цільове призначення яких - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться у його приватній власності; 16.08.2017 відповідачу направлено попередження про усунення порушення шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від паркану і частини будівель та приведення цієї ділянки в первинний стан; поряд з цим рішенням позивача від 24.11.2017 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" відповідачу було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) для передачі у власність шляхом викупу для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 561 кв. м (понад норму безоплатної передачі у власність в межах будинковолодіння) та надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (несільськогосподарського призначення) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки. Виходячи з наведених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою. Разом з цим Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі встановлення порушення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, як крайній захід, і лише тоді коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох умов, а саме: за умови складання припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови; за умови, що вказане будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна; за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову. Також у зазначеній постанові Верховний Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц.

18. У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, зокрема, що рішенням Київської міської ради № 1608/4441 від 27.12.2007 Університету видано Державний акт на право постійного користування Земельною ділянкою-1 із цільовим призначенням - будівництво навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування; станом на час розгляду справи Державний акт є чинним; Земельна ділянка-1 межує із Земельною ділянкою-2, власником якої є ОСББ; за актом обстеження Земельної ділянки-1 станом на 07.08.2017 власник будівлі і Земельної ділянки-2 (ОСББ) безпідставно користується земельною ділянкою Університету, на якій встановлені металевий контейнер для охорони (розміри в плані 2х2 м), пластиковий діючий біотуалет, розміщена будівельна техніка, зберігаються відходи будівництва та інше; ОСББ забетонувало частину Земельної ділянки-1, що підтверджується висновком комплексного експертного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження № 1983 від 11.11.2016 та відповідними фотознімками; під час розгляду справи ОСББ звільнило Земельну ділянку-1 від металевої будки та пластикового біотуалету.

19. Таким чином, суди у цій справі та справах, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі, виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, тобто судами досліджувалися конкретні обставини справ, які розглядались з різними предметами та правовими підставами позовів.

20. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

21. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

22. Проте встановлені судами фактичні обставини у справах № 725/5630/15-ц та № 127/23136/17 суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справі № 910/15483/17. Зокрема у справі № 725/5630/15-ц будівництво з порушенням будівельних норм здійснювалось одним з відповідачів (ОСОБА_4) на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, а у справі № 127/23136/17 після виявлення самовільної забудови на земельній ділянці комунальної власності та надіслання відповідного попередження про усунення цих порушень Вінницька міська рада (позивач) своїм рішенням надала відповідачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для її передачі у власність шляхом викупу та дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки і укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

23. Таким чином у справі № 725/5630/15-ц не встановлені обставин забудови відповідачем (ОСОБА_4) земельної ділянки, яка йому не належить, а у справі № 127/23136/17 наявні встановлені обставини надання відповідачу дозволу на розроблення відповідної документації для викупу самовільно зайнятої земельної ділянки, тобто є волевиявлення власника земельної ділянки врегулювати наявну суперечність шляхом продажу спірної земельної ділянки. Натомість у справі № 910/15483/17 суди встановили, що ОСББ забетонувало частину Земельної ділянки-1, яка належить Університету на праві постійного користування, проти чого він послідовно заперечував, оскільки бажає самостійно користуватись цією ділянкою, зокрема, встановити на ній паркан, вести роботи з благоустрою території, використовувати її для своїх господарських потреб.

24. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

25. Доводи Скаржника про допущення судами порушень під час дослідження зібраних у справі доказів, викладені у пункті 14 цієї ухвали, залишаються без розгляду, оскільки з урахуванням вимог пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

26. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

27. З огляду на викладене Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСББ на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Тарасівська 9-В" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 910/15483/17 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак