Ухвала

від 14.08.2020 по справі 922/2075/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2075/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020

за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Укрголдпром";

ОСОБА_1

про стягнення 66 422,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2020 (згідно з відміткою на конверті) акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", скаржник) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 зі справи № 922/2075/19 в частині позовних вимог, щодо яких було відмовлено та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2019 у цій справі. Крім того скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.

Дослідивши матеріали касаційної скарги у справі № 922/2075/19, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено й у частині першій статті 17 ГПК України, за яким учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у зазначеній справі подано 02.07.2019.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову в цій справі є солідарне стягнення з відповідачів 66 422,60 грн., з яких 55 003,26 грн. боргу за кредитом, 4 427,77 грн. боргу за процентами, 6 991,57 грн. пені за неналежне виконанням відповідачем-1 умов договору банківського обслуговування від 13.07.2015 в частині повернення суми кредиту в розмірі 55 003,26 грн., через що, з урахуванням умов договору поруки від 17.03.2016 №, укладеного між позивачем та відповідачем-2, у відповідачів виник солідарний обов`язок щодо погашення боргу за кредитним договором. Отже, ціна позову у справі № 922/2075/19 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними нормами ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

У той же час необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі, скаржник обґрунтовує її фундаментальністю для формування єдиної правозастосовчої практики, На думку скаржника, викладені у спірній постанові висновки ігнорують сталу практику Верховного Суду за подібними справами. При цьому скаржник вказує на виключність цієї справи для Банку, оскільки одним з основних видів діяльності останнього є кредитування фізичних та юридичних осіб, а також залучення вкладів грошових коштів вказаних осіб.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про винятковість цієї справи для скаржника та значення її для формування єдиної правозастосовчої практики, не є належним чином обґрунтованими, отже, відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, зважаючи на таке.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Однак вказана касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судом, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі немає.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

Поряд із цим у силу положень статті 300 ГПК України Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями повторно встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Суд вважає, що доводам скаржника про стягнення боргу за процентами та пені за користування кредитом, а також солідарної суми стягнення боргу й відповідно санкцій з поручителя вже було надано правову оцінку судом апеляційної інстанції. При цьому попередньою судовою інстанцією встановлено, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем-1 договору банківського обслуговування, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, та спростовує доводи касаційної скарги про ігнорування судом апеляційної інстанції сталої практики Верховного Суду за подібними справами.

Щодо вимог про стягнення боргу та санкцій з поручителя, то судом апеляційної інстанції встановлено, що такі є необґрунтованими, оскільки вказаний правочин не містить ідентифікуючих ознак, за якими можливо встановити зобов`язання поручительства відповідача-2 перед Банком.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 зі справи № 922/2075/19, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи, що встановлено відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження спірної постанови апеляційного господарського суд, не розглядається.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 зі справи № 922/2075/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова