Постанова

від 20.08.2020 по справі 596/1764/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 596/1764/19Головуючий у 1-й інстанції Митражик Е.М. Провадження № 22-ц/817/692/20 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 302070000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ходоровський М. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

апелянта ОСОБА_1 і її представника

ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 травня 2020 року (ухвалене суддею Митражик Е.М., повний текст якого складено 13 травня 2020 року) у цивільній справі № 596/1764/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Городницька сільська рада Гусятинського району Тернопільської області про усунення перешкод шляхом відновлення межі, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Городницька сільська рада, в якому просила зобов`язати відповідача відновити межу між їхніми земельними ділянками відповідно до генерального плану забудови садиби та земельно-кадастрової документації.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником домоволодіння в АДРЕСА_1 і в її користуванні перебуває земельна ділянка. ЇЇ господарство межує з господарством відповідача ОСОБА_3 , з яким в неї існує межовий спір. Відповідач відмовляється перенести огорожу (металічну сітку) на 79 см. згідно її генерального плану забудови садиби виготовленому у 1995 році, який передбачає, що відстань від її будинку до межі з відповідачем повинна становити 13 м., оскільки фактична відстань становить 12,21 м. Вона замовила виготовлення технічної документації із землеустрою з метою отримання земельної ділянки у власність, однак не може оформити документації тому що межа не відповідає плану забудови садиби.

Рішенням Гусятинського районного суду від 4 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на помилковість висновку суду про недоведеність позовних вимог та неповне з`ясування судом обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Зазначила, що рішенням Городницької сільської ради від 10.02.1993 року їй передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,18 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних будівель та споруд, а рішенням від 17.02.2020 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га в АДРЕСА_1 , однак вона не може реалізувати свого права у зв`язку з існуванням межового спору.

Вважає, що суд не надав належної оцінки поданим нею доказам, зокрема акту обстеження земельної ділянки, встановлення та погодження зовнішніх меж, фактичного користування на місцевості складеного комісією Городницької сільської ради 25.06.2018 року , який підтверджує, що ОСОБА_3 змістив огорожу на її земельну ділянку на 79 см., оскільки відповідно до генерального плану забудови її земельної ділянки така відстань повинна становити 13 м., а фактично становить 12,21 м.. Вказане підтверджується і актом Городницької сільської ради від 05.07.2015 року та кадастровою зйомкою виконаною ФОП ОСОБА_5 згідно яких при вимірюванні відстань від межі до житлового будинку становить 12,21 м.. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 також підтвердили про зміщення межової лінії в її сторону на 79 сантиметрів. На її думку, вказані докази є належними та допустимими для задоволення її позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та пояснила, що її будинок будував колгосп у 1961 році і надав сім`ї для проживання, а будинок відповідача збудований раніше. Вона у 1974 році побудувала літню кухню та господарські будівлі. Спору з попередніми власниками щодо межі не виникало. У 1995 році вона виготовила генеральний план забудови садиби, який передбачає відстань від її житлового будинку до межі з відповідачем 13 метрів, а тому встановлена ним огорожа порушує її право власності на земельну ділянку. Відповідач відмовляється добровільно відновити межу між їх господарствами згідно генерального плану забудови її садиби, тому просить суд зобов`язати в примусовому порядку зробити це.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Городницька сільська рада подала заяву про розгляд справи у її відсутності та вказала, що не заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача і її представника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння в АДРЕСА_1 .

Її господарство межує з господарством ОСОБА_3 ..

Між сторонами існує межовий спір. Позивач вважає, що межа повинна проходити по прямій лінії на відстані 13 метрів від її житлового будинку.

На підтвердження позовних вимог позивач надала генплан забудови її земельної ділянки виготовлений у 1995 рік (сторінку) в якому відсутнє посилання на рішення виконкому Ради народних депутатів, яким надано дозвіл на забудову із зазначенням площі земельної ділянки та її розміру (ширини та довжини), а межі відображені прямими лініями (земельна ділянка у вигляді прямокутника). Згідно промірів між межами з двох сторін та житловим будинком ширина забудови від вулиці становить 27,30 м.(13,00+7,90+6,40).

Також позивач посилається на "акт обстеження земельної ділянки, встановлення та погодження зовнішніх меж, фактичного землекористування на місцевості" складений комісією з питань агропромислового комплексу та земельних відносин Городницької сільської ради 25.06.2018 року в якому зазначено, що межа між господарствами згідно аерофотозйомок 1967 року повинна проходити по прямій лінії, а згідно генплану забудови 1995 року на відстані 13 метрів від житлового будинку. Комісія рекомендувала сторонам вирівняти межу та запропонувала сторонам виготовити технічну документацію на присадибні земельні ділянки з метою передачі їх у власність.

ОСОБА_1 зверталась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа- Городницька сільська рада, про витребування у відповідача з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 160 кв.м. шляхом знесення огорожі посилаючись на те, що відповідач більше шести років як встановив огорожу на її земельній ділянці. Рішенням Гусятинського районного суду від 3 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю заявлених позовних вимог.

Надалі ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа-Городницька сільська рада, в якому просила зобов`язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у встановленні межі відповідно до генерального плану забудови садиби 1995 року, згідно якого межа повинна проходити на відстані 13 м. від її житлового будинку. Рішенням Гусятинського районного суду від 22 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на генеральний план забудови її садиби виготовлений у 1995 році та акт складений комісією Городницької сільської ради 25.06.2018 року, який грунтувався на вищевказаному генеральному плані забудови щодо відстані 13 м. від житлового будинку до межі, та аерофотозомці 1967 року згідно якої домогосподарства сторін розділені прямою лінією (так зазначено в акті).

Предметом вказаного спору є зобов`язання відповідача відновити межу між господарствами сторін згідно генерального плану забудови садиби та земельно-кадастрової документації (аерофотозйомки 1967 року).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою тієї обставини, що встановлена ОСОБА_3 межа проходить по земельній ділянці позивачки ( недоведеності позовних вимог).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частинами першою, другою та пунктом б частини третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частинами другою та третьою статті 158 ЗК України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з положеннями статті 55 Закону України "Про землеустрій" установлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до статей 106, 107 Земельного кодексу України статей 14, 55 Закону України "Про землеустрій" та з метою визначення порядку встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками Наказом Державного комітету із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Ця Інструкція визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Розділом IV Інструкції передбачено порядок відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (п. 4.1). Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними (п. 4.2). Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) п.4.3). У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (п. 4.4).

З рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 3 травня 2018 року видно, що рішенням Городницької сільської ради Гусятинського району від 10 грудня 1993 року позивачці ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,18 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Цим же рішенням передано у власність ОСОБА_8 (діду відповідача ОСОБА_3 ) для обслуговування житлового будинку та господарських будівель земельну ділянку площею 0,22 га. Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки не виготовлялись.

ОСОБА_3 є спадкоємцем будинковолодіння яке межує з будинковолодінням позивачки.

Фактично сторони користуються присадибними земельними ділянками у розмірах: ОСОБА_1 - 0,2555 га , а ОСОБА_3 - 0,2213 га.

У 2008 році за результатами звернення ОСОБА_9 до голови районної ради від 18.07.2008 року комісією в складі землевпорядника Городницької сільської ради Мілух О.С., чотирьох членів адміністративної комісії, в присутності заступника начальника управління земельних ресурсів ОСОБА_10 та землекористувачів ОСОБА_9 і ОСОБА_1 було виявлено відсутність межі між господарствами та за наслідками проведених обмірів встановлено межу між сусідами. Після встановлення межі сторона Гроша встановила огорожу.

Рішенням Городницької сільської ради № 114 від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 з метою передачі її у власність.

Зі змісту позовної заяви та пояснень позивачки в суді апеляційної інстанції вбачається, що позивач фактично просить усунути їй перешкоди у користуванні належною земельною ділянкою шляхом перенесення встановленої відповідачем металічної огорожі на 0,79 м.. Отже позивач вважає, що має місце захоплення відповідачем частини її земельної ділянки.

Позивач зазначає, що вона не може оформити технічну документацію із землеустрою для оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки існуюча межа не відповідає генеральному плану забудови її садиби. Позивач посилається на генеральний план виготовлений 1995 році, в той час коли її будинок був збудований у 1961 році колгоспом, а будинок відповідача ще раніше.

Відповідно до частини 1 статті 107 ЗК основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Паспорт на забудову садиби (генеральний план забудови земельної ділянки в якому відсутня інформація про площу земельної ділянки та її розміри) виготовлений у 1995 році через 34 роки після будівництва будинку не є земельно-кадастровою документацією на підставі якої можна відновити межі земельних ділянок. Згідно листа сектору містобудування, архітектури та цивільного захисту він (паспорт, генплан забудови земельної ділянки) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення та будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд на земельній ділянці в житловій забудові села (а.с. 14).

Наявна в матеріалах справи кадастрова зйомка, виконана ФОП ОСОБА_5 на підставі договору №227 від 22.06.2016 року, є лише схемою розміщення, прив`язки основних будівель та відображає фактичне землекористування, розміри по периметру (а.с. 18-19).

Акт, складений комісією з питань агропромислового комплексу та земельних відносин Городницької сільської ради від 25.06.2018 року, на який посилається позивачка, грунтується на генеральному плані забудови земельної ділянки виготовленому у 1995 році (а.с.16-17). Крім цього, в ньому зазначено що ліцензованою організацією "Наш компроміс" проводились зйомки з урахуванням аерофотозйомки 1967 року та що домогосподарства сторін розділені прямою лінією. Вказаний акт не є допустимим, достовірним та достатнім доказом факту встановлення межі та підставою для її відновлення, а також не дає змоги суду зробити висновок про порушення відповідачем права землекористування присадибною ділянкою позивачки.

Згідно ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи те, що згідно чинного законодавства встановлення (відновлення) меж земельних ділянок здійснює юридична особа, у складі якої є сертифіковані інженери-землевпорядники на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою, а також подані позивачкою докази на підтвердження позовних вимог колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачкою позовних вимог щодо захоплення відповідачем частини її земельної ділянки шляхом встановлення огорожі та відповідно порушення її прав.

Акт складений комісією Городницької сільської ради від 18.12.2015 року (а.с.9) фіксує фактичне користування сторін земельними ділянками та грунтується на генеральному плані забудови земельної ділянки, виготовленому у 1995 році тому не є достовірним і достатнім доказом належності спірної частини земельної ділянки позивачці. Пояснення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 є недопустимими доказами враховуючи предмет позову та встановлені судом обставини справи.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони в межах ними понесених.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 травня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2020 року.

Головуючий Бершадська Г.В.

Судді: Гірський Б.О.

Ходоровський М.В.