Рішення

від 19.08.2020 по справі 910/3749/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2020Справа № 910/3749/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА КОНСТРАКШН" вул.Садова 57, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" вул.Драгоманова 3а кв.4, м.Київ,02068

про стягнення 183 961,11 грн.

Представники сторін:

від позивача: Яцюк Р.О. - представник, довіреність б/н від 02.07.2020 року.

від відповідача: Чорний І.В. - представник, ордер № 1003080 від 29.07.2020 року;

ОСОБА_2 - засновник.

ОБСТАВИНИСПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕДА КОНСТРАКШН" 12.03.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" про стягнення 183 961,11 грн., а саме 177 387,58 грн. основного боргу, 5899,53 грн. пені та 674,00 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару згідно укладених у спрощений спосіб шляхом здійсненої позивачем передплати на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату № 7 від 26.07.2019 року та № 8 від 15.08.2019 року на суму 177 357,58 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача б/н від 26.04.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3749/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Також вищевказаною ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Так, через канцелярію суду від позивача 26.05.2020 року на виконання вимог ухвали суду від 04.05.2020 року надійшли додаткові пояснення б/н від 25.05.2020 року щодо суті спору, які судом долучені до матеріалів справи.

Від відповідача 04.06.2020 року через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 04.06.2020 року, в якому останній посилаючись характер спірних правовідносин та предмет доказування у даному спорі, просить суд здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з правом виклику та допиту свідків в межах ст. 66 ГПК. Окрім цього у вказаному клопотанні відповідач просить суд відкласти розгляд справи по суті та продовжити відповідачу строк на надання відзиву. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 року клопотання відповідача про здійснення розгляду справи в загальному позовному провадженні залишене без задоволення та за ініціативою суду вирішено розглянути справу № 910/3749/20 в спрощеному позовному провадженні з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 02.07.2020 року, а також за клопотанням відповідача продовжено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву до 30.06.2020 року включно.

В судове засідання 02.07.2020 року з`явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з`явився.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали господарського суду від 04.05.2020 року про відкриття провадження у справі та від 15.06.2020 року про призначення судового засідання по розгляду справи по суті були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул.Драгоманова 3а, кв.4, м.Київ,02068, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105471652527 ухвала суду від 04.05.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/3749/20 отримана відповідачем 21.05.2020 року.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 15.06.2020 року про призначення судового засідання поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 02.07.2020 року до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103071655801, в якому зазначено, що станом на 24.06.2020 року поштове відправлення не вручено під час доставки: інші причини.

Так, беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, з урахуванням отримання ухвали суду від 04.05.2020 року про відкриття провадження у справі, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про призначення судового засідання на 02.07.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

У судовому засіданні 02.07.2020 року уповноважений представник позивача подав для долучення до матеріалів справи клопотання про долучення документа б/н від 02.07.2020 року, а саме оригінал детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат в розмірі 36792,22 грн., необхідних для надання правничої допомоги. Подане клопотання долучене судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року розгляд справи по суті відкладено на 29.07.2020 року, втретє встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - до 20.07.2020 року включно.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті 29.07.2020 року судом протокольно оголошено перерву до 19.08.2020 року.

В судові засідання 29.07.2020 року, 19.08.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.07.2020 року через канцелярію суду позивачем 07.07.2020 року подано клопотання б/н від 03.07.2020 року про долучення до матеріалів справи документів, а саме опису робіт, виконаних адвокатом, та понесених позивачем витрат. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 19.08.2020 року від відповідача надійшло клопотання б/н б/д про відкладення розгляду справи до 31.08.2020 року та продовження строку на подання заперечень на позовну заяву, а також письмові пояснення (заперечення) на позовну заяву № 35/8 від 19.08.2020 року, в яких міститься клопотання про поновлення строку на подання письмових пояснень (заперечень) на позовну заяву з посиланням на обмеження можливості пересування адвоката через введення карантину та, відповідно, здійснення захисту інтересів відповідача у значно триваліший час. Документи долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи та станом на 19.08.2020 року до суду не надходило.

В судовому засіданні 19.08.2020 року з урахуванням заявленого представником відповідача усного клопотання про залишення без розгляду клопотання про відкладення розгляду справи, судом вказане клопотання протокольно залишено без розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні 19.08.2020 року заперечив проти розгляду письмових пояснень (заперечень) відповідача на позовну заяву та просив відмовити в їх долученні до матеріалів справи.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.05.2020 та в подальшому двічі продовжувались судом ухвалами від 15.06.2020 року та 02.07.2020 року до 30.06.2020 року та 20.07.2020 року відповідно, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач в строки, встановлені господарським процесуальним законодавством та судом відзиву на позов не подав.

Окрім цього суд констатує, що 17.07.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020 року.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу подані представником відповідача безпосередньо перед початком судового засідання 19.08.2020 року письмові пояснення (заперечення) на позовну заяву № 35/8 від 19.08.2020 року зважаючи на зміст останніх судом розцінені як відзив на позовну заяву.

В судових засіданнях 29.07.2020 року та 19.08.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях 29.07.2020 року та 19.08.2020 року проти задоволення позовних вимог заперечував.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 19.08.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено сторонами, Товариством з обмеженою відповідальністю Саг Енерджі як продавцем у липні 2019 року було виставлено відповідачеві рахунок № 7 від 26.07.2019 року на оплату товару на загальну суму 74858,00 грн. з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку № 7 від 26.07.2019 року платіжним дорученнями № 119 від 01.08.2019 року позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ Саг Енерджі грошові кошти у сумі 74858,00 грн. із зазначенням призначення платежу оплата товару згідно рахунку № 7 від 26 липня 2019 р. , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.

Окрім цього відповідачем було виставлено позивачеві рахунок № 8 від 15.08.2019 року на оплату товару на суму 129 270,40 грн. з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку № 8 від 15.08.2019 року платіжним дорученням № 137 від 15.08.2019 року позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ Саг Енерджі грошові кошти у сумі 102529,58 грн. із зазначенням призначення платежу оплата товару згідно рахунку № 8 від 15.08 2019 р… , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.

Виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. Так, зміст зобов`язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов`язався поставити позивачу товар загальною вартістю 177 387,58 грн., а позивач зобов`язався оплатити товар, який зазначений в рахунках на оплату, зокрема, № 7 від 26.07.2019 року та № 8 від 15.08.2019 року.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

При цьому згідно висновку суду щодо зобов`язальних відносин сторін договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Зважаючи на надані позивачем докази судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з оплати товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вбачається з рахунків на оплату № 7 від 26.07.2019 року та № 8 від 15.08.2019 року, оплата рахунків означає погодження з умовами поставки товару, який відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи відсутність заперечень відповідача щодо наявності зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Саг Енерджі з поставки товару на загальну суму 177 387,58 грн., які виникли внаслідок узгодження та подальшої оплати позивачем виставлених відповідачем як постачальником рахунків.

Суд зазначає, що за приписами п. 201.7 Податкового кодексу України та п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.2015 року № 1307, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Отже, надані відповідачем складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за фактом надходження на рахунок ТОВ Саг Енерджі здійсненої позивачем передплати податкові накладні № 1 від 01.08.2019 року та № 2 від 15.08.2019 року додатково підтверджують як факт виникнення зобов`язань відповідача з поставки товару, так і згоду останнього з їх змістом та обсягом.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи відповідно Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , згідно ст. 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачені рахунками та відповідно до здійсненої позивачем передплати, здійснена не була.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 177 387,58 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару та з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Саг Енерджі з вимогою № 16/01-1 від 16.01.2020 року, в якій вимагав протягом 7 (семи) днів від дня отримання вимоги повернути грошові кошти в розмірі 177 387,58 грн.

Факт надсилання вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної № 0213700260265 від 16.01.2020 року, фіскального чеку від 16.01.2020 року та опису вкладення від 16.01.2020 року.

Проте, згідно наданого позивачем та отриманого самостійно судом витягу з АТ Укрпошта щодо відстеження поштового відправлення № 0213700260265, останнє не було вручене адресату та 15.02.2020 року повернуто за зворотною адресою.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму, оформлених у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні суду не надано.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов`язок щодо поставки товару загальною вартістю 177 387,58 грн. на суму здійсненої позивачем відповідної передплати, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, зважаючи на відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

При цьому зважаючи на те, що односторонньо підписані відповідачем - ТОВ Саг Енерджі видаткові накладні № 11 від 27.09.2019 року та № 12 від 25.11.2019 року, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , не відповідають відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та не можуть бути розцінені судом як належні докази фіксації факту здійснення господарської операції з поставки товару на виконання договірних відносин та свого обов`язку відповідачем, за висновками суду доказів поставки товару відповідачем під час розгляду справи не надано.

Обгрунтованих пояснень та/або доказів неможливості надання підписаних обома сторонами на момент здійснення поставки видаткових накладних відповідачем суду не надано.

Також судом не приймаються до уваги викладені у письмових поясненнях (запереченнях) відповідача твердження про здійснення поставки з посиланням на показання свідків внаслідок недотримання відповідачем передбаченої господарським процесуальним законодавством форми заяви свідка, оскільки на наданих поясненнях директора ТОВ Технодізайн 7 ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_1 , на які як на підтвердження факту поставки товару посилається відповідач у наданих 19.08.2020 року письмових поясненнях (запереченнях), підписи вказаних осіб не посвідчені нотаріально.

Окрім цього будь - які документальні докази участі ТОВ Технодизайн 7 у здійсненні господарських операцій між позивачем та відповідачем з поставки та доставлення товару в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення належних та допустимих доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача перерахованих коштів (передоплати) за непоставлений товар підлягає задоволенню в розмірі 177 387,58 грн. передплати.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або невиконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення досягнутих між сторонами домовленостей не здійснив поставку товару у відповідності до здійсненої позивачем передплати, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення передплати у законодавчо визначений строк позивачем нараховано на підставі ст.ст. 611, 549 ЦК України пеню в сумі 5899,53 грн. за період з 24.01.2020 року по 06.03.2020 року та на підставі ст. 625 ЦК України 674,00 грн. процентів річних за період 24.01.2020 року по 06.03.2020 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Як встановлено судом за текстом позовної заяви та згідно додаткових пояснень позивача до позовної заяви, останнім з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530, ст.693 ЦК України та зважаючи на дату надсилання вимоги про повернення передплати в сумі 177 387,58 грн. - 16.01.2020 року, яка підтверджується наявними у справі доказами, граничним строком виконання відповідачем зобов`язання в повернення передплати визначено 23.01.2020 року та, відповідно, початком періоду прострочення та нарахування пені та процентів річних визначено 24.01.2020 року.

Суд зазначає, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги, за висновками суду та за умови відсутності іншого, є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

При цьому ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа тощо) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Зокрема, як встановлено за матеріалами справи та зазначалось судом вище, надіслана позивачем на адресу відповідача вимога № 16/01-1 від 16.01.2020 року згідно наданого позивачем витягу з АТ Укрпошта щодо відстеження поштового відправлення № 0213700260265 не була вручене адресату та 15.02.2020 року повернута за зворотною адресою.

Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази заперечень відповідача щодо факту надсилання зазначеної вимоги, з урахуванням фактичних обставин справи датою пред`явлення відповідачу як постачальнику вимоги про повернення передплати є 15.02.2020 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом, враховуючи той факт, що семидневний строк з дня пред`явлення вимоги припидає на 22.02.2020 року - суботу, тобто вихідний день, граничною датою виконання зобов`язання з повернення передплати є 24.02.2020 року та за висновками суду період прострочення починається з 25.02.2020 року.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних в сумі 674,00 грн. судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до фактичних обставин та приписів чинного законодавства, з урахуванням початку визначеного судом періоду, становить 159,94 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому правомірним є нарахування та стягнення процентів річних внаслідок несвоєчасного повернення передплати у розмірі, нарахованому судом, а саме 159,94 грн. процентів річних.

Щодо заявлених нарахованих позивачем та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 5899,53 грн. за період з 24.01.2020 року по 06.03.2020 року суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на ст.ст. 611, 549 ЦК України та ст. 3 Закону України України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" тощо. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в виставлених відповідачем рахунках на оплату, невиконання умов з поставки товару за якими стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) постачальником грошових зобов`язань з повернення передплати, що, за умови відсутності визначення такого обов`язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб правочину.

Отже, як свідчать наявні у справі докази, у вчинених сторонами правочинах розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 36792,00 грн. суд зазначає, що стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому як вбачається із матеріалів справи заперечення відповідача проти заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу та/або клопотання про зменшення таких витрат відсутні.

Як встановлено судом за результатами розгляду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме копії: Адвокатської угоди № 04/20-LA, укладеного між ТОВ Веда Констракшн та Адвокатським бюро Максима Писаренка від 06.03.2020 року (далі - Адвокатська угода); Додатку № 1 до Адвокатської угоди щодо визначення гонорару в розмірі 36 792,22 грн.; свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю № 3533 від 27.11.2008 року на ім`я Писаренка М.О.; виписки банку за рахунками АБ Максима Писаренка за 06.03.2020 року про перерахування ТОВ Веда Констракгн оплати адвокатських послуг в сумі 36792,22 грн.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на загальну суму 36 792,22 грн.

За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/3749/20, склала 36972,22 грн., а саме:

- надання ТОВ Веда Констракшн усних пояснень та консультацій з питань наявного спору, роз`яснення законодавства (4 години роботи адвоката) - 6000,00 грн.;

- аналіз документів ТОВ Веда Констракшн з метою підготовки позиції захисту його інтересів та порушених прав (4 години роботи адвоката) - 6000,00 грн.;

- формування опису фактичних обставин в рамках правової можелі ситуації. Розробка стратегії судового захисту (4 години роботи адвоката) - 6 000,00 грн.;

- аналіз діючого законодавства, що стосуються предмету спору, вивчення судової практики, встановлення фактичного складу обставин та пояснень (4 години роботи адвоката) - 4000,00 грн.;

- розрахунок штрафів, пені, втрат від інфляції та 25% річних (2 години роботи адвоката) - 3000,00 грн.;

- розробка та написання позовної заяви, підготовка додатків (5 години роботи адвоката) - 10000,00 грн.;

- консультація ТОВ Веда Констракшн по підготовлених процесуальних документах, роз`яснення судового процесу по даній справі (1 година роботи адвоката) - 1792,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.

В свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Також суд наголошує, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов укладеної між позивачем та Адвокатським Бюро Максима Писаренко Адвокатської угоди № 04/20-LA від 06.03.2020 року та Додатку № 1 до неї гонорар адвоката становить 36 792,22 грн., аналогічна сума витрат наведена в наданому суду детальному опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Проте зазначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на її складність, за відсутності необхідності розрахунку 25% річних та втрат від інфляції, наведених в розрахунку, неподання відзиву на позовну заяву та, відповідно, відсутність необхідності надання відповіді на відзив, а також неспівмірність обсягу первісних документів та фактичних обставин, покладених в основу позову, з витратами часу адвоката на їх вивчення та дослідження, позаяк позовні вимоги грунтуються на двох рахунках, двох платіжних дорученнях та вимозі про повернення передплати.

Крім того, оцінка дій, що полягали у підготовці і складанні позовної заяви, зокрема, подання позовної заяви, яка не відповідає вимогам ст.ст. 162, 164 ГПК України, обсяг опрацьованих адвокатом первісних документів, нормативно - правових актів, що регулюють спірні правовідносини, формування опису фактичних обставин, підготовка примірнику позовної заяви для вручення відповідачу, а також витрачений адвокатом на вказані дії час, наведений в опису робіт, за висновками суду не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані представником позивача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 6000,00 грн., оскільки саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу у повній мірі відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" (вул.Драгоманова 3а кв.4, м.Київ,02068; код ЄДРПОУ 40609633) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА КОНСТРАКШН" (вул. Садова 57, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131; код ЄДРПОУ 42587748) 177387,58 грн. (сто сімдесят сім тисяч триста вісімдесят сім грн. 58 коп.) боргу, 159,94 грн. (сто п`ятдесят дев`ять грн. 94 коп.) процентів річних, 2663,23 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят три грн. 23 коп.) судового збору та 6000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.) витрат на правову допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2020 року.

Суддя А.М.Селівон