Постанова

від 19.01.2021 по справі 910/3749/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р. Справа№ 910/3749/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

учасники справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.08.2020

у справі №910/3749/20 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА КОНСТРАКШН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ"

про стягнення 183 961,11 грн

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕДА КОНСТРАКШН" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" про стягнення 183 961,11 грн, а саме: 177 387,58 грн основного боргу, 5899,53 грн пені та 674,00 грн процентів річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" (вул.Драгоманова 3а кв.4, м.Київ,02068; код ЄДРПОУ 40609633) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА КОНСТРАКШН" (вул. Садова 57, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131; код ЄДРПОУ 42587748) 177387,58 грн (сто сімдесят сім тисяч триста вісімдесят сім грн 58 коп.) боргу, 159,94 грн (сто п`ятдесят дев`ять грн 94 коп.) процентів річних, 2663,23 грн (дві тисячі шістсот шістдесят три грн 23 коп.) судового збору та 6000,00 грн (шість тисяч грн 00 коп.) витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення належних та допустимих доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача перерахованих коштів (передоплати) за непоставлений товар підлягає задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" 05.10.2020 подало апеляційну скаргу, в якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20 у частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині залишити без змін.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Апелянт стверджує про те, що у нього не виникло зобов`язання перед позивачем у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/3749/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ". Розгляд справи призначено на 12.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 відхилено клопотання відповідача (апелянта) про залучення до участі у справі, особу, що здійснює примусове виконання рішення суду у виконавчому провадженні №63720213 приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лисенка Сергія Олексійовича, відкладено розгляд справи № 910/3749/20 до 19.01.2021.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст . 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Саг Енерджі" як продавцем у липні 2019 року було виставлено відповідачеві рахунок № 7 від 26.07.2019 року на оплату товару на загальну суму 74858,00 грн з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку № 7 від 26.07.2019 року платіжним дорученнями № 119 від 01.08.2019 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ "Саг Енерджі" грошові кошти у сумі 74858,00 грн із зазначенням призначення платежу "оплата товару згідно рахунку № 7 від 26 липня 2019 року", що підтверджується наявною у матеріалах справи копією указаного платіжного доручення.

Окрім цього відповідачем було виставлено позивачеві рахунок № 8 від 15.08.2019 на оплату товару на суму 129 270,40 грн з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку № 8 від 15.08.2019 платіжним дорученням № 137 від 15.08.2019 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ "Саг Енерджі" грошові кошти у сумі 102529,58 грн із зазначенням призначення платежу "оплата товару згідно рахунку № 8 від 15.08 2019 р…", що підтверджується наявною у матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.

Отже сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. Так, зміст зобов`язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов`язався поставити позивачу товар загальною вартістю 177 387,58 грн, а позивач зобов`язався оплатити товар, який зазначений в рахунках на оплату, зокрема, № 7 від 26.07.2019 та № 8 від 15.08.2019.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Зважаючи на надані позивачем докази судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з оплати товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з рахунків на оплату № 7 від 26.07.2019 та № 8 від 15.08.2019, оплата рахунків означає погодження з умовами поставки товару, який відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що відповідачем не була здійснена поставка товару в обсязі та на суму, передбачені рахунками та відповідно до здійсненої позивачем передплати.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом установлено, що сума сплачених позивачем коштів в розмірі 177 387,58 грн є сумою попередньої оплати на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Колегією суддів береться до уваги позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 08.02.2019 у справі № 909/524/18, у якій визначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару та з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саг Енерджі" з вимогою № 16/01-1 від 16.01.2020, у якій вимагав протягом 7 (семи) днів від дня отримання вимоги повернути грошові кошти в розмірі 177 387,58 грн.

Факт надсилання вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної № 0213700260265 від 16.01.2020, фіскального чеку від 16.01.2020 та опису вкладення від 16.01.2020.

Проте, згідно наданого позивачем та отриманого самостійно судом витягу з АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 0213700260265, останнє не було вручене адресату та 15.02.2020 повернуто за зворотною адресою.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму, оформлених у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" суду не надано.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов`язок щодо поставки товару загальною вартістю 177 387,58 грн на суму здійсненої позивачем відповідної передплати, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Зважаючи на те, що підписані в односторонньому порядку ТОВ "Саг Енерджі" видаткові накладні № 11 від 27.09.2019 та № 12 від 25.11.2019, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та не можуть бути розцінені судом як належні докази фіксації факту здійснення господарської операції з поставки товару на виконання договірних відносин та свого обов`язку відповідачем, за висновками суду доказів поставки товару відповідачем під час розгляду справи не надано.

Обгрунтованих пояснень та/або доказів неможливості надання підписаних обома сторонами на момент здійснення поставки видаткових накладних відповідачем суду не надано.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення належних та допустимих доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача перерахованих коштів (передоплати) за непоставлений товар підлягає задоволенню в розмірі 177 387,58 грн передплати.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або невиконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки унаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення передплати у законодавчо визначений строк позивачем нараховано на підставі ст.ст. 611, 549 ЦК України пеню в сумі 5899,53 грн за період з 24.01.2020 по 06.03.2020 та на підставі ст. 625 ЦК України 674,00 грн процентів річних за період 24.01.2020 по 06.03.2020, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Надіслана позивачем на адресу відповідача вимога № 16/01-1 від 16.01.2020 згідно наданого позивачем витягу з АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 0213700260265 не була вручене адресату та 15.02.2020 повернута за зворотною адресою.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази заперечень відповідача щодо факту надсилання зазначеної вимоги, з урахуванням фактичних обставин справи датою пред`явлення відповідачу як постачальнику вимоги про повернення передплати є 15.02.2020.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 указаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як установлено судом, ураховуючи той факт, що семидневний строк з дня пред`явлення вимоги припидає на 22.02.2020 - суботу, тобто вихідний день, граничною датою виконання зобов`язання з повернення передплати є 24.02.2020 та за висновками суду період прострочення починається з 25.02.2020.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір процентів річних становить 159,94 грн.

Щодо заявлених нарахованих позивачем та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 5899,53 грн за період з 24.01.2020 по 06.03.2020 колегія суддів відзначає наступне.

В силу ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 36792,00 грн колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові великої палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому як убачається із матеріалів справи заперечення відповідача проти заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу та/або клопотання про зменшення таких витрат відсутні.

Як установлено судом за результатами розгляду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме копії: Адвокатської угоди № 04/20-LA, укладеного між ТОВ "Веда Констракшн" та Адвокатським бюро "Максима Писаренка" від 06.03.2020 (далі - Адвокатська угода); Додатку № 1 до Адвокатської угоди щодо визначення гонорару в розмірі 36 792,22 грн; свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю № 3533 від 27.11.2008 на ім`я Писаренка М.О.; виписки банку за рахунками АБ "Максима Писаренка" за 06.03.2020 про перерахування ТОВ "Веда Констракгн" оплати адвокатських послуг в сумі 36792,22 грн; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на загальну суму 36 792,22 грн

За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/3749/20, склала 36972,22 грн, а саме:

- надання ТОВ "Веда Констракшн" усних пояснень та консультацій з питань наявного спору, роз`яснення законодавства (4 години роботи адвоката) - 6000,00 грн;

- аналіз документів ТОВ "Веда Констракшн" з метою підготовки позиції захисту його інтересів та порушених прав (4 години роботи адвоката) - 6000,00 грн;

- формування опису фактичних обставин в рамках правової можелі ситуації. Розробка стратегії судового захисту (4 години роботи адвоката) - 6 000,00 грн;

- аналіз діючого законодавства, що стосуються предмету спору, вивчення судової практики, встановлення фактичного складу обставин та пояснень (4 години роботи адвоката) - 4000,00 грн;

- розрахунок штрафів, пені, втрат від інфляції та 25% річних (2 години роботи адвоката) - 3000,00 грн;

- розробка та написання позовної заяви, підготовка додатків (5 години роботи адвоката) - 10000,00 грн;

- консультація ТОВ "Веда Констракшн" по підготовлених процесуальних документах, роз`яснення судового процесу по даній справі (1 година роботи адвоката) - 1792,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.

У свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Також суд наголошує, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як установлено судом за матеріалами справи, згідно умов укладеної між позивачем та Адвокатським Бюро "Максима Писаренко" Адвокатської угоди № 04/20-LA від 06.03.2020 та Додатку № 1 до неї гонорар адвоката становить 36792,22 грн, аналогічна сума витрат наведена в наданому суду детальному опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на її складність, за відсутності необхідності розрахунку 25% річних та втрат від інфляції, наведених в розрахунку, неподання відзиву на позовну заяву та, відповідно, відсутність необхідності надання відповіді на відзив, а також неспівмірність обсягу первісних документів та фактичних обставин, покладених в основу позову, з витратами часу адвоката на їх вивчення та дослідження, позаяк позовні вимоги грунтуються на двох рахунках, двох платіжних дорученнях та вимозі про повернення передплати.

Крім того, оцінка дій, що полягали у підготовці і складанні позовної заяви, зокрема, подання позовної заяви, яка не відповідає вимогам ст.ст. 162, 164 ГПК України, обсяг опрацьованих адвокатом первісних документів, нормативно - правових актів, що регулюють спірні правовідносини, формування опису фактичних обставин, підготовка примірнику позовної заяви для вручення відповідачу, а також витрачений адвокатом на вказані дії час, наведений в опису робіт, за висновками суду не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Ураховуючи вищевикладене, місцевим господарськом судом було обґрунтовано частково задоволено вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ", у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САГ ЕНЕРДЖІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3749/20.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст складено 26.01.2021.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

С.В. Владимиренко