Ухвала

від 17.08.2020 по справі 520/14194/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1282/20

Номер справи місцевого суду: 520/14194/18 1-кс/520/5674/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.10.2018 року про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12017160000000847 від 20.10.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, -

встановив:

Оскарженою ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.10.2018 року було задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , та накладено арешт на виробничі і невиробничі будівлі, об`єкти житлової нерухомості загальною площею 6493,4 км.м, що складаються з: склад «Б», загальною площею 2353,8 кв.м.; склад «В» загальною площею 4066,8 кв.м.; склад «Е», загальною площею 72,8 кв.м.; вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , шляхом заборони проведення будь-яких реєстраційних дій.

Своє рішення про накладення арешту на зазначене майно слідчий суддя мотивував тим, що воно є доказом злочину та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою збереження речового доказу, та для забезпечення дієвості і об`єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки незастосування арешту може призвести до його відчуження.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді адвокат ОСОБА_7 , діюча в інтересах третьої особи ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді про арешт майна, просить її скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 в повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що слідчий суддя не впевнився в тому, що органи досудового розслідування до цього часу не повідомили жодній особі про підозру у вчиненні будь якого кримінального правопорушення, що свідчить про відсутність на теперішній час підстав стверджувати, що взагалі мало місце кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України, за яким проводиться досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а існують цивільно-правові відносини, з приводу яких розглядається цивільний позов у суді першої інстанції.

Зазначає, що в ухвалі слідчого судді не зазначено підозрюваного, до якого може бути подано цивільний позов в кримінальному провадженні, не вказано, конкретно яким чином вказане майно може бути використане як знаряддя вчинення злочину, не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речових доказів.

Підстави для накладення арешту на майно, передбачені п.1 ч.2 ст.170 КПК України, а саме збереження речових доказів, які були зазначені у клопотанні слідчого в обґрунтування вимог, а також в ухвалі слідчого судді, відсутні.

Про розгляд апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді про арешт майна було належним чином повідомлено ТОВ «Одесоблпостачзбут», за заявою якого були внесені відомості до ЄРДР за №12017160000000847 від 20.10.2017 року, а також за клопотанням якого слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Однак, 17.08.2020 року на адресу апеляційного суду надійшла заява адвоката ОСОБА_11 , яка діє в інтересах ТОВ «Одесоблпостачзбут», в якій вона вказує, що товариство не заперечує проти задоволення апеляційної скарги та скасування накладеного арешту на земельну ділянку.

Учасники апеляційного провадження не заперечували про розгляд апеляційної скарги без участі представника ТОВ «Одесоблпостачзбут», згідно зазначеної заяви її представника, в зв`язку з чим апеляційним судом була постановлена відповідна ухвала.

Заслухавши суддю-доповідача; адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу та вказав, що на даний час відсутня необхідність в накладенні арешту на майно; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другоюст.173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку про те, що слідчий суддя не дотримався вищевказаних вимог Закону та практики ЄСПЛ, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на майно у рамках зазначеного кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів провадження 20.10.2017 року, за заявою Голови правління ПАТ «Одесоблпостачзбут» ОСОБА_12 , були внесені відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні №12017160000000847 за фактом щодо шахрайських дій ОСОБА_13 , який незаконно заволодів частиною майна ПАТ «Одесоблпостачзбут», за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В клопотанні слідчого про накладення арешту на майно, зокрема, зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що ТОВ (ПАТ) «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» користується земельною ділянкою за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 12б на підставі Рішенням Виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих від 15.09.1970 року № 482 починаючи з 1970 року.

У 1973 році ТОВ «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» на вказаній земельній ділянці проведено будівництво об`єктів нерухомого майна, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова., 12б.

Рішеннями Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №112-IV та № 480-IV від 30 листопада 2007 року ТОВ «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду на 5 років земельної ділянки приблизною площею 2,98 га (забудовані землі) для ведення виробничої та комерційної діяльності в смт. Авангард по вул. Базовій, 12б.

Рішенням Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 29.12.2011 року №325-V споживчому товариству «ЕКО-ДОМ» було надано в короткострокову оренду земельної ділянки загальною площею 1,3823 га для обслуговування будівель та споруд виробничо-складської бази за адресою: Овідіопольський район, с. Авангард, вул. Базова, 12б.

Окрім того, на підставі наведеного рішення виділеній земельній ділянці тимчасово, на час дії договору на 1 рік, присвоєно наступну адресу: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 12б/1.

На підставі вказаного рішення між СТ «ЕКО-ДОМ» та Авангардівською селищною радою укладено тимчасовий договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,3823 га для обслуговування будівель та споруд виробничо-складської бази за адресою: Овідіопольський район, с. Авангард, вул. Базова, 12б.

18.07.2012 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулася прокуратура Одеської області із адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування вказаного рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (справа № 1570/4394/2012).

Натомість, Авангардівська селищна рада Овідіопольського району Одеської області надала до суду копію рішення від 29.11.2012 року №593-V, яким вирішено вважати таким, що втратило чинність рішення №325-V від 29.12.2011 року «Про надання споживчому товариству «ЕКО-ДОМ» в короткострокову оренду земельної ділянки загальною площею 1,3823 га для обслуговування будівель та споруд виробничо-складської бази за адресою: Овідіопольський район, с. Авангард, вул. Базова, 12б», коли вже фактично шляхом одночасного винесення інших рішень стосовно СТ «ЕКО-ДОМ» надала дозвіл на оформлення права власності останнього на майно та частину земельної ділянки.

Після чого прокуратура Одеської області звернулася до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду.

Авангардівською селищною радою 09.11.2012 року за № 438 винесено рішення «Про видачу та реєстрацію свідоцтва про право власності на нерухоме майно (виробничі та невиробничі будівлі) СТ «ЕКО-ДОМ».

Відповідно до зазначеного рішення, на підставі заяви директора СТ «ЕКО-ДОМ» від 06.11.2012 року та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 31.10.2012 року №ОД 1431220511, що зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області, вирішено:

- видати та зареєструвати свідоцтво про право власності на нерухоме майно СТ «ЕКО-ДОМ», а саме на виробничі та невиробничі будівлі загальною площею - кв.м., в т.ч. літ. Б - склад 2353,8 кв.м.; літ.В - склад - 4066,8 кв.м.; літ.Е - склад - 72,8 кв.м.; споруди -І, що знаходяться за адресою: с. Авангард, вул. Базова № 12б/1 Овідіопольського району Одеської області;

- доручити КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» зареєструвати у встановленому порядку вищенаведений окремий об`єкт нерухомого майна.

Також встановлено, що у реєстрі дозвільних документів ДАБІ України не міститься будь-якої інформації стосовно реєстрації Інспекцією ДАБК в Одеській області Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 31.10.2012 року №ОД 1431220511.

Авангардівська селищна рада прийняла наступні рішення:

-29.11.2012 року №596-V «Про надання дозволу СТ «ЕКО-ДОМ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 (п`ять) років, для будівництва та обслуговування виробничих та невиробничих будівель та споруд (складської бази).

-05.04.2013 № 674-V «Про внесення змін до рішення Авангардівської селищної ради № 596-V від 29.11.2012 року «Про надання дозволу СТ «ЕКО-ДОМ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 (п`ять) років, для будівництва та обслуговування виробничих та невиробничих будівель та споруд (складська база)». Відповідно до вказаних змін площу земельної ділянки, яка передається СТ «ЕКО-ДОМ» змінено на 0,5885 га.

-30.04.2015 року № 1303-V «Про надання СТ «ЕКО-ДОМ» в оренду земельної ділянки загальною площею 0,5000 га для будівництва та обслуговування виробничих та невиробничих будівель та споруд (складської бази)» затвердила Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки СТ «ЕКО-ДОМ» в оренду терміном на 5 років та передала в оренду вказану земельну ділянку з вже присвоєним кадастровим окремим номером 5123755200:02:002:0207.

11.05.2018 року за договором купівлі-продажу СТ «ЕКО-ДОМ» передав у власність ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у рівних частках, виробничі і невиробничі будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці кадастровий номер: 5123755200:02:002:0207.

Таким чином, апеляційний суд звертає увагу на те, що відомості по факту шахрайських дій ОСОБА_13 щодо незаконного заволодіння частиною майна ТОВ «Одесоблпостачзбут» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, були внесені до ЕРДР 20.10.2017 року, тобто до передачі СТ «ЕКО-ДОМ» 11.05.2018 року, за договором купівлі-продажу, у власність ОСОБА_10 та ОСОБА_8 виробничих і невиробничих будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що виключає причетність ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до події зазначеного кримінального правопорушення.

В клопотанні слідчого не зазначено жодних відомостей щодо внесення в подальшому до ЕРДР відомостей щодо незаконних дій ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відносно майна ТОВ «Одесоблпостачзбут», на яке слідчий просив накласти арешт.

На підставі наведеного апеляційний суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_8 , в інтересах якого подана апеляційна скарга, є добросовісним набувачем майна, так як з фабули кримінального правопорушення, внесеної до ЕРДР, а також з клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 11.05.2018 року, тобто вже після події кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, по факту якого були внесені відомості до ЕРДР 20.10.2017 року, набули право власності на арештоване майно, будь-які відомості щодо причетності власників майна до вчинення даного кримінального правопорушення відсутні.

Відповідно до приписів ч.10 ст.170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів, тобто на підставі п.1 ч.2 ст.170 КПК.

В клопотанні слідчого про арешт майна, а також в оскаржуваній ухвалі слідчого судді правовою підставою для арешту майна й були зазначені приписи п.1 ч.2 ст.170 КПК України, зокрема, що зазначені виробничі і невиробничі будівлі та об`єкти житлової нерухомості є доказами злочину та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно, відповідно до положень ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону, з урахуванням процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, які є власниками майна, що прямо впливає на доведеність стороною обвинувачення цих правових підстав та мети застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження, що узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно стороною обвинувачення не були доведені правові підстави для арешту майна, які передбачені п.1 ч.2 ст.170 КПК України, а також відповідність арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України.

Так, при розгляді апеляційної скарги прокурор пояснив, що за час проведення досудового розслідування, яке триває з 20.10.2017 року до теперішнього часу, будь-якій особі про підозру не повідомлено.

Також прокурор пояснив, що слідчий не виносив постанови про визнання майна, про арешт якого ставиться питання в клопотанні, речовим доказом у кримінальному провадженні до теперішнього часу.

Представник власника майна пояснила, що ОСОБА_8 на законних підставах є володільцем виробничих і невиробничих будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується долученими до апеляційної скарги Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Одночасно апеляційний суд приймає до уваги пояснення прокурора та представника власника майна про перебування в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області спору щодо права власності на будівлі між ТОВ «Одесоблпостачзбут», ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , 3-я особа СТ «Еко-Дом», що вказує на цивільно-правовий характер виниклих відносин.

Представник власника майна долучила до апеляційної скарги копію договору від 03.04.2020 року, укладеного між ТОВ «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» та ОСОБА_8 і ОСОБА_10 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, який, на думку апеляційного суду, також свідчить про цивільно-правовий характер відносин між сторонами.

Крім того, в судовому засіданні прокурор пояснив, що у вказаному кримінальному провадженні отримано висновок судової будівельно-технічної експертизи та оціночно-будівельної експертизи №14/19 від 17.03.2020 року, якою встановлено, що невиробничі будівлі, оформлені у власність СТ «ЕКО-ДОМ», є реконструйованими приміщенням ТОВ «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» з рампою для під`їзду залізничного транспорту та автомобільного вантажного транспорту, в якому будівлі, що належали ТОВ «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» складають певну частку, однак її фактично неможливо виділити та привести у первинний стан шляхом здійснення демонтажу окремих частин. Витребування з незаконного володіння майна на користь потерпілого унеможливлена через його реконструкцію, а відшкодування завданих збитків можливе лише шляхом стягнення коштів з винної особи, до кола яких не належать набувачі нежитлового приміщення ОСОБА_8 та ОСОБА_10 .

З огляду на зазначені обставини, в клопотанні слідчого не зазначені обґрунтування та співрозмірність вимог про накладення арешту на виробничі і невиробничі будівлі в повному обсязі, без врахуванням тієї обставини, що ТОВ «ОДЕСОБЛПОСТАЧЗБУТ» належала тільки певна частка цих об`єктів.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого слідчим суддею рішення про накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , оскільки, як встановлено в ході апеляційного розгляду, зазначені будівлі не були визнані речовими доказами, а при розгляді клопотання не доведено обґрунтування мети та підстав для накладення арешту на вказане майно.

Таким чином, підстава для накладення арешту на майно, передбачена п. 1 ч.2 ст.170 КПК України, а саме збереження речових доказів, стороною обвинувачення не доведена, висновок в ухвалі слідчого судді про те, що об`єкти нерухомого майна відповідають критеріям ст. 98 КПК України, так як вони ймовірно були об`єктом кримінально-протиправних дій, не ґрунтуються на будь-яких доказах, в зв`язку з чим відсутні підстави, передбачені приписами ч.10 ст.170 КПК України, для накладення арешту на майно добросовісного набувача ОСОБА_8 .

При цьому апеляційний суд також враховує думку прокурора, який пояснив, що на даний час відсутня необхідність в накладенні арешту на майно, а також аналогічну думку адвоката ОСОБА_11 , яка діє в інтересах ТОВ «Одесоблпостачзбут» та адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах власника майна ОСОБА_8 .

В оскаржуваній ухвалі не надано належної оцінки зазначеним обставинам, в зв`язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, що, згідно з положеннями п.2 ч.1 ст.409, ст.411 КПК України, є підставою для скасування оскарженої ухвали, та, відповідно до вимог ст. 407 ч. 3 КПК України, постановлення нової ухвали, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна має бути відмовлено за відсутністю для цього передбачених законом підстав.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 задовольнити, ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.10.2018 року про накладення арешту майно, а саме виробничі і невиробничі будівлі, об`єкти житлової нерухомості загальною площею 6493,4 км.м, що складаються з: склад «Б», загальною площею 2353,8 кв.м.; склад «В» загальною площею 4066,8 кв.м.; склад «Е», загальною площею 72,8 кв.м.; вимощення І, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Авангард, вул. Базова, 12б/1, у кримінальному провадженні №12017160000000847 від 20.10.2017 року за ознаками ч.3 ст.190 КК України скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4