Рішення

від 03.09.2020 по справі 909/443/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.09.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/443/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ВЕСТ ФУДС"

про стягнення заборгованості в сумі 28163 грн 11 к.

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕКО ВЕСТ ФУДС" про стягнення заборгованості в сумі 28163 грн 11 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

03.06.2020 суд відкрив провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов.

22.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7574/20), який суд приєднав до матеріалів справи.

06.07.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№8272/20), яку суд приєднав до матеріалів справи.

09.07.2020 суд постановив витребувати у ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДПС у м. Києві: - належним чином завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" (вул. Віскозна, буд. 8, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код 34355058, ІПН 343550526597) за період з вересня 2019 року по грудень 2019 року з додатком 5 "Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" щодо контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ВЕСТ ФУДС", вул. Польова, буд. 14, м. Івано-Франківськ, 76011, ідентифікаційний код 42334928, ІПН 423349209158.

20.07.2020 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх.№9039/20), які суд приєднав до матеріалів справи.

28.07.2020 на виконання вимог ухвали суду від 09.07.2020 Головне управління ДПС у м. Києві надало витребувані судом матеріали, які суд прийняв до розгляду (лист вх.№9414/20).

Також, в ухвалі від 03.06.2020 суд встановив відповідачу строк - 5 днів з дня вручення цієї ухвали, для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.

Відповідач у встановлений строк заяву із обґрунтуванням своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не подав.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесені зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Враховуючи те що Закон набрав чинності 17.07.2020, процесуальний строк на подання відповідачем відзиву закінчився 06.08.2020.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

17.08.2020 відповідач подав додаткові пояснення вх.№10536/20, які суд приєднав до матеріалів справи.

28.08.2020 позивач надіслав заперечення щодо додаткових пояснень вх.№11186/20 від 01.09.20 .

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу №1311 від 12.03.2019 надав відповідачу ці послуги, однак відповідач в порушення умов договору, отримані послуги не оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 24311 грн 88 к. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 530, 612 ЦК України. На підставі ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов"язання, позивач нарахував відповідачу 428 грн 15 к. - 3% річних. Керуючись п.9.9. вказаного договору, за порушення строків оплати нарахував 3423 грн 96 к. пені, а також просить стягнути судовий збір в розмірі 2102 грн 00 к.

У відповіді на відзив вх.№8272 від 06.07.2020 представник позивача зазначив, що договірні відносини позивача та відповідача були оформлені єдиним письмовим договором №1311 від 12.03.2019, копію якого додано до позовної заяви; інші договори сторонами не укладалися; забезпечення отримання кореспонденції за юридичною адресою є обов"язком відповідача, наслідки незабезпечення/неналежного забезпечення отримання кореспонденції цілковито покладаються на недобросовісну сторону та просив суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Заперечення відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов вх.№7574/20 від 22.06.2020. Ствердив, що одяг в користування згідно договору про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу №1311 від 12.03.2019 не надавався, заявка замовника - лист примірки між сторонами не оформлялась; наданий позивачем до позовної заяви акт прийому-передачі одягу не стосується цього договору.

В додаткових поясненнях вх.№10536/20 від 17.08.2020 відповідач вказав, що приєднані до матеріалів справи акти наданих послуг не можуть бути належним доказом в справі, оскільки не підписані відповідачем і фактично містять інформацію викладену позивачем в односторонньому порядку. Ствердив про відсутність в нього одягу, який є власністю позивача та вважає, що цей позов є спробою фактичного вимагання коштів за ненадані послуги. Просив суд в позові відмовити.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги.

12.03.2019 ТОВ "Ліндстрем" (виконавець) та ТОВ "Еко Вест Фудс" (замовник) уклали договір № 1311 про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу (далі - договір).

Зазначений договір укладений у письмовій формі, підписаний сторонами, підписи засвідчені печатками, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджені всі умови договору та досягнута згода щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого договору є обов`язковим.

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець надає замовнику в тимчасове оплатне користування робочий одяг (далі - одяг), який належить виконавцю на праві власності, виконавець приймає на себе зобов`язання з надання послуг доставки, прання і ремонту, а також заміни зношеного одягу, який використовувався за його прямим призначенням (далі - послуги).

Згідно з п. 1.2 договору виконавець має виключне право здійснювати прання та обслуговування наданого одягу.

За умовами п. 2.1 договору одяг надається на підставі заявки замовника - листа примірки (додаток 1). Всі зміни в кількості наданих одиниць одягу оформлюються на підставі письмової заявки з підписом відповідальної особи та печаткою.

Відповідно до п. 2.2 договору підставою для розрахунків за цим договором є загальна кількість предметів одягу, які виконавець надав у користування замовнику.

У п. 3.1 договору виконавець зобов`язався надавати замовнику послуги, критерії якості яких узгоджуються сторонами і зазначені в додатку 6 до цього договору.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що замовник забезпечує передачу використаного одягу для обміну на чистий одяг в узгодженому місці та в узгоджений день тижня, а також можливість вільного доступу до одягу для його обміну. Виконавець забирає використаний одяг для обслуговування один раз на тиждень.

Згідно з п. 9.1 договору сума оплати за цим договором визначається кількістю наданого в користування одягу та ціною його обслуговування, що вказана в додатку 2.

Відповідно до пунктів 9.4, 9.5 договору ціни не включають в себе податок на додану вартість та інші збори податкового характеру. Рахунки надаються замовнику після кожних 28 днів надання послуг. Періодичність виставляння рахунків складає чотири (4) тижні. Виставлені рахунки відсилаються засобами електронного зв"язку на електронну адресу особи замовника відповідальної за оплату наданих послуг. Разом із рахунком замовнику направляються податкова накладна та акт виконаних робіт, який підтверджує надання послуг за цим договором. Сторони визнають, що акти складені в електронному вигляді та підписані електронними цифровими підписами є первинними документами, які підтверджують факт надання послуг за договором.

Послуги вважаються наданими в повному обсязі та без зауважень, якщо протягом 2-х тижнів з моменту відправлення рахунку, податкової накладної та акта, що підтверджує надання послуг, замовник не пред`явив жодних письмових претензій щодо якості наданих послуг (пункт 9.6 договору).

Згідно з п. 9.7 договору оплата за надані послуги здійснюється замовником в гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Термін оплати наданих послуг - 14 днів із дати виставлення рахунку.

У випадку порушення строків оплати послуг виконавець має право отримати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (п.9.9. договору).

Договір діє з моменту його підписання (пункт 11.1 договору).

У п. 12.3 договору сторони домовились, що виконавець має право розірвати договір у разі, якщо замовник не оплачує рахунки у встановлений термін. В такому випадку виконавець має право вимагати від замовника компенсацію у сумі, яка дорівнює сумі вартості послуг за цим договором за останні дванадцять (12) місяців.

У додатку 2 до договору сторони погодили ціну та інші виплати за обслуговування наданого в користування робочого одягу.

Як стверджує позивач на виконання умов договору та згідно акта прийому передачі від 18.09.2019, передав в тимчасове користування відповідачу одяг в кількості 132 штуки та у період з вересня 2019 по грудень 2019 надав послуги з його обслуговування на суму 24311 грн 88 к., що підтверджується такими рахунками на оплату та актами надання послуг:

- № 131972 від 09.09.2019 на суму 8132 грн 44 к.;

- № 134450 від 07.10.2019 на суму 7418 грн 34 к.;

- № 137016 від 04.11.2019 на суму 5624 грн 23 к.;

- № 140056 від 02.12.2019 на суму 3136 грн 87 к.

В порушення умов договору, відповідач прийняті на себе договірні зобов"язання не виконав, надані послуги не оплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 24311 грн 88 к.

ТОВ "Ліндстрем" вказує, що вказані вище рахунки на оплату та акти неодноразово надсилались на електронну адресу ТОВ "Еко Вест Фудс", простою кореспонденцією, а також як додатки до направлених на адресу ТОВ "Еко Вест Фудс" претензій.

Матеріалами справи підтверджується звернення ТОВ "Ліндстрем" до ТОВ "Еко Вест Фудс" із претензією вих. № П-364 від 15.01.2020 на суму 24311 грн 88 к. та повідомленням вих.№П-364 про дострокове розірвання договору, на підставі п. 12.3 договору, згідно яких вимагав сплати заборгованості за договором, докази направлення вказаних відправлень містяться у матеріалах справи.

Станом на 29.03.2020 сума боргу залишилась не погашеною, у зв"язку з чим позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України та п.9.9 договору за прострочення виконання грошового зобов"язання, нарахував відповідачу 428 грн 15 к. - 3 % річних та 3423 грн 96 к. - пені і звернувся до суду за захистом порушеного права.

Відповідач стверджує, що одяг в користування згідно договору №1311 від 12.03.2019 не отримував; акт прийому передачі одягу який міститься в матеріалах справи не стосується цього договору і є спірним документом. Однак доказів укладення сторонами інших договорів чи направлення на адресу позивача письмових заперечень щодо отриманих послуг після отримання претензії та повідомлення про розірвання договору не надав.

Оцінивши подані сторонами та зібрані судом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі " Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак оцінюючи представлені сторонами докази суд врахував, що рахунки на оплату та акти надання послуг на загальну суму 24311 грн 88 к. направлялись відповідачу за його юридичною адресою, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями опису вкладення у цінний лист, накладної від 16.01.2020 та інформацією з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта".

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою відповідач з додержанням вимог поштового зв"язку надсилав за адресою зазначеною відповідачем під час укладення договору, не може вважатися поважною причиною невиконання зобов"язання за цим договором, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження наявності у відповідача зауважень до якості наданих позивачем послуг, їх кількості, обсягу або наявності ненаданих позивачем послуг; відповідач не висував будь-яких претензій щодо затримки здійснення доставки одягу, виявлення невідповідності одягу з дня укладення договору до подання позову до суду.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до інформації, наданої Головним управління ДПС у м. Києві позивач зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, а саме: №2075 від 09.09.19, №2134 від 07.10.19, №2235 від 04.11.19 та №2327 від 02.12.19, які складені позивачем за результатами надання ТОВ "Ліндстрем" послуг, в яких відображена їх вартість.

Згідно з пунктами 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Таким чином, відповідач мав доступ до зареєстрованих позивачем за первісним позовом податкових накладних, а також змогу включити суму ПДВ до податкового кредиту.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

З підстав, зазначених вище, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження надання послуг за договором.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновки суду.

Факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо оплати отриманих послуг підтверджується матеріалами справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 24311 грн 88 к. обґрунтована та належить до задоволення.

Суд перевірив у відповідності до умов п. 9.7 Договору строк настання обов"язку по оплаті наданих послуг за виставленими позивачем рахунками № 131972, № 134450 , № 137016 та № 140056 та застосував норму ч.6 ст.232 ГК України для нарахування пені та розрахував суму пені, яка становить 3012 грн 94 к. і належить до стягнення з відповідача.

Суд також перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних за період з 23.09.2019 - 26.05.2020 та задовольняє їх за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 24311 грн 88 к. - основного боргу, 3012 грн 94 к. - пені, 428 грн 15 к. - 3% річних.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 2102 грн 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №13827 від 12 травня 2020 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в розмірі 2071 грн 32 к. суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 123, 124, 126, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" до Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕКО ВЕСТ ФУДС" про стягнення 28163 грн 11 к. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕКО ВЕСТ ФУДС" ( вул. Польова,14, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область,76011, код 42334928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" (вул.Віскозна,8, м.Київ, 02094, код 34355058) - 24311 (двадцять чотири тисячі триста одинадцять гривень) 88 к. основного боргу, 3012 грн ( три тисячі дванадцять гривень) 94 к. - пені, 428 грн (чотириста двадцять вісім гривень) 15 к. - 3% річних, 2071 (дві тисячі сімдесят одну гривню) 32 к. - судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 411 (чотириста одинадцять гривень ) 02 к. - відмовити.

Судовий збір в сумі 30 (тридцять гривень) 68 к. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.09.2020

Суддя Т. В. Максимів