Ухвала

від 09.09.2020 по справі 460/939/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 460/939/19

Провадження № 11-244апп20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула матеріали касаційної скарги Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області (далі - Релігійна громада УПЦ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі № 460/939/19 за позовом Релігійної громади УПЦ до Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА), третя особа - Релігійна громада Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Мнишин Гощанського району Рівненської області (далі - Релігійна громада ПЦУ), про визнання протиправним і скасування розпорядження та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року Релігійна громада УПЦ звернулась до суду з позовом до Рівненської ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження відповідача від 21 березня 2019 року № 232 Про порядок почергового користування Покровською церквою в с. Мнишин Гощанського району (далі - спірне розпорядження).

На обґрунтування позову Релігійна громада УПЦ зазначила, що культова будівля храму с. Мнишин знаходиться у її правомірному користуванні на підставі відповідного охоронного договору та не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ Про свободу совісті та релігійні організації (далі - Закон № 987-ХІІ), до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України. Третя особа не зверталася до позивача щодо встановлення порядку почергового користування церквою, тому, на переконання останнього, спірне розпорядження порушує право Релігійної громади УПЦ на володіння і користування Покровською церквою в с. Мнишин, а також порушує релігійні звичаї та традиції щодо проведення церковних обрядів.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 25 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що Охоронний договір на передачу пам`ятки архітектури Покровської церкви 1876 року с. Мнишин Гощанського району Рівненської області від 29 вересня 1988 року (далі - Охоронний договір) не містить підписів громадян, які складають церковну общину, релігійну громаду, зареєстровану в установленому порядку, та не міг бути підписаний представником позивача, оскільки на дату його укладання релігійна громада позивача ще не була зареєстрована, а в статуті позивача немає посилань на те, що він є правонаступником попереднього користувача (сторони Охоронного договору) - Церковної ради с. Мнишин Гощанського району Рівненської області. Охоронний договір не надає позивачу переважних прав виключно одноособового володіння та користування культовою будівлею перед іншою релігійною громадою. Позивач та третя особа як релігійні громади, що зареєстровані в установленому законом порядку у с. Мнишин Гощанського району Рівненської області, мають визначені Конституцією України рівні права користування майном державної та комунальної власності, в тому числі і Покровською церквою цього села.

Також суди вказали, що положення Постанови Верховної Ради Української РСР від 23 квітня 1991 року № 988-XII Про порядок введення в дію Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (далі - Постанова № 988-ХІІ) не дають підстави стверджувати, що позивач є правонаступником релігійної громади, що існувала на момент укладення Охоронного договору від 29 вересня 1988 року. Спірне розпорядження не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки не передбачає можливості припинення його права користування культовою спорудою, а з метою врегулювання релігійного конфлікту між релігійними громадами с. Мнишин Гощанського Рівненської області передбачає почергове користування сторонами цього конфлікту приміщенням церкви. При цьому суд першої інстанції вказав, що при виданні зазначеного розпорядження відповідачем дотримано принцип пропорційності, оскільки його виконання фактично зупиняє загострення існуючого між позивачем і третьою особою конфлікту.

Не погодившись із указаними судовими рішеннями, Релігійна громада УПЦ подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, у тому числі неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Покровська церква с. Мнишин Гощанського району Рівненської області знаходиться в користуванні позивача на підставі Охоронного договору, який є чинним і передбачає не лише передачу права користування позивачу, але й покладає на останнього обов`язки з відповідального збереження цієї пам`ятки архітектури. Позивач набув статусу сторони Охоронного договору на підставі правонаступництва прав попередньої релігійної громади - Церковної ради с. Мнишин Гощанського району Рівненської області, що також було підтверджено з боку Рівненської обласної Ради народних депутатів при прийнятті рішень про реєстрацію статуту релігійної громади від 25 вересня 1991 року № 173 та про передачу позивачу культової споруди у постійне користування від 03 грудня 1991 року № 221. Охоронний договір є дійсним і має братися до уваги будь-якими третіми особами за умови, якщо його недійсність не встановлена судом. Позивач стверджує, що він є правонаступником попередньо існуючої (що існувала без правоздатності юридичної особи) релігійної громади відповідно до пунктів 3, 4 Постанови № 988-XII. Отже, Рівненська ОДА, приймаючи спірне розпорядження щодо визначення почергового користування культовою будівлею двома релігійними громадами, проігнорувала факт перебування її у правомірному користуванні позивача на підставі Охоронного договору та не вжила заходів щодо припинення такого користування або зміни його умов у встановленому цивільним законодавством порядку, що призвело до порушення положень статті 17 Закону № 987-ХІІ.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 07 серпня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що при вивченні судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було виявлено розбіжності в їх розумінні, що призвело до різного застосування й тлумачення касаційними судами норм права, що регулюють ці правовідносини.

Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2009 року у справі № 21-1425во09 дійшов висновку, що культова будівля, що знаходиться у правомірному користуванні релігійної громади, не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 Закону № 987-ХІІ, до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

У постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/1950/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання законності розпорядження голови Рівненської ОДА, яким внесено зміни до рішення виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів щодо передачі у безоплатне користування культової будівлі та визначення режиму її користування на умовах, передбачених в окремих договорах, дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо встановлення режиму користування культовою спорудою, незважаючи на наявність чинного Охоронного договору про передачу в користування Церковній раді цієї культової споруди для проведення богослужінь.

Водночас схожі спори (щодо права власності та користування культовими спорудами) вирішуються й господарськими судами.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 907/56/18 (постанова від 12 березня 2019 року) за позовом Релігійної греко-католицької громади Святого Архистратига Михаїла села Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області (далі - греко-католицька громада) до виконавчого комітету Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - виконком, сільрада відповідно), сільради, треті особи - Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської церкви села Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області (далі - православна громада), Ужгородська районна державна адміністрація (далі - Ужгородська РДА), предметом спору в якій було: рішення виконкому сільради, яким оформлено право власності на будівлю церкви, закріпленої за православною громадою, у формі колективної власності та доручено Ужгородському районному бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) виготовити свідоцтво на право власності та зареєструвати за православною громадою; видане сільрадою православній громаді свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (церкву), з підстав перевищення виконкомом сільради повноважень щодо прийняття такого рішення.

Натомість Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у справах № 819/132/16 (постанова від 24 січня 2019 року) та № 813/1262/18 (постанова від 21 січня 2020 року) дійшов іншого висновку: законодавством чітко визначена юрисдикційність розгляду відповідних категорій справ, а саме відповідно до частини десятої статті 17 Закону № 987-ХІІ рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Так, у справі № 819/132/16 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Тернопільська ОДА) предметом спору було розпорядження відповідача від 18 квітня 1997 року № 167 Про передачу у власність культових споруд і майна, яке в них знаходиться, релігійним громадам населених пунктів області в частині передачі у власність релігійній громаді Української Автокефальної Православної Церкви в м. Бучачі Тернопільської області (далі - УАПЦ в м. Бучачі) церкви Святого Архистратига Михаїла (далі - церква Св. Михаїла). Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин у зазначеній справі обумовлено незгодою позивача як члена релігійної громади парафії Свято-Миколаївської церкви та церкви Святого Архистратига Михаїла Української Православної церкви Київського Патріархату з правомірністю набуття релігійною громадою УАПЦ у м. Бучачі права власності на культову споруду та майно, що в ній знаходиться, а саме церкви Св. Михаїла, з посиланням на те, що позивач та інші члени парафії позбавлені можливості та гарантованого права віросповідання та участі у релігійних обрядах. Тобто предметом розгляду є не стільки рішення Тернопільської ОДА як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття УАПЦ у м. Бучачі права власності на церкву Св. Михаїла, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

У справі № 813/1262/18 за позовом Релігійної організації Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви в селі Дубрівка Самбірського району Львівської області (далі - Релігійна організація) до Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА), третя особа - Релігійна громада Української Автокефальної Православної церкви села Дубрівка Самбірського району, предметом спору було розпорядження відповідача Про передачу церкви Святого Василія Великого в селі Дубрівка Самбірського району релігійній громаді , зобов`язання Львівської ОДА передати церкву Святого Василія Великого в селі Дубрівка Самбірського району Львівської області та державне майно, що в ній знаходиться, Релігійній організації. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання протиправними та скасування спірного рішення щодо передачі в користування церкви та державного майна, що в ній знаходиться, є захистом прав позивача на це майно від його порушення іншою особою, яка набула право користування на спірне майно. А тому спір у справі пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на користування майном іншою особою, до якої перейшло таке право.

З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що касаційними судами неоднаково застосовуються положення статті 17 Закону № 987-ХІІ, немає єдиного підходу також і в питанні щодо предметної юрисдикції спорів такої категорії. Наведені обставини, а також наявний великий суспільний інтерес до питання користування культовими спорудами (церквами) релігійними громадами, які претендують на них, дає можливість стверджувати про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справа передана для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.

За пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України 0 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII) Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII).

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву, або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів .

На підтвердження існування виключної правової проблеми при вирішенні спорів щодо користування культовими спорудами (церквами) релігійними громадами Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 серпня 2020 року послався, зокрема, на справи:

- № 21-1425во09 за скаргою Православної релігійної громади Української Православної Церкви с. Зарічево Перечинського району Закарпатської області на розпорядження виконуючого обов`язки голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 26 квітня 2005 року № 218 Про передачу у спільне почергове користування культових споруд ;

- № 817/1950/16 за позовом Української православної церкви с. Рясники Парафіяльної ради Свято-Покровського храму Рівненської єпархії до голови Рівненської ОДА, Рівненської ОДА, третя особа - Релігійна громада Свято Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Рясники, про визнання протиправним і скасування розпорядження від 03 листопада 2016 року № 668 Про використання Покровської церкви в с. Рясники Гощанського району , яким внесено зміни до рішення виконкому Рівненської обласної ради народних депутатів щодо передачі у безоплатне користування позивачу культової будівлі та визначено користування цією культовою будівлею за позивачем і третьою особою на умовах, передбачених в окремих договорах.

Однак аналіз відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Так, Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2009 року в справі № 21-1425во09 з урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин про те, що умовою від 30 травня 1954 року культова будівля - храм Різдва Богородиці передана виконавчим комітетом Перечинської районної ради депутатів трудящих у безстрокове та безоплатне користування православній громаді с. Зарічево, яка на підставі вказаної умови користується цією спорудою і на час розгляду справи, дійшов висновку про е, що вищезазначена умова є цивільно-правовою угодою, яка згідно із частиною восьмою статті 17 Закону № 987-XII може бути розірвана або припинена лише в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України. Таким чином, культова будівля, що знаходиться у правомірному користуванні релігійної громади, не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 зазначеного Закону, до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

У постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/1950/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у розділі Позиція Верховного Суду зазначив, що встановлений чинним законодавством порядок передачі будівлі церкви у власність та/або користування будь-якій релігійній громаді с. Рясники дотримано не було, оскільки у справі суди попередніх інстанцій установили, що рішення про передачу у власність або у користування як позивачу, так і третій особі власником не приймалося, жодних договорів із цими особами безпосередньо не укладалося. З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач та третя особа як релігійні громади, що зареєстровані у встановленому законом порядку у с. Рясники Гощанського району Рівненської області, мають визначені Конституцією України рівні права користування культовою спорудою Свято-Покровською церквою у встановленому законом порядку. При цьому суд касаційної інстанції вважав безпідставними посилання позивача у ході розгляду справи на постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року в справі № 21-1425во09, оскільки обставини у цій справі не є подібними.

Отже, висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 18 листопада 2009 року у справі № 21-1425во09, та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/1950/16, не суперечать один одному.

Спір у цій справі виник щодо правомірності рішення Рівненської ОДА про встановлення порядку почергового користування двома релігійними громадами культовою спорудою (церквою), а відтак посилання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 серпня 2020 року на постанову касаційного суду господарської юрисдикції у справі № 907/56/18, предметом спору в якій було рішення виконкому сільради, яким оформлено право власності на будівлю церкви, закріпленої за православною громадою, у формі колективної власності, а також видане сільрадою православній громаді свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (церкву), також не може свідчити про формування різної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.

Разом з тим, порушення правил предметної юрисдикції є окремою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на яку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (з дотриманням обмежень, визначених пунктами 1-3 частини шостої статті 346 КАС України) може посилатися у випадку, коли учасник справи оскаржує судові рішення саме з цих підстав. У касаційній скарзі Релігійної громади УПЦ немає доводів щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розгляду та повертає її відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 346 і 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Справу № 460/939/19 за позовом Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області до Рівненської обласної державної адміністрації, третя особа - Релігійна громада Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Мнишин Гощанського району Рівненської області, про визнання протиправним і скасування розпорядження за касаційною скаргоюРелігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року - повернути на розгляд відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська