Рішення

від 14.09.2020 по справі 826/5839/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 року м. Київ № 826/5839/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Національної поліції в Луганській області Головного управління МВС України у Луганській області Головне управління МВС України третя особаЛутугинський районний відділ ГУ МВС України у Луганській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління МВС України (далі також - відповідач 1, ГУ МВС України), Головного управління МВС України у Луганській області (далі також - відповідач 2, ГУ МВС у Луганській області), Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі також - відповідач 3, ГУ НП в Луганській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Лутугинський районний відділ ГУ МВС України у Луганській області (далі також - третя особа), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 №401 о/с;

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області прийняти у позивача заяву про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з продовженням проходження служби в органах Національної поліції та заяву про прийняття на службу в органах Національної поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію";

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області внести зміни до запису №7 у трудовій книжці позивача;

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області видати позивачу довідку про роботу;

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області провести розрахунок та виплатити позивачу вихідне забезпечення при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що її звільнено оскаржуваним наказом під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку, отже, на думку позивача відповідачем порушено норми статті 179 Кодексу законів про працю України, статті 25 Закону України "Про відпустки". Крім того, позивач вважає протиправним, що при звільненні їй не видано довідку про роботу.

ГУ НП в Луганській області проти позовних вимог заперечує, оскільки перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною не є перешкодою до її звільнення відповідно до положень Закону України Про Національну поліцію , який є спеціальним нормативно-правовим актом стосовно осіб рядового і начальницького складу ОВС.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2017 року позов задоволено частково; зобов`язано Головне управління МВС України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; в задоволені позову в іншій частині - відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2017 року - без змін.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію , перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною не є перешкодою для її звільнення через скорочення штатів згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114. Судами також враховано, що рапорт про подальше проходження служби у поліції позивачкою не подавався.

Водночас, встановивши, що ОСОБА_1 , яка має стаж в органах внутрішніх справ понад 10 років, не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, суди зобов`язали відповідача виплатити їй таку допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Верховного Суду від 13.03.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивуючи судове рішення, Верховним Судом зазначено: … Посилання судів як на підставу до відмови у задоволенні позову на те, що позивач не зверталася із заявою про прийняття її на службу в поліцію в порядку пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, колегія суддів у даному випадку вважає безпідставними, оскільки така обставина не виключає пріоритетне право позивача на обов`язкове працевлаштування в порядку, передбаченому частиною третьою статті 184 КЗпП України, та обов`язку роботодавця забезпечити реалізацію такого положення закону.

Верховний Суд також зауважує, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Визнаючи, що звільнення позивача відбулось на підставі та у межах закону, суди попередніх інстанцій не дослідили питання ліквідації установи, в якій вона обіймала посаду, не перевірили, чи дотримано відповідачами гарантії, передбачені для жінки, яка перебуває у декретній відпустці.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про правомірність звільнення позивача із займаної посади. .

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2019 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №826/5839/16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2019 року прийнято адміністративну справу до провадження суддею Маруліною Л.О. Призначено розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Через канцелярію суду 07.10.2019 року та 13.11.2019 року позивачем подано додаткові пояснення.

Відповідачі та третя особа правом на подання процесуальних заяв/клопотань не скористалися.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ України, остання займана посада - начальник режимно-секретного сектору Лутугинського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області.

Наказом Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року № 401 о/с позивача згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 в запас Збройних сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів).

Станом на час прийняття наказу від 06.11.2015 року № 401 о/с позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку, з огляду на що, вважає видання оскаржуваного наказу протиправним та таким, що підлягає скасуванню судом, до якого звернулася із цим позовом за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення та пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) (із змінами і доповненнями), Законом України від 02.07.2015 року № 580-VIII Про Національну поліцію (далі також - Закон № 580-VIII) (із змінами і доповненнями), Законом України Про відпустки від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі також - Закон № 504/96-ВР) (із змінами і доповненнями), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (далі також - Положення № 114) (із змінами і доповненнями), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі також - Порядок № 100), Усі нормативно-правові акти судом застосовано в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Щодо протиправності наказу Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 №401 о/с, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 року, суд дійшов наступних висновків.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20.12.1990 року № 565-ХІІ Про міліцію (далі також - Закон № 565-ХІІ), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 Закону № 565-ХІІ порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 г Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02.07.2015 року № 580-УІІІ Про Національну поліцію .

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII, останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13,15, 17 - 18 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон № 580-VІІІ опубліковано в газеті Голос України 06.08.2015 року за № 141-142 і набрав чинності 07.11.2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення цього Закону набирають чинності з 07.08.2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону №580-VІІІ, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VІІІ обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника режимно-секретного сектору Лутугинського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України від 06.11.2015 року № 1388 Про організаційно-штатні питання скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Луганській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.

Разом з тим, за змістом пункту 64 г Положення № 114 звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону № 580-VIIІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не с перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII та Положення № 114, на які йдеться посилання в оскаржуваному наказі, містять три підстави дія звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, шо регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З матеріалів справи встановлено, що згідно із наказом ГУ МВС України у Луганській області від 25.06.2015 року №212/ о/с ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 4.5-річного віку.

Водночас, відповідно до змісту витягу з наказу ГУ МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року №401 о/с, майора міліції ОСОБА_1 , начальника режимно-секретного сектору Луганського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за пунктом 64 г (через скорочення штатів) під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку.

Необхідно зазначити, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017 року) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини шостої етапі 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначеною нормою чітко встановлено гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до шістьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Втім, Верховним Судом України у постановах від 04.03.2014 року у справі № 21-8а14, від 27.05.2014 року у справі № 21-108а14, від 28.10.2014 року у справі №21-484а14, сформульовано правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Отже, спеціальним Законом №580-VIII визначено порядок звільнення працівників міліції у зв`язку з ліквідацією цього органу та його структурних підрозділів і створенням Національної поліції.

Разом з тим, питання щодо звільнення працівників, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до шести років зазначеним Законом не врегульовано та визначається трудовим законодавством, яке закріплює додаткові гарантії при звільненні для жінок, які мають дітей віком до шести років та перебувають у відповідній відпустці, а саме: обов`язковість їх працевлаштування.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу ГУ МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року №401 о/с щодо звільнення позивача із займаної посади.

Правову позицію щодо аналогічних правовідносин, яку взято до уваги судом під час вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, неодноразово висловлювалося Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 року у справі №826/27226/15, від 25.04.2018 року у справі №805/5088/15-а.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, судом має бути вирішено питання поновлення незаконно звільненого позивача на роботі, про що остання у позовних вимогах не просить суд, разом з тим, з аналізу норм законодавства України, поновлення на роботі є правовою конструкцією ефективного захисту порушеного права в разі незаконного звільнення.

Згідно із статтею 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49 -3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України Про зайнятість населення .

Підпунктом 1 пункту 7 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №641 Про утворення Національної поліції України утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління МВС України у Луганській області (код ЄДРПОУ 08592129, юридична адреса: 93404, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 16) перебуває в стані припинення, про що 06.11.2015 року за №13831100008003520 внесено відповідний запис - рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Згідно з Додатком №2 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ ліквідовано Лутугинський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Таким чином, орган, в якому працювала позивач на момент її незаконного звільнення ліквідовано, з огляду на що, позивача не може бути поновлено на попередньому місці роботи, крім того, позивачем позовної вимоги про поновлення на роботі не заявлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 -1 , частин першої, другої і третьої статті 49 -2 , статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до положень Закону України Про міліцію та Перехідних положень Закону України Про Національну поліцію , звільнення у разі ліквідації органу не передбачено.

Пунктом 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" встановлено, що не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанції під час розгляду справи №826/839/16, та зокрема, з матеріалів справи, встановлено відсутність доказів подання позивачем у визначений Законом України Про Національну поліцію період рапорту про намір подальшого проходження служби у поліції, що виключає можливість виникнення правовідносин із новоутвореним органом - Головним управлінням Національної поліції в Луганській області.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо ліквідації органу, в якому позивач проходила службу та з огляду на те, що у спеціальному законодавстві, яким врегульовано статус майора міліції ОСОБА_1 , є прогалина щодо регулювання трудових правовідносин у разі звільнення через ліквідацію органу, суд, керуючись положеннями статті 240- 1 КЗпП України за аналогією закону, визнає позивача майора міліції ОСОБА_1 , начальника режимно - секретного сектору Лутугинського РВ ГУ МВС України у Луганській області такою, яку 06.11.2015 року звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із ліквідацією).

Зокрема, в силу положень статті 240- 1 КЗпП України, зобов`язує ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Луганській області, виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, та розраховати відповідно до Порядку №100.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що поновлення позивача на роботі не є предметом спору справи №826/5839/16, оскільки таку позовну вимогу заявлено не було, водночас, в силу положень КЗпП України, у разі встановлення факту незаконного звільнення працівника, суд вирішує питання його поновлення на роботі, суд дійшов висновку, що період вимушеного прогулу позивача підлягає обчисленню з 06.11.2015 року (день винесення оскаржуваного наказу про звільнення) по 14.09.2020 року (день винесення судом рішення у справі).

Згідно з пунктами 2, 8 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься Довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ЛК Головного управління МВС України у Луганській області від 03.08.2016 року №1248/111/22-2016, відповідно до змісту якої, надати довідку - розрахунок середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 є неможливим, оскільки Лутугінський РВ ГУ МВС України знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території.

Зазначені обставини позбавляють суд можливості здійснення розрахунку суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року у рішенні суду, оскільки під час розрахунку суд керується відповідною довідкою, яка надається работодавцем незаконно звільненого позивача.

Втім, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача на цю виплату, суд дійшов висновку про вихід за межі позовних вимог, зокрема, шляхом зобов`язання Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційну комісію) здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року та стягнути з Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про звернення до негайного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ГУ МВС України у Луганській області внести зміни до запису №7 у трудовій книжці, суд зазначає наступне.

Відповідно до запису №7 у Трудовій книжці НОМЕР_1 зазначено, що 06.11.2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі Наказу ГУ МВС у Луганській області від 06.11.2015 року №401о/с.

Згідно з пунктами 2.2., 2.3. Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, до трудової книжки вносяться: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.10. цієї Інструкції у розділі Відомості про роботу , Відомості про нагородження , Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: 2 Запис за № таким-то недійсний . Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі . При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Враховуючи, що цим рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС у Луганській області від 06.11.2015 року №401 о/с, яким звільнено позивача зі служби в органах внутрішніх справ за скороченням штату, водночас, позивача на посаді не поновлено у зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України у Луганській області та Лутугинського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, з огляду на що, позивача судом визнано такою, яку звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, на переконання суду, належним способом захисту прав позивача є визнання недійсним запису №7 у трудовій книжці останньої в частині зазначення підстави звільнення.

Щодо позову в частині зобов`язання Головне управління МВС України у Луганській області видати позивачу довідку про роботу, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про надання вказаної довідки та відмови останнього видати таку довідку, а відтак відсутні спірні правовідносини щодо видачі вказаної довідки, отже позов в зазначеній частині не підлягає задоволенню.

Крім того, судами в межах розгляду справи №826/5839/16 встановлювалося, та підтверджується матеріалами справи відсутність доказів подання позивачем у визначений Законом України Про Національну поліцію період рапорту про подальше проходження служби у поліції та заяви про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з продовженням проходження служби в органах Національної поліції , що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Головного управління МВС України у Луганській області прийняти у позивача заяву про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з продовженням проходження служби в органах Національної поліції та заяву про прийняття на службу в органах Національної поліції відповідно до Закону України Про Національну поліцію ; зобов`язання Головне управління МВС України у Луганській області.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління МВС України у Луганській області провести розрахунок та виплатити позивачу вихідне забезпечення при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб (далі також - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Поряд з цим статтею 9-1 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров`я чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Системний аналіз положень частини першої статті 9 та статті 9-1 Закону N 2262-XII дає підстави вважати, що частиною першою статті 9 цього Закону встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, та які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

Перебування таких осіб у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Судом встановлено, що позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ 02.07.2001 року та звільнено зі служби в органах внутрішніх справ 06.11.2015 року, тобто у позивача наявна вислуга більше 10 років.

Разом з тим, цим рішенням суду визнано позивача звільненою за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із ліквідацією.

З огляду на те, що Законом № 2262-XII не передбачено виплати вихідної допомоги у зв`язку із ліквідацією органу, в той час, як передбачено таку виплату за скороченням штату, суд дійшов висновку про застосування аналогії права в даному випадку, оскільки звільнення позивача за скороченням штату із порушенням встановленої законодавством процедури та наявність у спеціальному законодавстві прогалин, не може бути підставою для не виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі також - Порядок) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже підставою для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги є настання двох обставин: звільнення із служби у зв`язку із скороченням штатів та наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 14 Порядку передбачено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

Із наведених норм висновується, що обов`язок з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби законодавець покладає як, в даному випадку на МВС України так і на інші утворені відповідно до законів України правоохоронні органи, так і на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади залежно від того, були відряджені зазначені військовослужбовці для подальшого проходження служби в органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади чи ні.

У разі коли військовослужбовці звільняються безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах, куди вони були відряджені для подальшого проходження служби із залишенням на військовій службі, обов`язок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби покладається законодавцем на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади відповідно, до яких були відряджені зазначені військовослужбовці та у яких вони працювали.

Враховуючи, що на час звільнення позивач перебувала на службі в Лутугинському районному відділі ГУ МВС України у Луганській області, отже і виплата одноразової грошової допомоги покладається за рахунок коштів органу ГУ МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії).

Оскільки позивачу на час вирішення справи, одноразову грошову допомогу при звільненні не виплачено, отже суд вбачає наявними підстави для зобов 'язання ГУ МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача 3 щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткове задоволення позовних вимог, вийшовши за їх межі з метою ефективного забезпечення захисту прав позивача.

Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року №401 о/с.

3. Визнати майора міліції ОСОБА_1 , начальника режимно - секретного сектору Лутугинського РВ ГУ МВС України у Луганській області такою, яку 06.11.2015 року звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із ліквідацією).

4. Зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області (ліквідаційну комісію) здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року та стягнути з Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року.

5. Звернути до негайного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

6. Визнати недійсним запис № 7 у Трудовій книжці НОМЕР_1 в частині зазначення підстави звільнення ОСОБА_1 на підставі Наказу ГУ МВС у Луганській області від 06.11.2015 року №401о/с .

7. Зобов`язати ГУ МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

8. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочиснтва України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Головне управління МВС України (код ЄДРПОУ 08592158, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10);

Відповідач 2: Головне управління МВС України у Луганській області (код ЄДРПОУ 08592129, адреса: 93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 16);

Відповідач 3: Головне управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845, адреса: 93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 16);

Третя особа: Лутугинський районний відділ ГУ МВС України у Луганській області (код ЄДРПОУ 08670823, адреса: 92000, Луганська обл., Лутугинський район, м. Лутугине, провулок Спортивний, буд. 3).

Повне рішення складено 14.09.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна