Постанова

від 18.03.2021 по справі 826/5839/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5839/16 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Федотова І.В.,Сорочка Є.О.

за участю секретаря Ковтун К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Луганській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Луганській області, Головного управління МВС України у Луганській області, Головного управління МВС України, третя особа: Лутугинський районний відділ ГУ МВС у Луганській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління МВС України (далі також - відповідач 1, ГУ МВС України), Головного управління МВС України у Луганській області (далі також - відповідач 2, ГУ МВС у Луганській області), Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі також - відповідач 3, ГУ НП в Луганській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Лутугинський районний відділ ГУ МВС України у Луганській області (далі також - третя особа), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 №401 о/с;

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області прийняти у позивача заяву про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з продовженням проходження служби в органах Національної поліції та заяву про прийняття на службу в органах Національної поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію";

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області внести зміни до запису №7 у трудовій книжці позивача;

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області видати позивачу довідку про роботу;

- зобов`язати Головне управління МВС України у Луганській області провести розрахунок та виплатити позивачу вихідне забезпечення при звільненні.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року, позов задоволено частково: зобов`язано ГУ МВС України у Луганській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; в решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року №401 о/с. Визнано позивача такою, яку 06.11.2015 року звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із ліквідацією). Зобов`язано Головне управління МВС України у Луганській області (ліквідаційну комісію) здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року та стягнуто з Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року. Визнано недійсним запис № 7 у трудовій книжці НОМЕР_1 в частині зазначення підстави звільнення ОСОБА_1 на підставі Наказу ГУ МВС у Луганській області від 06.11.2015 року №401о/с . Зобов`язано ГУ МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції Головне управління МВС України у Луганській області подано до суду апеляційну скаргу в якій просило скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що приймаючи рішення суд порушив норми діючого законодавства та необґрунтовано застосував аналогію закону стосовно визначення вимушеного прогулу у разі поновлення на посаді. Апелянт зазначив, що судом першої інстанції жодним чином не обґрунтовано період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 14.09.2020. Крім того, апелянт зазначив, що враховуючи те, що позивач проходила службу на посаді начальника режимносекретного сектору Лутугинського районного відділу ГУМВС України у Луганській області, з якої й була звільнена та повинна отримувати грошове забезпечення в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків юридичної особи публічного права Лутугинського районного відділу ГУМВС України у Луганській області, а не у межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків юридичної особи публічного права ГУМВС України у Луганській області. Також апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині виплати позивачу грошової допомоги та вважає, що положення ст.9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила відмовити апелянту у задоволенні апеляційної скарги. Позивач просила під час апеляційного перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року розглянути всі заявлені позовні вимоги, у тому числі щодо зобов`язання відповідача прийняти у ОСОБА_1 заяву про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з продовженням проходження служби в органах Національної поліції та заяву про прийняття на службу в органах Національної поліції відповідно до Закону України Про Національну поліцію .

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка з 2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ України, остання займана посада - начальник режимно-секретного сектору Лутугинського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області.

Наказом ГУ МВС України у Луганській області від 6 листопада 2015 року № 401 о/с позивача звільнено через скорочення штатів згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Станом на час прийняття спірного наказу позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи часткового позов суд першої інстанції виходив з того, що наказ про звільнення позивача з посади є протиправним та підлягає скасування. Водночас, враховуючи те, що орган, в якому працювала позивач на момент її незаконного звільнення ліквідовано, позовної вимоги про поновлення її на роботі не заявлено, доказів подання у визначений Законом України Про Національну поліцію період рапорту про намір подальшого проходження служби у поліції до суду не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання позивача такою, яку 06.11.2015 року звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із ліквідацією).

Крім того, в силу положень КЗпП України суд дійшов висновку, що позивачу повинно бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, а саме 06.11.2015 року (день винесення оскаржуваного наказу про звільнення) по 14.09.2020 року (день винесення судом рішення у справі).

Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки під час розгляду було визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС у Луганській області від 06.11.2015 року №401 о/с, яким звільнено позивача зі служби в органах внутрішніх справ, належним способом захисту прав позивача є визнання недійсним запису №7 у трудовій книжці останньої в частині зазначення підстави звільнення.

Крім того суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов 'язання ГУ МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В даному випадку рішення суду в частині відмовлених позовних вимог відповідачем не оскаржується, а тому в цій частині останнє не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.

В частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 №401 о/с, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що позивачка проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника режимно-секретного сектору Лутугинського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Луганській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.

В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У доводах позовної заяви позивачка вказувала, що має переважне право на працевлаштування, оскільки на момент звільнення вона перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 4,5 віку у відповідності до наказу ГУ МВС України у Луганській області від 25.06.2015 року №212/ о/с.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно з частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до шести років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За такого правового врегулювання колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскаржуваного наказу Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 №401 о/с щодо звільнення позивача із займаної посади.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

При цьому суд першої інстанції також правильно зазначив, що оскільки орган, в якому працювала позивач на момент її незаконного звільнення ліквідовано, позовної вимоги про поновлення її на роботі не заявлено, доказів подання у визначений Законом України Про Національну поліцію період рапорту про намір подальшого проходження служби у поліції до суду не надано, наявні підстави для визнання позивачку такою, яку 06.11.2015 року звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із ліквідацією).

Оскільки апелянтом в цій частині позовних вимог не наведено жодних обґрунтувань, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо задоволених позовних вимог про зобов`язання Головне управління МВС України у Луганській області (ліквідаційну комісію) здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року та стягнення з Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що поновлення позивача на роботі не є предметом спору справи №826/5839/16, оскільки таку позовну вимогу заявлено не було, водночас, в силу положень КЗпП України, у разі встановлення факту незаконного звільнення працівника, суд вирішує питання його поновлення на роботі, суд дійшов висновку, що період вимушеного прогулу позивача підлягає обчисленню з 06.11.2015 року (день винесення оскаржуваного наказу про звільнення) по 14.09.2020 року (день винесення судом рішення у справі).

Так, у матеріалах справи наявна довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ЛК Головного управління МВС України у Луганській області від 03.08.2016 року №1248/111/22-2016, в якій зазначено, що надати довідку - розрахунок середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 є неможливим, оскільки Лутугінський РВ ГУ МВС України знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території.

З огляду на відсутність можливості здійснення розрахунку суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційну комісію) здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року та стягнення з Головного управління МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 року до 14.09.2020 року. Доводи апелянта в цій частині позовних вимог не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління МВС України у Луганській області провести розрахунок та виплатити позивачу вихідне забезпечення при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Водночас статтею 9-1 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров`я чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що ч. 1 ст. 9 цього Закону встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, та які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

Перебування таких осіб у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

В даному випадку у позивача наявна вислуга більше 10 років.

Водночас, рішенням суду позивача визнано звільненою за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із ліквідацією.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки Законом № 2262-XII не передбачено можливості виплати вихідної допомоги у зв`язку із ліквідацією органу, в той час, як передбачено таку виплату за скороченням штату, є підстави для застосування аналогії права.

Як було зазначено вище, звільнення позивача за скороченням штату відбулося із порушенням встановленої законодавством процедури, водночас наявність у спеціальному законодавстві прогалин, не може бути підставою для не виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні.

Згідно пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі також - Порядок) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином підставою для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги є настання двох обставин: звільнення із служби у зв`язку із скороченням штатів та наявності вислуги 10 років і більше.

З огляду на те, що у позивача наявна вислуга 10 років, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання ГУ МВС України у Луганській області (ліквідаційної комісії) виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: І.В. Федотов

Є.О. Сорочко