Постанова

від 09.09.2020 по справі 474/764/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 474/764/17

провадження № 61-37209св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне підприємство Виробничо-комерційне підприємство Каро , Врадіївська районна державна адміністрація,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство Веселий Роздол , Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро , в інтересах якого діє адвокат Бездітний Віктор Аркадійович, на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року у складі судді Фасія В. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі - ПП ВКП Каро ), Врадіївської районної державної адміністрації, треті особи: Приватне підприємство Веселий Роздол (далі - ПП Веселий Роздол ), Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та договору оренди припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що у 2006 році між нею та ПП ВКП Каро укладено договір оренди належної їй земельної ділянки загальною площею 7,31 га, розташованої на території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, строк дії якого мав закінчитися у серпні 2013 року. За взаємною згодою сторони усно домовилися рахувати початок строку дії договору з моменту його державної реєстрації у 2008 році. Таким чином, договір припинив свою дію у 2015 році.

У 2015 році вона направила ПП ВКП Каро лист про повернення земельної ділянки у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди. Проте директором ПП ВКП Каро їй було відмовлено та повідомлено про використання земельної ділянки на підставі додаткової угоди від 04 жовтня 2012 року, укладеної між ними.

Зазначала, що додаткову угоду вона не укладала, повноважень на її укладення нікому не надавала, її волевиявлення на укладення додаткової угоди відсутнє. Указувала, що за цим фактом вона також зверталася до правоохоронних органів, якими розглядається питання про підроблення документів від її імені.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позовні вимоги під час судового розгляду, ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року, укладену 04 жовтня 2012 року від її імені з ПП ВКП Каро , а також визнати договір оренди земельної ділянки припиненим.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 04 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року, зареєстрованого 25 березня 2008 року, який укладено від імені орендодавця ОСОБА_1 з орендарем ПП ВКП Каро . Визнано припиненим зазначений договір оренди земельної ділянки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорювану додаткову угоду від 04 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року позивачка не підписувала, відсутність волевиявлення позивачки на укладання цієї додаткової угоди є доведеною, що з урахуванням положень статей 203, 207, 215, 216 ЦК України, Закону України Про оренду землі вказує на наявність правових підстав для визнання такої додаткової угоди недійсною, а договору оренди земельної ділянки припиненим. При цьому позивачка звернулась до суду з позовом у межах строку, визначеного статтею 257 ЦК України. Перебіг строку позовної давності необхідно рахувати з 27 жовтня 2014 року - дати ухвалення рішення в адміністративній справі за позовом ПП ВКП Каро про оскарження дій реєстраційної служби щодо відмови в державній реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі. До цього часу позивачка не мала правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання додаткової угоди недійсною.

Посилання відповідача на те, що після 2015 року між сторонами продовжували діяти договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки та позивачка продовжувала отримувати орендну плату, є безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження таких обставин не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ПП ВКП Каро , в інтересах якого діє адвокат Бездітний В. А., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили без уваги вимоги статті 76 ЦПК України та не призначили судово-почеркознавчу експертизу у справі. Висновок почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017150200000294, наданий позивачкою, не є належним та допустимим доказом на підтвердження того, що позивачка не підписувала текст оспорюваної додаткової угоди.

Крім того, суди проігнорували факт отримання ОСОБА_1 орендної плати, що вказує на вчинення нею дій, спрямованих на прийняття та схвалення спірної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Суди не застосували у цій справі наслідки спливу строку позовної давності, враховуючи, що 14 серпня 2014 року Миколаївським окружним адміністративним судом було направлено на адресу позивачки (як третій особі в адміністративній справі) ухвалу про відкриття провадження та адміністративний позов з додатками у справі за адміністративним позовом ПП ВКП Каро до Відділу реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції (далі - Відділу реєстраційної служби Врадіївського РУЮ) про визнання протиправними дій щодо відмови в державній реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі, яка отримана позивачкою 26 серпня 2014 року.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою ПП ВКП Каро , витребувано матеріали цивільної справи № 474/764/17 з Врадіївського районного суду Миколаївської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подавала.

Фактичні обставини справи

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 11 березня 2001 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 7,31 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

16 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро в особі директора ОСОБА_2 укладено типовий договір оренди земельної ділянки, загальною площею 7,31 га, строком на 7 років, який зареєстрований 25 березня 2008 року у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області за реєстровим № 040801200088.

На підставі додаткової угоди від 04 жовтня 2012 року, укладеної між ПП ВКП Каро в особі директора ОСОБА_2. та від імені ОСОБА_1 , дію договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року продовжено до 04 жовтня 2022 року.

Відповідно до висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року № 602 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017150200000294 (за заявою ОСОБА_2 про підроблення підписів від імені орендодавця ОСОБА_1 в договорі оренди землі) встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі орендодавець додаткової угоди від 04 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро , виконаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача подав до суду клопотання про застосування у справі строку позовної давності (а. с. 197).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення не у повній мірі відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання додаткової угоди недійсною, позивачка посилалася на те, що додаткову угоду до договору оренди вона не укладала, а підпис від її імені виконано іншою особою.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК Україниі відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Встановлено, що оспорювана додаткова угода від 04 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року, укладена між ПП ВКП Каро та ОСОБА_1 , підписана від імені позивачки іншою особою.

На підтвердження цих обставин позивачка надала суду висновок експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року № 602.

Висновки вказаної судової експертизи у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту.

Установивши, що оспорювана додаткова угода укладена іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини свідчать, що волевиявлення ОСОБА_1 на вчинення додаткової угоди від 04 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року було відсутнє.

Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції у порушення статті 130 ЦПК України не було призначено почеркознавчу експертизу для з`ясування обставин, що мають значення для справи, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Так, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що висновок експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року № 602, наданий позивачкою, отриманий за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017150200000294 за зверненням ОСОБА_2 щодо підроблення підписів від імені орендодавця ОСОБА_1 в договорах оренди землі. Зазначений висновок містить необхідну інформацію про предмет доказування та був одержаний судом у встановленому законом порядку, а тому підстав, передбачених статтею 130 ЦПК України для призначення почеркознавчої експертизи в межах цієї цивільної справи, у суду не було.

Крім того, на час розгляду цієї справи у суді першої інстанції оригінал додаткової угоди було втрачено, що унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи за копією договору.

Доказів, які б спростовували зазначений висновок експерта, відповідачем не надано.

Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірну додаткову угоду до договору оренди землі позивачка не підписувала та, відповідно, істотних умов цієї угоди не погоджувала, що вказує на порушення права позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власною земельною ділянкою.

В оцінці застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15, 18 Закону України Про оренду землі за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19)).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною є неналежним способом захисту порушеного права, а тому рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року у частині вирішення цієї позовної вимоги підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо визнання договору оренди землі припиненим

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, позивачкою також заявлено вимогу про визнання договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року припиненим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 332/1178/17 (провадження № 14-338цс19) зроблено правовий висновок про те, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договором, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро , визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У справі, що переглядається, встановлено, що сторони узгодили строк дії договору оренди землі від 16 серпня 2006 року протягом семи років.

Момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору, що не заперечується позивачкою.

Встановлено, що оспорюваний договір оренди зареєстровано 25 березня 2008 року у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області за реєстровим № 040801200088.

Стаття 31 Закону України Про оренду землі регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на те, що встановлені обставини справи вказують про відсутність волевиявлення позивачки на продовження строку дії договору оренди землі, а доказів, які б підтверджували наявність волевиявлення позивача на продовження строку дії договору з ПП ВКП Каро , матеріали справи не містять, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що договір оренди землі від 16 серпня 2006 року, державну реєстрацію майнового права відповідача за яким було здійснено у 2008 році, припинив свою дію у 2015 році.

Отже позовні вимоги про припинення дії договору оренди землі є доведеними, а тому рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року у цій частині є законними та обґрунтованими.

Щодо застосування у справі позовної давності

Правові підстави для застосування у цій справі позовної давності до вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки відсутні, враховуючи таке.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності.

Також відсутні правові підстави для застосування у цій справі позовної давності і до вимоги про визнання договору оренди землі припиненим, оскільки на таку вимогу позовна давність не поширюється.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині; оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро , в інтересах якого діє адвокат Бездітний Віктор Аркадійович, задовольнити частково.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро , Врадіївської районної державної адміністрації, треті особи: Приватне підприємство Веселий Роздол , Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, у частині позовної вимоги про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною відмовити.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк