Постанова

від 08.09.2020 по справі 910/15057/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2020 р. Справа№ 910/15057/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токарева А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.09.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 (повне рішення складено 20.09.2019)

у справі №910/15057/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади"

про розірвання договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку та визнання припиненим права

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №910/15057/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №910/15057/18 та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

04.11.2019 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Шаптала Є.Ю., суддів: Куксов В.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №910/15057/18 та призначено до розгляду на 04.12.2019.

04.12.2019 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а також відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Ухвалю Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/15057/18 за позовом Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" про розірвання договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку та визнання припиненим права, до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18, зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та надати відповідні докази.

03.06.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Прокуратури міста Києва надійшло клопотання (в порядку ст. 230 ГПК України), відповідно до якого, заявник просить поновити апеляційне провадження у справі №910/15057/18, дане клопотання не містило доказів розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 до розгляду якої було зупинено розгляд справи 910/15057/18.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. з 13.07.2020 року по 31.07.2020 року перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 задоволено клопотання Прокуратури міста Києва про поновлення провадження по справі, поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 08.09.2020.

В судовому засіданні 08.09.2020 прокурор підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення суду першої інстанції просив скасувати.

В судовому засіданні 08.09.2020 представник Київської міської ради підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення суду першої інстанції просив скасувати.

В судовому засіданні 08.09.2020 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.10.2004 між Київською міською радою (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" (надалі - орендар) на підставі рішення Київської міської ради №419/1829 від 15.07.2004 укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений 25.10.2004 державним нотаріусом Першої Київської держаної нотаріальної контори Василевською О.П. (реєстровий №7-832), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.11.2004 за №79-6-00262 (надалі - Договір).

Як передбачено п. 1.1 Договору, що орендодавець на підставі п. 43 рішення Київської міської ради №419/1829 від 15.07.2004, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - перетин вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва;

- розмір - 1,3539 га, в тому числі 0,3455 га в межах санітарно-захисної зони автозаправної станції;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:90:121:0204.

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що Договір укладено на 5 років.

Пунктом 8.4 Договору серед обов`язків орендаря визначено, що останній зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього Договору.

Сторонами в п. 11.4 Договору було погоджено, що Договір може бути розірваним в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця із звільненням орендодавця від відповідальності, зокрема в разі коли орендар порушив строки завершення забудови земельної ділянки, встановлені в п. 8.4 Договору.

Як передбачено п. 11.5 Договору, що він може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього Договору.

Пунктом 11.8 Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання цього Договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку, на умовах, визначених цим Договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.

06.10.2010 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" на підставі рішення Київської міської ради №1003/3072 від 24.12.2009 укладено угоду про поновлення та внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідчену 06.10.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. (реєстровий №805), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.02.2012 за №79-6-00831 (далі - Угода).

Відповідно до п. 1 Угоди сторони домовились на підставі рішення Київської міської ради №1003/3072 від 24.12.2009, рішення Київської міської ради №392/3830 від 26.02.2010 та Закону України "Про оренду землі" поновити Договір до 27.11.2019.

21.09.2018 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт обстеження земельної ділянки №18-1289-01, в якому зафіксовано, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер - 8000000000:90:121:0204) не огороджена парканом, ростуть зелені насадження, та частково захаращена сміттям, вільна від забудови, будівництво не ведеться. До вказаного акту долучено фотознімки змеленої ділянки.

Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області 06.11.2018 складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №666ДК/617/АП/09/01/-18, в якому зафіксовано, що на спірній земельній ділянці (кадастровий номер - 8000000000:90:121:0204) розміщується лісиста (дерева різних порід) чагарникова рослинність та звалище будівельного сміття;

на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості, будівництво не ведеться;

територія не огороджена та не охороняється, доступ на земельну ділянку вільний, ділянка не використовується.

Даний спір виник, у зв`язку з тим, що прокурор вбачає наявність правових підстав для розірвання спірного Договору та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у зв`язку з порушенням останнім своїх зобов`язань із здійснення забудови протягом 3 років з дня державної реєстрації Договору.

Таким чином, сторонами було визначено у пункті 8.4 Договору обов`язок відповідача завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього Договору.

Вказаний Договір було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 26.11.2004 за №79-6-00262.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тому, на виконання пункті 8.4 Договору та у відповідності до рішення Київської міської ради №419/1829 від 15.07.2004 Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" зобов`язане було завершити будівництво торговельного комплексу на спірній земельній ділянці у строк до 27.11.2007.

Проте, як вбачається з актів обстеження земельної ділянки №18-1289-01 від 21.09.2018 та №666ДК/617/АП/09/01/-18 від 06.11.2018, станом на дати проведення відповідних обстежень спірна земельна ділянка вільна від забудови, будівельні роботи не розпочато. Зі змісту вказаних актів обстеження земельної ділянки та доданих фотоматеріалів вбачається, що станом на дати проведення відповідних обстежень земельна ділянка не використовується та не охороняється, будівництво не велось.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог та проти задоволення апеляційної скарги відповідач вказує, що ним розпочато будівельні роботи: є виритий котлован, здійснюються земельно-вишукувальні роботи, частково у відповідності до технологій будівництва закладено фундамент. А також Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" було отримано масу дозвільних документів для належного використання та експлуатації даної земельної ділянки. Проте під час здійснення будівництва відповідач стикнувся з деякими ґрунтовими особливостями вказаної земельної ділянки, що зумовило необхідність подальшого вивчення ґрунтів. Крім того, відповідач стверджує, що справно сплачує в повному обсязі орендні платежі за договором оренди та необхідні фіскальні платежі та збори, в тому числі податок на землю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позовних вимог місцевий господарський суд виходив з наступного.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення, зокрема шляхом розірвання договору.

У відповідності до приписів статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначених кодексів, інших актів цивільного законодавства.

За приписами частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо оренди земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Поняття договору оренди землі визначено статтею 13 цього ж Закону, за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Як визначено ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", що орендодавець має право вимагати від орендаря:

використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил;

дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;

своєчасного внесення орендної плати.

Разом з тим приписами частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

отримувати продукцію і доходи;

здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Як встановлено ст. 651 Цивільного кодексу України, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.

Критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Таким чином, необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №909/248/17 та у постанові Верховного Суду України №6-75цс13 від 18.09.2013.

Місцевий господарський суд оцінюючи істотність порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" умов п. 8.4 Договору щодо завершення будівництва торговельного комплексу до 26.11.2007 врахував, що попри порушення вказаної умови Київською міською радою, яка діє від імені територіальної громади міста Києва, прийнято рішення Київської міської ради №1003/3072 від 24.12.2009 про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" Договору на 10 років.

На виконання рішення №1003/3072 від 24.12.2009 Київською міською радою, яка діє від імені територіальної громади міста Києва, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" укладено Угоду, якою поновлено Договір до 27.11.2019.

Отже, Київська міська рада, як сторона Договору, була обізнана про те, що відповідач зобов`язаний був до 26.11.2007 завершити будівництво на спірній земельній ділянці, однак 24.12.2009 (більш як через 2 роки після закінчення встановленого п. 8.4 Договору строку на завершення будівництва) приймає рішення про поновлення такого Договору та 06.10.2010 (майже через 3 роки після закінчення встановленого п. 8.4 Договору строку на завершення будівництва) укладає Угоду про поновлення Договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" виконувались своїх зобов`язань зі сплати орендних платежів, пов`язаних з користуванням спірною земельною ділянкою (що прокуратурою та позивачем не заперечувалось), а тому відсутні підстави для висновку, що порушення відповідачем п. 8.4 Договору є істотним та таким, що тягнуть для територіальної громади міста Києва неможливість досягнення нею цілей Договору, оскільки Київська міська рада поновила даний Договір попри існування такого порушення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Київська міська рада в силу законодавства наділена правом контролю як виконання умов Договору, так і в принципі контролю за використанням земельної ділянки, а тому навіть у разі її необізнаності про існування такого порушення, не вжиття до прийняття рішення про поновлення Договору заходів для встановлення обставин щодо виконання відповідачем п. 8.4 Договору також свідчить про те, що дана умова Договору для позивача не є істотною, а отже невиконання цієї умови Договору для позивача не є істотним порушенням.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що для іншої сторони Договору порушення п. 8.4 Договору не становило істотного порушення, оскільки позивачем не лише прийнято рішення про його поновлення, а й прийнято рішення про поновлення на термін вдвічі більший ніж був передбачений Договором (п. 3.1 Договору передбачав строк дії договору - 5 років, в той час як Угодою було поновлено Договір на 10 років).

Разом з тим, внаслідок розірвання Договору територіальна громада міста Києва буде позбавлена можливості отримувати кошти за користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" спірною земельною ділянкою (орендні платежі).

Також місцевим господарським судом вірно зазначено, що відповідачем на виконання умов Договору сплачуються орендні платежі та те, що Київська міська рада поновила відповідний договір незважаючи на існування такого порушення понад 2 роки, а тому, прокуратурою не доведено існування публічного інтересу, який би виправдовував втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном (право користування).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем у даному спорі не доведено наявності істотного порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" Договору, яке могло б слугувати підставою для його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, згідно ст. 651 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що відсутні підстави для задоволення вимоги про розірвання Договору, то місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку та визнання припиненим права Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" користування спірною земельною ділянкою (які є похідними від вимоги про розірвання Договору).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволенню не підлягають.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі № 910/15057/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи заступника прокурора міста Києва, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі № 910/15057/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі № 910/15057/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15057/18 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.09.2020 у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці з 14.09.2020 по 18.09.2020.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв