Постанова

від 21.09.2020 по справі 2-1/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 2-1/2011 головуючий у суді І інстанції Зінкін В.І.

провадження № 22-ц/824/9632/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А.,

з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 02 червня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просить змінити спосіб і порядок виконання судового рішення Таращанського районного суду Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості в частині погашення боргу шляхом передачі їй у власність земельної ділянки, площею 2,3291 га, розташованої на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області, кадастровий номер 3224483200:05:012:0064, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування своєї заяви зазначила, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області перебуває зведене виконавче провадження №49933857, загальна сума заборгованості по яких становить 130 282,60 грн.

Заявниця зазначає, що ОСОБА_2 не виконує рішення судів і не погашає борг протягом тривалого періоду часу. Водночас майна, яке підлягає опису, арешту й подальшій реалізації відповідно до ЗУ Про виконавче провадження державним виконавцем не виявлено. Тобто, виконання рішення у визначений рішенням спосіб є неможливим, а боржник зобов`язувалась погасити борг за виконавчим листом № 2-1/2011 за рахунок належної їй земельної ділянки, а тому, заявниця звернулася до суду з даною заявою.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 02 червня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву.

При цьому, посилаючись на обставини вказані у позовній заяві, зазначає, що виконання рішення є неможливим і необхідним є зміна способу виконання рішення суду.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

20 серпня 2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , згідно якого боржник просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначає, що такі вимоги не можуть бути задоволенні, оскільки діє заборона на звернення стягнення на земельну ділянку боржника. Крім того, відповідач вже сплатила 2/3 частини боргу в сумі 71 466, 70 грн. та продовжує погашати борг і сплачувати кошти стягувачу.

В судовому засіданні апелянт просила апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Таращанського районного суду Київської області від 18.03.2011 року по справі № 2-1/2011 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 38 000 (тридцять вісім тисяч) гривень та 5 221 (п`ять тисяч двісті двадцять одну) гривню 20 копійок - три проценти в місяць від простроченої суми, а всього - 43 221 (сорок три тисячі двісті двадцять одну) гривню 20 копійок.

01 квітня 2011 року Таращанським районним судом Київської області позивачці було видано виконавчий лист № 2-1/2011 від 18.03.2011 року.

На примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області перебуває зведене виконавче провадження №49933857, до складу якого входить дев`ять виконавчих проваджень, загальна сума заборгованості по яких становить 130 282,60 грн.

Всього по зведеному виконавчому провадженню станом на 05.12.2019 заборгованість склала 89 282,64 грн.

Державним виконавцем здійснювалися заходи щодо виявлення майна, належного боржниці. Майна, яке підлягає опису, арешту й подальшій реалізації відповідно до ЗУ Про виконавче провадження не виявлено.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ №449865 боржнику належить земельна площею 2,3291 га, кадастровий номер 3224483200:05:012:0064, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду про витребування з володіння земельної ділянки на стягнення грошових коштів у розмірі її вартості фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України, а тому, є незаконним.

При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Це питання також врегульовано ч. 3 ст. 33 Закону України Про виконавче провадження , яка передбачає, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття спосіб та порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що обраний позивачем.

Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

При цьому суд не може змінити зміст рішення або його суть.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.06.2019 року по справі № 350/426/16-ц, та Верховний Суд України в постановах від 25 листопада 2015 року (справа №6-1829цс15) та від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2427цс15).

Пунктом 9 узагальнення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" (постанова від 25 вересня 2015 року № 8) вказано, що законодавець, надаючи можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, безпосереднього визначення згаданих правових категорій не наводить, у зв`язку з чим вони залишаються поняттями оціночними.

Зміна способу та порядку виконання рішення це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов`язки суб`єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. Тобто, судом вживаються нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що встановлені раніше.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 ЦК способів захисту цивільних прав. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.

Під час розгляду заяв про встановлення або зміну способу й порядку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення про стягнення заборгованості шляхом передачі їй у власність земельної ділянки, що належить боржнику, фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу виконання рішення суду, оскільки цим буде змінено саме рішення суду по суті, а не спосіб його виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, вірно встановив предмет договору та вид правовідносин, а також, законодавство, що їх регулює і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви.

Доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, обставини на які вказує апелянт, не спростовують висновки суду першої інстанції та не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на власний розсуд.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому, ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

В.А. Нежура