Постанова
від 22.09.2020 по справі 131/1606/16-ц
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/1606/16-ц

Провадження № 22-ц/801/1680/2020

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуСправа № 131/1606/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Ковальчука О.В., Войтка Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №131/1606/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Жорнище до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 23.10.2014 року та договорів оренди земельних ділянок

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Жорнище на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року, повний текст якого складено 08 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Алєксєєнка В.М.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство Жорнище звернулось до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 про визнання наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 23 жовтня 2014 року та договорів оренди земельних ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про створення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів реорганізовані шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Жорницької сільської ради народних депутатів 22 скликання від 15 серпня 1996 року, Держгоспу Жорницький 24 жовтня 1996 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №000001, загальною площею 3048,64 га. Позивач є правонаступником Держгоспу Жорницький і як правонаступник має право на користування вказаною земельною ділянкою.

Наказом Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 23 жовтня 2014 року № 2-3436/15-14-СГ відповідачу ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель запасу та резервного фонду сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області та надано в оренду терміном на 7 років земельні ділянки площею 58. 0946 га. На підставі цього ж наказу, Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області були укладені договори оренди землі від 14 листопада 2014 року із відповідачем ОСОБА_1 .

Зазначені дії відповідачів призвели до порушення прав позивача на землю, які виникли у зв`язку з правонаступництвом.

Просило визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 23 жовтня 2014 року № 2-3436/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду .

Визнати недійсними договори оренди укладені між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та ОСОБА_1 04 листопада 2014 року щодо земельних ділянок:

площею 2,0822 га із кадастровим номером 0521282400:03:000:0660;

площею 3,9100 га із кадастровим номером 0521282400:06:001:0121;

площею 8, 6448 га із кадастровим номером 0521282400:06:001:0116;

площею 5, 5000 га із кадастровим номером 0521282400:06:001:0117;

площею 8, 0000 га із кадастровим номером 0521282400:01:000:0530;

площею 8, 0000 га із кадастровим номером 0521282400:01:000:0531;

площею 13, 1676 га із кадастровим номером 0521282400:02:000:0502;

площею 8, 7900 га із кадастровим номером 0521282400:01:000:0480.

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити вказані земельні ділянки.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено (т.4 а.с. 153-156).

В апеляційній скарзі позивач ПАТ Жорнище просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позов задовільнити повністю посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема вказує на те, що суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення закону та застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Відзив на апеляційну скаргу від жодного з відповідачів не надходив.

В судовому засіданні представник ПАТ Жорнище адвокат Путілін Є.В. апеляційну скаргу підтримав, і дав пояснення аналогічним викладеним в апеляційній скарзі.

Представник Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області Паничук Б.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат ЯкименкоО.О. в судове засідання не з`явився. 21 вересня 2020 року на адресу суду від нього надійшла заява про відкладення розгляду справи, оскільки він приймає участь в іншій справі, однак доказів поважності причини суду не надано.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов до наступних висновків.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що ПАТ Жорнище є правонаступником СВАТ Жорнище та Держгоспу Жорницький . Не доведено перехід права постійного користування землею до ПАТ Жорнище .

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2015 року у справі № 140/470/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ Жорнище , треті особи бех самостійних вимого на стороні відповідача Головне управління Держземагентства у Вінницькій області, Вінницька обласна державна адміністрація про визнання Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000001 від 24 жовтня 1996 року відмовлено. Зустрічний позов ПАТ Жорнище про визнання права постійного користування земельною ділянкою відмовлено (т.1 а.с. 47-50).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року у справі № 140/470/15-ц, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 25 травня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову скасоване і ухвалено нове про відмову в задоволенні зустрічного позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.1 а.с. 51-54).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30 травня 2019 року (справа № 902/1629/14) у задоволенні позову прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Вінницької обласної державної адміністрації до ПАТ Жорнище про визнання недійсним державного акту на право користування земельною ділянкою відмовлено повністю (т.4 а.с.134-144).

Згідно із чинним Державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН № 000001 виданого 24 жовтня 1996 року на підставі рішення Жорницької сільської ради від 15 серпня 1996 року, Держгоспу "Жорницький" передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 3048,64 га, з яких: 2577,2 га земель сільськогосподарського призначення, 266,7368 га земель лісогосподарського призначення та 9,2 га земель водного фонду (т.4 а.с.218-221).

Із вказаного державного акту вбачається, що земельні ділянки розташовані на території с. В`язовиця, с. Жорнище, Жорницької, Красненківської, Якубівської сільських рад Іллінецького району, Іваньківської сільської ради Липовецького району та Бондурівської сільської ради Немирівського району за межами населеного пункту.

У подальшому в зв`язку з реформуванням колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницької області на засадах колективної та приватної власності на землю і майно та створення на їх основі різних типів господарських структур, відповідно до вимог статті 27 ЗК України (в редакції, чинній з 22.06.1993) Вінницькою обласною радою 26 червня 2001 року прийнято рішення №446 "Про припинення права користування земельними ділянками лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів"), яким припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) області згідно Переліку, в т.ч. і Держгоспу "Жорницький" .

Розпорядженням Вінницької ОДА №307 від 25.09.2002 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблагроліс" земельні ділянки лісогосподарського призначення колишнього Держгоспу "Жорницький" передано у постійне користування Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблагроліс" (т.4 а.с.134-144).

За повідомленням Головного управління статистики у Вінницькій області 03.3-08/520-20 від 22 червня 2020 року станом на 22 червня 2020 року в ЄДРПОУ значиться: Публічне акціонерне товариство Жорнище . Ідентифікаційний код - 00414210. Правовий статус суб`єкта - юридична особа.

Примітка цього повідомлення містить наступну інформацію, а саме, що 04 квітня 1994 року до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України було включено радгосп імені Леніна (ідентифікаційний код - 00414210).

22 травня 1995 року радгосп імені Леніна (ідентифікаційний код - 00414210) було перейменовано Виконавчим комітетом районної ради на державне господарство Жорницький (ідентифікаційний код - 00414210).

05 травня 1996 року державне господарство Жорницький (ідентифікаційний код - 00414210) було перейменовано Іллінецькою районною державною адміністрацією на сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство Жорнище (ідентифікаційний код - 00414210). 29 серпня 1997 року до ЄДРПОУ було внесено відповідні зміни.

10 серпня 2009 року сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство Жорнище (ідентифікаційний код - 00414210) було перейменовано Іллінецькою районною державною адміністрацією на публічне акціонерне товариство Жорнище (ідентифікаційний код - 00414210). 20 серпня 2009 року до ЄДРПОУ було внесено відповідні зміни (т.4 а.с. 127).

Згідно із статтею 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Наявність у позивача ПАТ Жорнище оригіналу Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000001 виданого 24 жовтня 1996 року свідчить про те, що при перейменуванні Держгоспу Жорницький в СВАТ Жорнище 05 травня 1996 року мала місце передача вказаного Державного акту.

У пункті 1.1. Статуту ПАТ Жорнище вказано, що ПАТ Жорнище , зміна типу якого приведена у відповідність до Закону України Про акціонерні товариства , є правонаступником майнових прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Жорнище утвореного на підставі рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України у Вінницькій області (наказ № 90-ПП від 02 лютого 1996 року) шляхом перетворення державного підприємства Жорницький у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство Жорнище і є правонаступником держгоспу Жорницький (т.1 а.с. 87-109).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року у цивільній справі №140/470/15-ц встановлено певні преюдиціальні факти, зокрема, що Жорницькою сільською радою народних депутатів 22 скликання від 15 серпня 1996 року прийнято рішення про видачу Державного акту на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" загальною площею 3048,64 га і вказане рішення ніким з 1996 року не оскаржувалося; на час розгляду справи судом згідно даних Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) вказана в Державному акті земельна ділянка була частково розпайована і в цій частині право постійного користування було припинено, внаслідок чого ПАТ "Жорнище" як правонаступник СВАТ "Жорнище" і Держгоспу "Жорницьке" має право надане Державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН №000001, виданим 24 жовтня 1996 року Жорницькою сільською радою народних депутатів, стосовно частини земельної ділянки (т.1 а.с.51-54).

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На преюдиціальність обставини встановленої рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року у цивільній справі №140/470/15-ц вказав і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 29 січня 2019 року у справі № 902/1629/14 якою скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 04 червня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 вересня 2018 року, а справу передав но новий розгляд до Господарського суду Вінницької області (т. 2 а.с. 81-90).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Отже, у мотивувальній частині постанови господарського суду Вінницької області від 30 травня 2019 року у справі № 902/1629/14 за позовом прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; Вінницької обласної державної адміністрації до Публічного акціонерного товариства Жорнище третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство Віноблагроліс ; третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Іллінецька міська об`єднана територіальна громада про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою , та обставина, що право постійного користування земельною ділянкою за оспорюваним актом не перейшло до відповідача (ПАТ Жорнище ) як до правонаступника, внаслідок чого було припинено (т. 4 а.с. 134-144), встановлена господарським судом з порушенням принципу юридичної визначеності та права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

У пунктах 39-43 постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Отже, у згаданих справах (№140/470/15-ц; № 902/1629/14) предметом спору в яких був Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №000001, загальною площею 3048,64 га та які розглядалися в судах різних юрисдикцій позивачі визначали відповідачем ПАТ Жорнище , а суди встановлювали його належність.

З урахуванням встановленого, апеляційний суд дійшов висновку, що встановлена Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року у цивільній справі №140/470/15-ц обставина, що ПАТ "Жорнище" як правонаступник СВАТ "Жорнище" і Держгоспу "Жорницьке" має право на постійне користування землею відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН №000001, виданим 24 жовтня 1996 року Жорницькою сільською радою народних депутатів, стосовно частини земельної ділянки і це право в установленому законом порядку не припинялось, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України є підставою звільнення від доказування факту переходу права постійного користування землею до ПАТ Жорнище .

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Положення про Головне управління Держземагентства в області від 10 травня 2012 року № 258 (яке втратило чинність 16.02.2015р.) Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), наказами Держземагентства України, дорученнями Голови Держземагентства України та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань згідно із підпунктом 4.32. згаданого Положення передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно із висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 17 лютого 2020 року № 4231/4286-4293/19-21 встановлено, що земельні ділянки площею 3048,64га Держгоспу Жорницький згідно державного акту на право постійного користування землею серія І-ВН №000001 виданого 24.10.1996 жорницькою сільською радою народних депутатів з урахуванням даних визначених в технічному звіті по коригуванню планових матеріалів зйомки минулих років землекористувачів, розташованих на території держгоспу Жорницький накладаються (суміщаються) з земельними ділянками кадастровий номер: 0521282400:03:000:0660; 0521282400:06:001:0121; 0521282400:06:001:0116; 0521282400:06:001:0117; 0521282400:01:000:0530; 0521282400:01:000:0531; 0521282400:02:000:0502; 0521282400:01:000:0480, що передавались в оренду згідно наказу головного управління Держземагентсва у Вінницькій області від 23 жовтня 2014 року №2- 3436/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду та на які були укладені між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та ОСОБА_1 04.11.2014 договори оренди земельних ділянок, що графічно відображено на план-схемах в додатках 17-19 до висновку (т.2 а.с. 124-157).

Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України.

З оспорюваного наказу ГУ Держземагентства у Вінницькій області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 93, 123, 124, 134 Земельного кодексу України , які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування (оренду). Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки право ПАТ Жорнище на постійне користування землею на момент видачі спірного наказу не припинялося. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держземагентства у Вінницькій області, видаючи наказ № 2-3436/15-14-СГ від 23 жовтня 2014 року Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду , діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, оскільки були відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ПАТ Жорнище права постійного користування землею.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право постійного користування землею, отримане юридичною особою, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Позовні вимоги про визнання недійсним спірних договорів оренди землі від 04 листопада 2014 року та зобов`язання відповідача ОСОБА_1 звільнити земельні ділянки є похідними від першої вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 23 жовтня 2014 року № 2-3436/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду .

Згідно із пунктами в , г частини третьої статті 152 Земельного кодексу України способами захисту прав на земельні ділянки є визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7, судам підсудні справи за заявами, зокрема про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання .Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції повністю і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Згідно із частиною 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із платіжним дорученням № 3198 від 28 липня 2020 року за подачу апеляційної скарги ПАТ Жорнище сплатило судовий збір у сумі 2067 грн. (т.4 а.с.191

Керуючись статтями 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Жорнище задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Жорнище задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагетства у Вінницькій області від 23 жовтня 2014 року№ 2-3436/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду .

2,0822 га із кадастровим номером 0521282400:03:000:0660;

3,9100 га із кадастровим номером 0521282400:06:001:0121;

8, 6448 га із кадастровим номером 0521282400:06:001:0116;

5, 5000 га із кадастровим номером 0521282400:06:001:0117;

8, 0000 га із кадастровим номером 0521282400:01:000:0530;

8, 0000 га із кадастровим номером 0521282400:01:000:0531;

13, 1676 га із кадастровим номером 0521282400:02:000:0502;

8, 7900 га із кадастровим номером 0521282400:01:000:0480.

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельні ділянки: