Рішення

від 08.09.2020 по справі 916/1426/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1426/18

Господарський суд Одеської області у складі: головуючий суддя Волков Р.В.,

суддя Невінгловська Ю.М., суддя Літвінов С.В.,

при секретарі судового засідання Прижбило О.В.,

розглянувши справу №916/1426/18,

за позовом: Заступника військового прокурора Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська,11) в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код 00019442),

2) Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський просп., 6, код 00034022),

3) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська,13, код 08038284),

до відповідачів:

1) Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (67801, Одеська обл., м. Овідіополь, вул. Шевченко,169, 04057209),

2) Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (67840, Одеська обл., Овідіопольський район, Одеська область, с. Молодіжне, вул. Жовтнева, 2А, код 04527253),

3) Мисливсько-рибальського підприємства Сокіл громадської організації Військово-мисливське товариство Південь (65012, м. Одеса, вул. Маріїнська,1А, код 20963976)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-ЮГ" (65017, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 5, код 31976998),

2) ГО "Сокіл" (67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с.Молодіжне, вул. Набережна, 4 Б),

3) Фізичної особи-підприємця Блізюк Ольги Костянтинівни ( АДРЕСА_1 ),

4) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ),

5) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),

6) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ),

7) ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ),

про визнання незаконним та скасування розпорядження, та визнання недійсним свідоцтва про права власності на нежитлові будівлі,

Представники сторін:

Від прокуратури: Біховська М.Ю.;

Від позивача Міністерство оборони України: Єрмаков А.В.;

Від позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси: Поляков О.Г.;

Від позивача Кабінету Міністрів України: не з`явився;

Від відповідача - Мисливсько-рибальського підприємства Сокіл громадської організації Військово-мисливське товариство Південь: Оксюта В.В.;

Від відповідача - Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області: не з`явився;

Від відповідача - Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району Одеської області: не з`явився;

Від третьої особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лагуна-ЮГ": не з`явився;

Від третьої особи - ГО "Сокіл": не з`явився;

Від третьої особи - Фізичної особи-підприємця Блізюк Ольга Костянтинівна: не з`явився;

Від третьої особи - ОСОБА_1 : не з`явився;

Від третьої особи - Конопелько Євдокії Федорівни: не з`явився;

Від третьої особи - ОСОБА_3 : не з`явився;

Від третьої особи - ОСОБА_4 : не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси з позовом до відповідачів, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" з наступними вимогами:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 06.02.2003р. № 65 "Про визнання права власності на будівлі та споруди Мисливсько-рибальського підприємство "Сокіл" Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл»;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжнінської сільської ради Овідіопольського району Одеської області мисливсько-рибальському підприємству "Сокіл" Південної регіональної організації товраиства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

Ухвалою суду від 18.07.2018 позовну заяву прийнято до прозгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.08.2018.

14.08.2018 Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району надала заперечення проти позову (вх.№16480/18). Просить розглядати справу за відсутності їх представника.

15.08.2018 від представника Міністерства оборони України надійшли пояснення (вх.№16592/18), в яких підтримує вимоги позовної заяви у повному обсязі.

15.08.2018 підготовче засідання відкладено до 29.08.2018.

21.08.2018 ТОВ «Лагуна-Юг» подано заяву (вх.№2-4253/18) про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

29.08.2018 представником МРП «Сокіл» подано відзив (вх.№17513/18), в якому заперечує проти задоволення позовної заяви, посилається на пропуск позовної давності.

29.08.2018 від представника Овідіопольської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву (вх.№17514/18).

29.08.2018 прокуратурою подано клопотання про залучення до матеріалів справи доказів (вх.№17561/18).

29.08.2019 задоволено заяву ТОВ "Лагуна-ЮГ" про залученння його в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, винесено відповідну ухвалу суду, відкладено судове засідання на 12.09.2018.

10.09.2018, 13.09.2018 Молодіжненською сільською радою повторно подано клопотання (вх.№18416, вх.№19701/18), в якому просить у задоволенні позову відмовити, справу розглянути без участі заявника.

11.09.2018 ТОВ «Лагуна-Юг» подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№2-4609/18).

11.09.2019 ТОВ «Лагуна-Юг» також подано пояснення третьої особи щодо позову (вх.№2-4610/18).

В судовому засіданні була оголошена протокольна ухвала про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів (з власної ініціативи) та ухвала про відкладення підготовчого засідання на іншу дату 10.10.2018.

18.09.2018 представником ТОВ «Лагуна-Юг» подано клопотання про надання доказів направлення доданих документів іншим учасникам справи (вх.№18981/18), заяву про залучення документів (вх.№18984/18), в якій представник ТОВ «Лагуна-ЮГ» зазначає, що у поясненнях просив витребувати від Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області інформацію та копії документів. Наразі необхідність у витребуванні відпала у зв`язку з отриманням відповідей на запити.

18.09.2018 прокуратурою подано відповідь на відзиви відповідачів (вх.№18985/18), клопотання про залучення до матеріалів справи документів (вх.№18990/18).

05.10.2018 Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району подано клопотання (вх.№20319/18), в якому просить у задоволенні вимог відмовити, розглянути справу за відсутністю заявника.

10.10.2018 представником КМУ подано пояснення (вх.№20678/18).

10.10.2018 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

11.10.2018 прокуратурою подано клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (вх.№2-5106/18).

Ухвалою від 17.10.2018 підготовче засідання призначено на 31.10.2018.

18.10.2018 прокуратурою подано пояснення у справі (вх.№21260/18).

30.10.2018 Молодіжненською сільською радою знов подано клопотання (вх.№22168/18) про залишення позову без задоволення та розгляд справи за відсутності заявника.

31.10.2018 ТОВ «Лагуна-Юг» подано пояснення третьої особи (вх.№22232/18).

31.10.2018 третьою особою подано заяву про залучення документів (вх.№22275/18), пояснення третьої особи (вх.№22272/18).

31.10.2018 справу призначено до колегіального розгляду, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ГО "Сокіл", ФОП Блізюк Ольгу Костянтинівну, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

02.11.2018 ухвалою суду справу прийнято до колегіального розгляду у складі: головуючий суддя Волков Р.В., суддя Невінгловська Ю.М., суддя Степанова Л.В. Постановлено справу №916/1426/18 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 28.11.2018.

06.11.2018 Молодіжненською сільською радою подано ідентичне раніше заявленим клопотання (вх.№22573/18).

28.11.2018 представником МРП «Сокіл» подано заяву про застосування строків позовної давності.

28.11.2018 підготовче засідання відкладено на 17.12.2018.

13.12.2018 Молодіжненською сільською радою подано відгук (вх.№25812/18).

17.12.2018 підготовче засідання відкладено на 28.12.2018.

28.12.2018 прокуратурою подано пояснення (вх.№26816/18).

28.12.2018 третьою особою Крокос О.А. подано пояснення (вх.№26780/18).

28.12.2018 ТОВ «Лагуна-Юг» подано заяву про відкладення.

28.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 15.01.2019.

29.12.2018 третьою особою Губко Н.С. подано пояснення (вх.№26878/18).

02.01.2019 третьою особою ФОП Блізнюк О.К подано пояснення (вх.№103/19).

10.01.2019 представником МРП «Сокіл» (вх.№429/19) подано клопотання про залучення документів як доказів.

15.01.2019 відкладено підготовче засідання на 25.01.2019.

25.01.2019 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії у відпустці.

Ухвалою від 11.02.2019 справу прийнято до колегіального розгляду у складі: головуючий суддя Волков Р.В., суддя Невінгловська Ю.М., суддя Літвінов С.В. Постановлено справу №916/1426/18 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 26.02.2019.

Представником ТОВ «Лагуна-Юг» подано клопотання про залучення доказів (вх.№3964/19).

26.02.2019 розгляд справи відкладено на 19.03.2019.

19.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2019.

Судове засідання 10.04.2019 не відбулось у зв`язку з повідомленням про мінування будівлі суду.

Ухвалою від 11.04.2019 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.04.2019.

Судове засідання, призначене на 23.04.2019, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Літвінова С.В. на лікарняному.

26.04.2019 Молодіжненською сільською радою подано клопотання (вх.№ 8408/19), де підтримує попередню позицію.

Ухвалою від 10.05.2019 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 03.06.2019.

03.06.2019 відкладено судове засідання на 11.06.2019.

Представником ТОВ «Лагуна-Юг» подано клопотання (вх.№2-2692/19) про зупинення провадження у справі до розгляду ВП ВС справи №587/430/16-ц та справи №48/340.

11.06.2019 ухвалою суду клопотання про зупинення задоволено частково, зупинено провадження у справі №916/1426/18 до розгляду Великою Палатою Верховного суду у справі №587/430/16-ц.

14.06.2019 від МРП «Сокіл» надійшла заява про долучення копії листа Мін`юсту.

Ухвалою від 06.11.2019 поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 03.12.2019.

14.11.2019 ТОВ «Лагуна-Юг» подано заяву про залучення документів до матеріалів справи (вх.№ 23552/19).

Ухвалою від 03.12.2019 зупинено провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в касаційному порядку Великою Палатою Верховного суду в справі №912/2385/18.

23.07.2020 ТОВ «Лагуна-Юг» подано заяву про поновлення провадження у справі (вх.№19576/20).

23.07.2020 ТОВ «Лагуна-Юг» також подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№19577/20).

Ухвалою від 31.07.2020 поновлено провадження у справі з 09.09.2020, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 09.09.2020.

09.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обгрунтування своїх вимог прокурор посилається на прийняття Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області розпорядження від 06.02.2003р. № 65 "Про визнання права власності на будівлі та споруди Мисливсько-рибальського підприємство "Сокіл" Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл», видачу на підставі вказаного розпорядження 25.03.2003 Мисливсько-рибальському підприємству "Сокіл" свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальною площею понад 17 тис. кв.м.

Зазначає, що надалі, протягом 2003-2008 років вказане нерухоме майно було незаконно розділено та відчужено фізичним та юридичним особам.

Вказує, що розпорядження є незаконним, порушує право державної власності.

Зазначає також про порушення прав держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, як органів державної влади які наділені повноваженнями здійснювати управління нерухомим військовим майном.

Посилається на ст.1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», відповідно до якої майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Зазначає, що Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (п.1 Постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» передбачено Міністерствам, згідно додатку, прийняти до 15 січня 1995 р. до сфери управління відповідне майно з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів. Згідно з переліком до вказаної постанови на Міністерство оборони України покладено управління майном підприємств, організацій та об`єктів Міноборони колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема 7 мисливськими господарствами, 7 будинками мисливця-рибалки, туристичною базою, 3 магазинами, 3 стрілецькими стендами віськово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Вказана Постанова Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 оскаржувалась в судовому порядку в частині покладання на Міністерство оборони України функцій з управління майном колишнього віськово-мисливського товриства Збройних Сил СРСР, проте Постановою Президії Вищого арбітражного суда України від 21.07.2000 в позові відмовлено.

На виконання Постанови КМУ від 13.01.1995 №18 та постанови Президії Вищого арбітражного суду України від 21.07.2000 начаьнику Головного КЕУ МОУ доручено провести інфентаризацію та прийом до управління МОУ підприємств, організацій та майна колишнього військово-мисливського товариства ЗС СРСР.

Наказом начальника КЕУ Південного оперативного командування від 25.12.2000 №86 нерухоме майно Іллічівської бази відпочинку «Сокіл» закріплено за Одеською КЕЧ району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси.

Верховним Судом України у Постанові від 18.11.2003 у справі №18/235 встановлено, що саме на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном Товариства військових мисливців та рибалок.

Прокурор зазначає, що власником будівель та споруд товариства військових мисливців та рибалок, зокрема БВ «Сокіл», є держава в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, які будь-яких рішень щодо вилучення і передачі державного (військового) нерухомого майна БВ «Сокіл» іншим особам у встановленому законом порядку не приймали.

Спірні будівлі та споруди БВ «Сокіл» розміщені на земельній ділянці загальною площею 17,2745 га, яка за формою власності належить до державної, а за цільовим призначеннням до земель оборони. Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032344, Одеській КЕЧ району, правонаступником якої є позивач КЕВ м.Одеси, було надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку площею 586,5га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8га, на частині якої і знаходяться будівлі і споруди БВ «Сокіл». Вказана земельна ділянка у Міністерства оборони України не вилучалась, право постійного користування не припинялось.

Додатково зазначає про наявність судової практики, а саме постанов Вищого господарського суду України, щодо незаконності дій органів місцевого самоврядування та місцевої влади щодо розпорядження нерухомим майном колишніх загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, у справах № 916/2154/16, № 5024/1941/2011, № 6/63-10-1719, № 27/2012-09

Також зазначає про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в суді.

Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району надала заперечення проти позову, в яких посилається на те, що повноваження по видачі бланків Свідоцтва про право власності на нерухоме майно на території Молодіжнінської сільської ради Овідіопольського району Одеської області були покладені (делеговані) на орган БТІ Овідіопольське районне бюро технічної інвентарізації, яке на підставі розпорядження Овідіопольської районної адміністрації № 65 від 06.02.2003 видало бланк свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 916366, № 916367 мисливсько-рибальському підприємству "Сокіл" Південної регіональної організації товраиства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Також звертає увагу на законодавство щодо реєстрації права власності, повноваження органів місцевого самоврядування, хронологію подій щодо земельної ділянки та спірного майна.

Заявляє про порушення строків позовної давності.

Представник Міністерства оборони України надав пояснення (а.с.81-83), в яких повністю підтримав вимоги прокурора з тих самих підстав, на які вказує прокурор.

МРП «Сокіл» у відзиві заперечує проти задоволення позовної заяви, посилається на пропуск позовної давності.

Зазначає про безпідставність визначення у позові Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Посилається на положення Закону України «Про управління об`єктами державної власності», якими визначено, що управління об`єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним ораганми, іншими суб`єктами, визначеними цим законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних і суспільних потреб. Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Посилається на Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України. Вказує, що управління майном колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, у тому числі оспорюваним майном, Кабінет Міністрів України здійснює через делегування відповідних повноважень Міністерству оборони України, діяльність якого спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України. Зазначене свідчить про те, що обізнаність МОУ презюмується у своєчасну обізнаність КМУ.

Зазначає також про неприпустимість скасування ненормативних правових актів органу місцевого самоврядування, оскільки такі є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їх виконання.

Посилається на обов`язкові умови набуття майном статусу військового, зазначає, що будь-яких розпорядчих актів щодо забезпечення ЗСУ спірним нерухомим майном КМУ не приймалося, Постанова КМУ від 13.01.1991 №18 видана на виконання постанови ВРУ від 04.02.1994, а не на виконання вимог законодавства у сфері оборони, положення Постанови мають тимчасовий характер. Зазначає, що спірне майно ніколи не надходило до ЗСУ, фактично нерухоме майно не передавалося жодні документи з цього приводу не складались. Спірне нерухоме майно не відповідає технічним та експлуатаційним характеристикам об`єктів вогневої підготовки ЗСУ, відтак, не віддповідає умовам використання за його цільовим та функціональним призначенням у ЗСУ. Також вказує, що спірне майно не перебувало та не перебуває на бухгалтерському обліку у військових частинах.

Овідіопольська районна державна адміністрація у відзиві заперечує прои задоволення позову. Зазначає, що оскаржуване розпорядження було видано на підставі положень Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін`юсту від 07.02.2002 №7/5, листа МРП «Сокіл» №174. На підставі вказаного розпорядження було видано свідоцтво про право власності. При цьому в архівному відділі відповідача зберігаються деякі документи, зокрема, про те, що база відпочинку «Сокіл» є структурним підрозділом і знаходиться на балансі МРП «Сокіл».

Вказує, що Постановою ВРУ від 04.09.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», тимчасово, зазначене майно визначено державною власністю, а постановою КМУ від 13.01.1995 №18 Міністерствам, зазначеним у додатку, передбачено прийняти до 15.01.1995 року до сфери управління відповідне майно. Водночас, у переліку майна не зазначається конкретних параментрів щодо, зокрема, бази відпочинку, - її місцезнаходження та складу.

Крім того, розпорядження було видано до прийняття Постанови ВСУ від 18.11.2003 у справі №18/235.

Таким чином, Овідіопольська районна державна адміністрація діяла у межах чинного законодавства та не порушила право державної власності.

ТОВ «Лагуна-Юг» у заяві про залишення позовної заяви без розгляду вказує, що заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до суду, при цьому, КЕВ м. Одеси не є ані органом державної владі, ані органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, а є державною організацією (установою, закладом), засновником якої є інша юридична особа Південне Територіальне КЕУ. Крім того, зазначає про те, що представництво в інтересах КМУ може здійснюватися за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Вказує, що позовна заява підписана особою, посадове становище якої не вказано. Також, вказує, що не надано доказів повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду. Посилається на те, що до суду не надано доказів та обгрунтувань відсутності органу, який здійснює захист відповідних інтересів. Отже, заступником військового прокурора не обгрунтовано наявності обставин для представництва в суді інтересів держави.

ТОВ «Лагуна-Юг» у поясненнях третьої особи повторює доводи щодо відсутності підстав для представництва, недоведеність порушення прав КЕВ м. Одеси. Вказує, що база відпочинку ніколи не належала КЕЧ Одеського району чи КЕВ м.Одеси, відсутні докази навяності у КЕВ м.Одеси будь-яких прав на спірні земельні ділянки, в тому числі право на постійне користування.

Посилається на прийняття Молодіжненською сільською радою певних рішень щодо дозволу МРП «Сокіл» на проведення робіт з інвентаризації земель, затвердження матеріалів інвентаризації, припинення права держави в особі КЕВ м.Одеси на користування частиною земельної ділянки військового містечка № 1 площею 17,2475га з віднесенням її до земель рекреаційного призначенння та передачею у довгострокову оренду мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл», громадській організації «Сокіл» та ТОВ «Лагуна-ЮГ», укладання з ними договорів оренди землі.

Вказує, що відповідно до довідки-доповіді Рудковського Д.О. він запропонував задовольнити клопотання командувача Південного оперативного командування Затинайка О.І. та передати в народне госполарство для використання під риболовно-туристичну базу Іллічівського військово-мисливського товариства 22,4 га земель військового містечка №1. На вказаній доповіді-довідці наявна резолюція Міністра оборони України Кузьмука О.І. згоден. Посилається на розгляд справи №916/1526/18. У вказаній справі прокурор визнає, що дозвіл Міністра оборони України мав місце, проте вилучення земельної ділянки та передання її в оренду були незаконними, оскільки дозвіл було надано без отримання відповідної згоди КМУ.

Зазначає, що майно Товариства військових мисливців та рибалок ЗСУ було створено виключно за рахунок членських внесків та громадсько-фінансової діяльності Підприємств Товариства. Положення Постанови Верховної Ради від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» не стосуються ятовраиства, оскільки Товариство виконало Постанову і зафікусувало у своїх статутних документах свій правонаступницький статус відповідної Загальносоюзної організації. При цьому положення цієї постанови про тимчасову зміну форми власності з колективної на державну не відповідало положенням ст. 4 Закону України «Про власність» та ст.4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування».

В додатку до постанови КМУ №18 вказано «туристична база», тобто без її чіткої ідентифікації.

Зазначає, що Міністерство оборони України не здійснило жодних дій щодо прийняття майна у визначений строк, у 1995 МОУ була створена комісія щодо вирішення питання про прийняття такого майна, за наслідками роботи якої було зроблено висновок про недоцільнсть цієї операції у зв`язку з відсутністю в бюджеті Міноборони коштів на його утримання.

При цьому Міністерство оборони України неодноразово зверталось до КМУ (листи від 1996 року за підписами Міністрів ОСОБА_5 та О. Кузьмука) з пропозицією звернутись до ВРУ щодо законодавчого визначення суб`єктом права власності на майно Товариства військових мисливців і рибалок ЗСУ.

Посилається на рішення від 13.05.2003 засідання Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації щодо власності на майно колишнього Військово-мисливського товариства ЗСУ.

Вказує, що рішенням господарського суду м. Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375 було зобов`язано Товариство провести інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, зокрема, туристичну базу. Однак, наголошує, що майно не ідентифіковано.

Посилається на історію створення рибацько-туристичної бази та виділення земельної ділянки для рибацько-туристичної бази.

Зазначає, що прокуратурі та Міністерству оборони України було відомо про знаходження спірного майна у володінні Товариства. МРП «Сокіл» ГО «ВМП «Південь», ГО «Сокіл», ТОВ «Лагуна-Юг» відкрито володіли майном.

Вказує, що МОУ та КЕЧ Одеського району вчинили дії, направлені на відмову від спірної земельної ділянки на користь Товариств.

Прокурором надавалась відповідь на відзиви відповідачів, згідно з якою він вважає відзиви необгрунтованими, міркування викладені в них надуманими, а обставини викладені в запереченнях не підтверджені належними та допустимими доказами.

Заперечує щодо факту пропуску строку позовної давності, вважає що відповідачами не наведено конкретної дати, коли стало відомо про порушення права або про особу яка його порушила, зазначає про необізнаність позивачів протягом тривалого часу про порушення їх прав.

Додатково обгрунтовує чим саме на його думку порушено права держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України як органів державної влади, уповноважених здійснювати управління нерухомим державним майном та вважає вірним визначення саме цих органів в якості позивачів по справі.

Також вважає позовні вимоги щодо оскарження розпорядження Овідіопольської РДА від 06.02.2003 № 65 та визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно майнового комплексу бази відпочинку «Сокіл» належними та передбаченими законодавством України способами захисту інтересів держави на нерухоме майно. З посиланням на хронологію подій, листування та певні судові рішення звертає увагу на те, що неналежне здійснення обліку майна бази відпочинку «Сокіл» у квартирно- експлуатаційних органах Збройних Сил України не протирічить факту його закріплення за Одеською КЕЧ району (КЕВ м.Одеси) та відповідно його належності до військового майна.

Також вказує на відсутність підстав для оформлення за МРП «Сокіл» права власності на спірне майно, відсутність підтверджених належними документами підстав для виникнення такого права власності, безпідставність посилань з цього приводу на лист директора МРП «Сокіл» від 10.12.2002 № 174 як на достатню підставу для прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки до листа не було надано всіх необхідних документів. Наголошує, що земельна ділянка військового містечка № 1 площею 17,2745га, на якій знаходиться спірне майно, надана в постійне та безоплатне користування Одеській КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м.Одеси) та належить до земель оборони. Вказана земельна ділянка у встановленому порядку не вилучалась, право постійного користування не припинялось, у власність або користування МРП «Сокіл» не передавалась.

У поясненнях КМУ зазначає, що підтримує позовні вимоги, КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідно до ст. 116 Конституції України КМУ наділено повноваженнями здійснювати управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Вказує, що вирішення питань щодо порядку надання ЗСУ в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень КМУ (ст. 13 ЗК України). Міноборони може приймати рішення стосовно земель оборони в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки. Підтримує доводи прокуратури.

Прокуратура заперечує проти залишення позовної заяви без розгляду, також зазначає про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в суді. Надано додаткові пояснення (а.с.233-238 т.2) стосовно наявності повноважень на подачу позовної заяви та наявності підстав для представництва в суді.

У поясненнях ТОВ «Лагуна-Юг» проти позову заперечує, посилаючись на відсутність у прокурора повноважень на подання позовної заяви, обгрунтувань щодо підстав представництва в суді інтересів держави в особі певних органів, попереднього повідомлення прокурором позивачів про звернення до суду, доказів неналежного здійснення позивачами захисту державних інтересів.

Протягом 2003-2008 років спірне нерухоме майно було відчужене добросовісним набувачам, 27.10.2004 Молодіжненською сільською радою затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок, Рішенням Молодіжненської сільської ради від 27.10.2004 припинено право держави в особі КЕВ м. Одеси на користування частиною земельної ділянки військового містечка, укладено договори оренди землі.

Вказує, що база відпочинку ніколи не належала КЕЧ Одеського району чи КЕВ м.Одеси, відсутні докази навяності у КЕВ м.Одеси будь-яких прав на спірні земельні ділянки, в тому числі право на постійне користування.

Міністерством оборони України подано відповідь на відзиви відповідачів, в якій заперечується проти пропуску строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Кабінет Міністрів україни та Міністерство оборони України довідалось лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 25.05.2018 № 05/3-2439вих19. Вказується на вірне визначенння прокурором позивачів по справі, обрання належного та ефективного способу захисту права та інтересів держави, на відсутність підстав для оформлення за МРП «Сокіл» права власності на спірне майно, відсутність підтверджених належними документами підстав для виникнення такого права власності, безпідставність посилань з цього приводу на лист директора МРП «Сокіл» від 10.12.2002 № 174 як на достатню підставу для прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки до листа не було надано всіх необхідних документів. Наголошує, що земельна ділянка військового містечка № 1 площею 17,2745га, на якій знаходиться спірне майно, надана в постійне та безоплатне користування Одеській КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м.Одеси) та належить до земель оборони і на момент прийняття оскаржуваних розпорядження та свідоцтва не надавалась у користуванняабо у власність МРП «Сокіл».

Третя особа по справі Крокос О.А., ФОП Блізнюк О.К., ОСОБА_3 надали до суду пояснення, в яких проти позову заперечують, вважають його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Вказують на відчуження майна внаслідок низки правочинів на користь добросовісних набувачів, реєстрацію відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявність належним чином оформленого права на земельну ділянку, наявність сталої практики Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання державними органами принципу належного урядування, наводить низку рішень вказаного судового органу з зазначених питань.

Вважають, що прокурор не мав права звертатися з таким позовом, не довів наявності перешкод для захисту інтересів держави позивачами самостійно, заявляє про пропуск строку позовної давності, посилається на певні документи які підтверджують обізнаність позивачів з обставинами щодо користування спірним майном.

Щодо повноважень прокуратури на представництво суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення прав власності держави в особі Міністерства оборони України, Кабінету Міністрів України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, спричинені неправомірними діями відповідачів, безпідставним виданням свідоцтва на право власності на майно, яке є державним.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020.

З урахуванням зазначеного вище, суд вважає доведеною наявність підстав для подання прокуратурою позову.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також, представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Станом на дату подання позову чинним був наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» від 28.05.2015 №6гн, пунктом 6.4 якого, зокрема, передбачено, що позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади можуть пред`являти Генеральна прокуратури України та прокуратури обласного рівня.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» (станом на дату подання позову) систему прокуратури України, зокрема, становлять регіональні прокуратури.

Згідно з абц. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

З огляду на те, що позовна заява підписана заступником регіональної прокуратури, судом встановлено наявність необхідного обсягу повноважень у Заступника військового прокурора Південного регіону України на її підписання станом на момент подання відповідного позову.

Згідно з вимогами ст.13 ЗК України, ст.ст. 9,14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питання щодо надання в управління Збройним Силам України об`єктів державної власності відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. П.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 визначено, що Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міністерство Оборони України подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо відчуження військового майна та здійснює в установленому законом порядку його відчуження або передачу.

Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

А безпідставне прийняття рішень та передання у власність військового майна завдає шкоду інтересам держави та порушує права держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України.

Відносно подання позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України суд вказує, що згідно зі ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України» Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності.

При цьому п.5 ст. 116 Конституції України, яка є нормою прямої дії, визначено, що саме Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Подання позову в інтересах держави в особі КЕВ м. Одеси обґрунтовано тим, що КЕВ м. Одеси не є державною компанією, чи будь-яким іншим суб`єктом, представництво інтересів якого заборонено прокурору вищевказаною нормою закону. Будь-яких обмежень щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органів державної влади та одночасно державних установ (організацій) законодавство не містить.

Суд вважає достатнім вказане обґрунтування для встановлення підстав подання позову прокуратурою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Кабінету Міністрів України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.

Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області видано розпорядження від 06.02.2003 №65 «Про визнання права власності на будівлі та споруди мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Південно-регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл» (далі МРП «Сокіл») право власності на будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл» (далі БВ «Сокіл»), які розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4 (т.1 а.с. 26).

Пунктом 1 вказаного розпорядження за Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України визнано право власності на будівлі і споруди бази відпочинку «Сокіл», які перебувають на балансі вказаного підприємства і знаходяться на території Молодіжненської Сільської ради Овідіопольського району згідно доданого переліку. Вказаний перелік оформлений у вигляді додатку до розпорядження та містить перелік будівель та споруд, на які визнано право власності (т.1, а.с.27-29).

В тексті розпорядження містяться посилання на ст.ст.6, 20, 39, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації, тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2020 № 7/5, лист мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України від 10.12.2002 № 174 та інші надані документи.

На підставі зазначеного розпорядження 25.03.2003 МРП «Сокіл» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальною площею понад 17 тис. кв.м. (т.1 а.с.30-31)

Саме ці документи, які визначають правовий режим спірного майна, є предметом оскарження по справі.

Як встановлено судом, за часів СРСР на території України, у т.ч. в Одеській області, з метою відпочинку військовослужбовців та членів їх сімей було створено військово-мисливські господарства, бази відпочинку, риболовні бази відпочинку, військово-рибальські господарства, будинки рибалок, які перебували в користуванняя військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР (загальносоюзної громадської організації).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» від 10.09.1991 майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно з п.п.1,3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є державною власністю.

Пунктом 2 цієї ж Постанови доручено Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання вказаного доручення Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» (т.1 а.с. 36-37).

Пунктом 1 цієї Постанови встановлено, що до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном згідно з додатком.

П.2 Постанови доручено Міністерствам, зазначеним у Додатку прийняти до 15 січня 1995 до сфери управління майно згідно з порядком, передбаченим постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 №285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових установ.

У цьому додатку встановлено, що на Міністерство оборони України покладається управління наступним майном, - 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Згідно з наказом голови Центральної ради товариства військових мисливців та рибалок України від 27.10.2000 №80 «Про проведення інвентаризації та передачу майна» товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України звернулось до Вищого арбітражного суду України з позовною заявою до Кабінету Міністрів України про визнання недійсною постанови КМУ від 13.01.1995 №18 в частині покладення на Міністерство оборони України функцій з управління майном підприємств, організацій та майном колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР. Постановою Президії Вищогот арбітражного суду України від 21.07.2000 в позові відмовлено.

На виконання постанови КМУ від 13.01.1995 №18 та постанови Президії Вищого арбітражного суду України від 21.07.2000 начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України доручено провести інвентаризацію та прийом до управління Міністерства оборони України підприємств, організацій та майна колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

У подальшому наказом начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 №86 «Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок» нерухоме майно Іллічівської бази відпочинку «Сокіл» (БВ «Сокіл») закріплено за Одеською КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеси) (т. 1.а.с.41-42).

Позивач вказує, що фактично нерухоме майно бази відпочинку не було передано в Одеську КЕЧ району, що не заперечується сторонами.

Господарським судом міста Києва у справі №18/375 (т.1 а.с.43-46) за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України ухвалено рішення від 05.12.2002 , яким зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міноборони здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази. Також рішенням зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства Оборони України майно, у тому числі туристичну базу.

Верховним Судом України в Постанові від 18.11.2003 у справі №18/235 зазначено, що з урахуванням постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» і Постанови Кабінету Міністрів від 13.01.1995 №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» саме на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління майном Товариства військових мисливців та рибалок.

Отже, суд погоджується з доводами щодо наявності підстав у позивачів для звернення до суду за захистом своїх прав.

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 2 цього Закону вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Постановою КМУ від 29.08.2002 №1282 затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил.

П.3 вказаного Порядку встановлено, що у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність можуть передаватися військові містечка, інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом), майно закладів освіти, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім майна санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів, у тому числі об`єкти, не завершені будівництвом, колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, а також інше військове майно, якщо воно не менше ніж два рази пропонувалося до продажу конкурентними способами приватизації, але не було реалізовано.

Водночас, згідно з п.п. 4,5 Порядку (станом на час виникнення спірних правовідносин) передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням:

1) Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів;

2) Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

До прийняття Кабінетом Міністрів України чи Міноборони рішення, зазначеного у пункті 4 цього Порядку, Міноборони проводить вилучення військового майна з оперативного управління військових частин. У разі прийняття рішення про вилучення військового майна воно знімається з обліку в порядку, що визначається Міноборони, і залишається на тимчасовому зберіганні та обслуговуванні цих військових частин.

П.10 Порядку визначено, що військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Право органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього настає з дня затвердження акта приймання-передачі (п.15 Порядку).

Водночас, суд зазначає, що будь-яких рішень щодо вилучення і передачі державного (військового) нерухомого мйна БВ «Сокіл» до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, самоврядним організаціям та у комунальну власність територіальних громад Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України не приймалось, отже, дотепер спірне нерухоме майно є державним майном та має статус військового майна.

Статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких рішень щодо відчуження державного (військового) нерухомого майна БВ «Сокіл» Кабінету Міністрів України або Міністерства оборони України. Майно не включалось до відповідних переліків військового майна, що підлягає відчуженню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.326 ЦК України у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності здійснюється державними органами.

Згідно зі ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України власник має право на захист права власності.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст..14 Закону України „Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

За таких обставин, виходячи з аналізу зазначених правових норм та матеріалів справи, розпорядження будівілями та спорудами бази відпочинку «Сокіл», розташованими на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольского району, було здійснено Овідіопольською райдержадміністрацією Одеської області 06.02.2003р. з перевищенням своїх повноважень.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344 Одеській КЕЧ району (правонаступником якої на даний час є КЕВ м. Одеси) у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіженської сільської ради Овідіопольського району Одеської області. Саме на частині вказаної земельної ділянки на території військового містечка №1 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4, - знаходяться будівлі та споруди БВ «Сокіл».

Слід також зауважити, що зазначення у Статуті юридичної особи про наявність у неї права власності на будь-яке майно або знаходження цього майна на балансі юридичної особи ще не є належним та допустимим доказом того, що зазначена юридична особа дійсно є власником цього майна, адже, баланс підприємства це лише форма бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату.

Посилання на відсутність ідентифікації туристичної бази у додатку до Постанови від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», а саме на відсутність зазначення місцезнаходження та характеристик такої бази, - не спростовує належність спірних об`єктів нерухомого майна до військового у зв`язку з його належністю до майна загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР.

Суд у цьому контексті враховує положення ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевої влади або самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права і інтереси.

Стаття 15 ЦК України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Також суд наголошує на тому, що вимоги прокурора є похідними від вимог позивачів, а тому й перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України у редакції до 20.12.2011 позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Отже, на час виникнення спірних правовідносин строки позовної давності не розповсюджувалися на такі позовні вимоги.

Втім, з 2011 року на час подання позову також минуло вже 7 років. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Більше того, Верховним Судом України у Постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 висловлено наступну правову позицію:

«Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).»

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача із наведенням відповідних доводів і поданням належних і допустимих доказів.

Прокуратурою в інтересах Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси заявлено позовні вимоги:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 06.02.2003р. № 65 "Про визнання права власності на будівлі та споруди Мисливсько-рибальського підприємство "Сокіл" Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл»;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжнінської сільської ради Овідіопольського району Одеської області мисливсько-рибальському підприємству "Сокіл" Південної регіональної організації товраиства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

Таким чином, заявлено вимоги про скасування та визнання недійними розпорядження та свідоцтва 2003 року.

Суд зазначає, що розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації та видане на його підставі свідоцтво існують (станом на дату подання позову) більш ніж 15 років.

Як вище встановлено судом, пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» доручено Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

П.2 Постанови від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» доручено Міністерствам, зазначеним у Додатку прийняти до 15 січня 1995 до сфери управління майно згідно з порядком, передбаченим постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 №285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових установ.

У цьому додатку встановлено, що на Міністерство оборони України покладається управління наступним майном, - 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Наказом начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 №86 «Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок» нерухоме майно Іллічівської бази відпочинку «Сокіл» (БВ «Сокіл») закріплено за Одеською КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеси) (т. 1.а.с.41-42).

Позивач вказує, що фактично нерухоме майно бази відпочинку не було передано в Одеську КЕЧ району, що не заперечується сторонами.

Господарським судом міста Києва у справі №18/375 (т.1 а.с.43-46) за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України ухвалено рішення від 05.12.2002 , яким зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міноборони здійснити інвентаризацію майна, у тому числі туристичної бази. Також рішенням зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства Оборони України майно, у тому числі туристичну базу.

Таким чином, суд зазначає, що у випадку належного здійснення повноважень власника, володільця, користувача, опікуючись та цікавлячись належним їм майном - позивачі мали довідатись про долю власного, належного їм майна безпосередньо після прийняття оскаржуваного рішення та видачі оскаржуваного свідоцтва.

Соціально-економічне значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Отже, судом встановлено, що, проявивши розумний рівень добросовісності, позивачі могли дізнатися про порушення власного права, при цьому позивачами не доведено наявності об`єктивних обставин, які протягом 15 років заважали б звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті частини сьомої статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Зазначені конституційні положення деталізовані, зокрема у статті 319 Цивільного кодексу України, яка гарантує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, але діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов`язує» пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб, обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/2966/16, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 26 лютого 2020 року у справах № 464/5088/15-а та № 826/13788/15.

Зазначені положення необхідно також тлумачити у такому сенсі, що власник, якщо він себе таким вважає, зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17 цс 17; Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252 цс 18), постанові Верховного Суду від 02.09.2020 по справі № 305/1814/16-ц.

Таким чином, позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю військового нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

При цьому суд також звертає увагу на те, що нерухоме майно, за захистом права на яке зверулись позивачі, знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4. Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 296,8 га, яка розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області і входить до складу земельної ділянки площею 586,5 га, наданої Одеській КЕЧ району відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344.

У справі № 916/1526/18 за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Громадської організації "Сокіл", Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Юг" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів оренди суд першої інстанції встановив, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії Б №032344 Квартирно - експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої є позивач-3, у 1986 році виконкомом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Вказані землі за формою власності відносяться до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони.

У вказаній справі встановлено (зокрема, Постановою Верховного Суду від 16.10.2019), що спірна земельна ділянка, яка відносилася до земель оборони та знаходилась в управлінні і користуванні Міністерства оборони України та розпорядженні Кабінету Міністрів України, фактично вибула із власності держави за відсутності рішення її власника про припинення права користування нею. Водночас, у справі №916/1526/18 встановлено, що за змістом пунктів 1.1 -1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ.

Верховним Судом у зазначеній справі було зроблено висновок, що позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю земель оборони.

За таких обставин, враховуючи належність земель, на яких знаходиться спірне нерухоме майно, до земель оборони, що встановлено судом і не підлягає доказуванню в силу ч.4 ст. 75 ГПК України, а також враховуючи обов`язок позивачів здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю земель оборони (що беззаперечно включає в себе контроль за наявністю об`єктів нерухомості на землі, що належить до державної власності) - суд приходить до висновку про пропуск строків позовної давності.

Більше того, судом встановлено та учасниками справи не заперечується наявність на даний час декількох власників нерухомого майна, які володіють будівлями та спорудами бази відпочинку «Сокіл».

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

У даному випадку незастосування строків позовнох давності до вимог позивачів матиме наслідком втручання у мирне володіння майном, та суперечитиме принципу верховенства права та принципу правомірних очікувань.

Решта доводів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 11, 15, 16, 21, 256, 257, 261, 267, 268, 317, 319, 321, 326, 386 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 2, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», п.п. 3, 4, 5 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою КМУ від 29.08.2002 №1282, ст.ст.9, 14 Закону України „Про Збройні Сили України, ст.ст. 19, 41, 58, 116 Конституції України, ст.ст.46, 53, 73, 74, 75, 77, 79, 86, 91, 98, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Мисливсько-рибальського підприємства Сокіл громадської організації Військово-мисливське товариство Південь за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-ЮГ", ГО "Сокіл", Фізичної особи-підприємця Блізюк Ольги Костянтинівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 06.02.2003 №65 «Про визнання права власності на будівлі та споруди мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на базі відпочинку «Сокіл», визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі, будівлі та споруди бази відпочинку «Сокіл», що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, видане 25.03.2003 виконавчим комітетом Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 09.09.2020. Повний текст рішення складений та підписаний 21 вересня 2020 р.

Головуючий суддя Р.В. Волков

Суддя С.В. Літвінов

Суддя Ю.М. Невінгловська